Серед цивільних справ доволі поширеними є справи про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Відомо, що право власності гарантується та захищається Конституцією України, Цивільним кодексом України, Житловим Кодексом, тощо.
Власники житлових приміщень, будинків чи квартир, нерідко стикаються з проблемою, коли член сім’ї або інша зареєстрована в належному їм будинку, квартирі особа виїжджає за кордон чи переїжджає до іншого населеного пункту на постійне місце проживання, тривалий час просто відсутня, однак продовжує бути зареєстрованою за старою адресою реєстрації місця проживання.
Що робити в такому випадку, адже, як приклад, необхідно сплачувати грошові кошти за використання комунальних послуг із кількості зареєстрованих осіб, здійснити розпорядження власності або вчинити інші дії, які потребують згоду зареєстрованої особи.
Саме для таких випадків, адвокати Юридичної компанії-Лєгал підготували для Вас даний матеріал. Як діяти, якими правовими нормами керуватись, читайте далі.
Так, стаття 383 ЦК України передбачає, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживння членів своєї сім’ї, інших осіб.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім’ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Во исполнение приказа Минфина от 03.04.2019 г. № 135 «Об утверждении Изменений в Положение о движении средств единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» Казначейство обеспечило открытие счетов 3719 для органов Государственной фискальной службы Украины и органов Пенсионного фонда Украины (в части погашения задолженности по уплате единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — ЕСВ) по состоянию на 1 октября 2013 г.) на балансе центрального аппарата Казначейства (код банка — 899998, банк получателя — казначейства Украины (ЕАП)), которые начали действовать с 2 мая 2019 года.
Обращаем внимание налогоплательщиков, что с целью надлежащей и своевременной уплаты ЕСВ и минимизации невыясненных поступлений Казначейство просит, начиная с 2 мая 2019 года обеспечить направление уплаты ЕСВ исключительно на счета 3719, открытые по коду банка 899998.
При этом отмечаем, что средства, уплаченные на старые счета по зачислению ЕСВ, не будут зачисляться, а будут возвращаться плательщикам, как невыясненные поступления.
Скачать новые счета для уплаты ЕСВ можно по ссылке.
Фабула судового акту: В деле, №646/3972/16-ц Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда установил, что заключая оспариваемый договор дарения, даритель и одариваемый были осведомлены о наличии спора о квартире и о существовании решения суда, которым было прекращено право собственности дарителя на 1/6 часть спорного имущества, следовательно, могли предвидеть негативные последствия для себя в случае вступления этого решения в законную силу.
Согласно прецедентной практике Европейского суда по правам человека, которая является источником права (статья 17 Закона Украины «О выполнении решений и применении практики ЕСПЧ»), статья 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод подлежит применению для защиты правомерных ожиданий в отношении определенного положения вещей (в будущем), поскольку их можно считать составной частью имущества.
Законные ожидания рассматриваются как элемент правовой определенности, в том числе и тогда, когда речь идет о защите законных ожиданий относительно осуществления права собственности. Характеристика ожиданий как легитимных сочетает в себе их законность, которая обусловлена реализацией лицом надлежащему лицу субъективного права, а также их обоснованность, то есть обусловленную законом рациональность ожиданий участников общественных отношений.
В соответствии с частями второй-четвертой статьи 13 ГК Украины при осуществлении своих прав лицо обязано воздерживаться от действий, которые могли бы нарушить права других лиц. Не допускаются действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах. При осуществлении гражданских прав лицо должно придерживаться моральных основ общества.
Следовательно, заключение договора, по своему содержанию противоречит требованиям закона, поскольку он не направлен на реальное наступление обусловленных им правовых последствий, что является нарушением части первой и пятой статьи 203 ГК Украины, и по правилам статьи 215 настоящего Кодекса является основанием для признания его недействительным.
Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії міської ради щодо прийняття окремих пунктів рішення «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» та скасувати зазначені пункти.
Суди першої та апеляційної інстанції заявлені позовні вимоги задовольнили, однак міська рада оскаржила відповідні рішення, посилаючись на порушення правил визначення предметної юрисдикції. На думку відповідача, цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані пункти рішення міськради стосуються процесу укладання договорів оренди земельних ділянок та їх умов.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач оскаржував окремі пункти ненормативного акта органу місцевого самоврядування про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки, яка є комунальною власністю, а міськрада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.
Отже, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Враховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75004215.
Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб’єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Із повним тестом постанови ВП ВС від 3 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17 (провадження № 11-1492апп18) можна ознайомитись за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81171420.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи
№ 522/25049/16-ц у постанові від 27 лютого 2019 року (касаційне провадження № 61-11607св18).
Встановлюючи факт сумісного проживання без реєстрації шлюбу в період із 30 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року та визнаючи договір асоційованого членства в споживчому товаристві від 3 листопада 2016 року частково недійсним (у частині пайовика), суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що позов є обґрунтованим, доведеним та підтвердженим належними доказами.
Верховний Суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов’язків.
У справі, що переглядається, факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу був встановлений лише на підставі показань допитаних свідків та довідок із готелів.
Водночас суд у рішенні не навів, якими доказами підтверджено, що в указаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов’язані виконанням взаємних прав і обов’язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Вирішуючи спір у частині оспорювання договору асоційованого членства в споживчому товаристві, суд на порушення вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент пред’явлення позову, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у розгляді цієї справі, зокрема, не обговорив питання залучення до участі у розгляді справи споживче товариство, яке стороною укладеного договору.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд ухвалені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
З текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80181201.
Парламентський Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу законопроект № 9529 щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції.
Законопроектом передбачається посилити відповідальність за порушення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Проектом, зокрема, пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) новою статтею 18514. Норма передбачатиме встановлення адмінвідповідальності за вчинення злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника ДМС під час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних із запобіганням та протидією незаконній міграції.
Удосконалено диспозиції статей 203-206 КУпАП, якими встановлена адміністративна відповідальність іноземних громадян та українських громадян – фізичних і посадових осіб за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та посилено штрафні санкції за ряд порушень міграційного законодавства;
Пропонується внести зміни до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо вдосконалення визначення приймаючої сторони — осіб, які запрошують чи приймають іноземців в Україні, а також норм стосовно продовження строку перебування іноземців на території України.
Також внесено зміни до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» щодо визначення повноважень посадових осіб ДПСУ встановлювати термін транзитного проїзду іноземців та осіб без громадянства через територію України
Під час проведення ревізійних чи аудиторських перевірок на підприємствах значна увага контролерів приділяється питанню законності та обгрунтованості виплат, як здійснюються працівникам. Це стосується як заробітної плати, так і додаткових виплат, в тому числі премій, які здійснюються роботодавцем на власний розсуд.
Саме тому дане питання є дискусійним та колізійним і здебільшого стає ледь не основним предметом перевірок ревізорів та аудиторів. Особливо така проблема виникає у бюджетних підприємств. Один із заходів за участі експерта Людмили Кравченко, яка в минулому працювала ревізором, було присвячено саме темі особливостей законної та обгрунтованої виплати премії працівникам роботодавцем.
У матеріалі використовуватимуться тези виступу та презентації експерта.
ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИПЛАТИ ПРЕМІЇ
Перш за все, слід зазначити, що під премією розуміється грошове заохочення працівника за високу якість виконаного завдання, однак виключно за показниками та умовами оцінки цих результатів, визначених установою.
Роботодавцю слід виплачувати премію в тому числі з урахуванням вимог чинного законодавства.
Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про оплату праці» умови оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, а основним нормативно-правовим документом, який регулює оплату праці бюджетних працівників, є постанова КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галзей бюджетної сфери» від 30.08.2002 року №1298 (далі — Постанова №1298). Слід також зауважити, що на основі згаданої постанови базуються й інші постанови КМУ, що уточнюють правила оплати праці в конкретних сферах діяльності бюджетних установ.
Кожний керівник бюджетних установ, закладів та організацій має пам’ятати, що можливість преміювати працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у роботодавця існує виключно у межах коштів, виділених на оплату праці (п. 4 Постанови №1298).
В свою чергу конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників керівник установи повинен затвердити у Положенні про преміювання, яке погоджується з профспілковим комітетом.
Отже, щоб нарахувати та виплатити премію працівникам, установа має самостійно розробити положення про преміювання з конкретними умовами та положеннями, які враховують специфіку даної установи.
Що стосується періодичності виплати премій, то вони можуть виплачуватися працівникам за будь-який проміжок часу, наприклад, за підсумками роботи за місяць, квартал, півріччя, рік. Якщо ж встановлюється преміювання за підсумками роботи за місяць, то премію виплачують за виконання показників і умов преміювання в якомусь певному місяці і, як правило, нараховують на посадовий оклад (ставку) та/або надбавки, які має працівник у місяці нарахування премії.
«Також розмір премії можна визначити у відсотковому відношенні до посадового окладу працівника, однак якщо визначити конкретну фіксовану суму, то це не є порушенням», — зазначила експерт.
Що стосується розміру премії, то вона визначається на локальному рівні конкретним роботодавцем у відповідному положенні чи іншому нормативному акті, який розробляється та затверджується на конкретному підприємстві. В свою чергу, в окремих випадках, для бюджетних установ, мінімальний розмір премії може передбачатись і у законодавчих актах.
За які ж показники можна преміювати працівника? Умови преміювання працівників, які визначаються в локальних нормативно-правових актах, є єдиною юридичною підставою для нарахування премії працівнику або колективу в цілому.
Відтак, неправильно сформульовані умови та показники преміювання або їх відсутність взагалі можуть призвести до того, що ревізори визнають таку премію незаконною. Тому у Положенні про преміювання має бути прописано, за які саме показники можна преміювати працівників різних категорій — від керівника до робітника.
Як зазначила експерт, здебільшого практика ревізій показує, що керівники установ не завжди преміюють працівників, керуючись умовами та показниками преміювання. Буває і так, що керівник ділить фонд преміювання між працівниками необгрунтовано — наприклад, не враховує займані посади працівників, розміри посадових окладів, кількість відпрацьованого часу, коефіцієнт внеску в колективний результат роботи. Як наслідок, такі премії ревізори визнають незаконними, а дії роботодавця — порушенням.
Аби таких ситуацій не допустити, в Положенні про преміювання доцільно розділити умови та показники преміювання на:
— основні (тобто показники та умови, що мають вирішальне значення для виконання завдань, які має виконати колектив або окремий працівник);
— додаткові (показники та умови преміювання повинні стимулювати інші, менш значущі аспекти трудової діяльності).
Як наслідок, такі умови дадуть можливість керівнику установи обгрунтувати ревізорам, чому саме в такому розмірі нарахували премію конкретному працівникові. Тобто, якщо ж працівник не виконає основні показники, він матиме право отримати премію за додатковими показниками (у зменшеному розмірі), а якщо працівник перевиконає основні або додаткові показники, розмір премії йому можна збільшити.
Підсумовуючи, слід усвідомлювати, що працівники преміюються за те, що вони якісно і в повному обсязі виконують свої обов‘язки, які встановлюються, зокрема, посадовими інструкціями та положеннями про відповідні органи. Роботодавцю потрібно також враховувати ініціативу кожного працівника та його особистий вклад у загальні результати роботи установи.
ЯК ПРАВИЛЬНО РОЗРОБИТИ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРЕМІЮВАННЯ?
За загальним правилом, умови та порядок виплати премій потрібно зафіксувати документально.
Так, у ст. 13 КЗпП зазначено, що докладну інформацію про виплату надбавок або премій треба обов‘язково вказати у колективному договорі компанії. Однак, якщо такого договору немає або він не зареєстрований у встановленому законодавством порядку, то дана інформація визначається в одному із наступних документів:
— окремому положенні, погодженому з первинною профспілковою організацією;
— одному з розділів положення про оплату праці;
— трудовому договорі або контракті.
Більш детальну увагу експерт приділила аналізу можливості та особливостей затвердження окремого Положення про преміювання. При розробці Положення слід обов‘язково дотримуватись норм та гарантій, які передбачені законодавством, генеральною та галузевою угодою чи іншими нормативними актами, і уникати (для бюджетних установ) включення норм та положень, які не визначені у законодавчих актах.
Як правило, таке Положення є постійним документом (тобто його розробляють та затверджують один раз, а пізніше за необхідності вносять до нього зміни), утім воно може бути й тимчасовим (тобто діяти лише протягом визначеного періоду часу).
Питання розробки та визначення змісту Положення, як локального нормативно-правового акту, вирішується кожним підприємством індивідуально. Однак можна виділити наступні орієнтовні розділи положення, доцільність включення яких обгрунтовується законодавством та правилами діловодства:
загальні положення;
умови та порядок преміювання — в даному розділі зазначаються умови виплати премій для усіх категорій працівників, її розміри, визначення порядку нарахування та сплати премій та умови і випадки позбавлення працівників премій;
прикінцеві положення, де вказується порядок внесення змін до положення та визначається процедура вирішення спірних ситуацій.
У тому числі в Положенні слід прописати інформацію про види та характер стимулюючих виплат, період, за який виплачується премія (за місяць, квартал, рік тощо), джерела формування фонду преміювання та матеріального заохочення, визначити показники для нарахування та виплати премій та підстави для позбавлення премій та заохочень.
Окрім цього, необхідно визначати також конкретні категорії працівників, на яких поширюється дія преміальної системи, а також показники і умови преміювання щодо кожної категорії працівників. У майбутньому це допоможе уникнути проблем із визначенням вартісної оцінки вкладу кожного працівника.
Також експерт радить зазначати у Положенні порядок визначення вкладу кожного працівника, а саме, що керівник установи приймає рішення про виплату премій на підставі службових записок керівників структурних підрозділів.
Слід також регламентувати у Положенні умови та порядок збільшення (зменшення) розміру премії, яке може надаватись керівнику установи в односторонньому порядку або за погодженням з профспілковим органом. Так, рішення про зменшення розміру премій, в тому числі і у зв’язку з допущеними працівником порушеннями, керівник установи має право прийняти одноосібно, якщо відповідним Положенням про преміювання не передбачено інше (така позиція підтверджуються наступними правовими актами: лист Мінсоцполітики від 01.10.07 року № 700/13/84-07 та постанова ВСУ від 15.05.17 року у справі №6-2790цс16).
Після того, як Положення буде розроблено, його необхідно узгодити із виборним органом первинної профспілкової організації та ввести у дію наказом керівника. Пізніше Положення можна змінити або скасувати, у порядку визначеному вище.
Преміюються працівники за рішенням керівника установи на підставі Положення про преміювання та наказу. У свою чергу наказ про преміювання конкретного працівника не потребує погодження з профспілковим комітетом, якщо інше не передбачено у відповідному локальному Положенні. Премія керівнику установи нараховується без погодження з рішенням органу вищого рівні, однак відповідно до абз. 5 п. 4 Постанови №1298 для преміювання керівників установ окремих галузей бюджетної сфери вимагається наявність рішення органу вищого рівня.
ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ ВИПЛАТИ ПРЕМІЙ ПРАЦІВНИКАМ
Як зазначила експерт, існують випадки, коли працівникові виплачується премія не в повному обсязі. Здебільшого це пов’язано із фінансовими труднощами існування компанії, однак дуже часто це стає предметом для ревізійної перевірки.
В свою чергу, за певних обставин таке нарахування може бути визнане правомірним, наприклад, у разі виплати премії працівникам, які відпрацювали не повний місяць. Задля уникнення проблем в подібній ситуації, у Положенні про преміювання слід прописати норми наступного змісту:
якщо протягом періоду, за який виплачують премію, працівник виконав показники і повністю відпрацював робочий час, премію йому треба виплачувати у повному розмірі;
якщо працівник частину періоду, за який виплачують премію, не працював, премію треба виплатити пропорційно відпрацьованому часу.
Коли можна позбавити працівника премії? Одразу слід зазначити, що аби запобігти конфліктним ситуація між керівником установи та працівниками, у Положенні про преміювання слід зазначати всі можливі випадки, коли працівників можна позбавити премій.
Необхідно також визначити, за які конкретно порушення працівника можуть позбавити премії повністю, а за які — частково. Так, наприклад, якщо працівник порушує трудову дисципліну, системачно не виконує посадові обов’язки чи запізнюється на роботу, то це зазвичай є підставою для депреміювання.
Тобто, позбавити працівника премії, передбаченої системою оплати праці, що діє в установі, можна виключно за умови, що відповідна норма про таке позбавлення міститься в Положенні про преміювання.
Якщо ж працівнику зменшили премію або взагалі не надали, то дані дії слід оформити документально. Зокрема, керівник установи має видати наказ на підставі доповідної записки керівника структурного підрозділу, де працює працівник, якого позбавляють премії. Експерт повідомила, що це може бути також й інший документ, однак, головне, щоб він підтведжував той факт, що працівник скоїв конкретне порушення.
Чи впливають і яким чином фінансові можливості підприємства на законність невиплати працівникові премії або виплати у мешому розмірі? Згідно із законодавством, премію працівникам керівник бюджетної установи має виплачувати в межах фонду оплати праці, який затверджує кошторис.
Водночас право працівників на премію залежно від фінансових можливостей установи треба сформулювати в Положенні про преміювання. Тобто за відсутності в Положенні такої норми, підстав для позбавлення чи зменшення розміру премії працівників немає. Підтверджує це і п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 року №13.
Таким чином, відмовити у проведенні вказаних виплат (премій, доплат, надбавок) через мотив відсутності коштів можна в тому разі, коли вони обумовлені в Положенні або інших нормативних актах, що регулюють дане питання, наявністю певних коштів чи фінансування.
Підсумовуючи, експерт зазначила, що Положення про преміювання не повинно бути лише формальним документом, яке затверджується роботодавцем за певним шаблоном. Даний документ є основою для виплати премії та інших заохочувальних виплат працівникам.
Зважаючи, що це питання залишено на розсуд роботодавця, то виплата премій працівниках на підприємствах, де відсутнє відповідне Положення, не вбачається можливим або може бути визнано незаконним у майбутньому. Водночас, якщо керівник установи преміює працівників всупереч нормам, які прописані в Положенні про преміювання, то ревізори можуть визнати таку премію незаконною.
Для прикладу експерт навела декілька ситуацій, які вказують на помилковість та/або незаконність дій роботодавця. Так, якщо в Положенні про преміювання установи визначено, що премію працівникам не виплачують в перший місяць роботи або в місяць звільнення, а керівник установи виплатив, то це вважається порушенням. Або, якщо в колективному договорі установи передбачена виплата щомісячної премії працівникам у поточному місяці за попередній, а бухгалтер установи щороку за наказом керівника виплачує премію за грудень у січні, то ревізори можуть визнати таку премію незаконною (оскільки це є порушенням норм Бюджетного кодексу – для бюджетних підприємств). Або ж якщо працівнику нараховується премія під час строку дії дисциплінарного стягнення, то така премія (якщо вона належить до заходів заохочення) є незаконною в силу прямої вказівки закону (ст. 151 КЗпП).
По матеріалам Українське право
Далее
Заменить коммунальный сервис на частный котел или бойлер в отдельно взятой квартире можно будет лишь в том случае, если не менее половины жильцов уже отрезали свои апартаменты от общей трубы.
Такие нормы содержит проект порядка отключения от централизованного отопления и подачи горячей воды, размещенный на сайте Минрегиона. Свои инициативы чиновники объясняют положениями нового закона о ЖКУ, который вступил в силу 1 мая 2019 года. В частности, он предусматривает право владельца квартиры отказаться от указанных коммунальных услуг лишь в том случае, если к моменту запуска закона не менее половины собственников жилья и нежилых помещений уже отказались от них.
Но даже если такое условие соблюдается, жильцу, желающему перейти на автономное отопление и нагрев воды, придется пройти непростую процедуру.
Заявки на отключение будут собирать местные власти. Последние же должны будут разместить на официальном сайте полный перечень домов, в которых уже отключены от централизованных услуг половина и более квартир. В заявлении человеку нужно будет выписать причины отключения, а также указать альтернативы, которыми тот намерен заменить коммунальную услугу.
В ответ комиссия должна будет дать рекомендации, как именно можно технически реализовать отключение, а также посоветовать, где и в каком объеме собирать техусловия для подготовки проектной документации. Все затраты по разработке последней, лягут на плечи инициатора отключения. А саму процедуру должны провести в срок до 1 октября и при условии, что она не помешает дальнейшему снабжению других квартир общегородским отоплением и горячей водой.
Далее
З 1 травня введено в дію Закон «Про житлово-комунальні послуги», який набув чинності ще в кінці 2017 року і з того часу відбувалась підготовка нормативно-правового поля для масштабної реформи в сфері житлово-комунального господарства, через що відкладалась дата його застосування.
Житлово-комунальні послуги
Введено житлову послугу з управління багатоквартирним будинком, яка включає:
— утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
— купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
— поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Комунальними послугами є постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Управління багатоквартирним будинком
Закон вводить нову послугу з управління багатоквартирним будинком, за яку треба платити окремо.
Управителі багатоквартирним будинком мають скласти іспит і отримати сертифікат.
Якщо жильці будинку, в якому не створено ОСББ, не обрали форму управління будинком та управителя, виконавчий орган місцевої ради зобов’язаний оголосити і провести такий конкурс у тримісячний строк з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя. Рішення щодо цього питання вважається прийнятим, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 % загальної площі всіх приміщень багатоквартирного будинку.
Поводження з побутовими відходами
З 1 травня діють нові правила надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджені постановою Кабміну від 27 березня № 318. Тарифи визначаються окремо за кожною послугою поводження з побутовими відходами та за видами побутових відходів (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, небезпечні). Формування тарифів на вивезення, перероблення, захоронення побутових відходів здійснюється з урахуванням витрат за кожною послугою та в розрізі операцій, облік яких ведеться суб’єктом господарювання окремо.
Тепло- та водопостачання
Як Закон про ж/к послуги так і Закон про комерційний облік тепло- і водопостачання передбачають оплату отриманих мешканцями води і тепла за показаннями загальнобудинкового лічильника. Питання розподілу об’ємів спожитих комунальних послуг між мешканцями багатоквартирних будинків врегульовано наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 № 315. Визначено, що спожиті усіма мешканцями багатоквартирного будинку вода та тепло оплачуватимуться за показниками загальнобудинкового лічильника, але з урахуванням показань квартирних вузлів обліку:
— для будинків, де усі приміщення оснащені лічильниками холодної води, обсяг небалансу розподіляється між усіма споживачами пропорційно до обсягу споживання.
— для будинків, де частина приміщень не оснащена лічильниками холодної води, обсяг небалансу розподіляється між споживачами, які не мають лічильників, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються послугами.
Договори
До 1 травня 2020 року співвласники багатоквартирних будинків (всі власники квартир або інших приміщень в будинку) зобов’язані обрати модель (індивідуальний або колективний договір) організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг щодо кожного виду комунальної послуги, а комунальники — укласти із такими співвласниками індивідуальні або колективні договори. Якщо модель не обрана, укладатимуться індивідуальні договори про надання комунальної послуги. Електроенергія та газ постачаються виключено на основі індивідуальних договорів.
Відповідальність боржників
Крім того, з 1 травня боржникам почнуть нараховувати пеню за прострочку оплати комуналки: пеня встановлюється в договорі і не може перевищувати 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Пеня нараховується з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Пеня не нараховується за наявності заборгованості з пільг та субсидій або заборгованості з оплати праці споживача, підтвердженої належним чином.
Нагадаємо, при стягненні боргу за комунальні послуги через суд застосовується 3-річна позовна давність, і часткова оплата ж/к послуг її не перериває, тобто споживач може не платити борг, якому більше трьох років. Таку правову позицію висловив ще Верховний Суд України. В свою чергу Велика Палата нового Верховного Суду зазначила: якщо суд скасував ж/к тарифи, оплачені послуги мають перерахувати.
Також зауважимо, що комунальники заплатять штраф, якщо оприлюднять списки боржників за комунальні послуги.
Крім того, споживачі, які вчасно не передали покази лічильників, платять за ж/к послуги за нормами споживання.
Контроль якості ж/к послуг
Споживачі мають право вимагати проведення перевірки відповідності якості надання комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком. Постановою Кабміну від 27 грудня 2017 року № 1145 визначено порядок перевірки відповідності якості надання послуг з постачання тепла і гарячої води, водопостачання і водовідведення, вивезення побутових відходів та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором. Якість ж/к послуг перевіряє виконавець або управитель багатоквартирного будинку за усною, телефонною або письмовою заявою споживача, направленою поштою або на e-mail. У зверненні обов’язково зазначається прізвище, ім’я та по батькові, місце фактичного проживання споживача, а також найменування ненаданої, наданої не в повному обсязі або неналежної якості послуги. Споживач також має право звернутися до уповноважених державних органів за захистом порушених прав щодо якості надання послуг.
Далее
Владельцу автомобиля будут выдавать самоклеющуюся радиочастотную метку, которую он обязан закрепить в правой верхней части лобового стекла с его внутренней стороны.
С 1 мая в Украине изменилась процедура прохождения проверки технического осмотра транспортных средств, сообщил Главный сервисный центр МВД.
Обновлен формат документа, подтверждающего успешное прохождение обязательного техконтроля (ОТК). Водителям теперь будут выдавать самоклеющиеся метки радиочастотной идентификации. Метку нужно закрепить в правой верхней части ветрового стекла изнутри. Информацию из нее можно считывать с помощью спецоборудования на расстоянии.
Нововведение уменьшит риск фальсификации протоколов ОТК, ожидают в МВД. Кроме того, это может помочь выявлять автомобили, находящиеся в розыске.
Эти изменения утвердил Кабмин 23 января, постановление было опубликовано 7 февраля и вступает в силу через три месяца с момента опубликования.
Далее
