Опубликовано director 29 Янв 2020 в Новости | Нет комментариев
Правительство одобрило усиление ответственности за нарушение требований пожарной и техногенной безопасности. Об этом сообщил премьер-министр Алексей Гончарук.
«Отныне, в случае одобрения парламентом, минимальный штраф за административные правонарушения будет составлять 510 грн, а максимальный — 8500 грн», — сообщил Гончарук.
Сообщается, что ранее штраф за нарушение требований пожарной безопасности составлял для граждан от 8,5 до 119 грн, а для должностных лиц — от 34 до 170 грн.
По словам главы правительства, отныне повышается и штраф за заведомо ложный вызов полиции, скорой помощи или аварийных служб. Он составит от 3400 до 10200 грн. Кроме того, вводится уголовная ответственность за нарушение требований техногенной безопасности, что привело к аварии или другому опасному происшествию с тяжелыми последствиями.
Далее
Опубликовано director 29 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
У справі № 686/13619/17 позивач не погодився із постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 225,00 грн. за порушення п.8.4 «в» ПДР.
Зазначив, що автомобіль знаходився не на проїзній частині, а на тротуарі, на який дія знаку 3.34 «Зупинку заборонено» не поширюється.
? Суди першої та апеляційної інстанцій із доводами погодились та позов задовольнили.
Остаточний висновок з цього питання надав Касаційний адміністративний суд, зазначивши наступне.
✅ Знак 3.34 забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження та завантаження вантажу).
Дія знаків 3.34-3.37 поширюється на той бік дороги, на якому вони встановлені.
✅ Згідно з п.1.10 ПДР України:
✔️ автомобільна дорога, вулиця — частина території з розташованими на ній спорудами та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;
✔️ край проїзної частини — видима умовна чи позначена розміткою лінія на проїзній частині в місці прилягання до узбіччя, тротуару, газону;
✔️ проїзна частина — елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів;
✔️ тротуар — елемент дороги, призначений для руху пішоходів, що прилягає до проїзної частини.
✅ Аналогічні визначення містить ст.1 ЗУ «Про автомобільні дороги».
❗️ Тож тротуар, як і проїзна частина, є складовими елементами дороги. Отже, на них поширює свою дію дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено».
Зважаючи на це, КАС не знайшов підстав для скасування постанови інспектора ПП та у задоволенні позову відмовив.
Далее
Опубликовано director 29 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судового акта: Заявник, громадянин Сполучених Штатів Америка, M.T. (далі — Заявник) стверджував, що національні суди не змогли встановити його батьківство, і тим самим обмежили його право на доступ до суду.
На час подій Заявник викладав англійську мову в одній з київських шкіл. Він мав стосунки із заміжньою жінкою, яка через деякий час народила дитину; у свідоцтві про народження батьком дитини було вказано чоловіка партнерки Заявника. Проведений згодом тест ДНК встановив, що біологічним батьком дитини є Заявник. Заявник регулярно надавав дитині та матері фінансову підтримку, а у випадку смерті заповів усе своє майно дитині.
Через декілька років мати дитини розлучилася, і повідомила Заявнику, що вирішила вийти заміж за громадянина Німеччини та переїхати разом з дитиною до Німеччини. Заявник висловив незгоду на виїзд дитини, після чого мати дитини не надавала Заявнику змогу бачитися з дитиною.
Заявник звернувся до суду з метою визнання свого батьківства та внесення відповідних змін у свідоцтво про народження дитини. Суд першої інстанції задовольнив вимоги Заявника, визнавши причини пропуску строків для оспорювання батьківства, передбачених Сімейним кодексом України, поважними. Суд апеляційної інстанції скасував вказане рішення з мотивів пропущення встановленого законодавством строку для оспорювання батьківства, який почав перебіг з дати отримання результатів тесту ДНК. Суд касаційної інстанції відхилив скаргу Заявника
ЄСПЛ підкреслив, що у всіх справах, що стосуються дітей, саме їхні інтереси повинні мати першочергове значення під час прийняття рішення. ЄСПЛ наголосив, що у справі Заявника за відсутності відповідних інтересів дитини не було об’єктивних підстав для заборони на спілкування з дитиною.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні суди прийшли до висновку про пропущення Заявником відповідних строків без аналізу конкретних обставин справи. Відповідно до національного законодавства суди мали повноваження поновити строк за наявності для цього поважних причин. Апеляційний суд відхилив пояснення Заявника рішення першої інстанції без належного обґрунтування. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини, в житті якої брали участь біологічний батько, законний батько і вітчим, фактичні відносини дитини з цими людьми залишалися недослідженими судами. У зв’язку із зазначеним ЄСПЛ констатував, що не було проведено належного аналізу обставин справи для збалансування інтересів дитини та інтересів Заявника. Незважаючи на скарги Заявника з питань права під час оскарження рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції залишив такі скарги без уваги.
З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки національні суди не забезпечили повагу до приватного життя Заявника.
Скаргу Заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо порушення права на доступ до суду внаслідок невирішення по суті питання щодо батьківства окремо розглянуто не було.
За матеріалами Протокол
Далее
Опубликовано director 28 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
З огляду на положення Кодексу України з процедур банкрутства, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів (у тому числі про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, тощо), стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Суд повинен був передати справу до Господарського суду, на розгляді якого пребуває справа про банкрутство.⚡
Постанова ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 607/6254/15-ц (№ в ЄДРСР 87115553)
Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої — четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
Далее
Опубликовано director 28 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова 13 листопада 2019 року справа № 523/18122/15-ц провадження № 61-31652св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
З метою формування єдиної судової практики, слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що укладення договору про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 не мало законних підстав, оскільки посада директора дитячого оздоровчого табору не входить до переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори, про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 №447/24.
Так, у правовому висновку Верховного Суду України від 25 квітня 2012 у справі №6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Отже, договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними. Таким чином, сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст.134 КЗпП.
Далее
Опубликовано director 27 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Позичальниця в розписці, окрім іншого, зазначила про передачу в заставу позикодавцеві транспортного засобу, а перед цим видала йому довіреність, якою уповноважила представляти її інтереси з усіх без винятку питань, пов’язаних із відчуженням цього майна, а також укладати від її імені договори купівлі-продажу, міни, оренди, позики, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови, одержувати належні їй за цими договорами грошові суми.
Позичальниця не повернула коштів у передбачений договором строк, позикодавець реалізував транспортний засіб шляхом укладення від імені позичальниці договору купівлі-продажу та залишив усі виручені кошти собі.
Позикодавець звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу та процентів за договором, а позичальниця подала зустрічний позов про стягнення майнової шкоди.
Вона мотивувала вимогу тим, що внаслідок реалізації предмета застави позикодавець у повному обсязі повернув собі борг і має відшкодувати різницю між вартістю проданого майна і сумою боргу.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково та стягнуто з позикодавця на користь позичальниці грошові кошти.
Суд першої інстанції вважав, що, незважаючи на відсутність заяв сторін у справі про зарахування зустрічних вимог, позикодавець, залишаючи у своєму користуванні грошові кошти, отримані від продажу майна, погодився на зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, тому укладений між сторонами у справі договір позики вважається повністю виконаним у день продажу такого майна.
Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій і вказав, зокрема, на таке.
Після настання строку повернення позики позикодавець мав право на стягнення з позичальниці тільки сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки суди не встановили, що позичальниця надала докази виконання свого обов’язку щодо повернення позики та сплати процентів за строк користування нею, то позикодавець має право на стягнення зазначеної суми позики та процентів, а тому первісний позов підлягає частковому задоволенню.
Верховний Суд не погодився з доводами судів першої та апеляційної інстанцій про те, що транспортний засіб на підставі довіреності та розписки перебував у заставі в позикодавця, оскільки застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» (в редакції Закону України від 6 липня 2010 року № 2435-VI) у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Тлумачення ст. 601 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама собою наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування і, відповідно, не припиняє зобов’язання. Необхідною і достатньою є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї зі сторін.
З огляду на відсутність заяви хоча б однієї сторони про зарахування суди першої та апеляційної інстанцій не мали підстав для висновку про те, що таке зарахування відбулося.
У ч. 12 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Оскільки первісний та зустрічний позов підлягали частковому задоволенню, то Верховний Суд провів зустрічне зарахування грошових коштів і стягнув різницю з позикодавця на користь позичальниці.
Із повним текстом постанови КЦС ВС від 15 січня 2020 року (провадження № 61-8487св18) у справі № 209/3022/16-ц можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87000505.
Далее
Опубликовано director 27 Янв 2020 в Новости | Нет комментариев
Решение является обязательным, окончательным и таким, которое не может быть обжаловано.
Конституционный суд Украины (КСУ) признал неконституционными положения, предусматривающие поэтапное увеличение пенсионного возраста для отдельных категорий лиц. Решение принято 23 января.
«Речь идет о поэтапном увеличении на пять лет возраста для выхода на пенсию на льготных условиях с учетом соответствующего стажа работы и на пенсию за выслугу лет для работников, определенных в оспариваемых нормах закона №213», – говорится на сайте КСУ.
Решение суда касается следующих лиц:
- работников, которые заняты полный рабочий день на подземных работах и на других работах с тяжелыми и вредными условиями;
- трактористов-машинистов, занятых на производстве с/х продукции;
- женщин, работающих трактористами-машинистами строительных, дорожных и грузо-разгрузочных машин;
- доярок и свинарок;
- женщин, занятых на производстве табака;
- работниц текстильного производства;
- женщин, работающих на с/х производстве и воспитавших пятерых и более детей;
- водителей городского общественного транспорта (автобусов, троллейбусов, трамваев) и грузовых автомобилей, которые работают на вредном производстве.
КСУ исходит из того, что у работников, которые работали во вредных условиях и соглашались на такую работу из-за возможности получения отдельных льгот, были объективные ожидания, что у них есть право выхода на пенсию на особых условиях.
Далее
Опубликовано director 24 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
У справі, яка переглядається, аліменти на утримання дитини (2005 року народження) стягнуто у твердій грошовій формі — 200 грн.
08 липня 2017 року набрав чинності Закон України від 17 травня 2017 року
№ 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання», яким частину другу статті 182 СК України викладено а такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Відповідно до Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, відповідно до якого виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Отже, починаючи з 28 серпня 2018 року виконавець повинен стягувати з боржника аліменти на утримання дитини у розмірі, не меншому, ніж мінімальний гарантований розмір, передбачений СК України.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зазначив про те, що законодавством, а саме частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Ураховуючи наведе, дії держвиконавця з направлення вимоги від 11 вересня 2018 року про проведення утримання аліментів з доходів боржника відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» відповідали вимогам положень статті 182 СК України та статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Далее
Опубликовано director 23 Янв 2020 в Новости | Нет комментариев
Кабмин представил результаты переписи населения
Кабинет министров представил результаты оценки численности наличного населения Украины. Об этом сообщили на пресс-конференции, сообщает корреспондент РБК-Украина.
Министр Кабинета министров Дмитрий Дубилет заявил, что численность населения Украины составила 37 млн 289 тысяч людей. Распределение по полу: 20,01 млн женщин, 17,28 млн мужчин.
«К сожалению эта цифра не включает людей, постоянно проживающих за рубежом и на оккупированных территориях. Это и количество людей, которые физически находится на территории Украины по состоянию на 1-е декабря 2019», — заявил он.
Он назвал все три метода сбора информации и заявил, что они дали приблизительно одинаковый результат:
1 метод. Данные мобильных операторов. Взяты данные о количестве абонентов за два месяца и исключены абоненты, которые были в сети меньше месяца. Исключены модемные устройства. Проведено масштабное социологическое исследование по количеству телефонов. Добавлены данные из реестров молодежи и людей пенсионного возраста.
2 метод — «елочка» — распределение людей по полу и возрасту. Использованы данные Госстата и реестров. Взяты данные Пенсионного фонда и экстраполированы через возрастную и половую информацию.
3 метод. Данные государственного реестра физического лиц.
«Максимальная разница между результатами вышла 2,86%. Для того, чтобы принимать эффективные управленческие решения большая точность не нужна», — добавил Дубилет.
Напомним, ранее состоялась пробная перепись населения. Это был подготовительный этап к проведению Всеукраинской переписи населения 2020 года. Перепись была в части Оболонского района Киева и в Песковской ОТО Бородянского района Киевской области.
Кроме того, министр Кабинета министров Дмитрий Дубилет говорил, что правительство планирует до конца года провести электронную перепись населения. По его словам, это поможет снизить расходы с запланированных 3,4 млрд гривен до 1,4 млрд гривен.
Также премьер-министр Алексей Гончарук заявлял, что в Кабинете министров Украины рассматривали возможность проведения цифровой переписи населения.
Ранее сообщалось, что в государственном бюджете Украины на 2020 год Кабинет министров заложил средства на проведение переписи населения. В частности, расходы на проведение запланированной в 2020 году Всеукраинской переписи населения предусмотрены в объеме 3,44 млрд грн, в том числе капитальные расходы — 1,59 млрд грн.
Далее
Опубликовано director 23 Янв 2020 в Новости | Нет комментариев
В правительстве нашли решение, которое позволит решить проблему с поддельными акцизными марками и сэкономит бизнесу и государству много денег и времени, сообщил сегодня министр Кабинета министров Дмитрий Дубилет на странице в Facebook.
Идея состоит в том, чтобы наносить на обычные акцизные марки штрих-код, который считывается стандартными для магазинов устройствами.
Министр рассказал, что сейчас в Украине до 50% алкоголя продается «в черную». По его словам, в борьбе с «черным рынком» многие страны пошли по пути внедрения электронных акцизных марок. В Украине было несколько попыток запустить такую систему, однако «под этим соусом распилили огромные бюджеты».
«Информацию об этих штрих-кодах не нужно будет передавать в отдельную систему, а лишь «пикать» в кассовый чек, как обычный товар. Получается, что эта система не будет требовать от бизнеса нового оборудования. А государству не нужно будет создавать отдельную ИТ-систему… Таким образом, у нас достаточно быстро может заработать система, которая «активирует» и «деактивирует» акцизные марки», – пояснил принцип работы новой системы чиновник.
Далее
