11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не дотримано встановленого Законом нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, не подавалося до Фонду соціального захисту інвалідів звіти за формами №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», №10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», не вживалося заходів для забезпечення влаштування інвалідів, зокрема шляхом створення робочих місць.
12. Суд відхилив доводи відповідача стосовно Закону №4616-VI як спеціального нормативно-правового акту, зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина одинадцята статті 19 Закону №875-XII, пославшись на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №21-159а11, від 17.09.2013 у справі №21-232а13, від 27.05.2014 у справі №21-119а14, від 09.12.2014 у справі №21-523а14, від 19.04.2016 у справі №21-6344а15.
13. При цьому, суд першої інстанції встановив наявність постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2016 у справі №826/11406/16 за позовом ТОВ «Секьюрайті» до Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області, якою визнано протиправним та скасовано припис Держпраці в частині зобов`язання ТОВ «Секьюрайті» привести норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у відповідність до статті 19 Закону №875-XII, мотивуючи це судове рішення тим, що за наявності колізії між законами, застосуванню підлягає Закон №4616-VI, оскільки був прийнятий пізніше.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
17. Законом України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для працедавців визначається обов`язковим виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
18. Частиною першою статті 19 цього Закону (тут і далі — у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
19. При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875 визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
20. За кожне незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, працедавцем сплачується Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначена статтею 20 Закону №875.
21. Між тим, частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, прийнятого 22.03.2012, який набрав чинності 18.10.2012, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.
22. Відповідач стверджує, що виконує нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до частини шостої статті 11 Закону №4616-VI.
23. Натомість, суди керувалися тим, що законом не встановлено винятків з правил, передбачених статтею 19 Закону №875, щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи з кількості штатних працівників підприємства.
24. При цьому, частиною одинадцятою статті 19 Закону №875 визначено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
25. Останні зміни у частину одинадцяту статті 19 Закону №875 вносилися Законом від 06.10.2005 №2960-IV.
26. Зазначене свідчить про наявність колізії в регулюванні спірних правовідносин двома нормативного-правовими актами однакової сили.
27. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
28. Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
29. Питання застосування Закону №4616-VI та Закону №875-ХІ у подібних правовідносинах раніше вже розглядалося судом касаційної інстанції.
30. Так, у постановах від 18.09.2018 № 818/466/16, від 02.04.19 у справі № 808/1547/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону № 875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону №875-ХІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.31. Питання кількості штатних працівників ТОВ «Секьюрайті» у 2014-15 роках, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, у справі не досліджувалося.
32. Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, судами попередніх інстанцій визначалися із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу ТОВ «Секьюрайті».
33. За викладених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо невиконання відповідачем передбаченого законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є передчасними.
34. За змістом статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
35. Частиною 4 цієї ж статті КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
36. Враховуючи виявлені недоліки при оцінці доказів, Суд доходить висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова КАС ВС від 06.10.2020 № 826/14088/16:
Суддя-доповідач: Кравчук В.М.
Правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб)
Ключові тези:
