Как сообщается в пресс-службе Фонда социального страхования Украины, среднедневной размер больничных увеличился на 26%: по итогам 2019 средний размер пособия по больничным от Фонда социального страхования Украины составил 281,4 грн за каждый день болезни.
В 2019 году на финансирование пособий по временной потере трудоспособности было направлено 9,9 млрд гривен. По данным Фонда соцстраха выплаты получили 2,2 млн человек.
Пособие по временной нетрудоспособности предоставляется застрахованному лицу в форме материального обеспечения, которое полностью или частично компенсирует потерю заработной платы (дохода).
Пособие предоставляется в случае:
— временной нетрудоспособности вследствие заболевания или травмы, не связанной с несчастным случаем на производстве;
— необходимости ухода за больным ребенком;
— необходимости ухода за больным членом семьи;
— ухода за ребенком в возрасте до трех лет или ребенком-инвалидом в возрасте до 18 лет в случае болезни матери или другого лица, ухаживающего за этим ребенком;
— карантина, наложенного органами санитарно-эпидемиологической службы;
— временного перевода застрахованного лица в соответствии с медицинским заключением на более легкую, нижеоплачиваемую работу;
— протезирование с помещением в стационар протезно-ортопедического предприятия;
— пребывание на лечении в реабилитационном отделении санаторно-курортного заведения после перенесенных заболеваний и травм.
Далее
1. Право пожизненного наследуемого владения землей может быть унаследовано
(Постановление БП ВС от 20 ноября 2019 года по делу № 368/54/17)
Обстоятельства дела
Истцы просили признать за ними право пожизненного наследуемого владения двух земельных участков для ведения крестьянского фермерского хозяйства после смерти отца. При этом истцы указывали, что до смерти они проживали с ним вместе и вели совместное хозяйство.
Позиция Большой Палаты Верховного Суда
Владелец земельного участка на праве пожизненного наследуемого владения по Закону не может быть лишен права на такое владение.
Действия государственных органов относительно предоставления земельных участков гражданам в пожизненное наследуемое владение были прекращены, однако те лица, которые приобрели это право в установленном законом порядке, сохранили его, поскольку законодательство не содержит нормы, которая бы позволяла прекратить право пожизненного наследуемого владения земельным участком, а потому такое право является действительным. Учитывая то, что со смертью лица не происходит прекращение прав и обязанностей, кроме тех, перечень которых определено в ст. 1219 ГК, наследник становится участником правоотношения по пожизненному наследуемому владению. Учитывая очевидную необходимость соблюдения баланса индивидуального и публичного интереса в решении указанного вопроса, Большая Палата считает, что право пожизненного пользования земельного участка может быть признано унаследованным истцами в первичном и встречном иске, поскольку право пожизненного наследуемого владения земельным участком относится к тем правам, которые могут быть унаследованы.
2. Право пользования землей после смерти основателя фермерского хозяйства переходит к КФХ
(Постановление БП ВС от 20 марта 2019 года по делу № 615/2197/15-ц)
Обстоятельства дела
КФХ обратилось в суд с исковым заявлением к Госгеокадастру о признании права постоянного пользования земельным участком, предназначенным для ведения крестьянского (фермерского) хозяйства. Истец считает, что состоялось фактическое изменение землепользователя, а смерть владельца не прекращает права постоянного землепользования.
Позиция Большой Палаты Верховного Суда
БП не согласилась с заключением Кассационного хозяйственного суда по делу № 922/989/18, который решил, что право пользования земельным участком, возникшее у лица лишь на основании государственного акта на право пользования земельным участком без заключения договора о праве пользования с владельцем земли, прекращается со смертью основателя СФГ, на имя которого был выдан акт на право постоянного пользования земельным участком.
БП указала, что в правоотношениях постоянного пользования земельным участком, предоставленным основателю фермерского хозяйства, происходит фактическая замена пользователя и обязанности землепользователя переходят к фермерскому хозяйству со дня его государственной регистрации.
Коллегия судей считает, что решение этой исключительной правовой проблемы необходимо именно по этому делу для обеспечения соблюдения требований п. 1 Первого протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод ввиду того, что основатель, на имя которого был выдан акт на право постоянного пользования земельным участком, при жизни вышел из состава КФХ, в котором остался другой член хозяйства (внучка основателя), а КФХ длительное время продолжало пользоваться его землей.
3. Требования об отмене десятков тождественных регистрационных действий можно объединить в одном иске
(Постановление КХС ВС от 23 октября 2019 года по делу № 902/434/19)
Обстоятельства дела
Арендатор земельных участков на основании 78 заключенных в 2008 году договоров аренды просил суд отменить 78 решений госрегистраторов о замене арендатора в реестре вещных прав, совершенных в течение 2017 года.
Позиция Кассационного хозяйственного суда в составе ВС
ВС указал, что суд, с учетом конкретных обстоятельств, имеет право применить предписания ч. 6 с. 173 ХПК о разъединении исковых требований, как в случае соблюдения правил объединения исковых требований, так и в случае их нарушения. Однако совершение соответствующего процессуального действия является дискрецией хозяйственного суда, которая применяется (или не применяется) им по собственному убеждению и с учетом конкретных обстоятельств дела.
Вместе с тем, суд не может вернуть исковое заявление, если заявленные в одном иске требования являются однородными или соотносятся как основная и производная и не подпадают под запреты, определенные в ч. 4, 5 ст. 173 ХПК, независимо от того, заявлял ли истец ходатайства об объединении исковых требований. В этом случае суд должен руководствоваться содержанием самого искового заявления, обстоятельствами и доказательствами, которыми обоснован иск.
Специалисты ГНС разъяснили, надо ли подавать отчет и уплачивать ЕСВ в случае прекращения предпринимательской деятельности.
Они напомнили, что в случае прекращения предпринимательской деятельности страхователей, такие лица обязаны подать сами за себя Отчет с указанием типа формы «ликвидационная», где последним отчетным периодом является период со дня окончания предыдущего отчетного периода до дня госрегистрации прекращения предпринимательской деятельности (п. 10 разд. ІІІ Порядка № 435).
Такой отчет формируют и подают в налоговый орган страхователи, в течение 30 календарных дней со дня проведения госрегистрации прекращения предпринимательской деятельности (п. 11 разд. ІІІ Порядка № 435).
Специалисты также указали, что для таких плательщиков последним периодом, за который необходимо рассчитать и оплатить ЕСВ, будет период со дня окончания предыдущего отчетного периода до дня госрегистрации прекращения деятельности.
Итак, ЕСВ уплачивают в течение 10 календарных дней после предельного срока представления Отчета с указанием типа формы «ликвидационная».
По сообщению ГУ ГПС в Ровенской области.
Далее
Особа оскаржила до суду наказ про своє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Позивач покликалась на те, що перед звільненням зверталась до відповідача з заявою, відповідно до якої вона як одинока мати, яка самостійно виховує дитину до чотирнадцяти років, має законні гарантії та бажання продовжувати працювати після закінчення контракту на посаді методиста на умовах безстрокового трудового договору.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд виходив з того, що особа скористалася своїм правом, яке давало їй можливість продовжити контракт або укласти новий контракт, шляхом подання відповідної заяви.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку та у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що одностороння згода позивача на продовження трудових відносин, укладання з відповідачем трудового договору на невизначений строк не створює роботодавцю імперативного обов`язку продовжувати трудовий договір з нею, а отже і не є підставою для висновку про порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Суд вказав, що частиною 3 статті 184 КЗпП України визначено, що одиноким матерям, при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, ґарантується обов`язкове працевлаштування у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору, при цьому заборони звільнення таких жінок у зв`язку із закінченням строку контракту КЗпП України не встановлює.
Касаційний цивільний суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції.
Суд вказав, що за частиною 3 статті 184 КЗпП України звільнення, зокрема, одиноких матерів з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.
Для проверок Укртрансбезопасности вводится риск-ориентированный подход.
Соответствующее постановление «Об утверждениях критериев, по которым оценивается степень риска от осуществления хозяйственной деятельности в сфере автомобильного транспорта и определяется периодичность проведения плановых мероприятий государственного надзора (контроля) Государственной службой по безопасности на транспорте» было принято на заседании Кабмина 15 января 2020 года.
Постановление определяет такие критерии, по которым оценивается степень риска:
— количество ДТП в течение последних трех лет, предшествующих плановому периоду, которые были связаны с деятельностью субъекта хозяйствования;
— количество нарушений режима труда и отдыха водителей, которые были выявлены в течение двух календарных лет, предшествующих плановому периоду;
— количество случаев использования автобусов, не отвечающих требованиям законодательства о безопасности, комфортности, доступности для лиц с инвалидностью и других маломобильных групп населения, которые были выявлены в течение двух календарных лет, предшествующих плановому периоду;
— количество случаев остановки транспортного средства не в установленном месте или на расстоянии от края проезжей части дороги, которое не дает возможность зайти/выйти лицу с инвалидностью и другим маломобильным группам населения в/из транспортное средство, в частности воспользоваться откидной аппарелью транспортного средства, которые были выявлены в течение двух календарных лет, предшествующих плановому периоду;
— количество случаев непредоставления водителем помощи во время высадки/посадки лицам с инвалидностью и другим маломобильным группам населения из/в транспортного средства, которые были выявлены в течение двух календарных лет, предшествующих плановому периоду.
Укртрансбезопасность будет осуществлять плановые проверки со следующей периодичностью в зависимости от степени риска деятельности субъекта хозяйствования:
— высокой степени риска — не чаще одного раза в два года;
— средней степени риска — не чаще одного раза в три года;
— незначительной степени риска — не чаще одного раза в пять лет.
Министр инфраструктуры Владислав Криклий отметил, что решение Правительства дерегуляционное для перевозчиков, соблюдающих требования законодательства.
Министр пояснил, что определены единые критерии, по которым оценивается степень риска от деятельности перевозчика. На основании этого будет определяться периодичность осуществления плановых проверок. Раньше все пассажирские перевозчики автоматически попадали в лонг-лист проверок. Теперь прежде всего будут проверять тех, у кого высокие риски из-за переоборудованного транспорта, большого количества нарушений ПДД, нарушения режима труда и отдыха водителей и т. п. К перевозчикам, которые по критериям будут отнесены к имеющим незначительную степень риска, плановая проверка будет проходить не чаще одного раза в пять лет.
Далее
28 апреля вступит в силу новый Закон 361 — IX «О предотвращении и противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, финансированию терроризма и финансированию распространения оружия массового уничтожения».
Законом существенно увеличивается размер суммы финансовых операций, которые подлежат обязательному финмониторингу (с 150 до 400 тыс. грн) и вводится применение ризик-ориентированного подхода при проведении проверок.
Появятся новые виды субъектов первичного финансового мониторинга: лица, которые предоставляют информационно-консультационные услуги по вопросам налогообложения и поставщики услуг, связанных с обращением виртуальных активов (например, криптобиржи и сервисы обмена криптовалют).
Кроме того, вводится обязанность платежных систем сопровождать денежные переводы информацией о плательщике и получателе перевода.
В частности, все переводы на сумму свыше 30 тыс. грн должны сопровождаться информацией о плательщике:
а) физическое лицо (ФЛП) — ФИО; номер счета/электронного кошелька; местожительство или номер (а при наличии — серию) паспорта (или другого документа, удостоверяющего личность), или регистрационный номер учетной карточки налогоплательщика, или дату и место рождения;
б) юридическое лицо — полное наименование; местонахождение или идентификационный код согласно ЕГРПО, номер счета/электронного кошелька/уникальный учетный номер финансовой операции;
в) траст или другое подобное образование — полное наименование; местонахождение, номер счета/электронного кошелька или уникальный учетный номер финансовой операции;
2) информацией о получателя перевода средств:
а) физическое лицо (ФЛП) — ФИО, номер счета/электронного кошелька, на который зачисляются средства, а в случае отсутствия счета — уникальный учетный номер финансовой операции;
б) юридическое лицо — полное наименование, номер счета/электронного кошелька, а в случае отсутствия счета — уникальный учетный номер финансовой операции;
в) траст или другое подобное образование — полное наименование, номер счета/электронного кошелька, на который засчитываются средства или уникальный учетный номер финансовой операции.
В случае перевода средств в пределах Украины на сумму, которая меньше или эквивалентна 30 тыс. грн, в том числе в иностранной валюте, такой перевод должен сопровождаться как минимум:
— номером счета/электронного кошелька или уникальным номером электронного платежного средства плательщика (инициатора перевода)/предоплаченной карточки многоцелевого использования;
— номером счета или уникальным номером электронного платежного средства получателя/предоплаченной карточки многоцелевого использования, а в случае отсутствия счета/электронного кошелька — уникальным учетным номером финансовой операции.
В случае перевода за пределы Украины, в том числе с использованием виртуальных активов, на сумму, которая меньше или эквивалентной 30 тыс. грн, такой перевод должен сопровождаться как минимум информацией о плательщике и получателе (ФИО, полное наименование (для юрлиц) и номер счета).
Если во время получения перевода будет выявлено отсутствие данных о плательщике или получателе, или такие данные заполненные с использованием символов, которые не допускаются правилами соответствующей платежной системы, такой перевод может быть отклонен. Также об отсутствии информации будет проинформирован НБУ.
Далее
Компанія-резидент Республіки Кіпр звернулась до адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій відповідача щодо складання та подачі до виконання платіжної вимоги про застосування спеціальної конфіскації шляхом примусового вилучення у власність держави Україна грошових коштів в сумі 1 207 280 000,00 грн з банківського рахунку Компанії.
Позивач зазначав, що примусове вилучення грошових коштів Компанії в сумі 1 207 280 000,00 грн без наявного виконавчого листа на стягнення коштів є порушенням способу виконання виконавчого листа, оскільки виконавчим документом передбачалось застосування спецконфіскації з примусовим вилученням у власність держави саме 1 207 280 облігацій внутрішньої державної позики України. Тому відповідач зобов`язаний був повернути виконавчий лист без виконання на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.
Також позивач вказував на те, що не є учасником виконавчого провадження та жодним чином не залучався до проведення виконавчих дій, що підтверджує сам відповідач, а тому відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду застосовується шестимісячний строк.
Суд першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовив в повному обсязі. Суд вважав, що в даному випадку відсутня необхідність надавати правову оцінку доводам позивача щодо протиправності, на його думку, оскаржуваних дій, оскільки право на таке оскарження мають виключно сторони та учасники виконавчого провадження, до яких позивач не належить. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем в рамках спірних правовідносин обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки його порушене право виходить не з дій та/або рішень державного виконавця, а з рішення апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення позову без розгляду. Суд зазначив, що позивач звернувся до суду з пропуском спеціального десятиденного строку, регламентованого частиною 2 статті 287 КАС України, за відсутності жодних поважних причин для його поновлення.
КАС ВС скасував судові рішення, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а вказувала на те, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
ВС погодився з тим, що Компанія не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, а тому не є особою, яка входить у коло осіб, визначених у статті 287 КАС України, у зв`язку з чим не наділена процесуальним правом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в порядку статті 287 КАС України.
Позивач просила суд встановити факт її постійного проживання зі своїми батьками з 01 червня 2004 року до дня їх смерті, вказуючи на те, що вона тривалий час постійно проживала разом з батьками до їх смерті, доглядала їх та матеріально підтримувала, сплачувала кошти на утримання будинку, тому прийняла спадщину шляхом вступу в спадкові права та обов`язки. З 1998 року за адресою їх проживання зареєстрований, але не проживає відповідач. Оскільки право власності на будинок не було зареєстровано, то вона не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та встановив факт постійного проживання особи разом зі своїми батьками. Суд виходив з того, що позивач належить до першої черги спадкоємців за законом після смерті батьків, проживала разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджено показаннями свідків та дослідженими судом письмовими доказами, тому права позивача на спадкове майно підлягають поновленню.
Апеляційний суд вирішив у задоволенні позову відмовити. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач разом із сім`єю, яка складається із семи дітей, постійно (понад 30 років) проживає і веде домашнє господарство за іншою адресою, тобто не проживала постійно разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Характер відносин позивача зі своїми батьками зводився до періодичних відвідувань з метою їх догляду та матеріальної підтримки. Крім того, рішенням апеляційного суду в іншій справі було встановлено, що вона не проживала у спадковому будинку. Доводи позивача про те, що вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у спадкові права та обов`язки, правового значення для суті спірних правовідносин не мають, оскільки предметом доказування є передбачений частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України факт постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини.
Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду.
ВС зазначив, що згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
ВС зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним (постанова від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17).
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда разъяснил, что в делах в малозначительных спорах представителем может быть человек, достигший 18 лет.
Постановлением от 15 января 2020 года по делу № 761/35015/17 отменен отказ апелляции принять жалобу от представителя, который не является адвокатом.
КГС разъяснил, что в соответствии с частью первой статьи 47 UПК способностью лично осуществлять гражданские процессуальные права и исполнять свои обязанности в суде (гражданская процессуальная дееспособность) наделены физические лица, достигшие совершеннолетия, а также юридические лица.
Толкование части первой статьи 47 ГПК свидетельствует, что процессуальную дееспособность имеет, в частности, физическое лицо, которое достигло совершеннолетия.
Напоминаем, сейчас к малозначительным отнесены дела:
1) в которых цена иска не превышает 100 размеров прожиточного минимума для работоспособных лиц;
2) незначительной сложности, признанные судом малозначительными, кроме дел, подлежащих рассмотрению только по правилам общего искового производства, и дел, цена иска в которых превышает 500 размеров прожиточного минимума.
Вместе с тем, 15 января прият Закон, которым расширен перечень малозначительных дел.
Далее
Прежде всего заметим, что действие закона «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» от 6.07.95 №265 / 95-ВР распространяется на всех субъектов хозяйствования, их хозяйственные единицы и представителей (уполномоченных лиц) субъектов хозяйствования, которые осуществляют расчетные операции в наличной и / или безналичной форме.
В период с 19 апреля по 1 октября 2020 плательщики единого налога I группы, а также плательщики II-IV групп (физические лица — предприниматели) независимо от выбранного вида деятельности, объем дохода которых в течение календарного года не превышает 1 млн грн., все еще НЕ будут в обязательном порядке использовать РРО. Однако такая обязанность возникнет у плательщиков II-IV групп (ФЛП), которые осуществляют:
Начиная с 1.10.2020 года правила об обязательном использовании РРО заработают для плательщиков II-IV групп (ФЛП), которые осуществляют:
С 1.01.2021 РРО обязаны применять все плательщики II-IV групп.
Для регистрации РРО, либо за подробной консультацией обращайтесь к специалистам
«Юридической компании — ЛегаЛ».
г. Одесса, проспект Адмиральский, 25
