Юридическая Компания

Спадкування на право постійного користування земельною ділянкою

Опубликовано 8 Июл 2020 в Главная | Нет комментариев

З 1992-2001 рр. в Україні видавався державний акт на земельну ділянку рожевого (червоного) кольору, постійного або тимчасового користування, який не містив кадастрового номеру земельної ділянки.

Крім відсутності інформації щодо кадастрового номеру, такі державні акти могли містити дані щодо декількох земельних ділянок з різними цільовими призначеннями. Наприклад, для ведення особистого селянського господарства, а також для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Це спричиняло певні незручності у випадку, коли власник мав намір передати (продати, подарувати) одну з ділянок іншій особі.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалась Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст. 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Станом на сьогодення, багато спадкоємців зіштовхнулись із проблемою спадкування постійного права користування земельною ділянкою.

В даній статті розкриємо актуальні питання, які можуть виникати у Вас під час самостійного аналізу питання спадкування постійного права користування земельною ділянкою.

Так, тривалий час існувала практика судів, які відмовляли у задоволенні позовів про спадкування постійного права користування земельною ділянкою.

Але, Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 відступила від висновку  про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта про володіння без укладення договору про право користування із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

У постанові від 20 листопада 2019 року викладено новий висновок про правильне застосування норм права:

Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов’язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Тож, виходячи із викладеного, спадкоємцям померлої особи, на ім’я якої було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, необхідно по-перше, звернутись до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, по-друге, отримавши відмову нотаріуса у вчиненні вищенаведених нотаріальних дій, звернутись до суду із відповідною позовною заявою.

При формуванні позовної заяви слід враховувати наступні правові підстави:

Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2 ст. 407 ЦК України та ч.2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно зі ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За роз`ясненнями викладених у п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст. 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом ст. 50 ЗК України, 1990 року, громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22вересня 2005р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь — якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

— пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

— пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990року N563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Окремо слід звернути увагу, що по цей час залишається остаточно невирішеним питання щодо переходу права користування землею після смерті засновника фермерського господарства до сільськогосподарського фермерського господарства.

Так, у справі № 922/989/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 19 листопада 2019 року виніс ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду про необхідність відступлення від раніше ухвалених висновків.

Розглядаючи цю справу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду і яка полягає у необхідності забезпечення єдності судової практики у вирішені питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім’я засновника фермерського господарства — юридичної особи.

За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05.10.2016 у справі N 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі N 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі N 6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18.03.2019 у справі N 472/598/16-ц, від 20.03.2019 у справі N 587/260/17, від 17.10.2018 у справі N 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім’я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі N 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов’язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що вирішення цієї виключної правової проблеми необхідне саме у цій справі для забезпечення дотримання вимог пункту 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на її обставини, а саме з огляду на наведене.

Тож, яку саме вибрати правову позицію та як діяти конкретно в Вашій ситуації, зможе вирішити тільки адвокат. У зв’язку із чим, раджу, відразу звернутись за правовою допомогою до адвоката.

В свою чергу нагадую, що офіс Юридичної компанії-Лєгал працює за адресою: м.Одеса, Адміральський проспект, 25.

Записатись на консультацію можливо за телефонами: 097-754-79-48; 068-124-25-85.

З повагою, Адвокат Л.Я. Єфімова!