ВП ВС: щодо витребування майна з чужого незаконного володіння

Позивач звернулась до суду з позовом про витребування майна – земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Особа зазначала, що є співвласником спірної земельної ділянки, яку продавець продав відповідачу як одноособовий власник. А набувач в свою чергу не є добросовісним, оскільки знала про протиправність дій продавця по відчуженню ним одноособово земельної ділянки, яка перебувала в спільній сумісній власності.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд виходив з того, що позивач не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, повноваженнями щодо її відчуження продавця не наділяла, дії останнього не відповідали її волі, отже належне позивачу на праві спільної сумісної власності майно вибуло поза її волею, а відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд з таким вирішенням спору не погодився. Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції, що позивач не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку. Також суд вказав, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки покупець знала та не могла не знати про той факт, що продавець не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, а тому відсутні передбачені частиною першою статті 388 ЦК України підстави для витребування цього майна у відповідача як добросовісного набувача.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач раніше зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, однак, ухвалою суду за заявою позивача та її представника даний позов був залишений без розгляду.

Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Суд касаційної інстанції нагадав, що відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього. Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд вказав, що, розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Суд касаційної інстанції зауважив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06 2018 у справі № 338/180/17).

ВС зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).

Оскільки державний акт на право приватної власності, виготовлений та виданий на ім`я продавця було визнано недійсним, а спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза її волею, ВС визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про витребування земельної ділянки (постанова від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц).