Обновлен Порядок предоставления информации Государственной налоговой службой Украины на запросы органов государственной исполнительной службы и частных исполнителей.
Новый порядок утвержден совместным приказом Минюста и Минфина от 2 июля № 2483/5/436.
Во время исполнения решений исполнитель имеет право на непосредственный доступ к информации о должниках, их имуществе, доходах и средствах, в том числе конфиденциальной, которая содержится в государственных базах данных и реестрах, в частности электронных.
Узнать об имуществе должников государственный и частный исполнители могут, направив запрос в ГНС.
Администраторами обмена информацией, обеспечивающими и осуществляющими техническое сопровождение процедуры подачи запросов и получения ответов, определены ГП «Национальные информационные системы» и ГНС.
Порядок 2016 года признан утратившим силу.
Далее
??Постанова ВП ВС від 23.06.2020 № 645/1979/15-ц (14-706цс19):
?⚖️Суддя-доповідач: Ткачук О.С.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458929
⚡Ключові тези:
✔1. У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі — ТОВ «Кредитні ініціативи»), посилаючись на те, що 10 серпня 2011 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк») (далі — ПАТ «Банк Кіпру» та ПАТ «Неос Банк» відповідно) було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого йому надано кредит у розмірі 1 328 000 грн на строк до 09 серпня 2021 року. На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між ними було укладено договір іпотеки, предметом якого є комплекс нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .
1.1. 21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відчужив право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними із ОСОБА_1
1.2. 19 жовтня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. (далі — нотаріус) вчинив виконавчий напис, відповідно до якого звернув стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором від 10 серпня 2011 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Кіпру».
1.3. Посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором не була безспірною, оскільки на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса існував спір у суді, позивач просив визнати зазначений вище напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
2. У березні 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору за останнім утворилася заборгованість, тому просило звернути стягнення на предмет іпотеки.
3. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
4. Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 допустив заборгованість за кредитом, що є підставою для вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому для встановлення безспірності заборгованості, нотаріус має лише перевірити наявність у кредитора документів, визначених у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок), а не встановлювати права та обов`язки учасників правовідносин, зокрема наявності спору про заборгованість у суді.
5. Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» реалізувало своє право як кредитора на задоволення своїх вимог за договором іпотеки, зокрема позасудовий, що полягає у вчиненні виконавчого напису нотаріуса.
6. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
7. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, у суді існував спір про розмір заборгованості, що спростовує висновок суду першої інстанції про безспірність заборгованості боржника, у результаті чого зазначена заборгованість стягнута із ОСОБА_1 двічі; ТОВ «Кредитні ініціативи» не надано доказу отримання ОСОБА_1 досудової вимоги про усунення порушення, а отже, відповідачем не доведено отримання ним права розпочати звернення стягнення не предмет іпотеки. В частині вирішення зустрічного позову апеляційний суд погодився із доводами суду першої інстанції.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
24. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
26. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
27. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
28. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій).
29. Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
30. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
31. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
32. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
33. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
34. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
35. Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі — Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
36. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
37. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
✔38. Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
✔39. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
✔40. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника — це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками — наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
41. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, — шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
✔42. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
✔43. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
44. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».
45. При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
46. Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
✔47. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
48. Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
✔49. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
50. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не довело належними та допустимими доказами направлення ОСОБА_1 та отримання ним вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.1.1 договору іпотеки. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця.
51. Враховуючи викладене, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. Тому рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.
✔52. Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушень порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про безспірність вимог ТОВ «Кредитні ініціативи». З огляду на зазначене відсутні підстави для розгляду питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
53. Щодо зустрічного позову ТОВ «Кредитні ініціативи» Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
54. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Кредитні ініціативи», послався на те, що останнє реалізувало своє право щодо звернення стягнення на предмет іпотеки позасудовим способом захисту, зокрема шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса. При цьому суд виходив із правомірності зазначеного виконавчого напису та відсутності підстав для повторного звернення стягнення на предмет іпотеки.
55. Апеляційний суд у порушення статей 212-214, 303, 316 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) взагалі не навів мотивів залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, хоча спростував наявність підстав, з яких районний суд виходив відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Відтак, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права.
56. За правилами ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
57. Враховуючи викладене та відповідно до ч. 4 ст. 411 ЦПК України касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року скасувати в частині зустрічного позову ТОВ «Кредитні ініціативи» та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Народними депутатами від партії «Слуга Народу» розроблено проект Закону № 3861 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо присвоєння та використання офіційної електронної адреси».
Запропоновані проектом Закону зміни до ряду законодавчих актів України вносяться з метою запровадження офіційної електронної адреси для юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, арбітражних керуючих та інших осіб, а також фізичних осіб, яка буде використовуватись для офіційного листування.
З цією метою запропоновано зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до яких:
надається визначення терміну «офіційна електронна адреса» — це адреса електронної пошти, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді, та є незмінною;
офіційна електронна адреса повинна складатись з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. Ідентифікатором для юридичних осіб пропонується визначити код згідно з ЄДР, для фізичних осіб-підприємців – реєстраційний номер облікової картки платників податків. Офіційні електронні адреси, зареєстровані на території України, не можуть бути зареєстровані на доменних іменах «ru»;
офіційні електронні адреси реєструються в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в Єдиному державному демографічному реєстрі. Інші інформаційні системи, публічні електронні реєстри отримують інформацію про офіційні електронні адреси у порядку інформаційної взаємодії з цими ресурсами;
юридичним особам (у тому числі державним органам, органам місцевого самоврядування) та фізичним особам-підприємцям під час здійснення державної реєстрації автоматично в ЄДР присвоюватимуться офіційні електронні адреси, а також, під час державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу-підприємця що містяться в ЄДР або за умови подання юридичною особою, фізичною особою-підприємцем повідомлення про присвоєння офіційної електронної адреси, з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг;
під час оформлення паспорта громадянина України вперше особі автоматично присвоюється офіційна електронна адреса та забезпечується доступ до такої адреси, а також, під час оформлення обміну паспорта громадянина України або за умови подання фізичною особою повідомлення про присвоєння офіційної електронної адреси, з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг;
листи та/або повідомлення, надіслані на офіційну електронну адресу, вважатимуться такими, що надіслані та офіційно вручені та не потребуватимуть додаткового документального підтвердження їх направлення, тощо.
Метою законопроекту є удосконалення процесу державної реєстрації суб’єктів господарювання та створення сприятливих умов для ведення бізнесу в Україні шляхом введення обов’язкової офіційної електронної адреси для кожного із суб’єктів господарювання для взаємодії з суб’єктами владних повноважень, іншими державними органами, судами тощо.
Запропоновані зміни до законодавчих актів також мають за мету спрощення ділового спілкування між фізичними особами та суб’єктами владних повноважень, іншими державними органами, судами тощо.
Далее
Обновлено программное обеспечение Государственного реестра прав на недвижимое имущество в части требований нотариального удостоверения договора. Соответствующее письмо с разъяснениями обнародовала Нотариальная палата Украины.
В частности, убрано обязательность указания доли при регистрации права собственности с видом совместной собственности «общая совместная».
В связи с запуском первой очереди Единой государственной электронной системы в сфере строительства обновлено вид документа, который на запрос государственного регистратора прав на недвижимое имущество поступает в Государственный реестр прав с Единой государственной электронной системы в сфере строительства.
Реализована возможность регистрации обременения прав на недвижимое имущество, объект незавершенного строительства вида «требование нотариального удостоверения договора, предметом которого является недвижимое имущество, установленное собственником такого имущества».
Требование нотариального удостоверения сделки может быть установлено:
1. Владельцем земельного участка относительно нотариального удостоверения договора:
— об установлении земельного сервитута (статья 100 Земельного кодекса Украины);
— аренды земли (статья 14 Закона Украины «Об аренде земли»);
— о предоставлении права пользования земельным участком для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзис) (статья 102-1 Земельного кодекса Украины);
— о предоставлении права пользования земельным участком для застройки (суперфиций) (статья 102-1 Земельного кодекса Украины).
2. Владельцем объекта недвижимого имущества (в том числе земельного участка) относительно нотариального удостоверения договора (внесение изменений в договор), предметом которого является недвижимое имущество или его часть, кроме случаев, если в соответствии с законом такой договор подлежит нотариальному удостоверению (статья 209 Гражданского кодекса Украины).
3. Участником частного предприятия относительно нотариального удостоверения сделки, предметом которой является доля такого участника в уставном капитале соответствующего предприятия (статья 113 Хозяйственного кодекса Украины).
4. Участником общества с ограниченной или дополнительной ответственностью:
— относительно нотариального заверения подлинности собственной подписи при принятии решений по вопросам деятельности соответствующего общества статья 5 Закона Украины «Об обществах с ограниченной и дополнительной ответственностью» и / или
— относительно нотариального удостоверения сделки, предметом которого является доля такого участника в уставном (складочном) капитале соответствующего общества, в том числе по отчуждению, залогу (статьи 5, 21 Закона Украины «Об обществах с ограниченной и дополнительной ответственностью»).
Требование, установленное относительно объекта недвижимого имущества, земельного участка является отягощением прав и подлежит государственной регистрации в порядке, определенном законом.
Часть четвертая статьи 24 Закона дополнена новым пунктом, согласно которому отказ в государственной регистрации прав с основания наличия обременений на недвижимое имущество не применяется в случае государственной регистрации прав на недвижимое имущество на основании нотариально удостоверенного договора (если отягощением является требование нотариального удостоверения договора, установленное собственником имущества).
Установка (отмена) требования является односторонней сделкой, подлежащей нотариальному удостоверению.
Далее
Цивільним кодексом України, зокрема ст. 369 чітко встановлено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом та у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
В Сімейному кодексі України містяться аналогічні положення, проте вони стосуються саме розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Зокрема, у ст. 63 Сімейного кодексу України зазначено про те, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, у ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Тобто, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Законодавством України передбачено право дружина, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового*.
Тобто, якщо дружина уклала договір купівлі продажу квартири без згоди чоловіка на таке відчуження, чоловік має право звернутись до суду із позовними вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним.
*Дрібний побутовий правочин – це правочин, який задовольняє побутові потреби, особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночних характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості (постанова Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі №205/1255/17).
Ознаки дрібного побутового правочину (тільки в сукупності!):
Відсутність хоча б однієї з вказаних ознак не робить правочин дрібним побутовим.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і/або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Крім того, саме нотаріус при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя, зобов’язаний вимагати письмову згоду іншого з подружжя. Більше того, в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Відсутність згоди одного із співвласників — подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання недійсним правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном. Такого висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №202/4078/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/88460806)
Тобто презюмується, що згода одного із подружжя на укладення правочину іншим із подружжя має бути викладена окремо у письмовій формі, у визначених законом випадках – нотаріально посвідчена, із зазначенням конкретних дій. Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №308/2205/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79988687).
21 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №372/504/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215412) сформувала правовий висновок щодо визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку із відсутністю згоди другого із подружжя на передачу спільного майна в іпотеку.
Верховний Суд дійшов висновку, що договір іпотеки укладений без нотаріально посвідченої згоди особи (другого із подружжя), яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
З даною правовою позицією погоджується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 26.02.2020 у справі №635/2208/16-ц , від 26.02.2020 у справі №638/3536/16-ц, від 19.02.2020 у справі №404/3906/15, від 12.02.2020 у справі №341/680/13-ц.
Отже, коротко про згоду другого з подружжя на відчуження спільного майна подружжя укладення одним із подружжя договорів:
В будь-якому випадку, задля мінімізації ризику визнання того чи іншого договору недійсним, варто отримувати згоду на відчуження спільного майна подружжя в іншого з подружжя. Це займе не так багато часу і коштів (у разі нотаріального посвідчення), скільки може зайняти у разі її відсутності. Також, у кожному індивідуальному випадку при відчуженні спільного майна подружжя або вчинення інших правочинів одним із подружжя необхідно оцінювати всі ризики для того, щоб в майбутньому такий правочин не було визнано недійсним.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав — формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від судової практики. Оскільки судова практика змінюється щодня, варто вберегти себе від небажаних судових процесів.
За матеріалами Протокол
Далее
Кабінет міністрів України 22 липня прийняв постанову, якою затверджуються правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення.
Про це повідомляє прес-служба Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
«Постанова вносить зміни до типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2004 року №220, в частині визначення умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації», — йдеться в повідомленні.
Так, документом передбачаються:
«Передбачені правилами заходи дозволять забезпечити належний стан полезахисних лісових смуг та створити сприятливі умови для підвищення їх стійкості, продуктивності, оздоровлення, посилення захисних та інших корисних функцій», — вважають у міністерстві.
Слід додати, що полезахисні лісові смуги є важливим елементом у формуванні стійких до несприятливих умов агроландшафтів. Основним завданням полезахисних лісових смуг є захист від ерозії ґрунтів у лісостеповій та степовій зонах України.
«В Україні обліковується близько 440 тис. га полезахисних лісових смуг, основним завданням яких є захист від ерозії ґрунтів у лісостеповій та степовій зонах України. Однак, на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, якими було б визначено процедуру їх утримання та збереження з метою виконання агролісомеліоративної функції», — підкреслили у Мінекономіки.
Арешт з майна боржника можна зняти за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту. А у разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності — суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, — за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частини третя — п`ята статті 60 Закону № 606-XIV). Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі № 554/8004/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду уже формулювала певні висновки у спорах, що стосувалися звільнення майна з-під арешту, а саме:
Оскарження дій і рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (див. постанову від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15).
Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (пункти 39, 62).
Відповідач у касаційній скарзі стверджував, що позивач мав подати не позовну заяву, а скаргу на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду. А тому, на думку відповідача, яку він висловлював ще у суді першої інстанції у клопотанні від 24 жовтня 2016 року, провадження у справі слід було закрити.
Справді, за змістом приписів статті 383 ЦПК України у вказаній редакції, стягувач, як учасник виконавчого провадження, мав право на таке оскарження у порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, який видав виконавчий документ. Однак позивач звернувся до суду з позовом про звільнення предмета іпотеки з-під арешту, вважаючи, що останній, накладений в його інтересах, порушує визнане за рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право подати заяву про повернення виконавчого листа, передбачене пунктом 1 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення до суду, позивач не реалізував, про що зазначила третя особа у відзиві на касаційну скаргу.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту до суду може звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Проте позивач, будучи іпотекодержателем і стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, звернувшись до суду з позовом, не стверджував, що предмет іпотеки належить йому, а не відповідачеві. Наполягав на знятті арешту з майна для того, щоби на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71).
У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 554/2665/15-ц Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що суди неправильно застосували частину п`яту статті 38 Закону України «Про іпотеку» стосовно іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Суди звернули стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу банком від імені іпотекодавців, тоді як припис зазначеної частини передбачає укладення такого договору іпотекодержателем від власного імені (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц і від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Незважаючи на наявність у договорі іпотеки іпотечного застереження, що передбачало право позивача як іпотекодержателя продати предмет іпотеки від власного імені, єдиною підставою для звільнення предмета іпотеки з-під арешту позивач вважав рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на відмінність її висновку, викладеного у цій постанові, від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц. Ця відмінність зумовлена тим, що у справі № 338/1118/16-ц суди не встановили наявність у позивача як іпотекодержателя права на продаж предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Далее
Минюст вводит возможность заблоговоременной оплаты комфортной камеры в СИЗО.
Предусмотрено, что оплатить камеру с улучшенными бытовыми условиями можно анонимно и наперед. Предусмотрен только безналичный расчет.
Заявление подается письменно или через «Он-лайн дом юстиции». В заявлении следует указать название СИЗО, период пользования услугой и зафиксировать согласие на перевод неиспользованных средств в спецфонд как благотворительную помощь.
Деньги уйдут на благотворительность, если в течение 6 месяцев со дня платежа ни один человек, взятый под стражу не воспользовался полностью или частично.
Любой человек, взятый под стражу, может жить в комфортной камере, предоставив администрации СИЗО QR-код, подтверждающий оплату.
Если в СИЗО нет свободных комфортных камер, администрация вернет средства на безналичный счет плательщика, с которого был произведен платеж или безналичный счет, указанный лицом, взятым под стражу.
Соответствующие изменения в Порядок проведения экспериментального проекта о платных СИЗО внесены приказом Минюста от 20.07.2020 № 2465/5.
Далее
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Особа зазначав, що народився в Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці та на час досягнення ним повноліття проживав у Азербайджані, тому ним було отримано паспорт громадянина Азербайджану.
У період з травня 1986 року та до набуття Україною незалежності, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року, він проживав на території України у Херсонської області разом зі своїми батьками, що можуть підтвердити свідки.
Також вказував на те, що з 2011 року він не є громадянином Азербайджану внаслідок добровільної відмови від громадянства вказаної держави та бажає реалізувати своє право шляхом звернення до уповноваженого органу з метою набуття громадянства України, для чого йому необхідно встановити цей факт.
Суд першої інстанції задовольнив заяву, оскільки вважав, що надані суду докази свідчать про постійне проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Центрального управління Державної міграційної служби та у задоволенні заяви відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявником не було доведено свої вимоги, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Касаційний цивільний суд вирішив справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
КЦС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви з підстав відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про постійне проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, не врахував того, що ця заява розглядається в окремому провадженні та у відповідності до вимог статті 294 ЦПК України суд може за власною ініціативою з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази.
ВС зауважив, що посилання у судовому рішенні суду апеляційної інстанції на Положення про паспортну систему СРСР, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 та постановою Ради міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 678 «Про деякі правила прописки громадян» є безпідставними, оскільки набуття громадянства України за територіальним походженням здійснюється у відповідності до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», за якою особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
А одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
ВС вказав, що суд апеляційної інстанції, при необхідності з метою з`ясування обставин справи може витребувати необхідні докази щодо факту проживання на території України, перевірити доводи та витребувати докази, на які посилався заявник щодо проживання батьків заявника за указаною адресою, навчання заявника у школі в той період часу з урахуванням його віку станом на 24 серпня 1991 року, що має значення для правильного вирішення заяви про наявність чи відсутність зазначеного факту.
Тому ВС визнав висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви передчасним (постанова від 02.07.2020 у справі № 358/608/19-ц).
Далее
Верховная Рада приняла Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно реформы патентного законодательства» (законопроект № 2259).
Документ расширяет перечень объектов технологий, на которые не распространяется правовая охрана. В частности, это сорта растений и породы животных, компоновки полупроводниковых изделий, хирургические или терапевтические способы лечения человека или животного, способы диагностики, процессы клонирования, новые формы известного с уровня технологии лекарственного средства.
Не соответствует понятию «изобретение», определенному в статье 1 настоящего закона, и не признается изобретением согласно этому закону, если выступает как самостоятельный объект:
Также сегодня парламент принял Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усиления охраны и защиты прав на торговые марки и промышленные образцы и борьбы с патентным троллингом» (законопроект № 2258).
Закон направлен на обеспечение выполнения обязательств Украины в сфере европейской интеграции в части согласования требований действующего законодательства Украины об охране прав на торговые марки и промышленные образцы с правом Европейского Союза.
Законом предлагается предусмотреть:
Законом установлен дополнительный административный способ аннулирования регистраций — так называемый механизм post grant opposition (признание недействительными свидетельств на промышленные образцы в Апелляционной палате).
Далее
