Розгляд питання про відвід суддею, яку було відведенно у кримінальному провадженні, є підставою для скасування вироку

Вироком суду особу було засуджено за ст. 118 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Захисник у касаційній скарзі просив судові рішення щодо особи скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення,оскільки його підзахисний діяв у стані необхідної оборони, що відповідно до ст. 36 КК виключає кримінальну відповідальність. 

Касаційний кримінальний суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Суд зазначив, що в ході судового розгляду представником потерпілих — було заявлено відвід судді, заяву про відвід було задоволено та передано кримінальне провадження щодо на розгляд іншому судді. Підставою для задоволення відводу в цій ухвалі було зазначено п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК, оскільки викладені в заяві про відвід обставини викликали сумніви у неупередженості судді.

Під час підготовчого судового засідання потерпілим було знову заявлено відвід судді. Заяву про відвід розглядала суддя яку було відведено в цьому кримінальному провадженні в зв`язку з наявністю обставин, які викликали сумнів у її неупередженості. За наслідками розгляду в задоволенні заяви потерпілого було відмовлено.

Касаційний кримінальний суд зазначив, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (ii) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).

Проте, між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).

У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість — іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя — ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом не було забезпечено достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, оскільки питання про відвід головуючого судді, який ухвалив вирок щодо особи , вирішувалося суддею,котра, виходячи з приписів п. 4 ч. 1ст. 75 КПК, не мала права брати участі у кримінальному провадженні (постанова від 17.09.2019 у справі № 277/599/15-к ).