Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду дійшов висновку, що ч. 4 ст. 75 Сімейного кодексу України про те, що наявність пенсії у розмірі прожиткового мінімуму є підставою для відмови у стягненні аліментів, є неконституційною.
Суд першої інстанції задовольнив позов про стягнення аліментів на утримання позивачки з її чоловіка у розмірі 1/2 частини його заробітку (доходів). Позивачка отримує пенсію по інвалідності у розмірі одного прожиткового мінімуму, проте з огляду на тяжку хворобу вона потребує багато коштів на лікування, на яке витрачається вся пенсія.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивачка отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги. Суд керувався положенням ч. 4 ст. 75 СК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір аліментів до 1/3 частини заробітку (доходів) відповідача, а також звернувся до Пленуму Верховного Суду стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч. 4 ст. 75 СК України.
Колегія суддів зробила такі правові висновки.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції).
Державні органи України, у тому числі судової влади, при розгляді питань, пов’язаних із правом особи на охорону життя і здоров’я, повинні керуватися вищезазначеними положеннями Конституції України та міжнародних документів як основоположних нормативно-правових актів, у яких втілений принцип верховенства права.
Надані сторонами докази свідчать про те, що вартість лікування позивачки перебільшує розмір прожиткового мінімуму та фактичного розміру пенсії, яку вона отримує. У результаті цього право останньої на достатній життєвий рівень для себе, гарантований ст. 48 Конституції України, буде порушене і обов’язок держави щодо створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби, буде невиконаний (ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).
Позивачка вимушена робити вибір між можливою загибеллю через відсутність відповідного лікування або достатнього харчування, що прямо порушує принцип верховенства права щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).
Тому колегія суддів вважала, що положення ч. 4 ст. 75 СК України не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, а тому Верховний Суд їх не застосував.
При цьому зміст ч. 4 ст. 75 СК України слід тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов’язок подружжя утримувати інше з подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у цій справі є подружжя, що потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до ч. 6 ст. 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до ВС для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції КСУ.
