Переобладнання та перепланування жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання дозволу та введення в експлуатацію.
21 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 462/2845/16-а, адміністративне провадження №К/9901/38766/18 (ЄДРСРУ № 85804101) досліджував питання щодо отримання дозволу на переобладнання та перепланування квартири.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Статтею 150 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під`їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об`єктів благоустрою у формі попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб — від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 10 Житлового кодексу громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, дотримуватись правил користування жилим приміщенням. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Правилами користування приміщеннями житлових будинків зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (далі — Правила № 45) та Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитломунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76 (далі — Правила № 76) встановлено, що до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. До переобладнання належить улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
Пунктом 1.4.1 Правил № 76 визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.
Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається (пункт 1.4.4 Правил № 76).
Окрім цього, 18 грудня 2018 Кабінет Міністрів України затвердив відповідні зміни до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що надають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію від 7 червня 2017 р. № 406 зокрема роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, — щодо об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними (СС1), з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.
В той же час, пунктами 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 Правил № 76, передбачено, що переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі — улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків — дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року по справі № 463/3414/16-ц, провадження № 61-30997св18 (ЄДРСРУ № 82541679).
Згідно з положеннями статті 152 Житлового кодексу виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.
ВИСНОВОК: З аналізу наведених правових норм вбачається, що отримання дозволу від виконкому міської ради необхідне, зокрема, для проведення переобладнання або перепланування жилих будинків, що передбачає виконання робіт, визначених Правилами № 45 та Правилами № 76.
Разом з тим, проведення робіт з переобладнання та перепланування жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання дозволу та введення в експлуатацію.
P.s. З огляду на те, що правова кваліфікація порушень, за які позивача притягнуто до відповідальності, ґрунтується на тому, що позивач виконав роботи, які є втручанням у несучі конструкції або та/або інженерні системи загального користування, то за умови недоведеності цієї обставини, підстав для притягнення позивача до відповідальності позивача немає. Цього достатньо для задоволення позову незалежно від оцінки інших підстав позову.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/2007/18.
Далее
Уряд України вирішив більше не видавати безкоштовні довгострокові візи естонським громадянам у відповідь на аналогічне рішення Естонії щодо українців.
Про це повідомляє «Європейська правда».
У липні 2018 року український Кабмін ухвалив розпорядження, за яким вирішив запровадити безоплатне оформлення громадянам Естонії довгострокових віз для в’їзду в Україну.
Це було відповіддю на аналогічне рішення естонської сторони — щоб дотриматися принципу взаємності у відносинах між Україною та Естонією у сфері оформлення віз, пояснили в уряді.
Та днями, 15 листопада цього року, уряд визнав недійсним минулорічне розпорядження. Це сталось після того, як у вересні уряд Естонії вирішив скасувати своє рішення від 2010 року про видачу безкоштовних довгострокових віз для українців.
Естонський уряд пояснив: оскільки приблизно 90% громадян України подають документи на отримання візи для довготривалого перебування для роботи в Естонії, підтримувати пільгове ставлення до громадян України вже не виправдано. Наказ набув чинності 1 листопада.
Далее
Министерство образования и науки Украины представило общественности для голосования проект плана учебы для 10-11 классов, в котором предложено исключить полностью из обязательной школьной программы некоторые естественные и точные науки, сообщает пресс-служба министерства, передает FaceNews.ua.
В проекте предложено существенно сократить обязательную программу учебного плана и расширить вариативный список наук.
Чтобы создать более гибкую программу обучения, ведомство предлагает на обязательную программу выделять 20,5 обучающих часов в неделю для учеников 10 классов, а на вариативную около 17,5 часов в неделю. Сейчас же обязательная программа занимает 29,5 часов, а вариативная лишь 8,5.
Предметы геометрия и алгебра в 10-х классах изучали по 4 часа в неделю, а вот в 11-х классах по 5 часов, сейчас же министерство предлагает ввести общий курс “Математика” в обязательную программу с расчетом времени 3 часа в неделю. Также в список попали естественные науки, которые министерство планирует объединить в курс “Природа и человек”, и выделить на его изучение всего 3 часа в неделю.
Кроме того, объединяют всемирную историю и историю Украины — курс составит 2 часа, украинская и мировая литература станут общим курсом длительностью 2 часа в неделю. А вот физические нагрузки будут увеличены от 2-х до 3-х часов в неделю.
В школах по углубленному изучению точных и естественных наук реформа не будет действовать на соответствующие предметы, а вот в школах с гуманитарным уклоном они будут сведены к минимуму.
Далее
Немало пьяных водителей избегают наказания. Главная причина — достаточно короткий срок для привлечения к административной ответственности.
Как следствие, с 30 000 административных производств, где преимущественно фигурируют пьяные водители за рулем, в этом году закрыто более 8200 и только 13000 признаны виновными, а 1666 — привлечены к ответственности. Как указано в пояснительной записке, это также связано с тем, что органы полиции несвоевременно передают материалы в суд, а иногда и сами судьи сознательно затягивают рассмотрение таких дел, информирует enovosty.com/news.
Авторы проекта «О внесении изменений в Кодекс Украины об административных правонарушениях относительно изменения сроков наложения административных взысканий …» (№2455) предлагают повлиять на такую практику. А для этого следует установить, что административное взыскание за совершение правонарушения, предусмотренного ст.130 КоАП, может быть наложено в течение одного года со дня его совершения.
Впрочем, вряд ли такие изменения исправят ситуацию, если речь идет о сознательном затягивании рассмотрения дел. Наверное, было бы проще привлекать к ответственности как работников органов полиции, так и судей, которые способствуют избежанию пьяными водителями предусмотренных законом взысканий.
Далее
Про це інформує пресслужба суду.
«Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом Станіслава Батрина до Кабінету міністрів України щодо прожиткового мінімуму на 2019 рік. Суд визнав протиправними дії Кабінету міністрів із встановлення прожиткового мінімуму на 2019 рік без проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, продовольчих продуктів і послуг», — йдеться в повідомленні.
Крім того, суд визнав протиправними дії уряду із розробки та схвалення проєкту закону «Про Державний бюджет на 2019 рік», його подання до Верховної Ради із порушенням порядку встановлення розміру прожиткового мінімуму та інших соціальних стандартів і гарантій.
У своєму рішенні Окружний адмінсуд Києва зобов’язав Кабмін встановити прожитковий мінімум відповідно до положень законів України «Про прожитковий мінімум» та «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Як повідомлялося, ОАСК у серпні відкрив провадження у справі за позовом правозахисника Батрина до Кабміну, в якому той просив суд визнати протиправними дії уряду при встановленні розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2019 рік.
Батрин заявив, що прожитковий мінімум у розмірі 1218 гривень, який встановлено урядом, не відповідає критеріям сучасного рівня життя українців. Він вважає, що прожитковий мінімум має бути на рівні близько 5-7 тисяч гривень.
Проект закону №2443 про внесення змін до статті 46 Житлового кодексу Української РСР щодо позачергового забезпечення житлом осіб, які взяті на облік до 1 січня 1993 року та проживають у житлі тимчасового призначення, був запропонований «слугами народу» Олександром Літвіновим, Юрієм Здебським та іншими.
Чинний Житловий кодекс України був прийнятий ще в 1983 році. Наразі «слуги народу» планують доповнити статтю 46 Житлового Кодексу нормою про те, що поза чергою жиле приміщення надається: особам, які до 1 січня 1993 року взяті на облік, потребують поліпшення житлових умов, не мають власного житла, яким не надавалися житлові приміщення у постійне користування відповідно до чинного Житлового Кодексу Української РСР, які з незалежних від них причин не використали право приватизації житла з державного житлового фонду та проживають у житлі тимчасового призначення.
Ініціатори законопроекту нагадують, що досі залишається неврегульованим питання щодо наявності випадків проживання в багатоквартирному будинку осіб, які до 1 січня 1993 року взяті на облік, власного житла не мають та житлові приміщення у постійне користування відповідно до чинного Житлового Кодексу Української РСР яким не надавалися, які з незалежних від них причин не використали право приватизації житла з державного житлового фонду та проживають у житлі тимчасового призначення.
Нагадаємо, відповідно до чинної редакції ЖК України право на позачергове отримання житла мають:
Таким чином, як наголошують автори проекту закону, за державою залишається обов’язок у створенні належних умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі.
Однак положення Житлового кодексу Української РСР вже давно не відповідають сучасним реаліям. Для прикладу, органи місцевого самоврядування, приймаючи рішення про взяття осіб на квартирний облік, пишуть «відписки» про відсутність у населених пунктах вільного житлового фонду, що унеможливлює реалізацію громадянами свого конституційно визначеного права. Чи працюватимуть у випадку ухвалення законопроекту пропоновані зміни і чи отримають особи, які свого часу не скористалися правом на приватизацію квартири з незалежних від них причин, гарантоване державою житло? Це питання залишається відкритим.
При цьому КЦС ВС погодився з твердження банку про те, що до обов’язків позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин про розмір боргових зобов`язань боржника на день відкриття спадщини, а до обов`язків спадкоємців у разі заперечення ними заявлених вимог — розмір своєї відповідальності перед кредитором, а саме розмір майна, успадкованого кожним із спадкоємців, проте судами не було з’ясовано, яке майно отримала спадкоємиця, яка його вартість, та чи покриває вартість отриманого майна розмір заборгованості спадкодавця.
КЦС ВС зазначив, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
З огляду на наведене, висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів підтвердження, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
Із повним текстом постанови КЦС ВС можна ознайомитися за посиланням.
Фабула судового акту: У наш освічений вік, коли кожен зустрічний трохи юрист, люди на жаль продовжують не оформляти документи належним чином на майно.Як правило це закінчується фатально, і якщо не самі власники, то їх спадкоємці де факто втрачають майно і занурюються в пучину довгограючих судових баталій.
На диво у цій справі ВС виявив верх життєвої справедливості, не полінувався розібратися що ж дійсно сталося і захистив права спадкоємця неоформленого нерухомого майна, точніше частки в нерухомості (квартирі).
Суть полягає в наступному. Син приватизував двокімнатну квартиру, отримав Свідоцтво на право власності (на себе) та зареєстрував її. На жаль син помер, спадкоємцями квартири стали мати та дружина у рівних частках. Мати не оформила документи на право власності на квартиру і на жаль також померла. Проте мати залишила після себе заповіт, відповідно до умов якого належну їй частку у квартирі заповідала іншому сину. Інший син звичайно не відмовився від своєї частки у квартирі на користь дружини свого брата і звернувся із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса. Нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дія, а саме про відмову у видачі свідоцтва на право на спадщину на частку у квартирі. Нотаріус обґрунтовував таку постанову відсутністю документів у померлої матері про державну реєстрацію права власності на частку у квартирі.
А далі був позов про визнання права власності у порядку спадкування, у задоволенні якого відмовили суди першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції скасував судові акти нижчих судів та направив справу на новий розгляд до суд першої інстанції.
ВС підкреслив, що відповідно до ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Тобто, хоча мати після успадкування і не оформила документів на квартиру, і не зареєструвала своє право власності на частку квартири у встановленому порядку, права на цю частку переходять за заповітом матері на позивача.
ВС роз’яснив, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
Необхідно додати, що при розгляді позову про визнання права власності у порядку спадкування суду слід завжди правильно встановлювати коло спадкоємців, які мають право і прийняли спадщину, чого в цій справі зроблено не було.
??Постанова ВП ВС від 23.10.2019 № 723/304/16-ц (14-360цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85415095
⚡Ключові тези:
✔️Що стосується стягнення суми позики та процентів за користування чужими коштами в іноземній валюті — доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
✔️Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
✔️При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
✔️Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
✔️Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
✔️Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
✔️У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами — резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
✔️Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
✔️Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
✔️Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
✔️Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти — фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
✔️Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
✔️У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
✔️✔️Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
✔️✔️Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
✔️✔️Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
✔️✔️Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
✔️Тому, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.
Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Про це повідомляє прес-центр Державної податкової служби.
Так, платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів із дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання — з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності.
Зазначається, що у разі ліквідації платника податків документи за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
