Сумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України
18 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський А. В., про визнання недійсним заповіту.
Суд установив, що при зверненні до нотаріальної контори ОСОБА_1 стало відомо про те, що її батько склав заповіт на користь відповідача. Відповідно до висновку експерта комплексної посмертної судово—медичної та судово—психіатричної експертизи, варто піддати сумніву збереження спроможності заповідача до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку протягом так званого «підекспертного періоду» (з моменту надходження на стаціонарне лікування і домоменту настання смерті), зокрема і в момент складання заповіту. Дати категоричну відповідь про наявність указаних вище психічних розладів у підекспертного та про ступінь і глибину їх вираженості у заповідача не було можливим, оскільки у наданій на дослідження медичній карті стаціонарного хворого детально описані зміни його неврологічного стану за період стаціонарного лікування, а у матеріалах цивільної справи відсутні дані щодо особливостей його психічного стану після виписки із стаціонару, що могло б слугувати об’єктивними клініко—діагностичними показниками його психічної діяльності у зазначений період часу.
Рішенням районного суду позов задоволено та визнано заповіт недійсним, оскільки станом на момент складання заповіту заповідач під впливом наявних у нього захворювань, які впливали на його здатність оцінювати свої дії та адекватно їх сприймати, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із презумпції психічного здоров’я заповідача, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, поки наявність такого розладу небуде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного судуз огляду на таке.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначаєпосмертну судово—психіатричну експертизу. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наявним доказам, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної його неспроможності у момент складання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а посилання на те, що варто піддати сумніву збереження спроможності на здатність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово—психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021року у справі No 727/9908/17—ц (провадження No 61-13574св19) можна ознайомитися за посиланнямhttps://reyestr.court.gov.ua/Review/95042185
