Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення статті 1192 ЦК України, згідно з яким, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати їй в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.
28. Підсумовуючи Суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
28.1. При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
29. Вирішуючи цей спір суди встановили (Відповідач не оспорює), що пошкодження автомобіля «Toyota Prius» відбулося внаслідок неправомірних дій начальника дільниці з благоустрою КП «Полтававодоканал» ОСОБА_1 (постановою Київського районного суду м. Полтави від 02.11.2016 по справі № 552/5619/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 140 КУпАП, що спричинило створення аварійної обстановки 03.10.2016 та пошкодження транспортного засобу). Тобто при розгляді справи судами встановлено усі елементи складу цивільного правопорушення за яке законом передбачено стягнення з Відповідача збитків.
30. З метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, зокрема, дослідження наявності збитків та їх розміру, з огляду на заперечення Відповідача з цього питання, судом першої інстанції було задоволено клопотання та призначено судову автотоварознавчу експертизу та судову автотехнічну експертизу, проведення яких доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса.
31. Згідно висновку № 1367 судової автотоварозначої експертизи від 23.11.2018 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Prius», білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , внаслідок його наїзду на кучу нарізного асфальту, що стався 03.10.2016 близько 19 год 38 хв на перехресті вулиць С. Петлюри та вул. Пушкіна у м. Полтава, станом на момент дослідження 26.10.2018 року складала 338 850, 19 грн.
31.1. Згідно Висновку № 1368/1369/1370 комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 18.01.2019 експертом встановлено, що в даній дорожній обстановці, водій автомобіля «Toyota Prius» д.н.з НОМЕР_3 , білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти наїзду на перешкоду (насип нарізного асфальту) шляхом застосування екстреного гальмування.
31.2. Крім того, експертом зроблено висновок, що в даній дорожній обстановці, в діях водія автомобіля «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_3 , білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , ОСОБА_2 відсутні невідповідності вимогам «Правил дорожнього руху України», які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.
32. Таким чином, на розгляді судів знаходилося два експертних висновки (№ 256 та № 1367), які містили різні суми матеріального збитку понесеного Позивачем і саме надання переваги одному із них (тому у якому сума є більшою) і є головною причиною незгоди Відповідача із судовими рішеннями у даній справі.
32. Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
32.1. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
33. Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
34. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
35. Використавши свої повноваження з оцінки доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що саме висновок № 1367 є повним і об`єктивним доказом з точки зору економічної обґрунтованості ремонту автомобіля та узгоджується з матеріалами справи, оскільки враховує повну вартість ремонту пошкоджених частин.
36. Доводи касаційної скарги Відповідача у цій частині Верховний Суд не може прийняти, адже є такі доводи виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку вказаним висновкам (доказам), однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
37. Доводи ж скаржника про те, що місцевий господарський суд невмотивовано прийняв висновок № 1367 і відхилив № 256, частково знаходять своє підтвердження, адже необхідних та достатніх мотивувань таких процесуальних дій рішення господарського суду першої інстанції дійсно не містить, однак під час перегляду справи в апеляційному порядку вказаний недолік виправлено апеляційним господарським судом і останнім було надано вичерпну відповідь стосовно таких доводів Відповідача.
38. Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в частині того, що висновок апеляційного господарського суду щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу, яка, на думку суду, є більшою за вартість матеріального збитку є частково некоректним в розумінні Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оскільки в розумінні Методики розбіжність таких сум пов`язана із застосуванням коефіцієнту фізичного зносу. Проте, оскільки суди встановили, що відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 1367 від 23.11.2018 ремонт пошкодженого автомобіля буде здійснюватись з використанням нових деталей, тобто коефіцієнт технічного зносу не буде застосовуватись, то такий висновок в цілому не вплинув на правильність судового рішення, а тому і не може бути підставою для його скасування.
Далее
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019, яким зменшено розміри штрафів за порушення законодавства про працю.
‼️ РОЗМІРИ ШТРАФІВ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ з 02 лютого 2020 року:
? 10 МЗП (47 230 грн.) за:
▪️фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);
▪️ оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час;
▪️ виплату заробітної плати без сплати ЄСВ, ПДФО та ВЗ;
❗️повторне порушення протягом 2-х років — 30 МЗП (141 690 грн.);
ℹ️ для платників єдиного податку 1-3 групи за перше порушення – попередження.
? 3 МЗП (14 169 грн.) за:
▪️ порушення строків виплати заробітної плати та інших виплат більш як на один місяць, виплату їх в неповному обсязі (не застосовується у разі усунення порушення на підставі припису).
? 2 МЗП (9 446 грн.) за:
▪️ недотримання мінімальних державних гарантій оплати праці (не застосовується у разі усунення порушення на підставі припису).
? 4 МЗП (18 892 грн.) за:
▪️ недотримання гарантій та пільг працівників, які залучаються до виконання військового обов’язку, альтернативної (невійськової) служби, мобілізаційної підготовки та заходів (не застосовується у разі усунення порушення на підставі припису).
ℹ️ для платників єдиного податку 1-3 групи – попередження.
? 3 МЗП (14 169 грн.) за:
▪️ недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні.
? 16 МЗП (75 568 грн.) за:
▪️ недопущення до проведення перевірки з питань виявлення неоформлених працівників та незадекларованої оплати праці.
? 1 МЗП (4 723 грн.) за:
▪️ порушення інших вимог законодавства про працю, вчинене вперше (не застосовується у разі усунення порушення на підставі припису).
? 2 МЗП (9 446 грн.) за:
▪️ порушення інших вимог законодавства про працю, вчинене повторно протягом 2-х років.
⚠ У разі оплати 50 % штрафу протягом 10 днів, штраф вважається оплаченим повністю.
Текст Закону: https://bit.ly/36UErXX
Верховний Суд роз’яснив, за яких обставин фізичні особи мають право на відшкодування за рахунок ФГВФО своїх коштів, які не є вкладом.
Про це зазначено в постанові, яку ухвалив Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку справу за позовом громадянина до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський».
Позивач просив включити його рахунок до переліку таких, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО.
Відповідач мотивував свою відмову тим, що комісія з перевірки правочинів визнала нікчемним договір, укладений між позивачем та небанківською фінансовою установою, відповідно до якого позивач передавав грошові кошти, а фінустанова повернула їх і виплатила проценти у безготівковій формі на рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський». До того ж відповідач доводив, що кошти, які вносились/отримувались за таким договором, за своєю природою не є вкладом згідно із законами України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про банки та банківську діяльність», а тому не можуть бути відшкодовані за рахунок ФГВФО.
Верховний Суд вказав, що з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням 15 листопада 2016 року прийнято Закон України № 1736-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг», яким також внесені зміни до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З метою поширення гарантій цього Закону до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. Зокрема, передбачено, що банк при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб зобов’язаний попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їхні кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Колегія суддів КАС ВС зробила висновок, що відповідно до зазначених змін до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
Оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що банк повідомив позивача під підпис про непоширення гарантій банку на кошти, повернуті на його (позивача) рахунок за договором позики з небанківською фінансовою установою, то кошти позивача прирівнюються до вкладу, а позивач – до вкладника.
Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 823/1674/18 (адміністративне провадження № К/9901/68435/18) —http://reyestr.court.gov.ua/Review/86594122.
Велика Палата у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 визначила, хто є належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації інтернеті.
З вимогою до телеканалу звернулась певна особа та просила спростувати недостовірну інформацію та стягнути моральну шкоду за поширення цієї інформації.
Велика Палата вказала, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Згідно зі ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту — особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови його використання.
Відповідно до ч. 11 ст. 52-1 Закону «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе:
а) повне ім’я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу;
б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу;
в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися.
Так, Суд встановив, що відповідно до вищезгаданої інформацією власником вебсайту є саме телеканал (вказаний позивачем відповідач у справі).
Відповідний указ від 29 січня опублікований на сайті президента.
Тепер британці можуть перебувати в Україні, не оформлюючи віз, упродовж 90 днів протягом 180 днів.
Зазначимо, що громадянам Британії й досі не потрібна була віза, оскільки раїна користувалася угодами про безвіз як учасниця ЄС. Однак завтра, 31 січня, Велика Британія має розпочати остаточний вихід з Євросоюзу, а отже попередні угоди перестануть діяти.
Раніше послиня України у Великій Британії Наталя Галібаренко розповіла в інтерв’ю hromadske, що після Brexit Київ розпочне переговори з Лондоном про візові відносини й розраховує на взаємність у цьому питанні.
Правительство одобрило усиление ответственности за нарушение требований пожарной и техногенной безопасности. Об этом сообщил премьер-министр Алексей Гончарук.
«Отныне, в случае одобрения парламентом, минимальный штраф за административные правонарушения будет составлять 510 грн, а максимальный — 8500 грн», — сообщил Гончарук.
Сообщается, что ранее штраф за нарушение требований пожарной безопасности составлял для граждан от 8,5 до 119 грн, а для должностных лиц — от 34 до 170 грн.
По словам главы правительства, отныне повышается и штраф за заведомо ложный вызов полиции, скорой помощи или аварийных служб. Он составит от 3400 до 10200 грн. Кроме того, вводится уголовная ответственность за нарушение требований техногенной безопасности, что привело к аварии или другому опасному происшествию с тяжелыми последствиями.
Далее
У справі № 686/13619/17 позивач не погодився із постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 225,00 грн. за порушення п.8.4 «в» ПДР.
Зазначив, що автомобіль знаходився не на проїзній частині, а на тротуарі, на який дія знаку 3.34 «Зупинку заборонено» не поширюється.
? Суди першої та апеляційної інстанцій із доводами погодились та позов задовольнили.
Остаточний висновок з цього питання надав Касаційний адміністративний суд, зазначивши наступне.
✅ Знак 3.34 забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження та завантаження вантажу).
Дія знаків 3.34-3.37 поширюється на той бік дороги, на якому вони встановлені.
✅ Згідно з п.1.10 ПДР України:
✔️ автомобільна дорога, вулиця — частина території з розташованими на ній спорудами та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;
✔️ край проїзної частини — видима умовна чи позначена розміткою лінія на проїзній частині в місці прилягання до узбіччя, тротуару, газону;
✔️ проїзна частина — елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів;
✔️ тротуар — елемент дороги, призначений для руху пішоходів, що прилягає до проїзної частини.
✅ Аналогічні визначення містить ст.1 ЗУ «Про автомобільні дороги».
❗️ Тож тротуар, як і проїзна частина, є складовими елементами дороги. Отже, на них поширює свою дію дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено».
Зважаючи на це, КАС не знайшов підстав для скасування постанови інспектора ПП та у задоволенні позову відмовив.
Фабула судового акта: Заявник, громадянин Сполучених Штатів Америка, M.T. (далі — Заявник) стверджував, що національні суди не змогли встановити його батьківство, і тим самим обмежили його право на доступ до суду.
На час подій Заявник викладав англійську мову в одній з київських шкіл. Він мав стосунки із заміжньою жінкою, яка через деякий час народила дитину; у свідоцтві про народження батьком дитини було вказано чоловіка партнерки Заявника. Проведений згодом тест ДНК встановив, що біологічним батьком дитини є Заявник. Заявник регулярно надавав дитині та матері фінансову підтримку, а у випадку смерті заповів усе своє майно дитині.
Через декілька років мати дитини розлучилася, і повідомила Заявнику, що вирішила вийти заміж за громадянина Німеччини та переїхати разом з дитиною до Німеччини. Заявник висловив незгоду на виїзд дитини, після чого мати дитини не надавала Заявнику змогу бачитися з дитиною.
Заявник звернувся до суду з метою визнання свого батьківства та внесення відповідних змін у свідоцтво про народження дитини. Суд першої інстанції задовольнив вимоги Заявника, визнавши причини пропуску строків для оспорювання батьківства, передбачених Сімейним кодексом України, поважними. Суд апеляційної інстанції скасував вказане рішення з мотивів пропущення встановленого законодавством строку для оспорювання батьківства, який почав перебіг з дати отримання результатів тесту ДНК. Суд касаційної інстанції відхилив скаргу Заявника
ЄСПЛ підкреслив, що у всіх справах, що стосуються дітей, саме їхні інтереси повинні мати першочергове значення під час прийняття рішення. ЄСПЛ наголосив, що у справі Заявника за відсутності відповідних інтересів дитини не було об’єктивних підстав для заборони на спілкування з дитиною.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні суди прийшли до висновку про пропущення Заявником відповідних строків без аналізу конкретних обставин справи. Відповідно до національного законодавства суди мали повноваження поновити строк за наявності для цього поважних причин. Апеляційний суд відхилив пояснення Заявника рішення першої інстанції без належного обґрунтування. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини, в житті якої брали участь біологічний батько, законний батько і вітчим, фактичні відносини дитини з цими людьми залишалися недослідженими судами. У зв’язку із зазначеним ЄСПЛ констатував, що не було проведено належного аналізу обставин справи для збалансування інтересів дитини та інтересів Заявника. Незважаючи на скарги Заявника з питань права під час оскарження рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції залишив такі скарги без уваги.
З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки національні суди не забезпечили повагу до приватного життя Заявника.
Скаргу Заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо порушення права на доступ до суду внаслідок невирішення по суті питання щодо батьківства окремо розглянуто не було.
За матеріалами Протокол
Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої — четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
Далее
