Кабинет Министров Украины изменил размеры сборов за действия, связанные с охраной прав на объекты интеллектуальной собственности. Правительственное решение направлено на совершенствование государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности с целью усиления ее влияния на интенсификацию научно-технического и экономического развития государства.
Речь идет о постановлении КМУ «О внесении изменений в постановления Кабинета Министров Украины от 27 декабря 2001 года № 1756 и от 23 декабря 2004 года № 1716» №496 от 12 июня 2019 года.
За подачу заявки на изобретение нужно будет уплатить 1600 грн, а на полезную модель — 2400 гривен.
Годовой сбор за поддержание патента на изобретение за каждый год действия патента начиная с даты подачи заявки за первый и второй годы составит 600 гривен и далее увеличивается поэтапно за каждый год вплоть до 30 400 гривен за 21 год.
Обращаем внимание на то, что за регистрацию знака для товаров и услуг вместо 1000 грн за один класс, установлено 4000 грн.
Каждый последующий — это еще 4000 грн.
Постановление вступает в силу через месяц, поэтому спешите отправиться на регистрацию.
Далее
25 квітня 2019 року схвалено Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року №2704-VIII (далі – Закон про мову або Закон).
15 травня 2019 року його підписав Президент України Петро Порошенко, а вже наступного дня він був опублікований у газеті «Голос України». Набирає чинності цей Закон 16 липня 2019 року, окрім низки норм, які стають чинними у термін від 6 місяців до 5 років.
Особливості регулювання суспільних правовідносин цим Законом, зокрема, що стосуються праці та зайнятості населення, а також використання державної мови у діловодстві та офіційних документах підприємств, юристи, кадровики та бухгалтери мали змогу обговорити під час профільного заходу, що проводився редакцією журналу «Кадровик-01». В викладеному матеріалі використовуватимуться тези виступу та презентації спікера.
Починаючи із характеристики та аналізу основних положень Закону про мови, спікер звернула увагу на ст. 1-6 Закону, згідно з якими встановлюється, що:
— єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова (ст. 1);
— державна мова є інструментом об‘єднання українського суспільства, засобом зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності і національної безпеки (ст. 3);
— дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів (ст. 2), тобто ніхто не може змусити спілкуватись будь-якою мовою в родині чи з друзями або під час здійснення богослужіння – це є вибором кожної окремої людини;
— водночас кожний громадянин України зобов‘язаний володіти державною мовою (ст. 6).
МОВА ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН І ДІЛОВОДСТВА
Найбільш актуальною для кадровиків видалась ст. 20 Закону, яка має назву «Державна мова у сфері трудових відносин». Водночас, незважаючи на назву та на попередню редакцію цієї статті, яка існувала у законопроекті, ця норма не визначає українську єдиною мовою, обов‘язковою для використання у трудових правовідносинах.
Натомість у цій статті закріплене право працівників спілкуватися саме українською, тобто ніхто не може бути примушений використовувати іншу мову, ніж державна, під час перебування на роботі та виконання обов‘язків за трудовим договором.
Водночас, зважаючи на глобалізацію сучасного світу, існують винятки, які допускають встановлення обов’язку спілкуватись працівникам іноземною мовою під час трудового процесу, а саме під час:
— обслуговування споживачів та інших клієнтів, які є іноземцями чи особами без громадянства;
— створення юридичних, технічних, інформаційно-рекламних текстів та інших повідомлень і документів (у тому числі усних), адресатами яких є іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, органи і посадові особи іноземних держав і міжнародних організації.
Водночас є випадки, коли у працівників є обов’язок використовувати під час робочого спілкування виключно державну мову. Закон визначає для цього наступні сфери:
— проведення засідань, заходів, зустрічей та мова робочого спілкування у органах державної влади, органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної і комунальної форм власності (ст. 12);
— провадження судочинства та ведення діловодства у судах України (ст. 14);
— мова нормативних актів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях (ст. 15), в органах правопорядку, розвідувальних органах та державних органах спеціального призначення з правоохоронними функціями (ст. 16);
— робоча мова працівників прикордонного, митного та інших видів контролю (ст. 17);
— мова членів виборчих комісій та комісій з референдуму (ст. 18), організаторів та ведучих публічних заходів, які організовуються органами державної влади (ст. 29);
— мова освітнього процесу в закладах освіти (тобто педагогічних працівників, працівників викладацького складу, вчителів тощо) та мова науки (наукових працівників) (ст. 21, 22);
— робоче спілкування працівників культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів, музейної справи та мистецьких виставок, туристичного та екскурсійного обслуговування (ст. 23), під час спортивних заходів (ст. 34), працівників телерадіостанцій (ст. 24), телекомунікації та поштового зв’язку (ст. 35), під час здійснення звукових оголошень (ст. 28), озвучення реклами на телебаченні і радіо (ст. 32);
— мова обслуговування споживачів у будь-яких закладах та підприємствах (ст. 30) або у транспорті (ст. 36). Ця норма набуває чинності з 16.01.2021 року. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою;
— у сфері охорони здоров‘я, медичної допомоги та медичного обслуговування (ст. 33). На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою.
Що стосується ведення діловодства та складання кадрових документів, то Закон про мову не встановлює спеціалізовані вимоги до кадрових документів.
Водночас пряма вказівка є лише для складання трудових договорів (ч. 2 ст. 20): трудові договори в Україні укладають державною мовою, що не перешкоджає використовувати сторонам трудового договору переклад. Так, експерт радить, що, якщо на роботу приймається іноземець, який не володіє українською, то слід оформити проект трудового договору державною мовою і зробити офіційний переклад для кандидата.
Водночас відкритим залишається питання, якою мовою складати накази з кадрових питань акти з управління персоналом, як-от: правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові та робочі інструкції, положення про підрозділи, інші внутрішні порядки та інструкції? Відповідь єдина — українською.
Юридична підстава — п. 14 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 року №1000/5, згідно з яким документи оформлюють державною мовою, крім випадків, передбачених законодавством про мови в Україні.
Що стосується трудових книжок, то Інструкція про порядок ведення трудових книжок, затверджена Наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року №58 і досі скеровує паралельно обов’язок заповнення трудової книжки і українською, і російською мовами (п. 2.1), і затверджений КМУ у 1993 році бланк трудової книжки містить і російськомовний розділ (Постанова КМУ від 27.04.1993 року №301).
Експерт зауважила, що обидва згадані нормативні документи є застарілими та чекають на узгодження з чинним законодавством. В такому разі експерт радить керуватись принципом верховенства закону, оскільки Конституція та Закон про мову визначають українську як єдину державну мову. «Відтак, заповнюйте трудові книжки лише українською мовою, продовжуйте записи про роботу в російськомовному розділі», — зазначила експерт.
ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНУ
Згідно із Законом передбачається створення двох нових органів — Національної комісії зі стандартів української мови та Уповноваженого із захисту державної мови.
Що стосується Комісії, то, в першу чергу, до її повноважень відноситиметься повноваження із створення та розробки стандартів та правил правопису, а також з приймання іспитів на рівень володіння державною мовою (ступені А1, А2, В1, В2, С1, С2).
Особам, які успішно складуть іспит, видаватимуть державні сертифікати, які діятимуть безстроково. Іспит передбачається безоплатний, без обмеженої кількості спроб, однак з перервою мінімум в 4 місяці.
Щодо осіб, які зобов’язані будуть складати даний іспит, то Законом про мову встановлюється вичерпний перелік посад обіймати які можуть лише особи, що володіють державною мовою. Рівень володіння мовою засвідчуватиме один із двох документів: державний сертифікат, виданий Комісією, або документ про повну загальну середню освіту — за умови, що він підтверджує вивчення української мови як навчального предмета.
Цікавим є також те, що особа не зобов’язана отримувати цей сертифікат, якщо станом на 16.07.2021 року вона вже обіймає посаду, визначену законодавством (п. 2 Розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про мову).
Що стосується, Уповноваженого із захисту державної мови, то до функцій Уповноваженого та його секретаріату відноситиметься:
— розгляд скарг фізичних та юридичних осіб на дії та бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності, інших фізичних та юридичних осіб щодо дотримання законодавства про державну мову (ст. 54, 55);
— складання протоколів та накладення штрафів, зокрема, за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів — 300-400 нмдг, тобто 5100-6800 грн. (ст. 57);
— контроль за застосуванням державної мови державними органами, організаціями державної і комунальної форм власності, громадськими об‘єднаннями, політичними партіями та іншими юридичними особами, їхніми посадовими особами (ст. 53).
У разі проведення перевірки Уповноваженим, юридична особа зобов’язана надати копії ісіх необхідних документів та матеріалів, які відносяться до предмету контролю, на першу вимогу Уповноваженого. Обмеженням є лише інформація з обмеженим доступом.
Якщо Уповноваженим буде виявлено порушення статей 12-23, 25-29, 31-42 Закону про мову, зокрема, в сфері трудових відносин, він складає протокол про адміністративне правопорушення.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ
Закон упроваджує адміністративне стягнення за порушення законодавства про державну мову – відтак у КУпАП з‘являються дві нові статті 188-52 та 188-53. До відповідальності за цими статтями осіб будуть притягувати лише з 16.07.2022 року – тобто через три роки з дня набрання чинності Законом про мову.
Вид та розмір санкції обиратиме сам Уповноважений із захисту державної мови. Відтак, наприклад, якщо порушення вчинене вперше, то замість штрафу можливе накладення стягнення у вигляді попередження.
Що стосується диспозицій та санкцій норм, які закріплені у КУпАП, то вони мають наступний зміст:
— порушення вимог Закону про мову щодо застосування державної мови, в тому числі, в актах, діловодстві та документообігу в органах державної влади та на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях тощо — штраф у розмірі 200-400 нмдг (3400-6800 грн) (ч. 1 ст. 188-52 КУпАП).
— порушення вимог Закону про мову щодо застосування державної мови у різних сферах — штраф у розмірі 200-300 нмдг (3400-5100 грн) (ч. 2 ст. 188-52 КУпАП).
— інші порушення Закону про мову щодо порядку застосування державної мови — штраф у розмірі 200-300 нмдг (3400-5100 грн) (ч. 4 ст. 188-52 КУпАП).
Логічним виглядає питання, чи не можна кваліфікувати незастосування української в діловодстві на підприємствах приватної форми власності як «інші порушення Закону про мову щодо порядку застосування державної мови» (ч. 4 ст. 188-52 КУпАП)?
У відповідь експерт запевнила, що це не буде порушенням, адже порушенням є лише недотримання чітко прописаної в Законі про мову норми, а такий обов’язок у Законі відсутній.
«Можливо, це описка авторів Закону про мову. Адже існує ст. 37 «Державна мова у сфері діловодства, документообігу, листування і звітності громадських об‘єднань, політичних партій та інших юридичних осіб», однак в тексті мова йде лише про листування, статути та звітність», — пояснила експерт.
Тож, наприклад, якщо в ТОВ посадові інструкції чи заяви працівників про прийняття на роботу написані не українською мовою, це не вважатиметься порушенням в розумінні
ст. 188-52 КУпАП. Водночас під відповідальність за цією статтею можуть підпадати порушення ст. 15 (ведення діловодства у ЗСУ), ст. 33 (діловодство і документообіг у закладах охорони здоров‘я), ст. 37 Закону про мову (листування та звітність юридичних осіб) тощо.
Підсумовуючи, слід визнати, що затвердження даного Закону було обгрунтованою потребою для забезпечення подальшого розвитку української кульури та збереження традицій. Жодних обмежень для приватного спілкування згадани Закон не встановлює, відтак, він може вплинути лише на публічну чи суспільну сферу життєдіяльності громадян. Окрім цього, Законом також передбачається запровадження безкоштовних курсів української мови для дорослих, де громадяни України зможуть вільно опанувати державну мову, якщо не мали такої змоги раніше.
За матеріалами газети: Українське право
Згідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108 заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Своєчасність одержання заробітної плати – це конституційне право громадян, яке закріплено в ст. 43 Конституції України.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108 (далі – Закон) та ст. 115 Кодексу законів про працю, терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або в нормативному акті роботодавця з дотриманням норм законодавства.
Щодо строків виплати заробітної плати Мінісоцполітики листом від 23.07.2018 р. № 1305/0/101-18/28 повідомляє, що заробітна плата має виплачуватись не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Тобто, зазначеними нормами встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не рідше 2 разів на місяць, а отже роботодавець може виплачувати заробітну плату і 3 рази на місяць.
Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 по 15 число, а другою половиною — з 16 по 30 (31). Тобто, заробітна плата за першу половину місяця має виплачуватись в період не пізніше з 16 по 22 число, а за другу половину — з 1 по 7 число. Наприклад, дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 16 число, а за другу — 1 число; дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 22 число, а за другу половину — 6 число тощо.
Конкретні терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або іншому нормативному акті роботодавця.
Частиною 2 ст. 24 Закону встановлено, що у разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. При цьому, наступна виплата заробітної плати буде проводитись у дні, визначені колективним договором або іншим нормативним актом роботодавця. Виплата заробітної плати здійснюється за фактично відпрацьований час на підставі табеля обліку робочого часу, який заповнюється за звітний місяць (з 1 по 15 та з 16 по 31 число).
В окремих випадках працівник може (з будь яких особистих підстав) відмовлятись отримувати заробітну плату (за першу частину відпрацьованого місяця), в цьому випадку, роботодавець повинен її депонувати у встановленому законодавством порядку.
Частиною 5 ст. 97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
Враховуючи вище викладене, виплата заробітної плати мінімум двічі на місяць є обов’язком роботодавця, який повинен додержуватись встановлених строків виплати, незалежно від згоди працівника отримувати заробітну плату один раз на місяць. Допущення існування заборгованості зі виплати заробітної плати є недопустимим.
Відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати для роботодавців встановлена абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП, а саме: передбачено штраф . у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на момент встановлення порушення. Доводимо до відома, що на теперішній час сума штрафу становить 12 519,00гривень (3х4 173,00 грн.). Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Такий штраф застосовується незалежно від кількості працівників, яких стосується таке правопорушення, про що Державна Служба України з питань праці повідомляє листом від 04.01.2017 р. № 54/4.1/4.1-ДП-17.
Штрафні санкції, передбачені трудовим законодавством, сплачуються на підставі постанови про накладання штрафних санкцій у добровільному порядку протягом одного місяця з дня винесення постанови.
У разі несплати протягом визначеного строку штрафу у добровільному порядку, стягнення відбувається органами виконавчої служби України без судового рішення про стягнення такого штрафу. Наслідками невиконання постанови про накладання штрафів у добровільному порядку може бути накладання арештів на рахунки та майно суб’єктів господарювання з подальшою можливою реалізацією такого майна через державні торги та списанням коштів, які містяться на рахунках суб’єкта господарювання для погашення заборгованості.
За порушення строків виплати заробітної плати роботодавців також можуть притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Так, ч. 1 ст. 41 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати або виплата її не в повному обсязі, яке тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення).
Частиною 2 ст. 41 КУпАП передбачено, що за повторне, протягом року, вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За безпідставну невиплату заробітної плати, більше ніж за один місяць, яка вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, відповідно до ч. 1 ст. 175 Кримінального Кодексу України, передбачена кримінальна відповідальність у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Якщо відповідне порушення було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, ч. 2 ст. 175 ККУ передбачено накладання штрафу від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
По материалам ГУ Держпраці у Дніпропетровській області
Далее
Как прискорбно бы не было, но приходится констатировать тот факт, что наше законодательство настолько не совершенно, а работа судебных и правоохранительных органов оставляет желать лучшего, что у простого гражданина последней надеждой на восстановление справедливости является обращений в Европейский суд по правам человека.
Европейский суд по правам человека только за прошлый год присудил истцам против Украины почти 1 млрд 200 млн евро справедливой компенсации, говорится в отчете Комитета министров Совета Европы.
Какие основания для обращения, как оформить жалобу, как просить компенсацию за причиненный ущерб, — именно об этом сегодняшняя статья адвокатов Юридической компании-Легал.
Основанием для начала судебного разбирательства в Европейском суде по правам человека является поданная заявителем жалоба установленного образца с обязательным соблюдением необходимых требований.
Поданная жалоба должна быть оформлена с соблюдением требований. Более детально о требованиях к жалобе Вы можете ознакомиться в Инструкции по заполнению формуляра жалобы, которая доступна в сети к скачиванию.
Но главное требование — Вами жалоба должна соответствовать критериям приемлемости. В частности:
– Суд рассматривает только те жалобы, в которых Заявитель утверждает о нарушении прав, которые гарантированы Конвенцией или протоколами.
– Суд рассматривает только те заявление, которые направлены против государства.
Важно — суд не рассматривает заявления, которые направлены против частных лиц либо негосударственных институций.
– Перед обращение в ЕСПЧ, Заявитель обязан исчерпать все внутренние средства юридической защиты.
— Соблюдение сроков обращения в Европейский суд.
Заявитель имеет право обратиться в ЕСПЧ на протяжении 6 месяцев с даты, вынесения окончательного решения по делу.
На каком языке обращаться в ЕСПЧ?
ЕСПЧ в своей работе использует два рабочих языка — французский и английский.
Следует отметить, что официальные языки ЕСПЧ используется в процессе рассмотрения жалоб, а для подачи жалобы в суд, возможно, использовать любой язык стран членов Совета Европы.
Оплата пошлины за подачу заявления в ЕСПЧ не предусмотрена.
Кроме того, вся процедура рассмотрения жалоб для Заявителя является совершенно бесплатной. Заявитель самостоятельно оплачивает стоимость почтовой пересылки, услуги юриста или адвоката по составлению жалобы в ЕСПЧ.
Важно! Подпункт «а» пункта 2 статьи 35 Конвенции о защите прав человека и основных свобод запрещает Европейскому Суд по правам человека принимать к рассмотрению анонимные жалобы. Такие жалобы не будут зарегистрированы Секретариатом Страсбургского Суда.
Кабінет міністрів України створив в Україні Державну службу з етнополітики та свободи совісті. Таке рішення уряд прийняв 12 червня, пише «Дзеркало тижня».
Новостворена Держслужба – це центральний орган виконавчої влади. Її діяльність буде координувати Кабмін через Міністерство культури.
Мінкульт у свою чергу повинен за три місяці розробити положення про Державну службу з етнополітики та свободи совісті. Крім того, Міністерству фінансів доручено розробити за той же термін зміни в держбюджет.
Держслужбі з етнополітики та свободи совісті встановили ліміт легкових автомобілів у розмірі одного для центрального апарату. Гранична чисельність працівників — 57 осіб, з яких 51 держслужбовець.
Далее
Національний банк України анонсував створення нового механізму захисту прав споживачів фінансових послуг, який передбачатиме відповідальність банків та небанківських фінансових установ за якість пропонованих ними послуг.
З цією метою Національний банк підготував Концепцію захисту прав споживачів фінансових послуг, якою змінює підходи до розкриття банками та небанківськими фінансовими установами інформації про вартість послуг та правил їх спілкування з клієнтами. Крім того, у структурі Національного банку створюється окреме управління, що опікуватиметься захистом прав клієнтів фінансових установ.
Розроблені проекти відповідних документів перед впровадженням Національний банк планує обговорити з громадськістю, банками та іншими фінустановами, і для цього вони заздалегідь будуть оприлюднені на веб-сайті Національного банку.
«Закон «Про споживче кредитування», що два роки працює в Україні, виявився нездатним покращити ситуацію із захистом прав споживачів під час отримання фінансованих послуг. Навіть з точки зору надання клієнтам достовірної інформації про вартість послуг, хоча це було його основним завданням.
Ситуацію мало змінити ухвалення Верховною Радою законопроекту про захист прав споживачів фінансових послуг (№2456д), на яке українські громадяни очікують майже два роки. Але на сьогодні документ розглянуто лише у першому читанні. Така ситуація з дотриманням прав українців під час користування фінпослугами знижує довіру громадян до фінансового сектору, гальмує його розвиток та віддаляє від стандартів ЄС, які мали б упроваджуватися відповідно до вимог Угоди про асоціацію з ЄС», – йдеться у повідомленні Нацбанку.
Національний банк вирішив запропонувати ринку інший шлях захисту прав споживачів і розробив низку нормативно-правових актів, що навіть за відсутності відповідного законодавства зможуть врегулювати найболючіші питання у стосунках клієнтів та фінансових установ.
Зокрема, Національний банк підготував проекти документів, які мають врегулювати як систему розкриття інформації про фінансові продукти та послуги – найболючішу тему у відносинах споживачів та фінустанов – так і підходи банків та самого НБУ до обробки скарг громадян.
Що змінять запропоновані новації
По-перше, будуть уніфіковані підходи до розкриття інформації про вартість та інші параметри фінансових продуктів та послуг. На сьогодні на ринку фінансових послуг панує інформаційна асиметрія, коли різні фінустанови подають інформацію про свої послуги в різних – іноді не умисно, а іноді й умисно – оманливих форматах. Це спотворює конкуренцію (адже чесно описані продукти зазвичай виглядають менш вигідними) та не дозволяє клієнту зробити усвідомлений вибір.
По-друге, будуть уніфіковані формати спілкування власне банків з клієнтами під час отримання скарг, визначені строки та зміст звернень та відповідей. Це дозволить банкам отримувати належну інформацію про порушення, а клієнтам обґрунтовану, а не абстрактну відповідь.
І, по-третє, буде розширено функцію захисту прав споживачів у самому Національному банку. Зокрема, збільшення кількості співробітників, що відповідають за це завдання, дозволить покращити інформованість клієнтів про свої права та надасть НБУ можливість перевіряти дотримання банками правил ринкової поведінки. Фактично НБУ стане «захисником останньої інстанції» для споживачів фінансових послуг у випадках, коли фінансові установи не в змозі забезпечити захист їх прав.
Далее
?Постанова КГС ВС від 21.05.2019 № 916/2889/13:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82068158
⚡Ключові висновки .КГС:
✔️ 1. У жовтні 2013 року Мале приватне підприємство «Фірма «Альфа-М» (далі — МПП «Фірма «Альфа-М», Фірма, Виконавець) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А1785 (далі — в/ч А1785, Замовник) про стягнення з відповідача 174430,06 грн. заборгованості, з якої: 92032,12 грн. основного боргу, 31198,89 грн. збитків від інфляції у розмірі, 3% річних у розмірі 13819,95 грн., 11931,40 грн. пені, 25447,70 грн. збитків (упущеної вигоди).
✔️2. Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов`язань №212 від 24.11.2011 (далі — мирова угода №212), в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди.
✔️3. 29.03.2018 МПП «Фірма «Альфа-М» було подано заяву про збільшення судова практика по стягненню боргу, розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 330066,71 грн., яка складається з: 92032,12 грн. основного боргу; 199709,70 грн. збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 26006,01 грн., нарахованих за період з 01.10.2008 по 28.02.2018; 9525,95 грн. пені, нарахованої за період з 01.11.2012 по 31.10.2013; 2792,93 грн. збитків (упущеної вигоди). Вказана заява обґрунтовується збільшенням періоду прострочення виконання в/ч А1785 зобов`язань за мировою угодою №212.
✔️4. Суди розглядали справу неодноразово.
✔️10. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч А1785 на користь МПП «Фірма «Альфа-М» 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 3% річних у розмірі 9838,68 грн., 71727,42 грн. інфляційних втрат, 2720,30 грн. судового збору, 2293,68 грн. витрат на проїзд. В решті позову відмовлено.
✔️11. Зазначені рішення та постанова мотивовані положеннями статей 22, 258, 261, 267, 526, 530, 549, 604, 610, 611, 612, 617, 623, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), статей 174, 193, 202, 224, 231, 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України) та статей 74, 75, 86, 269 ГПК України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) оскільки загальна сума, стягнута на користь позивача у межах справи №5/123-08-4514, складає 90366,25 грн., а у пункті 1.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011 сторонами врегульовано порядок сплати в/ч А1357 заборгованості у загальному розмірі 92032,12 грн., то різниця між зазначеними сумами боргу складає 1665,87 грн., обов`язок відшкодування якої покладається на відповідача, що і було стягнуто оскаржуваним рішенням суду; 2) підстави для нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. відсутні, оскільки в результаті укладення 24.11.2011 мирової угоди правова природа суми боргу, яка була включена до такої угоди, не змінилася і основною заборгованістю відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514 є 53225,43 грн., нарахування збитків від інфляції на яку є правомірним. Відтак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, суди дійшли висновку, що правильним розміром інфляційних втрат і 3% річних є 71727,42 грн. і 9838,68 грн. відповідно, розрахунок яких здійснено на основний борг у розмірі 53225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 28.02.2018; 3) правильним розміром стягуваної пені є 4029,72 грн., розраховані на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, проте в цій частині позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем; 4) позовні вимоги про стягнення 2792,93 грн. упущеної вигоди, які були розраховані позивачем на суму 92032,12 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 27.03.2012, є необґрунтованими зважаючи на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями в/ч А1785 та заявленими до стягнення збитками.
✔️23. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.
✔️24. Застосування новації як способу припинення зобов`язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявності умов про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання.
✔️25. Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 по справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) про стягнення заборгованості за договором про організацію взаєморозрахунків висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання, при цьому, нове зобов`язання укладається між тими ж сторонами, договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.
✔️26. На відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 і від 20.06.2018 у справі №913/869/14).
✔️27. Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом. У зв`язку з цим апеляційним судом обґрунтовано не взято до уваги як такий, що не породжує правових наслідків, пункт 7.3 мирової угоди №212 в частині припинення зобов`язань сторін за рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2009 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, оскільки мирова угода №212 не була затверджена в рамках зазначеної справи.
✔️28. Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що мирова угода №212 не є мировою угодою у розумінні статей 78 та 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, тому що вона не затверджувалася судом, а є звичайним правочином.
✔️29. Суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статті 604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку умовам мирової угоди №212, дійшли вірного висновку про те, що, укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов`язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання (поставка товару, надання послуг), умов про припинення первісного зобов`язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7).
✔️30. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неправомірне невизнання судами мирової угоди №212 новацією, незважаючи на умови пункту 7.3 цієї мирової угоди та постанови Вищого господарського суду України у справах №№914/1202/14, 914/1141/16, 902/391/14, 902/411/14, 902/304/14, 906/1246/15 (за участю МПП «Альфа-М»), в яких аналогічні правочини визнано новаціями, що, на думку позивача, є встановленими судами преюдиціальними обставинами, які не підлягають доказуванню при вирішенні цього спору, оскільки згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
✔️31. Таким чином наявні заперечення позивача зводяться до помилкового ототожнення фактів, що мають преюдиціальне значення, з необов`язковою правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, тим більше, що у вищевказаних справах відповідна правова оцінка надавалася зовсім іншим правочинам і господарським договорам, але аж ніяк не договору №212 від 21.05.2004 і мировій угоді №212 від 24.11.2011.
✔️32. Крім того, касаційна інстанція не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
✔️33. В силу вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
✔️34. Статтями 598 та 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
✔️35. Згідно з частиною 1 статті 530 та частиною 1 статті 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
✔️36. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
✔️37. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
✔️38. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц).
✔️39. Крім того, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв`язку з чим апеляційним судом правомірно відхилено доводи скаржника про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.
✔️40. Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., в тому числі 53225,43 грн. основного боргу, 26475,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 4072,03 грн. і 5141,73 грн. пені., з посиланням на те, що зазначені кошти вже були стягнуті з відповідача в рамках справи 5/123-08-4514. Вказана ухвала є чинною, не оскаржена та не скасована.
✔️41. Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє передчасне твердження скаржника про неправомірне закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., помилково ототожнивши предмет та підстав позовних вимог у справах №5/123-08-4514 і №916/2889/13, позаяк предметом позовних вимог у справі №5/123-08-4514 були грошові зобов`язання, які виникли з умов договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, а підставою позову — прострочення виконання цих зобов`язань, тоді як предметом позовних вимог у цій справі є грошові зобов`язання, які виникли з умов мирової угоди №212, і підставою для них було прострочення виконання саме цих зобов`язань, оскільки заперечення скаржника з цього приводу зводяться виключно до намагань надати правову оцінку ухвалі Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 на предмет її законності та обґрунтованості, що вочевидь виходить за межі предмета даного касаційного оскарження (рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2018 по суті спору).
✔️43. Виконуючи вміщені у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2014 вказівки щодо належного дослідження договору №212 від 21.05.2004 у співвідношенні з мировою угодою №212, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено про те, що подвійне стягнення з в/ч А1357 коштів за одним і тим самим договором №212 від 21.05.2004, якого вимагає позивач, є порушенням загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України) та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
✔️44. Таким чином, зважаючи на недопустимість подвійного стягнення коштів з боржника за одним правочином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою боргу, вказаною у мировій угоді №212 від 24.11.2011, та сумою боргу, яка була стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, що становить 1665,87 грн., обов`язок відшкодування якої прийнято в/ч А1357 у добровільному порядку.
✔️45. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з в/ч А1785 на користь МПП „Фірма „Альфа-М» боргу у сумі 1665,87 грн. (92032,12 грн. — 90366,25 грн.), що відповідно до умов мирової угоди №212 є відшкодуванням витрат на відновлення порушеного права МПП „Фірма „Альфа-М».
✔️46. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. за період з 01.10.2008 по 28.02.2018, оскільки мирова угода №212 не є новацією зобов`язань.
✔️47. Перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції, апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав вірним розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, розрахованих виходячи з доведеного основного боргу в сумі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 28.02.2018, враховуючи, що за змістом пункту 2.1 мирової угоди №212 початковим моментом прострочення виконання в/ч А1357 зобов`язань за цією мировою угодою є саме 01.01.2012. При цьому доводи позивача про необхідність нарахування інфляційних втрат і 3% річних починаючи з 01.10.2008 судом апеляційної інстанції правомірно відхилено з тих мотивів, що умовами пункту 2.1 мирової угоди №212 сторони змінили строк виконання основного зобов`язання.
✔️48. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, колегія суддів не приймає до уваги недоречні аргументи скаржника про те, що без урахування пунктів 1.1, 2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою «інфляційні на інфляційні не нараховуються».
✔️49. Відтак, за наслідками проведеного судом першої інстанції перерахунку встановлено арифметично вірний розмір збитків від інфляції — 71727,42 грн., і розмір 3% річних — 9838,68 грн., тому задоволення судом позову в цій частині є обґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 71727,42 грн. інфляційних втрат і 3% річних у розмірі 9838,68 грн.
✔️50. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо повної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9525,95 грн., нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 92032,12 грн. за період з 01.11.2012 по 31.10.2013, з огляду на таке.
✔️54. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
✔️55. Пунктом 4.1 мирової угоди №212 передбачено, що при порушенні строків платежів в/ч А1357 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення заборгованості. При цьому, період нарахування кредитором спірної суми пені становить з 01.07.2014р. по 30.06.2015р., тобто перевищує 6 місяців.
✔️56. Проте, в порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено, чи можна вважати вказану умову мирової угоди №212 договірним застереженням в розумінні частини 6 статті 232 ГК України, яке встановлює інший (значно більший) термін нарахування пені, а саме до дня погашення боргу.
✔️57. У зв`язку з цим під час розгляду справи належним чином не відхилено доводи скаржника про те, що не відповідає змісту пункту 4.1 мирової угоди №212 помилковий висновок місцевого суду про те, що умовами цієї мирової угоди не передбачено нарахування пені протягом періоду, більшого ніж 6 місяців, внаслідок чого було безпідставно відмовлено у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову.
✔️58. Водночас, колегія суддів зауважує, що, місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши розрахунок пені за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 (при заявленому позивачем пізнішому періоді — з 01.11.2012 по 31.10.2013) та встановивши її розмір у 4029,72 грн. виходячи з основного боргу у сумі 53225,43 грн., і відмовивши в подальшому у стягненні пені з огляду на пропуск позивачем скороченого (річного) строку позовної давності, порушили імперативні положення частини 2 статті 237 і частини 5 статті 269 ГПК України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
✔️59. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що у урахуванням вимог статей 3, 509, 625 ЦК України пеня має нараховуватися кредитором на суму основного боргу (53225,43 грн.), а не на суму 92032,12 грн., яка згідно з пунктом 1.1 мирової угоди №212 складається з: суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн.
✔️60. З огляду на вищенаведене касаційна інстанція не має права здійснити перевірку доводів позивача щодо суперечливого розрахунку розміру позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено судом першої інстанції в ході нового розгляду справи.
?Постанова КГС ВС від 27.05. 2019 № 910/20107/17:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82007513
⚡Ключові висновки КГС:
✔️1. У листопаді 2017 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» до Приватного підприємства «В Тікет» про стягнення 399 215,42 грн, з яких 368 895,17 грн. пені та 30 320,26 грн. 3% річних.
✔️2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії №5-67/4 від 13.02.2017.
✔️4. Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства “В Тікет” пені визнав лише частково, а саме в розмірі 171 454,27 грн.
✔️5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі №910/20107/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019, позов задоволено.
✔️17. 13.02.2017 між позивачем (комітентом) та відповідачем (комісіонером) був укладений договір комісії № 5-67/4 про організацію продажу квитків.
Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов’язався від свого імені, але за дорученням та за рахунок позивача, за плату вчиняти правочини з продажу квитків на шоу пісенний конкурс “Євробачення — 2017”.
Згідно п. 5.1 договору від 13.02.2017 № 5-67/4 загальна вартість вказаних послуг становить 1,20 грн.
Наявні кошти отримані від продажу квитків за минулий тиждень (за виключенням сервісного збору та додаткових послуг), відповідач зобов’язався щотижня, а саме кожного вівторка перераховувати на розрахунковий рахунок комітента. ( п. 5.2 договору ).
✔️18. У разі невиконання своїх зобов’язань передбачених пунктом 5.2 цього договору відповідач зобов’язаний на вимогу позивача сплатити останньому пеню в розмірі 0.1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. ( п. 10.3 договору ).
✔️19. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору від 13.02.2017 № 5-67/4 здійснював свої зобов’язання неналежним чином, а саме перераховував наявні кошти від продажу квитків з порушенням строків передбачених умовами вказаного договору.
Остаточно здійснив перерахування наявних коштів від продажу квитків лише 19.07.2017.
✔️20. За неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, останньому на підставі п. 10.3 договору нарахована пеня в розмірі 368895,17 грн. ( з яких: 94940,12 грн. за період лютий – березень та 273955,05 грн. за період квітень – травень ), а також на підставі ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних в розмірі 30320,26 грн. ( з яких: 7803,44 грн. за період лютий – березень та 22516,82 грн. за період квітень – травень ).
✔️33. У постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №914/1126/14 викладений наступний правовий висновок:
«Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
✔️За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
✔️Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
✔️Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
✔️Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.»
✔️34. Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
✔️35. Як вбачається з матеріалів справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася з судом першої інстанції про правомірне нарахування відповідачу на підставі п.10.3 Договору пені у розмірі 273 955,05 грн та на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 22 516,82 грн за період квітень-липень 2017 року.
✔️При цьому, пунктом 10.3 Договору сторони в добровільному порядку погодили, що у разі невиконання своїх зобов’язань, передбачених пунктом 5.2 цього Договору, комісіонер зобов’язаний на вимогу комітента сплатити останньому пеню в розмірі 0.1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
✔️На підставі умов договору позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 0.1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Разом з тим, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували вищевказану правову позицію та перевірили, чи не перевищує застосований позивачем договірний розмір при розрахунку пені той розмір, який установлено законом як граничний, а саме, обчислений на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
✔️36. У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 зазначено наступне:
✔️«35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
✔️35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн. оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості.»
✔️Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/13064/17 вказано:
«Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених додатковими договорами від 04.12.2014, підлягає з’ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості.
Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру пені є передчасними.»
✔️37. Судами першої та апеляційної інстанції не досліджено правильність розрахунку позивача та контррозрахунку відповідача спірних пені та 3% річних та не перевірено доводи сторін щодо:
— помилкового включення до періоду часу, за який здійснено нарахування пені, дня фактичної сплати заборгованості;
— достовірних дат здійснення відповідачем окремих платежів та, відповідно, достовірних дат фактичного отримання коштів позивачем від відповідача, що прямо впливає на правильне визначення періоду нарахування пені та 3% річних, а отже і обґрунтований розмір даних нарахувань.
