Хто може призначити виконавця заповіту?
Поява фігури виконавця заповіту обумовлена рішенням учасників процесу спадкування. За потреби присутність такої особи можуть забезпечити:
Що входить до повноважень виконавця заповіту?
Робота з виконання заповіту починається з надання особою згоди, яка може бути виражена на тексті самого заповіту, додана до нього або у вигляді заяви, поданої нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Здійснювати контроль за втіленням останньої волі людини можна лише на добровільній основі.
Що зобов’язаний робити виконавець заповіту:
Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.
Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який засвідчував його повноваження. Якщо він цього не зробить, то спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків.
На що має право виконавець заповіту?
Внесок виконавця заповіту у процес розподілу спадщини вартий винагороди.
Заповідач має право визначити у заповіті те майно (в натурі або у грошах), яке виконавець зможе одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо розмір плати не визначений заповідачем, то це можна зробити за домовленістю між виконавцем заповіту та спадкоємцями, а в разі спору – судом.
Також, виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.
Крім цього, у разі небажання здійснювати свої повноваження, виконавець заповіту може відмовитися. Про це він зобов’язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.
Як відбувається контроль за виконанням заповіту?
Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо вони малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.
Виконавець заповіту повинен звітувати про дії, котрі були ним вчинені щодо виконання заповіту особам, які наділені повноваженням здійснювати контроль. Також після виконання заповіту, виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам звіт про виконання своїх повноважень.
Джерело:https://yur-gazeta.com
Далее
Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Суди розглядали справи про встановлення факту перебування на утриманні особи з метою отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця; отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника; оформлення спадщини тощо. Звертаємо увагу на практику Верховного Суду про те, що встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання переходу на інший вид пенсії або отримання соціальної допомоги прямо передбачено пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України та пунктом 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону № 1058-IV (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 336/1098/24, від 20 листопада 2024 року у справі № 179/986/23, від 12 березня 2025 року у справі № 204/3779/24).
Огляд судової практики розгляду цивільних справ
Заявниками в таких справах були переважно дружини, а також жінки, які проживали разом із померлою особою як чоловік і жінка без шлюбу (справи № 336/1098/24, № 204/3799/24).
У справах про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця, який зник безвісти, з метою отримання грошового забезпечення заявниками були батьки, баба (справи № 643/5970/24, № 509/3001/23, № 442/4860/24, № 470/976/24).
Заінтересованими особами, яких визначали заявники, були юридичні особи, до повноважень яких відноситься питання призначення пенсії або отримання грошового забезпечення, а саме: відповідний орган ПФУ, Міноборони України, відповідний ТЦК та СП.
Траплялися випадки, коли заявники не зазначали всіх заінтересованих осіб, на права і обов’язки яких може вплинути факт, який вони просили встановити.
Так, у справі № 643/5970/24 Московський районний суд м. Харкова відмовив батькам загиблого військовослужбовця у задоволенні заяви про встановлення факту перебування їх на утриманні сина, який вважається зниклим безвісти. При цьому місцевий суд зазначив, що встановлення такого юридичного факту заявникам необхідно для отримання грошового забезпечення. Однак враховуючи те, що у сина, який вважається зниклим безвісти, є неповнолітня дитина, яка не залучена до участі у справі заінтересованою особою, заявники не порушували питання про її залучення до участі у справі та категорично заперечували проти цього, та з огляду на те, що рішення суду у цій справі може зачіпати інтереси неповнолітньої особи, яка не брала участі у справі, заявлені вимоги не можуть бути розглянуті судом (рішення Московського районного суду
міста Харкова від 16 серпня 2024 року у справі № 643/5970/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121150191 ).
Слід зазначити, що неправильне визначення заінтересованої особи заявником не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, або залишення такої заяви без
розгляду. Заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити в справу з власної ініціативи (постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24, від 12 березня 2025 року у справі № 235/1547/24).
Розглядаючи справи по суті заявлених вимог, суди задовольняли вимоги про встановлення факту перебування заявника на утриманні особи або відмовляли у задоволенні таких вимог в залежності від встановлення наявності
або відсутності обставин (фактів) та на підставі оцінки доказів.
Огляд судової практики розгляду цивільних справ
У справі № 442/4860/24 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області встановив факт перебування баби на утриманні військовослужбовця (онук), який загинув. Суд зазначив, що факт родинних відносин між онуком і бабою підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження онука, де матір’ю вказана дочка заявника; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу дочки та зміну прізвища; свідоцтвом про народження дочки, згідно з яким заявник є її матір’ю; показами свідків. Надані заявником докази є належними і допустимими, оскільки містять фактичні дані, які логічно пов’язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, встановлення якого є необхідним заявнику для отримання права на оформлення спадщини, а також для звернення за одноразовою грошовою допомогою членам сім’ї загиблого військовослужбовця (рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2024 року у справі № 442/4860/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/120847675).
У іншій справі місцевий суд відмовив у задоволенні заяви баби про встановлення факту її перебування на утриманні онука, який зник безвісти, оскільки заявник не надала доказів того, що онук утримував її, надавав їй постійну, систематичну допомогу, яка була б для неї основним джерелом засобів до існування. При цьому суд зазначив, що саме баба з дитинства утримувала онука, оскільки його матір була позбавлена батьківських прав. Покази свідків не доводять факту перебування заявника на утриманні онука. Надана заявником довідка про доходи, в якій зазначено, що баба отримує пенсію за віком, підтверджує лише розмір її щомісячного доходу. За поясненнями заявника та свідків онук постійної роботи та постійного джерела доходу не мав, у певний період часу перебував у слідчому ізоляторі у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення. Згідно з виписками з карткового рахунку заявника грошові перекази внука бабі мали епізодичний, разовий характер (рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 квітня 2025 року у справі № 470/976/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/126368970).
Також траплялися випадки коли суд залишав заяву про встановлення факту перебування заявника на утриманні без розгляду, оскільки існує спір про право, з огляду на заперечення заінтересованої особи ГУ ПФУ (ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у справі № 336/1098/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/117698994).
Разом з тим слід зазначити про те, що заперечення ГУ ПФУ про наявність у заявника права на отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника не свідчить про існування спору про право, оскільки відмова заінтересованої особи
Огляд судової практики розгляду цивільних справ у призначенні заявнику пенсії сама по собі це не підтверджує (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 336/1098/24). Вирішуючи питання щодо юрисдикції зазначеної категорії справ, судам слід враховувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, що справи про встановлення юридичного факту підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Окремо слід звернути увагу на рішення суду у справі № 204/3799/24, яким суд закрив провадження у справі в частині вимог заявника про встановлення факту перебування на утриманні, оскільки між заявником та ГУ ПФУ виникли правовідносини щодо призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника, що свідчить про наявність спору про право на отримання пенсії та пільг, тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження за правилами адміністративного судочинства (ухвала Красногвардійського районного суду м.
Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року у справі № 204/3799/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121885982, постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року,
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124139138).
Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що оскільки заявник просила встановити факт її перебування на утриманні чоловіка та факт її спільного проживання з останнім з метою підтвердження права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, тому суду доцільно розглянути всі вимоги заявника в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 204/3799/24,
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125843167).
Джерело: https://court.gov.ua
Далее
В Україні неповнолітні громадяни можуть стати власниками транспортних засобів з 14-річного віку. Таке право врегульоване постановою КМУ №1388, розповіли в Головному сервісному центрі МВС.
У МВС розповіли, що реєстрація транспортного засобу на неповнолітнього здійснюється виключно за наявності нотаріально засвідченої згоди батьків, усиновлювачів або піклувальників.
«У такому разі в реєстрі зазначаються їхні дані (прізвище ім’я, по батькові), а також робиться відмітка про заборону перереєстрації з метою відчуження чи зняття автомобіля (мотоцикла) з обліку без дозволу батьків та органу опіки та піклування. Така ж сама інформація зазначається й у графі «Особливі відмітки» у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу», – йдеться в повідомленні.
Як зазначається, повне право самостійного розпорядження транспортом настає після досягнення 18-річного віку. Це означає, що всі обмеження щодо перереєстрації чи зняття з обліку діятимуть до повноліття.
Водночас, якщо транспортний засіб переходить неповнолітньому у спадок за законом, його можна зареєструвати на нового (неповнолітнього) власника незалежно від віку.
«Важливо пам’ятати: право власності на автомобіль чи мотоцикл не дорівнює праву керування ним. Керувати транспортним засобом можна лише після отримання посвідчення водія у визначеному законом віці. Адже відповідальність на дорозі надзвичайно велика: від уважності та дисципліни водія залежить не лише його життя, а й безпека пасажирів та інших учасників дорожнього руху», – наголосили у МВС.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
З 1 вересня всі працівники ТЦК та СП зобов’язані носити бодікамери та здійснювати відеофіксацію під час перевірки документів або вручення повісток. Відповідна вимога закріплена спеціальним дорученням Міністра оборони. Так, Київський обласний ТЦК та СП зазначив, що використання камер допоможе мінімізувати конфлікти, створити доказову базу у спірних випадках та запобігти зловживанням.
Відповідно, у Київському обласному ТЦК та СП нагадали, що згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», уповноважені представники ТЦК та поліцейські мають право здійснювати фото- та відеофіксацію під час перевірки документів чи вручення повісток. Для чіткого регулювання цього процесу Міністерство оборони затвердило спеціальну Інструкцію (наказ № 532 від 06.08.2024), що детально регламентує порядок роботи з камерами та встановлює єдині стандарти.
Таким чином, Інструкція передбачає, що представник ТЦК, який використовує камеру, зобов’язаний повідомити про це осіб, яких він фіксує.
Запис має починатися автоматично, як тільки групи оповіщення приступають до своїх обов’язків, і тривати безперервно до їх завершення. Винятком є лише випадки, коли в кадр можуть потрапити військові об’єкти або інформація з обмеженим доступом, а також особисті потреби працівника.
Важливо, що працівникам суворо заборонено видаляти записи, змінювати їх, вимикати камеру, перешкоджати фіксації або передавати відео стороннім особам. Контроль за використанням камер здійснюється відповідальною особою в ТЦК, а за інформацією з них — безпосередньо керівником.
Разом з тим, в Київському обласному ТЦК та СП зауважили про те, що наразі існують технічні виклики, які потребують вирішення. Зокрема, це відсутність уніфікації обладнання та обмежені можливості для обробки великих обсягів відеоданих.
Таким чином, задля розв’язання вказаного питання, за словами заступника міністра Євгена Мойсюка, Міністерство оборони розпочало розбудову спеціальної інформаційно-телекомунікаційної системи (ІКС). Її створення передбачатиме закупівлю уніфікованих пристроїв, створення потужного централізованого сховища з високим рівнем захисту даних та використання програмного забезпечення для швидкого аналізу записів.
Відтепер, повідомили в Київському обласному ТЦК та СП, після завершення роботи груп оповіщення, записи з карт пам’яті автоматично завантажуватимуться на централізований захищений сервер. Термін їх зберігання становитиме щонайменше 30 днів, але у випадках, пов’язаних із розслідуваннями чи судовими процесами, записи зберігатимуться довше.
Адміністратором ІКС стане Військова служба правопорядку ЗСУ. Це нівелюватиме ризики несанкціонованого доступу до записів та втручання в роботу системи.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
У зв’язку зі скасуванням Господарського кодексу України виникло багато питань щодо долі приватних підприємств.
Давайте розглянемо основні положення:
1) З 28-го серпня 2025-го року неможливо буде створити нове підприємство в організаційно-правовій формі Приватного підприємства;
2) З 28-го серпня 2025-го року на Приватні підприємства поширює дію Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» («Закон про ТОВ») у випадках, якщо відповідні правовідносини не врегульовані їхніми статутами та іншими законами;
3) До 28 серпня 2028-го року статути Приватних підприємств підлягають приведенню у відповідність із Законом;
4) Якщо до 28 серпня 2028-го року власник Приватного підприємства не прийняв рішення про його припинення, до регулювання його діяльності з 29 серпня 2028-го року застосовуються положення Закону про ТОВ, що регулюють діяльність ТОВ, а статут Приватного підприємства у частині, що суперечить Закону про ТОВ, є недійсним.
Із зазначених вище положень вбачається, що Закон про скасування Господарського кодексу передбачає для Приватних підприємств обов’язок привести у відповідність статут, але санкцій за його невиконання немає. Законодавець передбачив правові наслідки для тих підприємств, які не приведуть статути у відповідність до вимог Закону — до них застосовуватимуться положення Закону про ТОВ, а статути будуть недійсними в частині, що суперечать Закону про ТОВ.
Тож, Приватне підприємство має відповідати всім вимогам до товариств з обмеженою відповідальністю, передбаченим Законом про ТОВ. Одна з перших статей цього Закону говорить «Найменування товариства має містити назву товариства, а також організаційно-правову форму (товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додаткової відповідальністю)».
Таким чином, у разі якщо після 28-го серпня 2028-го року статут Приватного підприємства не буде містити його назву та організаційно-правову форму (ТОВ), це буде формально невідповідністю вимогам Закону.
Тож вбачається, що для повної відповідності приватного підприємства ТОВ необхідно провести його реорганізацію.
!!!! Серед перехідних положень Закону про скасування ГК є обов’язок для Кабінету Міністрів України до 28 березня 2026-го року подати на розгляд ВРУ пропозиції щодо внесення змін до законів України з метою приведення їх у відповідність із цим Законом.
Цілком ймовірно, що вже в цьому проекті закону буде більш чітко врегульовано питання приведення діяльності Приватних підприємств у відповідність до вимог Закону про скасування ГК та Закону про ТОВ.
Якщо ж Ви вирішили не гаяти час, то читайте далі алгоритм дій при реорганізації:
Бухгалтерські дії:
Після внесення запису до ЄДР про припинення ПП та реєстрації ТОВ, підприємство може продовжувати діяльність вже у формі ТОВ.
Міністерство юстиції нагадує, що під час воєнного стану виїзд за кордон для чоловіків віком від 18 до 60 років обмежено. Виняток становлять окремі категорії осіб, серед яких — заброньовані працівники. Тож Мін’юст роз’яснив, хто саме може перетинати державний кордон та які документи для цього потрібні.
Хто може перетинати державний кордон?
У Правилах перетинання державного кордону громадянами України зазначено, що військовозобов’язані, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право перетинати державний кордон.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов’язані, які заброньовані на період мобілізації та у воєнний час, не підлягають призову на військову службу. Такі особи перебувають на спеціальному військовому обліку. Попри це у Правилах зазначено лише про порядок перетину державного кордону заброньованого працівника у відрядження. Щодо можливості перетину кордону під час відпустки — чіткого нормативно-правового регулювання немає.
Дізнатися про порядок перетину кордону для цієї категорії осіб можна виключно з роз’яснень Державної прикордонної служби, звернули увагу в Мін’юсті.
Водночас деякі державні службовці, наприклад, члени Кабінету Міністрів, заступники міністрів, судді, прокурори, керівники державних органів, депутати місцевих рад, а також інші особи, визначені у ст. 2-14 Правил, не можуть перетинати державний кордон з метою відпустки.
Які документи потрібні?
— паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
— паперовий військово-обліковий документ або електронний варіант в додатку Резерв+ (повинен містити позначку про бронювання та внесений до системи «Оберіг»);
— витяг з наказу про відпустку або його копія (має містити інформацію про країну виїзду, термін перебування, посаду працівника тощо);
— інші документи для підтвердження мети поїздки.
Важливо: працівник, який планує поїхати у відпустку за кордон, не повинен мати заборон, які б перешкоджали виїзду за межі країни чи порушувати правила військового обліку.
Отримати додаткову консультацію
Оскільки Правила часто змінюються і наразі не передбачають чіткої процедури виїзду за кордон у відпустку для заброньованих працівників, остаточне рішення приймається індивідуально — на розсуд працівника прикордонної служби під час проходження контролю.
Мін’юст рекомендує напередодні подорожі уточнювати порядок перетинання у працівників Держприкордонслужби за телефоном: 1598 або через інші канали комунікації.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Найбільш поширеним способом захисту права дітей на аліменти є судовий. У Міністерстві юстиції України нагадали, що існує наказове та позовне провадження для отримання виконавчого документа про стягнення аліментів, та розповіли про їхні особливості.
Справу про його видачу розглядає суд на підставі доданих до заяви документів, без виклику сторін на засідання. Видача відбувається протягом 5 днів із дня отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) боржника. За судовим наказом аліменти можна стягнути лише у чітко визначених розмірах.
Особа може заявити про стягнення аліментів у такому розмірі:
Судовий наказ набирає законної сили у день його видачі та має силу виконавчого документа, тобто підлягає примусовому виконанню без видачі виконавчого листа. Ще однією перевагою судового наказу є те, що він не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Якщо особа бажає стягнути аліменти у більшому розмірі, ніж дозволяє стягнення у наказовому провадженні, або ще існує вимога, пов’язана зі встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб, то необхідно звертатись до суду з позовною заявою,
Сума аліментів, що може бути присуджена дитині в порядку позовного провадження, не передбачає визначення максимально граничного розміру аліментів на дитину. За рішенням суду кошти на утримання дитини можуть стягуватись у частці від доходу відповідача (1/4, 1/3, 1/2) або у твердій грошовій сумі (2000 грн, 3000 грн) щомісяця на дитину.
Рішення суду набирає законної сили через 30 днів із дня його проголошення, якщо не було подано апеляційної скарги. Для виконання рішення суду видається виконавчий лист, з яким потрібно звернутись до виконавчої служби.
Далее
Міністерство юстиції змінило Інструкцію з організації примусового виконання рішень.
Відповідний наказ від 24 квітня 2025 року № 1124/5 набере чинності з дня офіційного опублікування.
Зміни до Інструкції (а саме до її розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру») стосуються виконання рішення про відібрання дитини.
Установлено, що виконання рішення про відібрання дитини здійснюється за обов’язковою участю стягувача, представників органів опіки та піклування. Якщо стягувач письмово повідомив державного виконавця про неможливість взяття участі у виконавчих діях у визначену державним виконавцем дату, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій у порядку, визначеному статтею 32 Закону «Про виконавче провадження» (далі — Закон).
Під час вчинення виконавчих дій про відібрання дитини державний виконавець за потреби:
отримує з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти;
надсилає запит до уповноваженого органу Державної прикордонної служби на отримання інформації про перетинання боржником, дитиною державного кордону України у зв’язку з виїздом за межі України за період з дати набрання рішенням законної сили;
звертається до Державної міграційної служби або до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради (органу реєстрації) із запитом про надання інформації про адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини та/або боржника;
отримує інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо наявності у боржника статусу внутрішньо переміщеної особи та дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи на дату звернення та її номер телефону (за наявності);
одержує пояснення та іншу інформацію від родичів, сусідів та знайомих боржника з метою встановлення можливого місця перебування боржника та дитини;
надсилає запит до закладу освіти, в якому навчалась дитина, з метою встановлення можливого місця перебування/навчання дитини;
звертається до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням;
звертається до суду з поданням про розшук боржника, дитини;
звертається до суду про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина;
надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення;
звертається до суду з поданням відповідно до статті 437 Цивільного процесуального кодексу щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
здійснює заходи щодо притягнення винних осіб до відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог Закону.
Вказано також, що в разі якщо боржник не виконує рішення у зв’язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
У разі якщо рішення неможливо виконати у зв’язку з виїздом за межі України боржника та/або дитини, стягувача, державний виконавець письмово роз’яснює сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Зауважимо, що Інструкцію з організації примусового виконання рішень доповнено новим розділом XXI «Особливості виконання рішень про повернення дитини в державу постійного проживання, винесених на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснило процедуру оформлення спадщини, у випадках, коли спадкоємець перебуває за межами України.
У відповідних ситуаціях спадкоємцю важливо знати про покроковий алгоритм своїх дій, аби не втратити власне право на спадкування.
У зв’язку з цим спадкоємець має здійснити такі кроки.
1. Встановлення факту відкриття спадщини
Виходячи з положень Цивільного кодексу України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми).
Крім того, змінами, внесеними до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі звернення спадкоємця з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину для завершення спадкування щодо спадщини, яка була відкрита на окремих територіях України до початку їх тимчасової окупації, введення воєнного стану та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але не була закінчена, внаслідок знищення спадкової справи або відсутності доступу до місця її зберігання у зв’язку з тимчасовою окупацією чи веденням бойових дій, приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець,продовжує провадження такої спадкової справи на підставі заяви спадкоємця має перевірити факти, передбачені законом, та витребувати необхідні документи.
Таким чином, для завершення спадкування можна звернутися до будь-якого нотаріуса або державної нотаріальної контори на підконтрольній Уряду України території.
При цьому наявність на території активних бойових дій нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність, або працюючих державних нотаріальних контор не позбавляє громадян права подати заяву будь-якому нотаріусу в безпечному регіоні.
2. Подання заяви про прийняття спадщини
Велика кількість українців досі залишаються за кордоном, проте може виникнути необхідність заведення спадкової справи в Україні.
Заява про прийняття спадщини як за законом, так і за заповітом може бути подана двома способами:
Особисто спадкоємцем до нотаріуса;
надіслана поштовим відправленням на адресу нотаріуса. У такому випадку справжність підпису спадкоємця на такій заяві має бути нотаріально засвідченою.
Слід звернути увагу, що подання заяви про прийняття спадщини представником за довіреністю не допускається.
Якщо спадкоємець перебуває за межами України та не має можливості прибути особисто для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк (тобто протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця), але має намір прийняти спадщину, він може вчинити такі дії:
Звернутися до консульської установи України за кордоном для оформлення заяви про прийняття спадщини. Консульська посадова особа посвідчує цю заяву.
Спадкоємець самостійно надсилає оформлену заяву поштою до обраного нотаріуса в Україні, який відкриє спадкову справу за місцем відкриття спадщини (останнє місце проживання спадкодавця або місцезнаходження майна, якщо місце проживання неможливо встановити).
Ці дії потрібно виконати спадкоємцю до закінчення 6-ти місяців з дня смерті особи.
Важливо знати, що на заявах про прийняття спадщини, справжність підпису спадкоємців на яких засвідчено іноземними нотаріусами деяких країн, необхідне проставлення апостилю або проходження процедури консульської легалізації. Також необхідно буде засвідчити вірність перекладу з іноземної мови на українську мову, зробленого перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
3. Вибір нотаріуса
Заява подається за останнім місцем проживання спадкодавця — загальне правило. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Заява подається протягом 6 місяців з дати відкриття спадщини, за вибором:
— до державної нотаріальної контори;
— приватному нотаріусу;
Якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Існує два шляхи вирішення даної ситуації:
Отримати письмову згоду інших спадкоємців і подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу.
Подати позов до суду. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Незнання про те, що подати заяву потрібно було в 6-місячний термін, поважною причиною не вважається.
Якщо суд продовжить термін для подачі заяви, ви подаєте заяву разом з копією рішення суду нотаріусу. Далі в загальному порядку відбувається оформлення спадщини.
4. Внесення відомостей до Спадкового реєстру
Нотаріус реєструє заяву про прийняття спадщини та вносить відомості до Спадкового реєстру.
5. Подання спадкоємцем необхідних документів
Комплект документів в кожному випадку визначається індивідуально: залежно від складу спадкової маси, кількості спадкоємців, множинності об’єктів спадкування — нерухомого майна (житлових будинків, земельних ділянок) та рухомого майна (наприклад, транспортних засобів та грошових вкладів у банках).
При зверненні при собі необхідно мати: паспорт громадянина України; реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків; документи, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.
У визначений строк спадкоємець або його представник надає повний пакет документів, зокрема:
— Паспорт та РНОКПП (ІПН) спадкоємця.
— Свідоцтво про смерть спадкодавця.
— Документ, що підтверджує родинні зв’язки (свідоцтво про народження, шлюб тощо).
— Довідка про останнє місце проживання спадкодавця.
— Правовстановлюючі документи на спадкове майно (наприклад, договір купівлі-продажу, свідоцтво на право власності тощо).
— Інші документи, що підтверджують склад спадкового майна (довідка з банку, реєстр речових прав, технічна документація).
— Довіреність — якщо діє представник.
— Документи про оплату обов’язкових платежів, послуг нотаріуса та дій технічного чи правового характеру (якщо спадкуванням займається державна нотаріальна контора).
6. Очікування завершення 6-місячного строку
До завершення цього строку нотаріус не має права видати свідоцтво про право на спадщину. Після спливу 6-ти місяців з дати відкриття спадщини можна видавати свідоцтво.
7. Оформлення свідоцтва про право на спадщину
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину, тощо.
На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Після завершення строку та за умови подання всіх документів, нотаріус:
• проводить правову оцінку поданих матеріалів;
• видає свідоцтво про право на спадщину або у разі наявності підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії — протягом 3 робочих днів на вимогу особи виносить постанову про відмову, яку можна оскаржити в суді.
Свідоцтво про право на спадщину можна:
• Отримати особисто у нотаріуса, прибувши особисто з документами, що посвідчують особу;
• Одержати через представника (за довіреністю).
8. Реєстрація переходу права власності зі спадкодавця на спадкоємця
Після отримання свідоцтва про право на спадщину необхідно зареєструвати перехід права власності від спадкодавця до спадкоємця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Перебування за кордоном — не перешкода для реалізації спадкових прав. Оформлення спадщини може бути здійснене як особисто, так і через довірену особу.
Ключовими факторами є дотримання строків, належне оформлення документів та правова підтримка.
За матеріалами Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
Далее
1 травня в газеті «Голос України» було офіційно опубліковано Закон № 4339-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо удосконалення правового регулювання окремих питань надомної та дистанційної роботи».
Нагадаємо, Парламент ухвалив Закон на пленарному засіданні 27 березня, а Володимир Зеленський підписав його 29 квітня. Документ набирає чинності 2 травня.
Зміни до статті 60-1 КЗпП «Надомна робота»
Особливості направлення працівника, який виконує надомну роботу, в службове відрядження встановлюються трудовим договором про надомну роботу.
За погодженням із роботодавцем працівник може працювати на умовах надомної роботи у разі навчання його дитини віком до 14 років у закладі загальної середньої освіти за дистанційною формою здобуття освіти відповідно до наказу (розпорядження) керівника такого закладу освіти на період такого навчання.
Зміни до статті 60-2 КЗпП «Дистанційна робота»
У разі необхідності направлення працівника, який виконує роботу дистанційно, у службове відрядження працівник зобов’язаний повідомити роботодавця про своє місцезнаходження будь-яким зручним способом, у тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Особливості направлення працівника, який виконує роботу дистанційно, у службове відрядження встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу.
За погодженням із роботодавцем працівник може працювати на умовах дистанційної роботи у разі навчання його дитини віком до 14 років у закладі загальної середньої освіти за дистанційною формою здобуття освіти відповідно до наказу (розпорядження) керівника такого закладу освіти на період такого навчання.
Зміни до статті 121 КЗпП «Гарантії і компенсації при службових відрядженнях»
У разі направлення у службове відрядження працівника, який виконує роботу дистанційно, у тому числі при його відрядженні до місцезнаходження роботодавця, пункт відправлення працівника у відрядження та пункт, до якого працівник повертається з відрядження, встановлюються роботодавцем за погодженням із працівником під час узгодження маршруту поїздки та зазначаються у наказі (розпорядженні) про відрядження.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
