Подружжя в Україні може визначити долю спільного майна в одному документі — шляхом укладення спільного заповіту.
Така можливість передбачена нормами Цивільного кодексу, розповіли фахівці Сумського міжрегіонального управління Мін’юсту.
Цей правочин дозволяє чоловікові та дружині в одному документі розпорядитися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Як відбувається спадкування
Спільний заповіт має особливу юридичну конструкцію.
Після смерті одного з подружжя його частка у спільному майні переходить до другого з подружжя, який його пережив. Після смерті другого з подружжя право на спадкування отримують особи, визначені у спільному заповіті.
Такий механізм дає змогу зберегти цілісність майна та реалізувати спільну волю подружжя щодо подальшого розпорядження ним.
Чи можна змінити спільний заповіт
Закон передбачає можливість відмови від спільного заповіту. Подружжя може зробити це за життя, однак така відмова обов’язково має бути нотаріально посвідчена.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону на відчуження майна, зазначеного в заповіті. Це потрібно для того, щоб гарантувати виконання умов, визначених у документі.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Міністерство внутрішніх справ надало роз’яснення щодо порядку виїзду дітей за кордон під час воєнного стану: хто може супроводжувати дитину, які документи необхідні та коли потрібна згода другого з батьків.
Після початку повномасштабної війни питання перетину кордону дітьми набуло особливої актуальності. Щоб уникнути відмови в пропуску або затримок, дорослим варто заздалегідь перевірити вимоги та підготувати належні документи.
Виїзд дітей до 16 років
Діти до 16 років можуть виїжджати з України лише в супроводі дорослих. Після досягнення 16-річного віку вони мають право на самостійний виїзд без будь-яких супровідних документів, але за наявності закордонного паспорта.
Для перетину кордону на виїзд з України дитині необхідний один із документів:
закордонний паспорт;
дипломатичний або службовий паспорт;
чинний проїзний документ дитини;
відомості про дитину, внесені до закордонного паспорта одного з батьків, або свідоцтво про народження (ця норма застосовується на період воєнного стану).
Також важливо враховувати вимоги держави в’їзду після перетину українського кордону.
Коли потрібна нотаріальна згода другого з батьків
Якщо дитина до 16 років виїжджає з одним із батьків, за загальним правилом необхідна нотаріально посвідчена згода другого з батьків із зазначенням країни та строку перебування.
Без такої згоди можна їхати лише в особливих випадках.
Випадки, коли згода не вимагається
Нотаріальна згода другого з батьків не потрібна, зокрема, якщо:
один із батьків є іноземцем або особою без громадянства;
у паспорті є відмітка про виїзд на постійне проживання за кордон;
наявні документи про смерть другого з батьків, позбавлення його батьківських прав або визнання безвісти зниклим;
є рішення суду про дозвіл на виїзд без згоди;
мати є одинокою (підтверджується довідкою органу РАЦС);
існує заборгованість зі сплати аліментів понад чотири місяці;
дитина має інвалідність або тяжке захворювання (за наявності підтвердних документів).
Якщо дитину супроводжує інша особа
У разі виїзду з особою, яка не є матір’ю чи батьком, потрібна нотаріально посвідчена згода обох батьків із зазначенням супроводжуючої особи, країни та строку поїздки.
Особливості під час воєнного стану
На період дії воєнного стану діти до 16 років можуть виїжджати в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата чи сестри, мачухи або вітчима.
Також допускається виїзд у супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків письмовою заявою, засвідченою органом опіки та піклування. У такому випадку нотаріальна згода другого з батьків не вимагається.
У МВС наголошують: усі документи повинні бути чинними та оформленими належним чином.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Право на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає захисту й відновленню на підставі принципу пріоритетності спеціальних норм над загальними та законів над підзаконними актами – КАС ВС як суд першої інстанції у зразковій справі
Реалізація права на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає здійсненню на підставі спеціального Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», який має пріоритет над Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї», якими запроваджено додаткову умову надання таких пільг.
Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у зразковій справі, задовольняючи позов ветерана органів внутрішніх справ до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною відмови в поновленні виплати пенсійним органом соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 1 травня 2025 року на підставі Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389».
Суд констатував, що пільги у грошовій формі ветеранам військової служби та деяким іншим особам на оплату житлово-комунальних послуг встановлені п. 6 ч. 1 ст. 6 спеціального Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Водночас ухвалення Закону № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України № 1553 в частині запровадження додаткових умов надання таких пільг, зокрема залежності їх отримання від рівня доходу сім’ї, створило правову колізію між нормативно-правовими актами.
Колегія суддів урахувала юридичну позицію Конституційного Суду України про те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Тобто Закон № 4059-IX як бюджетний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
При конкуренції норм однакової юридичної сили необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Джерело: https://supreme.court.gov.ua
Далее
У 2026 році основні умови для виходу на пенсію (пенсія за віком):
Водночас учасники бойових дій мають право на дострокову пенсію:
З 1 січня 2026 року в Україні набрали чинності норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якими передбачено підвищення основних соціальних стандартів. Це, зокрема, вплинуло на розміри пенсійних виплат та окремих надбавок.
З початку року мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 8 647 грн (раніше – 8 000 грн). Зміна цього показника є підставою для перерахунку мінімального розміру пенсії для непрацюючих осіб віком від 65 років, які мають повний страховий стаж (30 років для жінок та 35 років для чоловіків). З 1 січня 2026 року така пенсія не може бути меншою за 3 458,80 грн, що становить 40% мінімальної заробітної плати.
Також у зв’язку зі зростанням мінімальної зарплати збільшено щомісячні грошові виплати для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, зокрема Героям України, кавалерам державних орденів Богдана Хмельницького, «За мужність», Княгині Ольги та особам, нагородженим відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».
Відповідно до статті 7 Закону про Державний бюджет на 2026 рік, з 1 січня підвищено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність – з 2 361 грн до 2 595 грн (на 234 грн). Це стало підставою для перерахунку мінімального та максимального розмірів пенсій, а також надбавок, підвищень і доплат, розмір яких залежить від прожиткового мінімуму.
Відтак:
Для непрацюючих пенсіонерів, які мають страховий стаж понад встановлену норму (30/35 або 20/25 років), перераховано доплату за понаднормовий стаж. За кожен повний рік такого стажу пенсія збільшується на 1% від 2 595 грн.
Важливо! Працюючим пенсіонерам зазначені підвищення та доплати будуть враховані після звільнення з роботи.
Окрім того, з 1 січня 2026 року автоматично перераховано:
Усі перерахунки пенсійних виплат з 1 січня 2026 року проведені автоматично, без необхідності звернення до органів Пенсійного фонду.
Адвокат Єфімова Л.Я.
Далее
Призупинення трудових відносин в умовах воєнного стану регулюється Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.
Статтею 13 Закону визначено, що призупинення дії трудового договору ‒ це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку зі збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
01.05.2025 Верховна Рада ухвалила в цілому Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” щодо обміну інформацією та призупинення дії трудового договору”.
Закон спрямований на усунення правових прогалин і визначає:
– за ініціативою однієї зі сторін максимальний строк призупинення дії трудового договору – не більше ніж 90 календарних днів під час дії воєнного стану;
– за згодою сторін строк призупинення дії трудового договору може бути подовжений на строк понад 90 календарних днів, але не більше ніж до дня припинення або скасування воєнного стану;
– обов’язок сторін трудового договору постійно (в тому числі й під час призупинення дії трудового договору) забезпечувати можливість комунікації та невідкладно (у строк не більше ніж 10 календарних днів) інформувати іншу сторону про зміну своїх контактних даних (поштової адреси, адреси електронної пошти (за наявності), номерів телефону);
– підстави припинення та відновлення призупиненого трудового договору;
– порядок здійснення комунікації з працівниками, роботодавцем та з роботодавцем – фізичною особою, яка не є підприємцем;
– строк у 14 календарних днів для повідомлення роботодавцем працівника про необхідність стати до роботи;
– право сторін призупиненого трудового договору припинити такий трудовий договір з підстав, визначених законом.
Крім того, встановлюється, що працівник робоче місце якого розташоване на територіях активних бойових дій і який відсутній на роботі, не може бути звільнений за “прогул”. Час відсутності на роботі такого працівника не підлягає оплаті та не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Роботодавці зобов’язані протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом у разі розміщення неактуальної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб ‒ підприємців та громадських формувань оновити відомості про своє місцезнаходження та інформацію про засоби комунікації для здійснення зв’язку з ними.
Що говорить судова практика щодо призупинення трудового договору:
Призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану можливе лише за одночасного настання двох обставин: неможливості роботодавця надати роботу та неможливості працівника виконувати роботу через військову агресію.
У разі незаконного призупинення дії трудового договору обов’язок з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на роботодавця.
Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору.
Формулювання положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу), що дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов’язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов’язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони не породжують правові наслідки у зв’язку із призупиненням дії трудового договору,й в кінцевому результаті нівелюють необхідність / можливість застосування цієї норми закону;
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Водночас з урахуванням положень ст. 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору,
а так само і виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми ст. 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у разі обґрунтованості призупинення дії трудового договору.
Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов’язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Правовий висновок викладено у постанові ВС у складі ОП КЦС від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/127423072.
Адвокат Єфімова Л.Я.
Далее
Міністерство юстиції України затвердило новий порядок проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання за кордоном. Про це інформує пресцентр Мін’юсту.
Новий порядок передбачає, що проставлення апостиля здійснюватиметься із використанням програмних засобів Електронного реєстру апостилів. Документ також визначає правила наповнення цього Реєстру зразками підписів посадових осіб, відбитками печаток і штампів, а також відомостями про сертифікати відкритих ключів.
Внесення відповідних даних до Електронного реєстру апостилів здійснюватимуть:
Встановлено, що рішення про проставлення апостиля або відмову в ньому ухвалюється протягом трьох робочих днів із дня, наступного за реєстрацією заяви в Електронному реєстрі апостилів.
Також новим порядком врегульовано процедури прийняття документів, їх розгляду, видачі результатів та отримання інформації з реєстру про проставлений апостиль.
Плата за проставлення апостиля визначається у відсотках від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, та округлюється до найближчих 10 гривень. З огляду на те що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн, розмір плати з 1 січня 2026 року становить:
Відповідний наказ Мін’юсту від 20 листопада 2025 року № 3177/5 набере чинності з 1 лютого 2026 року, але не раніше від дня його офіційного опублікування.
З набранням чинності нового порядку втратять чинність попередні нормативні акти, зокрема Порядок проставлення апостиля, затверджений наказом Мін’юсту від 11 листопада 2015 року № 2268/5, а також наказ від 30 листопада 2015 року № 2452/5, який регламентував подання зразків підписів і відбитків печаток.
Джерело: https://pravo.ua
Далее
Останнім часом до мене, як адвоката, надходять звернення від клієнтів, які мали свого часу проблеми із кредитними зобов’язаннями. Суди були виграшні, проте, у кредитній історії зберігається інформація про наявність боргу перед банком. Це звісно впливає на рейтинг довіри у подальшому.
Що з цим робити, як перевірити свою кредитну історію, опишу в цій статті.
Відносини у сфері формування та обігу кредитних історій регулюються Конституцією України, Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі -Закон), міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону.
Кредитна історія містить таку інформацію (ст.7 Закону):
1) відомості, що ідентифікують особу:
а) для фізичних осіб:
прізвище, ім’я та по батькові;
дата народження;
паспортні дані;
місце проживання;
ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів (у разі наявності) (далі — ідентифікаційний номер);
відомості про поточну трудову діяльність;
сімейний стан особи та кількість осіб, які перебувають на її утриманні;
дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації та основний предмет господарської діяльності фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
2) відомості про грошове зобов’язання суб’єкта кредитної історії:
а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);
б) сума зобов’язання за укладеним кредитним правочином;
в) вид валюти зобов’язання;
г) строк і порядок виконання кредитного правочину;
ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов’язання за кредитним правочином;
д) дата виникнення прострочення зобов’язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;
е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо);
є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;
3) інформацію про суб’єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:
а) наявність заборгованості за податками та обов’язковими платежами;
б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов’язань за укладеним кредитним правочином;
в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб’єкта кредитної історії;
г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб’єктом кредитної історії власних зобов’язань;
4) відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію:
а) дата оновлення кредитної історії;
б) найменування Користувача, який надав інформацію до кредитної історії, у разі його згоди на це;
в) коментар суб’єкта кредитної історії у випадках, передбачених цим Законом.
Джерелами формування кредитних історій є:
відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб’єкта кредитної історії відповідно до цього Закону;
відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
В Україні базу даних веде Українське бюро кредитних історій («УБКІ» а/с 7566 м.Дніпро, Україна, 49505).
На офіційному сайті https://www.ubki.ua/ наявна пошукова система, відповідно якої, кожен громадянин може перевірити самостійно свою кредитну історію ідентифікувавши себе через електронно цифровий підпис. Раз на рік послуга надається безоплатно.
У разі, якщо ви виявили розбіжності із дійсними обставинами справи, Ви можете звернутись як до кредитної установи, так і до УБКІ для актуалізації своїх даних, при цьому необхідно надати копії всіх документів, які підтверджують обставини, що мають місце сьогодні, як правило це відповідні рішення судів.
Варто знати: частиною першою статті 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону. (як правило така письмова згода надається відразу при оформленні кредиту. Вона може бути наявна у анкеті, заяві, тощо).
Чи можна зобов’язати у судовому порядку вилучити недостовірну інформацію?
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з п. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена (частини четверта, сьома статті 277 ЦК України).
Банки, які передають інформацію про кредитні правочини, відповідають за наявність письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через відповідача інформації щодо нього та зберігають оригінал даної згоди.
Якщо Вам необхідна правова консультація, завжди рада допомогти: +380977547948
Адвокат Єфімова Л.Я.
Далее
Міністерство юстиції України оприлюднило роз’яснення щодо застосування двох важливих механізмів спадкового права — спадкування за правом представлення та спадкової трансмісії. В Мін’юсті зауважили, що необхідність уточнення виникає через часті практичні ситуації, коли спадкоємці помирають до або після відкриття спадщини, що ускладнює процес прийняття спадкових прав.
Спадкування за правом представлення
Під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення — це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 № 154/3846/20 (далі — Постанова)).
Таке право мають, зокрема:
внуки та правнуки спадкодавця;
прабаба та прадід;
племінники, двоюрідні брати та сестри — залежно від черги спадкування.
З огляду на зміст Постанови це означає, що у разі смерті до відкриття спадщини дітей спадкодавця, право на спадкування переходить до їхніх дітей (онуків спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини онуків спадкодавця, право на спадкування отримають їхні діти (правнуки спадкодавця) тощо.
Спадкова трансмісія
В Мін’юсті наголосили, що спадкова трансмісія виникає тоді, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але не встигає її прийняти. У такому разі його право переходить до власних спадкоємців — як за законом, так і за заповітом.
Строк для прийняття спадщини становить час, що залишився, але якщо він менший ніж три місяці, він автоматично продовжується до тримісячного періоду.
Основні відмінності між правом представлення та спадковою трансмісією
1. Підстава застосування.
Право представлення — лише за законом; спадкова трансмісія — як за законом, так і за заповітом.
2. Момент смерті спадкоємця.
Право представлення — до відкриття спадщини; спадкова трансмісія — після відкриття спадщини.
3. Коло спадкоємців.
При представленні — визначені родичі спадкодавця; при трансмісії — спадкоємці померлого спадкоємця.
Мін’юст підкреслює, що коректне розмежування цих правових механізмів є критично важливим для нотаріусів та юристів, які супроводжують спадкові справи.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Верховна Рада України 4 листопада 2025 року прийняла за основу законопроєкт №12254 «Про внесення зміни до частини другої статті 32 Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів неповнолітньою особою». За відповідне рішення свій голос «за» віддали 276 народних депутатів.
Так, законопроєктом пропонується уточнити положення про те, що для відчуження, поділу чи виділу нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, транспортних засобів або іншого цінного майна, власником якого є неповнолітня особа, потрібна нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозвіл органу опіки та піклування.
Таким чином, ухвалені зміни мають на меті забезпечити додатковий захист майнових прав неповнолітніх і встановити чіткий порядок укладення ними правочинів.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net/
Далее
22 жовтня Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт № 14056 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку із оновленням (рекодифікацією) положень книги першої».
Законопроєкт пропонує нову редакцію книги першої Цивільного кодексу «Загальні положення», яка є результатом рекодифікації загальної частини цивільного законодавства.
Основні положення законопроєкту охоплюють такі ключові сфери:
загальні засади та джерела приватного права;
суб’єкти приватних відносин;
об’єкти приватних відносин;
договори та інші правочини;
представництво;
строки і позовну давність.
Запропоновано закріпити на нормативному рівні поняття «приватного права» та «приватних відносин». При цьому запропоновано передбачити презумпцію приватних відносин: відносини вважаються приватними, якщо їх публічний характер не визначено законом і не випливає із суті самих відносин.
Передбачається запровадження гнучкіших правил ідентифікації особи: поряд із традиційним ім’ям допускається використання псевдоніма/професійного імені, ініціалів чи спеціального цифрового коду.
Розділ системно переосмислює статус дитини: дитина зберігає цей статус у відносинах із батьками й після повноліття.
Також передбачається, що представництво може здійснюватися за довіреністю та/або на підставі договору. Ця зміна визнає, що сам по собі договір доручення (чи інший договір, наприклад, агентський) вже наділяє повноваженнями представника, і для представництва може бути достатнім укладення договору, якщо сторони так бажають.
Чітко визначаються особисті права в цифровому середовищі: право на забуття, право на захист від діпфейків, право на інформаційний спокій, право на цифровий образ та інші. Деталізуються існуючі та вводяться нові особисті права на: ім’я, підпис, зображення, голос, біометричні та генетичні дані.
Законопроєктом також передбачено внести зміни до інших законів України з метою забезпечення їх відповідності новій редакції Цивільного кодексу.
За матеріалами пресслужби Апарату ВР
Далее
