Земля не оподатковується, якщо відсутні правовстановлюючі документи

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД розглянув справу № 640/24492/19  та у постанові від 24 грудня 2020 року дійшов наступних висновків.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки земельна ділянка по факту позивачу в користування не передавалась, починаючи з 16.02.2012 та станом на час прийняття оскаржуваних рішень основний договір оренди земельної ділянки між позивачем та Новоград-Волинською міською радою Житомирської області не було укладено, тому відсутні законні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача №7513760-5413-0615 від 01.06.2018.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.288.2-288.4 наведеної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно зі ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Пунктом 287.4 ст.287 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Положеннями п.37.3 ст.37 ПК України передбачено, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Таким чином, нормами податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких припиняється виконання податкового обов`язку, та до таких віднесено втрата особою ознак платника податку.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Положеннями пунктів 288.1-288.3 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Однак, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано жодних доказів, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки проводилась та існує відповідний документ на її підтвердження, або складався акт прийому-передачі земельної ділянки.

Таким чином, не можна вважати доведеною обставину щодо передачі позивачу відповідної земельної ділянки в оренду.

Вірним є висновок суду першої інстанції із посиланнями на правові позиції Верховного Суду викладені у справі №803/3798/16 в постанові від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а в постанові від 13.09.2019, що оскільки документація із землеустрою на спірну земельну ділянку не розроблялась, кадастровий номер не присвоювався, що, в свою чергу, не дає можливості підтвердити цільове призначення спірної земельної ділянки та встановити дійсну нормативно-грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об`єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, без здійснення грошової оцінки не можливо здійснити розрахунок орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7513760-5413-0615 від 01 червня 2018 року.