Постанова 14 червня 2021 року справа № 532/1348/19 провадження № 61-17342св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).
Частиною першою статті 122 СК України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.
За змістом статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), та від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18).
Відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису.
Разом із тим відповідачем, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, було визнано факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що йому стало відомо після розірвання у 2010 році його шлюбу із відповідачкою та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виключення його з актового запису відомостей про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо обізнаності ОСОБА_1 про відсутність кровного споріднення з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент реєстрації її народження не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судових рішень та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах судових рішень.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
