Опубликовано director 7 Ноя 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 18 березня 2019 року розглянув справу №21/303-08 та встановив, що висновок про безрезультативність або неможливість розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
З матеріалів справи відомо, що 24 лютого 2009 року рішенням Господарського суду Харківської області стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Б-А» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А» 249 426, 23 грн основного боргу, інфляційні витрати в сумі 15 963, 26 грн, 3% річних в сумі 3 362,12 грн, витрати на державне мито в сумі 2 687 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.
25 квітня 2013 року ухвалою Господарського суду Харківської області замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні при примусовому виконанні наказу господарського суду Харківської області, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «КА» на його правонаступника — Товариство з обмеженою відповідальністю «НТ».
12 лютого 2016 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час здійснення виконавчої дії) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв’язку з тим, що у боржника відсутні грошові кошти та майно, підприємство фактично не існує, керівні органи і будь-які працівники відсутні, документації немає.
3 листопада 2018 року до Господарського суду Харківської області надійшла скарга ТОВ «НТ» на бездіяльність державного виконавця Балаклійського РВДВС ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області у задоволенні скарги відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду Харківської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі скаржник посилається на невиконання державним виконавцем вимог статей 10, 18, 26, частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» щодо періодичності проведення відповідних перевірок майнового стану боржника, а також відсутність вчинення державним виконавцем належних, повних та об’єктивних виконавчих дій у виконавчому провадженні.
Судді ВС зазначають, що, відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше, ніж один раз на два тижні — щодо виявлення рахунків боржника; не рідше, ніж один раз на три місяці — щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов’язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
ВС підкреслив відсутність обґрунтованого висновку, стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника, про відсутність такого майна у боржника, та як результат — передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першо їстатті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/1294/13.
Також колегія суддів зазначила, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі №910/25970/14.
Однак ВС наголошує, що у даній справі, відмовляючи в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено, чи були виконані державним виконавцем всі належні та необхідні дії, спрямовані на виконання судового наказу, в тому числі з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Судді ВС підкреслюють, що сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов’язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Як вбачається з оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, судами попередніх інстанцій, в порушення приписів статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, не було встановлено, чи виконав державний виконавець усі можливі та необхідні виконавчі дії щодо своєчасного виявлення грошових коштів, рухомого і нерухомого майна, їх арешту, опису, оцінки та реалізації з метою виконання рішення господарського суду у даній справі, що набрало законної сили та є обов’язковим на всій території України.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу задовольнив частково, постанову Східного апеляційного господарського суду та ухвалу Господарського суду Харківської області скасував та направив справу до Господарського суду Харківської області на новий розгляд.
