За змістом ст. 7 Господарського кодексу України та статей 1, 9 Цивільного кодексу України до господарських правовідносин щодо припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників підлягають застосуванню положення ст. 365 ЦК України.
Для припинення права суб’єкта господарювання (юридичної особи) на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умов, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України – відповідач та ТОВ «Укрнасінняпром» – позивач уклали договір пайової участі, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися шляхом об’єднання майна, зусиль, матеріально-технічних ресурсів, що належать сторонам на відповідних правових засадах, у межах чинного законодавства відповідно до їхніх статутів спільно побудувати об’єкт – сучасний завод «CIMBRIA» з доробки та сортування насіння і зерна на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Інституту.
Позовні вимоги ТОВ «Укрнасінняпром» обґрунтовані тим, що Інститут не виконує обов’язків співвласника та не бере участі в поточній діяльності, експлуатації й управлінні спільним майном, де 213/214 часток у праві власності належить позивачу, а 1/214 частка – відповідачу. Тобто, на думку позивача, відповідач чинить перешкоди у здійсненні ним господарської діяльності з експлуатації, управління та отримання доходів від користування майном, що є підставою для припинення права відповідача на відповідну незначну частку в такому спільному майні відповідно до положень ст. 365 ЦК України.
Велика Палата ВС зазначила, що предметом позову в цій справі є припинення права Інституту на частку у спільному майні – цілісному майновому комплексі заводу, присудження на його користь грошової компенсації за цю частку та визнання права власності на неї за позивачем. Між сторонами справи – юридичними особами – суб’єктами господарювання склалися господарські правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Приписи актів господарського законодавства України не містять норм права, які регулюють відносини щодо припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників. Такі господарські правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні врегульовані нормами цивільного законодавства. До цих відносин підлягають застосуванню відповідні приписи ЦК України, зокрема, положення ст. 365 цього Кодексу.
Велика Палата ВС звернула увагу, що майновий комплекс заводу «CIMBRIA» розташований на державній земельній ділянці площею 3,14 га, яка належить Інституту на праві постійного користування, тому відчуження належної Інституту 1/214 частки у спільному нерухомому майні (цілісному майновому комплексі заводу «CIMBRIA»), яка є об’єктом державної власності, призведе до фактичної остаточної втрати Інститутом можливості користуватися зазначеною земельною ділянкою. Це спричинить припинення права Інституту як заснованої на державній власності наукової установи на належну йому спірну частку в спільному нерухомому майні (цілісному майновому комплексі заводу «CIMBRIA»), розташованому на закріпленій за ним на праві постійного користування земельній ділянці державної власності, завдасть істотної шкоди як його інтересам, так і інтересам держави.
Враховуючи, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, Велика Палата ВС дійшла висновку про відсутність підстав для припинення права Інституту на належну йому спірну частку в спільному нерухомому майні на вимогу іншого співвласника (ТОВ «Укрнасінняпром») відповідно до ст. 365 ЦК України, а, як наслідок, і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про присудження на користь Інституту грошової компенсації за цю частку, а також про визнання права власності на неї за позивачем.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977551.
Якщо покупець машини не бажає мати проблеми з підтвердженням права власності, йому з документами мудрувати не варто. Такий висновок випливає з постанови Верховного Суду від 22.01.2019.
На прохання чоловіка жінка передала свій автомобіль іншій особі на підставі довіреності на розпорядження. За час дії документа користувач автомобіля продав транспортний засіб. Однак, аби не переоформлювати авто, він передовірив її новому власнику.
Коли чоловік помер, жінка забажала повернути майно та скасувала дію довіреності. Оскільки машину вже було продано й новий власник відмовився її повертати, жінка звернулася до суду. У свою чергу до Феміди звернувся й новий власник, вимагаючи визнати дійсним договір купівлі-продажу.
Перша інстанція відмовила в задоволенні первісного позову та задовольнила вимоги нового власника. Апеляційний суд зважив на махінації з правовстановчими документами та повернув автомобіль попередній власниці.
У постанові №145/145/17 ВС зазначив, що продаж передбачає оформлення договору купівлі-продажу, зняття ТЗ з обліку, отримання свідоцтва про його реєстрацію. Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження авто без укладення договору купівлі-продажу не вважається здійсненою відповідно до закону та не є підставою для набуття права власності.
С 2019 года украинские землевладельцы должны будут платить налог на доходы физлиц, полученные от сдачи в аренду сельхоз наделов, по месту нахождения самого участка, а не по прописке собственника. Такое разъяснение на днях сделала Государственная фискальная служба, добавив, что изменения вызваны новациями, которые нардепы внесли в Бюджетный кодекс в конце прошлого года. Эксперты уверяют, что кроме прочего такое решение позволит уменьшить налоговые махинации, но обернется головной болью для многих владельцев земельных участков.
«Если физлицо сдает земельный участок в аренду юрлицу, то налоговым агентом становится юрлицо. Если же физлицо -¬ другому физлицу, то по итогам года физлицо-арендодатель самостоятельно должно заполнить и подать декларацию об имущественном состоянии и доходах. НКУ предусмотрено, что такая декларация предоставляется по месту нахождения (налоговому адресу) физлица. Здесь же проводится и оплата (погашение) налогов (НДФЛ и ВС). Однако, с 2019 года изменения в ст.168 Налогового кодекса обязывают налогоплательщика (в данном случае физлицо-арендодателя или его налогового агента) уплачивать НДФЛ по местонахождению земельного участка, а не по месту нахождения налогоплательщика. Важно, что это изменение не касается ВС. Его, как и раньше, следует уплачивать по месту нахождения (налоговому адресу) налогоплательщика», — рассказала UBR.ua Ирина Голошевич, руководитель Киевского подразделения АФ «Инфо-сервис-аудит».
Норма, очевидно, направлена на поддержку местных бюджетов. Если земельный налог платят по месту нахождения участка, то логично, что и другие доходы с этой земли должны облагаться налогом по месту.
«Таким образом перераспределяются ресурсы в пользу местных бюджетов, которые борются за каждую копейку. Если, к примеру, землей владеет арендатель, зарегистрированный, в Киеве, то прежде налог поступал в киевский, а не местный бюджет. Теперь же это меняется», – пояснила UBR.ua налоговый консультант Киевского центра поддержки и развития бизнеса, генеральный директор компании Е.С.Консалтинг Александра Томашевская.
Фермеры решительно поддерживают эту норму. Они обращают внимание, что прежняя практика создавала «налоговую дыру», которой охотно пользовались собственники, получившие землю по наследству, а также недобросовестные представители местных властей, которые оформляют землю на географически удаленных родственников, фактически владея ею сами.
«Все платежи, связанные с землей, должны совершаться по местонахождению участка земли. До сих пор владельцы, которые получили землю по наследству и сдавали ее в аренду, находясь в Киеве, Харькове или Польше, часто вообще не платили НДФЛ. Сейчас же деньги пойдут в село», – рассказал UBR.ua президент Ассоциации фермеров и частных землевладельцев Украины Николай Стрижак, ранее сам занимавший должность главы сельсовета.
По новым правилам отвертеться от уплаты НДФЛ будет куда сложнее, ведь налог поступает в местные бюджеты, и именно тот сельсовет, в чьем ведении находится земля, сможет проконтролировать, уплачен ли НДФЛ с арендных доходов или нет.
Налоговые эксперты не спорят с выгодой для местных бюджетов, однако обращают внимание на подводные камни этой затеи. Ведь по общей практике граждане обязаны платить НДФЛ по налоговому адресу, который, как правило, является адресом прописки. Тут же следует и подавать декларацию.
«Декларация об имущественном состоянии и доходах одна, ее не может быть несколько. Физлицо обязано подать ее по месту своей регистрации, своего налогового адреса. Куда человек декларацию сдает, там и проводят начисление денежного обязательства по декларации, соответственно, там же контролируют его погашение. Исходя из внесенных изменений, предстоит решить вопрос о «снятии» с контроля в налоговой по месту регистрации (налоговому адресу) сумм НДФЛ, уплаченных по месту нахождения земельного участка», – пояснила Ирина Голошевич.
С 2019 года мораторий на проверки бизнеса отменяется – к кому нагрянут ревизоры
Александра Томашевская считает, что в принципе возможно подать декларацию по месту регистрации, а уплатить налоги по местонахождению земельного участка, как настаивает ГФС, однако при этом нужно быть готовым к сюрпризам, ведь у отдельных налоговых могут быть разные взгляды на проблему.
«Таким плательщикам лучше к отчету приложить платежку об уплате налога в другой бюджет. Конфликты между двумя налоговыми – местной по регистрации человека и местной по земле, когда они претендовали на право получения этого налога – обычное дело. Из сообщения ГФС следует, что ситуация вокруг НДФЛ вроде бы разрешена, но лучше перестраховаться», – считает она.
Впрочем, время поломать голову над этой проблемой еще есть. Ведь закрытие 2018 года, уточняет ГФС, пройдет еще по старой схеме, а отчитываться за 2019 год с учетом нововведений придется уже при подаче деклараций в 2020 году. К тому времени, надеются эксперты, налоговики сумеют утрясти все формальности и дадут четкие разъяснения, как быть украинским землевладельцам.
По материалам: ubr.ua
Далее
Так, за сутки пребывания в Одессе придется заплатить сбор – 21 грн.
Такое решение принято на 31-й сессии Одесского горсовета, размер туристического сбора расчитывается с одного человека в сутки временного размещения в местах проживания.
Это отели, кемпинги, хостелы, дома, квартиры, пансионаты, санаторно-курортные учреждения.
Размер налога составляет 0,5% от минимальной заработной платы на 1 января отчетного года на одно лицо за сутки временного размещения и составляет 21 гривну в сутки.
Плательщиками являются граждане Украины, иностранцы, а также лица без гражданства, которые прибывают в Одессу и временно размещаются в указанных выше местах.
Сбор по решению городских властей не платят лица с инвалидностью, участники войны, «чернобыльцы», дети до 18 лет. Также от уплаты освобождаются лица, которые прибыли по направлению врачей на лечение в санатории, имеющие соответствующие лицензии. Кроме того, освобождены от оплаты сбора те лица, которые поселились у родственников 1 и 2 степени родства.
Далее
Кабінет Міністрів України схвалив розпорядження від 23 січня 2019 р. № 23-р про закупівлю юридичних послуг.
Уряд дозволив Міністерству юстиції закупити у 2019 році юридичні послуги для захисту прав України під час розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ:
за позовом компаній “Littop Enterprises Limited”, “Bridgemont Ventures Limited” і “Bordo Management Limited” до держави Україна;
за позовом компанії “Gilward Investments B.V.” до держави Україна;
за позовом ПАТ “Газпром” до держави Україна;
за позовом компаній “Emergofin B.V.” та “Velbay Holdings Ltd.” до держави Україна;
за позовом Республіки Татарстан та Міністерства земельних ресурсів та майнових відносин Республіки Татарстан до держави Україна;
за позовом Ігоря Бойка до держави Україна;
за позовом компанії “Olympic Entertainment Group AS” до держави Україна;
за позовом компаній “City-State N.V.”, “Praktyka Asset Management Company LLC”, “Crystal-Invest LLC”, “Prodiz LLC” до держави Україна;
за позовом Оксани Баюл до Джозефа Чарльза Леміра, компаній “Olympic Champions Ltd” (Делавер), “Olympic Champions Ltd” (Британські Віргінські острови), держави Україна та інших;
за позовом Миколи Іваненка та інших до держави Україна та інших;
за позовом компаній “Universal Trading & Investment Co., Inc.” та “Foundation Honesty International, Inc.” до Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України та держави Україна;
за позовом Міністерства охорони здоров’я України до Угорського медичного центру;
за позовом держави Україна до Амстердамського археологічного Музею Алларда Пірсона;
за позовом компанії “Sinequanon Invest” до держави Україна та інших;
за позовом ВАТ “Татнєфть” до держави Україна;
за позовом держави Україна до компанії “Euronews SA”;
за позовом родичів Андреа Рокеллі та інших до держави Україна;
за позовом компанії “Todini Costruzioni Generali S.p.A.” до Державного агентства автомобільних доріг України.
Закупівля відбудеться зі застосуванням переговорної процедури закупівлі відповідно до пункту 7 частини другої статті 35 Закону України «Про публічні закупівлі».
Далее
Наприкінці листопада 2018 року наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ) затверджено Порядку ведення Реєстру організацій колективного управління (Реєстр), який набув чинності у другій половині січня 2019 року.
Безпосередньо Порядок визначає процедуру ведення Реєстру в МЕРТ.
Реєстр створюється як єдина інформаційна база, до якої забезпечується постійний вільний доступ і яка містить відомості про організації колективного управління, передбачені Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (далі — Закон).
Ведення Реєстру передбачає:
унесення відомостей про зареєстровані або акредитовані організації колективного управління до Реєстру;
надання інформації з Реєстру у формі витягу;
унесення змін до записів Реєстру на підставі заяв про внесення змін до Реєстру;
виключення організації колективного управління з Реєстру.
Юридична особа для реєстрації як організації колективного управління подає до МЕРТ заяву про реєстрацію ОКУ та відомості про засновників, персональний склад наглядового і виконавчого органів та штатних працівників юридичної особи.
Відомості про організацію колективного управління вносяться до Реєстру на підставі наказу МЕРТ про реєстрацію або акредитацію організації колективного управління. Унесення ОКУ, у тому числі акредитованої, до Реєстру здійснюється шляхом заповнення форми реєстру організацій колективного управління. Додано перелік даних яка повинна містити відповідна форма.
Відомості про організацію колективного управління вносяться до Реєстру не пізніше трьох робочих днів з дня прийняття наказу МЕРТ про реєстрацію або акредитацію ОКУ.
Витяг з Реєстру організацій колективного управління надається протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної заяви.
Зміни до Реєстру вносяться не пізніше трьох робочих днів з дня надходження заяви про внесення змін до Реєстру організацій колективного управління на підставах, зазначених у статті 18 Закону.
Виключення організації колективного управління з Реєстру здійснюється на підставі наказу МЕРТ.
Для кожної організації колективного управління оформлюється реєстраційна справа, що є невід’ємною частиною Реєстру.
Реєстраційна справа організації колективного управління формується не пізніше трьох робочих днів з дати внесення запису до Реєстру.
Реєстр ведеться українською мовою в електронному вигляді, записи вносяться у хронологічному порядку за наявності підстав для включення, унесення змін до Реєстру та виключення організації колективного управління з Реєстру.
Кожній організації колективного управління в Реєстрі присвоюється реєстраційний номер у порядку черговості.
У разі внесення змін до записів про організацію колективного управління у графі «Примітка» Реєстру зазначаються вхідні реєстраційні дані відповідного документа правовласника або організації колективного управління.
У разі внесення змін до запису про організацію колективного управління її реєстраційний номер не змінюється.
У разі виключення організації колективного управління у графі «Примітка» Реєстру, що містить відомості про цю організацію, робиться запис із зазначенням дати виключення організації колективного управління з Реєстру та дати і номера наказу про скасування реєстрації або акредитації організації колективного управління.
Реєстр та реєстраційні справи підлягають постійному зберіганню в Міністерстві.
Далее
Позивач – пенсіонер, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
До 1 січня 2015 року отримував підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Пізніше ця норма втратила чинність на підставі закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Однак 17 липня 2018 року Конституційний Суд України визнав такі зміни неконституційними і у зв’язку із цим позивач звернувся до Овруцького об’єднаного управління Пенсійного фонду з проханням повідомити, чи відновлено йому виплату підвищення до пенсії.
Отримавши негативну відповідь, позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із вимогою визнати протиправною бездіяльність Овруцього ОУПФ та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Відповідач, у свою чергу, наполягав на тому, що Конституційний Суд визнав неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ, однак у той же час Закон №987-VIII є чинним, а відповідно до його приписів право на доплату мають громадяни, які працюють у зоні відчуження. Однак позивач до цієї категорії осіб не відноситься, а тому, на думку ПФУ, відповідного права не має.
Місцевий суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової.
Стаття 39 в редакції Закону №987- VIII, чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Натомість редакція цієї ж статті, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов’язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів.
«У спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового спричиняє колізію правозастосування. З урахуванням змістовної складової та мотивів Рішення КСУ №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, Верховний Суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ», — йдеться у рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (судді М.Гімон, Я.Берназюк, М.Гриців, Л.Мороз, В.Кравчук).
Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що позивач з 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення — зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року.
За змістом статей 116, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.
Відносини щодо передачі земельних ділянок у користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства, закріпленими, зокрема, в ЗК України та Законі України «Про оренду землі». Саме ці спеціальні норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин у зазначеній справі, а не приписи Господарського кодексу України, які застосували суди попередніх інстанцій.
Позивач – ТОВ «Торговий дім «Рибалка», уклавши з ТОВ «Торгово-закупівельне підприємство «Лота» договір купівлі-продажу нежилих приміщень: кафе, магазинів, торгових рядів, звернувся до Київської міської ради з клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування зазначених нежилих приміщень (проте площею, більшою за площу земельної ділянки під цими нежилими приміщеннями, відповідно до умов указаного договору купівлі-продажу). ТОВ «ТД «Рибалка» отримало згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та виготовило його у встановленому законодавством порядку, після чого позивач надіслав до Київради лист із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, а також підписаний проект цього договору для подальшого підписання Київрадою. Оскільки Київрада утрималася від прийняття рішення про передачу в оренду позивачу зазначеної земельної ділянки та укладення відповідного договору, ТОВ «ТД «Рибалка» звернулося до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, та зобов’язання зареєструвати його в установленому законом порядку.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що відсутність рішення Київради про передачу позивачеві в оренду для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) ТОВ «ТД «Рибалка» шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.
Надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18).
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977414. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду – за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250491.
Такое решение было принято на заседании Кабинета министров в среду, 30 января.
Согласно принятому решению, начиная с 1 января 2019 года областные и Киевская городская госадминистрации будут возмещать стоимость услуг по программе «муниципальная няня» в размере прожиточного минимума для детей до шести лет. В 2019 году эта сумма составляет 1626 гривен.
Услуги в рамках программы могут представлять физические лица-предприниматели или юридические лица, предоставляющие услуги по уходу за детьми, заключившие договор о предоставлении услуг по уходу за ребенком до трех лет. Исключением стали государственные и коммунальные детские сады, расходы на которые в рамках программы не компенсируются.
Начисление компенсации будет осуществляться ежемесячно на счет одного из родителей или опекуна.
В госбюджете на 2019 год на расходы в рамках программы заложено 500 млн гривен.
Напоминаем, начиная с 1 сентября 2018 года матерям новорожденных в роддомах выдается единовременная натуральная помощь “пакет малыша”.
Далее
Законодателем в 2018 году принято ряд поправок в законодательные акты, которые в том числе касаются, и регулирования розничной торговли алкогольными напитками и табачными изделиями, из которых следует:
Интернет торговля алкоголем остается вне закона;
Сертификация спиртного стала не обязательной;
Малый бизнес получил лицензионные льготы;
Упраздняется отчетность розничных реализаторов.
Изменения получили отражение в Налоговом кодексе Украины и направлены, скорее для сбалансированного поступления средств в бюджет страны.
Ограничения употребления спиртного в общественных местах и ночную торговлю алкоголем никто не отменял.
Что касается интернет торговли алкоголем в 2019 году в Украине:
Здесь необходимо обратить внимание, что есть существенное несоответствие в законодательных нормах, которые трактовать можно по разному, а именно: Перечень №1336 и Закон №265 имеют несоответствия в требованиях проводить отпуск спиртного, используя РК, КУРО и РРО. Расчетные книжки, учетные книги розничных операций и регистраторы расчетных операций теряют свою актуальность в сфере онлайн-торговли. Юристы, конечно же, пытаются толковать конфликт интересов в пользу налогоплательщика.
