Визначення місця проживання дитини: ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд розглянув справу № 209/2730/19, в якій досліджував питання визначення місця проживання дитини.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини.

Зазначав, що з боку відповідача поступають погрози на його адресу, відповідачка неодноразово заявляла в поліцію про те, що начебто позивач викрав сина. Вважає, що відповідачка подає синові приклад агресивної поведінки, проявляючи неповагу до старших. Натомість, позивач любить свого сина та спроможний забезпечити його всім необхідним, офіційно працевлаштований, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра.

Пізніше, відповідач подала зустрічний позов, яким мотивовано тим, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею. Відповідно до судового наказу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позивача стягуються аліменти на утримання сина у розмірі з частини із заробітку платника аліментів. Також зазначала, що у квартирі створені всі умови для проживання та розвитку дитини.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини разом із матір’ю.

Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення місцевого суду в оскаржуваній частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, судді ВС зазначили, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Також ВС зазначив, необхідно ураховувати, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Отже, суди попередніх інстанцій, правильно визначившись із характером спірних правовідносин урахувавши вказані норми матеріального права, встановивши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місце проживання дитини, разом із матір’ю, з огляду на ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, прихильність дитини до батьків, дійшли обґрунтованого висновку що місце проживання малолітнього має бути визначено разом із матір’ю.

При цьому, розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, суди надали першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення судами місця проживання дитини з матір’ю не впливатиме на взаємовідносини батька із сином, оскільки таке визначення місця проживання дитини, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов’язків.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

За матеріалами: https://sud.ua