1. Засновник закладу освіти (місцева рада). Засновник закладу або уповноважений ним орган забезпечує необхідні умови для організації харчування та проведення закупівель харчових продуктів та/або послуг з харчування.
Разом із керівником закладу та постачальником він несе відповідальність, зокрема, за організацію харчування, належне матеріально-технічне забезпечення їдальні чи харчоблоку, безпечність та якість продуктів і готових страв, виконання норм харчування.
2. Керівник закладу освіти (директор). Саме керівник забезпечує своєчасне планування та організацію харчування у закладі.
визначає відповідальну особу;
формує склад бракеражної комісії та координує її роботу;
за погодженням із засновником визначає режим і спосіб організації харчування;
визначає форму та графік харчування;
організовує роботу буфету, якщо він функціонує у закладі.
Якщо заклад самостійно готує та реалізує готові страви, керівник також затверджує примірне чотиритижневе сезонне меню за погодженням із територіальним органом Держпродспоживслужби. Виняток — використання меню, рекомендованого Міністерством охорони здоров’я України.
3. Відповідальна особа. Це працівник, якого керівник закладу своїм наказом визначає відповідальним за організацію харчування.
Відповідальна особа координує та контролює роботу працівників їдальні або харчоблоку, стежить за якістю харчових продуктів, санітарно-гігієнічним станом приміщень, умовами та строками зберігання продуктів.
Також вона контролює дотримання примірного чотиритижневого сезонного меню та щоденного меню-розкладу, веде загальний облік дітей, які забезпечуються гарячим харчуванням, зокрема дітей з особливими дієтичними потребами, та бере участь у роботі бракеражної комісії.
4. Медичний працівник. Медичний працівник також є частиною системи контролю за організацією харчування.
Він, зокрема, бере участь у роботі бракеражної комісії, контролює проходження працівниками обов’язкових профілактичних медичних оглядів, дотримання правил особистої гігієни працівниками їдальні або харчоблоку.
5. Постачальник харчових продуктів та послуг. Відповідальність не завершується на дверях школи.
Постачальник харчових продуктів та/або послуг з харчування також відповідає у межах своєї діяльності за дотримання встановлених законодавством вимог до безпечності та якості продукції.
Тому важливим є весь шлях продукту — від постачальника до тарілки дитини.
Роль Держпродспоживслужби: Держпродспоживслужба та її територіальні органи здійснюють державний контроль за дотриманням вимог законодавства у сферах безпечності харчових продуктів та дотримання санітарного законодавства.
Крім того, територіальні органи Держпродспоживслужби погоджують примірні чотиритижневі сезонні меню у передбачених законодавством випадках. Якщо заклад використовує меню, рекомендоване МОЗ, такого погодження не потрібно.
Варто знати:
Для здійснення контролю за дотриманням норм харчування медичний працівник веде журнал обліку виконання норм харчування, який заповнюється щодня на підставі меню-розкладу. Аналіз виконання норм харчування проводиться один раз на чотири тижні. Результати проведеного аналізу щомісяця доводяться до відома керівника відповідного закладу.
Якість харчування оцінюється за лабораторними дослідженнями (випробуваннями) одного прийому їжі, а також денного раціону. При цьому для лабораторних досліджень (випробувань) відбираються страви одного прийому їжі, а страви інших прийомів їжі цього дня оцінюються теоретично за меню-розкладом.
Харчоблок отримувача готової гарячої їжі повинен бути оснащений зоною приймання готової гарячої їжі, зоною недовготривалого зберігання та видавання використаних термобоксів, зоною видавання готових страв, зоною лінії роздачі в обідньому залі, зоною миття та зберігання столового посуду та службово-побутовою зоною. Усі процеси приготування, транспортування, зберігання та видачі готових страв, а також обладнання та інвентар повинні відповідати вимогам санітарного законодавства, законодавства про безпечність та окремим показникам якості харчових продуктів.
Харчоблок отримувача готової охолодженої їжі повинен бути оснащений зоною приймання та зберігання охолодженої продукції, зоною недовготривалого зберігання та видавання використаних термобоксів, зоною для розігрівання готової продукції, що оснащена пароконвекційною піччю, зоною видавання готових страв, зоною лінії роздачі в обідньому залі, зоною миття та зберігання столового посуду та службово-побутовою зоною.
Період з моменту приготування до моменту видачі готової страви споживачу не може перевищувати 24 години. Усі технологічні етапи приготування оператором ринку: охолодження, зберігання, транспортування та видавання готової їжі, повинні відповідати вимогам санітарного законодавства, законодавства про безпечність та окремим показникам якості харчових продуктів.
У закладах загальної середньої освіти для здобувачів освіти 1-11 (12) класів незалежно від навчальної зміни (у разі організації в закладі освіти змінного навчання) повинно бути організовано щонайменше одноразове гаряче харчування (сніданок — до 12 години 00 хвилин або обід з 11 години 30 хвилин) відповідно до норм харчування.
За заявою одного з батьків або інших законних представників здобувачам загальної середньої освіти може надаватися можливість споживання другого гарячого харчування (обіди або сніданки відповідно) за кошти батьків або за рахунок коштів місцевого бюджету в разі прийняття засновником (засновниками) відповідного рішення або за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Що входить до меню:
Готові страви повинні містити обмежену кількість солі, цукру та жиру відповідно до встановлених МОЗ вимог щодо організації харчування в закладах загальної середньої освіти.
Овочі, фрукти та ягоди повинні бути представлені у максимальному розмаїтті, різних формах, у складі готових страв.
У різні сезони можуть пропонуватися свіжі, морожені, сушені та квашені овочі, фрукти та ягоди з вмістом солі, цукру та жиру відповідно до встановлених МОЗ вимог щодо організації харчування в закладах загальної середньої освіти.
Картопля у вигляді окремої страви пропонується не більше двох разів на тиждень (у разі п’ятиденного перебування) та трьох разів на тиждень (у разі шести-, семиденного перебування).
Не допускається відварювання овочів для приготування салатів на наступний день.
Салати необхідно заправляти безпосередньо перед видачею.
Каші та макаронні вироби слід пропонувати у вигляді самостійних страв або як гарніри. Перевага надається продуктам з вищим вмістом харчових волокон (зокрема, гречана крупа у порівнянні з рисовою).
Хліб за вмістом солі повинен відповідати встановленим МОЗ вимогам щодо харчування в закладах загальної середньої освіти. Слід надавати перевагу цільнозерновим хлібо-булочним виробам з високим вмістом клітковини, з додаванням висівок, насіння.
Бобові продукти (зелений горошок, квасоля, горох, сочевиця) та страви з їх вмістом слід пропонувати як гарніри або самостійні страви.
Молоко та молочні продукти, що пропонуються, за вмістом цукру повинні відповідати встановленим МОЗ вимогам щодо харчування в закладах загальної середньої освіти. Доцільно включати до асортименту буфетів та готувати страви із застосуванням молока та молочних продуктів, до яких додано вітамін D. Молоко та кефір повинні бути з масовою часткою жиру від 2,5 до 3,2 відсотка, йогурт — від 1,5 до 2,5 відсотка, сир кисломолочний — не менше 5 відсотків, сметана — не менше 15 відсотків.
Для приготування страв з м’яса слід використовувати м’ясо птиці (курки, індички), очищене від шкіри, нежирну свинину, телятину, яловичину.
Кількість страв з м’яса, птиці, риби, що пропонуються протягом тижня, повинна відповідати нормам харчування.
М’ясні страви слід якомога частіше комбінувати з овочевими гарнірами та/або салатами.
Питна вода повинна бути постійно доступною у закладі освіти та закладі оздоровлення та відпочинку під час вживання їжі та у будь-який інший час. Засновник (засновники) або уповноважені ним (ними) органи та керівники відповідних закладів повинні забезпечити здобувачів освіти/дітей чистою та безпечною питною водою, що відповідає вимогам, встановленим МОЗ.
Пастеризований або стерилізований сік без додавання цукрів та підсолоджувачів може пропонуватися в обмеженій кількості відповідно до норм харчування.
Засновник (засновники) або уповноважені ним (ними) органи та керівники закладів освіти та закладів оздоровлення та відпочинку повинні забезпечити зміну страв, їх приготування та врахування відгуків і пропозицій здобувачів освіти/дітей, їх батьків або інших законних представників та персоналу закладів щодо задоволення якістю харчування з метою обмеження обсягу харчових відходів.
Тож, якщо ви розумієте, що харчування у вашій школі налагоджено неналежно, а бо якість приготованих страв не відповідає нормам, чи просто їжа холодна та несмачна — пишете колективне звернення до директора школи. У разі ігнорування — до Департаменту освіти міської ради, далі — Держпотребслужби.
Адвокат Єфімова Л.Я.
Індивідуальні номерні знаки дають власникам транспортних засобів можливість персоналізувати свій автомобіль, однак заявлена комбінація має відповідати встановленим вимогам. Якщо за результатами розгляду заяви уповноважений орган не погоджує її оформлення, заявник тепер матиме право для оскарження такого рішення.
Відповідні зміни МВС внесло до Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників. Порядок доповнено положенням, за яким рішення за результатами розгляду заяви про встановлення можливості оформлення індивідуального номерного знака може бути оскаржене відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Зміни не встановлюють нових правил чи вимог до самих індивідуальних номерних знаків і не означають автоматичного права на отримання бажаної комбінації. Їхнє основне значення полягає у закріпленні процесуальної гарантії для заявника: у разі незгоди з рішенням він може вимагати його перегляду в адміністративному порядку або звернутися до суду. При цьому оскарження не усуває встановлених законодавством обмежень щодо допустимих комбінацій номерних знаків.
Далее
Розповідає адвокат Єфімова Л.Я.
«Майже рік тривав розгляд справи у суді першої інстанції про оголошення особи померлою.
07.09.2026 нарешті отримали судове рішення, яким задовольнили мою заяву, як представника матері безвісти зниклого військовослужбовця.
Справи такого провадження, зазвичай, розглядаються доволі швидко при наявності всіх доказів, що особа ймовірно загинула. В нашому випадку ми не могли отримати акт службового розслідування військової частини про обставини, за яких особа зникла безвісти.
Для мене в цій справі був ще і професійний інтерес, так як клієнти не приховували, що вже звертались до адвокатів у столиці, але зі збором доказів у них нічого не вийшло, тому і прийшли до мене по відгукам.
Події відбувались восени 2022 року, поблизу населеного пункту Водяне Донецької області, де велись активні бойові дії.
Мною були зібрані докази, що військовослужбовець зник за особливих обставин на території бойових дій, у зв’язку із чим порушено кримінальне провадження
Випискою з Реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, ДП «Український національний центр розбудови миру» повідомлено, що у полоні не перебуває.
За даними Державної прикордонної служби — державний кордон України не перетинав.
Суд декілька разів витребував інформацію від ВЧ за моїм клопотанням, проте, відповіді не надходило.
Мати військовослужбовця була вже у відчаї, минуло більше трьох років із дня зникнення сина, а відомостей нуль, отримати свідоцтво про смерть неможливо без судового рішення.
Тому, я вимушена була писати клопотання до суду про притягнення винних посадових осіб ВЧ до відповідальності за не виконання рішення суду про витребування доказів. І ви знаєте, трапилось диво, декілька днів і з’явився Акт службового розслідування, хоч із тексту і зрозуміло, що складений задньою датою, проте, містить покази свідків того, що тоді відбувалось. В свою чергу це надало можливість нарешті ухвалити рішення суду, а матері отримати визначеність.
Тож, що хочу сказати, бувають на перший погляд зовсім нескладні справи (потрібно лише вірно визначити доказову базу), але перепони можуть виникати ні звідки. Моя клієнтка плаче, що нарешті це коло пройдене (хоча, можливо і ні, якщо Міністерство оборони буде оскаржувати), я радію тому, що змогла допомогти їй, хоча і в такій не радісній справі.
Якщо необхідна допомога адвоката, звертайтесь!»
097-754-79-48
Далее
Як поділити майно при розлученні, якщо воно територіально знаходиться як в Україні, так і за кордоном?
Розглянемо на прикладі Постанови Верховного Суду від 12 серпня 2026 року, в якій сформовано правовий висновок: «Спір про поділ нерухомого майна подружжя, що знаходиться за межами України, підлягає виключній підсудності суду держави його знаходження, тому український суд зобов’язаний закрити провадження у цій частині, а не відмовляти у позові по суті. Водночас неможливість поділу закордонної нерухомості не звільняє суд від обов’язку вирішити спір щодо майна, розташованого на території України. У такому разі суд не обмежений запропонованим сторонами варіантом розподілу і має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу«.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
За вказаний період сторони придбали нерухомість як на території України, так і в Туреччині, усе набуте ними нерухоме майно заявлене в позові до поділу.
Зокрема, позивачка посилалася на те, що в 2020 році було придбано два житлові будинки в м. Ізмірі (Турецька Республіка) та інші об`єкти нерухомості а саме: будинок на АДРЕСА_10 та будинок АДРЕСА_11 .
Суди виснували, що для визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, та його поділу, позивачці слід звертатись до відповідного суду Туреччини.
Із наведеним висновком погоджується колегія суддів Верховного Суду (справа № 461/1743/23; провадження № 61-11875св25), з огляду на наступне:
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі — Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент — ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема: — хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; — об`єкт правовідносин перебуває на території іноземної держави.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 Закону № 2709-IV).
Згідно із частинами першою, другою статті 38 Закону № 2709-IV право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 Закону № 2709-IV ).
У частині другій статті 42 Закону № 2709-IV визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 77 Закону № 2709-IV підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
Аналогічні за змістом норми передбачені Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованою Законом України від 05 липня 2001 року № 2605-ІІІ. Згідно зі статтею 27 Угоди до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство договірної сторони, на території якої знаходиться майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи по суті щодо нерухомого майна на території Турецької Республіки врахували наведені норми права, а також те, що спір у цій частині виник між громадянкою України та громадянином Туреччини щодо поділу спільного сумісного майна, яке знаходиться за межами України, у зв`язку з чим за законодавством України ця справа є справою з іноземним елементом, а компетентним судом щодо нерухомості за межами України є суд держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно — Турецька Республіка.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 428/11139/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 756/15452/17, від 09 березня 2026 року в справі № 761/17032/25, від 01 квітня 2026 року в справі № 676/2141/23.
Стосовно поділу нерухомого майна, розташованого в Україні, необхідно зазначити таке.
Суди відмовили в задоволенні позову, посилаючись на те, що за позицією позивачки такий поділ має відбуватися лише з урахуванням нерухомого майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, тому суд не поділив майно між сторонами: ні те, що знаходиться в Україні, ні те, що знаходиться в Туреччині.
Із такими висновками колегія суддів Верховного Суду погодитися не може.
Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 752/18272/18).
Суд має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу.
Підготовлено адвокатом Єфімовою Л.Я. (097-754-79-48) за матеріалами Верховного Суду
Далее
У Мін’юсті нагадали, що Гаазька конвенція 2019 року набрала чинності для України 1 вересня 2023 року. Її головне завдання – створити глобальний і єдиний механізм для взаємного визнання та виконання іноземних судових рішень. Текст Конвенції ухвалили 2 липня 2019 року на 22-й Дипломатичній сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Україна стала другою державою у світі після Уругваю, яка підписала цей документ. Це відбулося 4 березня 2020 року. Ратифікація Конвенції Україною відбулася 1 липня 2022 року.
У Мін’юсті пояснили, що Конвенція працює разом із Гаазькою конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року. Разом ці інструменти спрощують доступ до правосуддя, створюють правову визначеність для учасників ринку та зменшують витрати, час і ризики під час транскордонної підприємницької діяльності.
Наразі Конвенція застосовується у відносинах України з державами-членами ЄС, Великою Британією, Албанією, Андоррою, Чорногорією та Уругваєм. Вона регулює лише рішення у цивільних або комерційних справах. Конвенція не застосовується до податкових, митних чи адміністративних спорів. Також її правила не поширюються, зокрема, на:
У Мін’юсті зазначили, що Конвенція не передбачає залучення державних органів, зокрема Міністерства юстиції, для передачі клопотань. Якщо особа має судове рішення, ухвалене в Україні, і хоче виконати його в одній із договірних держав, вона може звернутися безпосередньо до компетентного суду іноземної держави, де запитується примусове виконання.
Такий самий підхід застосовується і у зворотній ситуації – щодо виконання іноземного судового рішення в Україні. Для визнання та виконання рішення суду необхідно надати:
Клопотання також може супроводжуватися спеціальним уніфікованим формуляром щодо судового рішення, рекомендованим і опублікованим Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.
Конвенція містить вичерпний перелік підстав, коли у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено. Зокрема, відмова можлива, якщо документ про початок судового процесу не був вручений відповідачу завчасно для організації захисту. Також підставою може бути вручення документа у запитуваній державі у спосіб, несумісний з її основоположними принципами вручення документів.
У виконанні рішення можуть відмовити й у разі, якщо судове рішення отримано внаслідок обману. Серед інших підстав – очевидна суперечність визнання чи виконання рішення публічному порядку запитуваної держави або порушення її безпеки та суверенітету. Також відмова можлива, якщо рішення суперечить угоді сторін про те, що спір мав вирішуватися в іншому суді.
Крім того, рішення може не виконуватися, якщо воно несумісне з рішенням суду запитуваної держави або ранішим рішенням іншої держави між тими самими сторонами з того самого предмета спору.
У Мін’юсті зазначили, що застосування Гаазької конвенції 2019 року спрощує для українських громадян і підприємців за кордоном визнання та примусове виконання судових рішень у ЄС та інших державах, які долучилися до Конвенції.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Якщо у висновку ВЛК не враховано наявність всіх захворювань особи, які підтверджені медичними документами, порушено процедуру проведення медичного огляду, Ви маєте право на оскарження рішення ВЛК.
Порядок оскарження ВЛК
Оскаржити рішення ВЛК можна двома у позасудовий та судовий способи.
Досудовий порядок оскарження:
— Скарги на постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК Київського міського ТЦК та СП, обласних ТЦК та СП.
— Постанови, прийняті ВЛК обласними (Київського міського) ТЦК та СП, оскаржуються в штатних ВЛК (Центральній військовій-лікарській комісія, ВЛК регіону).
— Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
— Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Для оскарження у досудовому порядку необхідно підготувати відповідну заяву про перегляд такої постанови та додати всі необхідні документи, видані військово-лікарською комісією. У заяві важливо чітко викласти підстави для оскарження, наприклад, помилку ВЛК у встановленні причинного зв’язку захворювання тощо.
Оскарження в суді:
Оскарження рішень ВЛК у суді здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Строки для оскарження:
— три місяці з дня вручення відповідного рішення за результатами розгляду заяви щодо оскарження постанови, тобто у разі попереднього застосування досудового порядку. Цей строк починає свій перебіг із дня вручення рішення вищої інстанції ВЛК за результатами розгляду заяви про перегляд постанови.
— шість місяців із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто з дня винесення відповідної постанови ВЛК.
Нормативне обґрунтування:
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі — підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі -Закон № 3543-ХІІ).
За приписами ч. 5ст. 22 Закону № 3543-ХІІ особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.
Поряд з цим, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 10ст. 2 Закону № 2232-XIIта з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі — Положення № 402).
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 глави 1 розділу I Положення Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза це — медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі — ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі — ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі — ДІВ), компонентами ракетного палива (далі — КРП), джерелами електромагнітних полів (далі — ЕМП), лазерного випромінювання (далі — ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі — ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.
Згідно з п. 2.1 глави 2 розділу I Положення для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі — ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі — ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.
В п. 2.2 розділу І глави 2 Положення визначено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі — ЦВЛК); ВЛК регіону.
Відповідно до п.п. п.п 2.3.1, 2.3.3 п. 2.3 глави 2 розділу І Положення ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема, розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
ЦВЛК має право, серед іншого, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі — ЛЛК)) Збройних Сил України п(.п. 2.3.4 п. 2.3 глави 2 розділу I Положення №402).
За приписами п.п. 2.4.4 п. 2.4 глави 2 розділу I Положення на ВЛК регіону покладаються: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Відповідно до п.п. 2.5.1 п. 2.5 глави 2 розділу I Положення до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.
Аналізуючи наведене вище, приходимо до висновку, що у разі наявності сумніву військовослужбовця щодо правильності висновку комісії щодо придатності до військової служби, особа має право оскаржувати прийняте рішення до ВЛК вищого рішення.
До повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби.
Згідно з п. п. 1.1, 1.2 глави 1 розділу II Положення медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців до служби в Десантно-штурмових військах, плаваючому складі, морській піхоті; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі — МО) та у складі національного персоналу;військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, працівників Збройних Сил України для роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, ЛВ та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців та працівників Збройних Сил України до служби (роботи) у спеціальних спорудах, працівників допоміжного флоту ВМС Збройних Сил України; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі — Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі ТДВ) (додаток 3).
Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду (далі — МКХ-10).
За приписами п. 6.1 глави 6 розділу II Положення направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Відповідно до п. 6.2 глави 6 розділу II Положення на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім`я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об`єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14.
Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов`язкове до виконання;
— медична книжка;
— посвідчення особи (військовий квиток);
— фотокартка 3 х 4 см без головного убору — при амбулаторному огляді;
— службова характеристика для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією (зразок заповнення якої наведено в додатку 15). У тексті характеристики наводиться інформація щодо освіти військовослужбовця, який ВВНЗ і коли закінчив, навчання в інших навчальних закладах, у тому числі закордонних, особливостей проходження військової служби, служби за кордоном, у складі національного персоналу, національного контингенту, військових місіях, участі у бойових діях тощо, обов`язково зазначається думка командування військової частини щодо фізичного стану, фактичної працездатності військовослужбовця, виконання ним своїх службових обов`язків за станом здоров`я та можливість подальшого проходження ним військової служби на займаній посаді, призначення на посаду з меншим обсягом обов`язків, на нижчу посаду тощо;
— медична характеристика (у медичній характеристиці обов`язково зазначають інформацію про захворюваність військовослужбовця, результати медичних оглядів ВЛК (при вступі у ВВНЗ, відрядженні за кордон, у миротворчі місії, під час служби у спецспорудах тощо), втрату працездатності за станом здоров`я за останні три роки та думку начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на займаній посаді за станом здоров`я).
Крім того на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, — оригінал або належним чином засвідчена копія довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).
Згідно п. 6.4 глави 6 розділу II Положення у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи).
Відповідно до п. 6.8 глави 6 розділу II Положення на осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться Картка обстеження та медичного огляду, при стаціонарному огляді — історія хвороби.
Огляд військовослужбовців обов`язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, оториноларингологом (військовослужбовців-жінок — гінекологом), а за медичними показаннями — і лікарями інших спеціальностей. Обов`язково виконуються загальні аналізи крові та сечі, ЕКГ-дослідження, флюорографічне дослідження органів грудної клітини. Потребу в додатковому обстеженні визначають лікарі за медичними показаннями.
Огляд вказаними лікарями військовослужбовців, направлених на ВЛК для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров`я або у звільненні від виконання службових обов`язків, проводиться за медичними показаннями.
Відповідно до п. 6.9, 6.10 глави 6 розділу II Положення при медичному огляді військовослужбовців метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує їх вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спрямованість до подальшого проходження військової служби, думку командування і начальника медичної служби військової частини, викладені у службовій та медичній характеристиках, та можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, яка найбільше відповідає стану його здоров`я.
Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії).
Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва — це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби.
Згідно з пунктом 6.26 глави 6 розділу II Положення щодо військовослужбовців, визнаних непридатними до служби в Десантно-штурмових військах, спецспорудах, до підводного керування танків, до роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами, відряджень за кордон, у МО тощо, ВЛК одночасно вирішують питання про придатність їх до військової служби за графами I, II, III Розкладу хвороб залежно від військового звання з подальшим затвердженням свідоцтва про хворобу штатною ВЛК.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку!!!.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зазначив про те, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18.
На практиці зустрічається ігнорування медичних документів про стан здоров`я особи, що проходить ВЛК та виписки із картки хворого щодо попереднього лікування, а також можливих діагнозів, що в свою чергу призводить до невірного застосування відповідної статті Розкладу хвороб, тим самим є порушенням процедури проходження ВЛК, а відтак може бути скасованим відповідне рішення із зобовязанням направлення військових на контрольний медичний огляд.
Адвокат Єфімова Л.Я. (097-754-79-48)
Далее
За матеріалами справи, позивачка просила стягнути з колишнього чоловіка половину грошового забезпечення, яке йому донарахували за рішенням адміністративного суду за час проходження військової служби. Частина цих коштів була нарахована за період, коли сторони перебували у шлюбі.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув із чоловіка 58 270 грн, а також 13 640 грн витрат на правничу допомогу.
Відповідач оскаржив рішення, зазначивши, що отримав гроші вже після розірвання шлюбу, а самі виплати пов’язані з його військовою службою та вислугою років і тому є особистою власністю.
Апеляційний суд ці доводи відхилив. Суд зазначив, що відповідно до статей 60, 61 і 65 СК України та ст. 368 ЦК України майно і доходи, набуті під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому визначальним є період, за який нараховані кошти, а не дата їх фактичної виплати.
Суд встановив, що на період шлюбу припадало 116 540,01 грн грошового забезпечення. Половину цієї суми, а саме: 58 270 грн — стягнули на користь колишньої дружини.
Твердження чоловіка про те, що фактичні шлюбні відносини припинилися раніше офіційного розлучення, суд також відхилив через відсутність належних доказів.
Херсонський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Цікаво, чи підтримає Верховний Суд таку позицію
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Адвокат Єфімова Лариса Яківна практикує із 2010 року, має великий досвід, безліч виграних судових справ та задоволених клієнтів.
«Великий практичний досвід, результати у судових справах та позитивні відгуки клієнтів є моєю візитною карточкою, як адвоката.
Адвокат – це не тільки професія, а в першу чергу моє покликання!»
Спеціалізація:
Записатись на консультацію можливо за телефоном: 0977547948
м. Одеса. Адміральський проспект 25, оф. 9
Далее
Добросовісність учасників цивільних правовідносин має враховуватися при оцінці правочинів, які можуть впливати на можливість виконання зобов’язань перед кредитором. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 636/5079/21 (постанова від 12 серпня 2026 року), у якій постало питання про правильну кваліфікацію договору дарування майна боржника, укладеного на стадії виконання судового рішення.
Проблема полягала, зокрема, у співвідношенні конструкцій фіктивного та фраудаторного правочинів. Попередній підхід допускав застосування до правочину, спрямованого на приховування майна від майбутнього стягнення, положень про фіктивність, однак Верховний Суд наголосив, що за фактичного виконання правочину така кваліфікація виключається. Натомість для фраудаторності визначальним є використання правочину на шкоду кредитору та унеможливлення звернення стягнення на майно боржника У постанові Суд конкретизував підхід до правової підстави оспорювання таких правочинів, урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24. Йдеться про застосування загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом для кваліфікації правочину як фраудаторного.
джерело: https://jurliga.ligazakon.net
19 серпня 2026 року Кабмін ухвалив постанову, яка визначає механізм фінансування пенсій та щомісячного довічного грошового утримання, нарахованих або перерахованих на виконання судових рішень.
Новий порядок поширюється, зокрема, на погашення заборгованості за ретроспективними судовими рішеннями — за період до набрання відповідним рішенням суду законної сили.
Основні правила:
Особливий порядок таких виплат застосовується з 1 січня 2026 року.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
