Суд ЄС постановив, що роботодавець може заборонити носіння мусульманського хіджабу на робочому місці, коли існує потреба забезпечити нейтральний образ для клієнтів, щоб запобігти соціальним суперечкам», – повідомляє вебсайт eubusiness.
Однак обґрунтування такої заборони повинно відповідати справжній потребі роботодавця. Національні суди можуть враховувати конкретні національні положення щодо захисту свободи релігії своєї держави.
Справа стосувалася двох осіб, які працювали в різних компаніях, діяльність яких регулюється німецьким законодавством.
Компанія WABE, де одна з позивачок (IX) працювала доглядальницею за дітьми, прийняла рішення заборонити своїм працівникам носити будь-які видимі політичні, філософські чи релігійні знаки на робочому місці, коли вони контактують з дітьми або їхніми батьками. Після відмови позивача дотримуватися цього правила роботодавець двічі тимчасово відсторонював її від виконання своїх обов’язків та зробив попередження.
Схожа ситуація виникла в іншої позивачки (MJ). Компанія Müller Handels GmbH, яка керує мережею аптек, відмовилася перевести жінку на іншу посаду, на якій вона могла носити хіджаб, а потім наказала відвідувати робоче місце без помітних елементів, що демонструють будь-які політичні, філософські чи релігійні переконання.
IX звернулася з позовом до обласного суду з питань праці, щоб WABE вилучила з її особової справи попередження щодо носіння хіджабу. Що стосується MJ, вона вимагала визнання недійсним розпорядження роботодавця та вимагала відшкодування заподіяної шкоди. Позов MJ був підтриманий, але згодом компанія подала апеляцію у Федеральний суд з питань праці в Німеччині.
Наразі обидва суди вирішили направити запитання до Суду ЄС стосовно тлумачення Директиви 2000/78, яка встановлює загальні межі рівного ставлення до роботи та занять. Суди також запитували, чи може існувати внутрішнє правило підприємства, що забороняє працівникам носити будь-які видимі ознаки політичних, філософських та релігійних переконань на робочому місці, чи свідчить це про пряму або непряму дискримінацію за ознаками релігії чи переконань, за яких обставин може бути виправдана різниця в поведінці роботодавця, що ґрунтується на релігії чи переконаннях, а також які елементи повинні бути враховані у процесі дослідження доцільності такої різниці у ставленні роботодавця до працівника.
Насамперед, Суд ЄС у справі C-804/18 звернув увагу на те, чи існує внутрішнє правило підприємства, що забороняє працівникам носити будь-які видимі ознаки політичних, філософських та релігійних переконань, а також чи є така заборона формою дискримінації за ознаками релігії або переконань, що заборонена Директивою 2000/78. В цьому питанні Суд ЄС зазначив, що носіння знаків чи одягу для вияву релігії або переконань охоплюється свободою думки, совісті та релігії.
Суд навів свою практику, згідно з якою така норма не є прямою дискримінацією, за умови, що вона охоплює будь-які прояви таких переконань та однаково стосується всіх працівників підприємства. Суд вважає, що цей висновок не ставиться під сумнів тим фактом, що деякі працівники дотримуються релігійних приписів, які вимагають носити певний одяг. У цій справі оскаржуване правило роботодавця застосовувалося загально і недиференційованим чином. Суд дійшов висновку, що за таких обставин норма, яка розглядається в основному провадженні, не передбачає прямої дискримінації щодо працівників, які дотримуються певних правил одягу, що базуються на релігійних заповідях, на підставі релігії чи переконань.
Також Суд перевірив, чи може правило заборони носіння окремих елементів одягу працівників бути виправданим бажанням роботодавця проводити політику політичного, філософського та релігійного нейтралітету щодо своїх клієнтів чи користувачів, з метою врахування їхніх законних побажань. Суд ЄС відповів на це запитання ствердно. Насамперед, Суд зазначив, що бажання роботодавця демонструвати у відносинах з клієнтами політику політичного, філософського чи релігійного нейтралітету може розглядатися як його законна мета. Однак Суд звертає увагу, що недостатньо одного лише бажання, щоб обґрунтувати об’єктивну різницю у ставленні компанії до працівника. Тому відповідними елементами для виявлення такої потреби є права та законні побажання споживачів або користувачів. У цьому випадку це бажання батьків залишати своїх дітей під наглядом осіб, які не виявляють своєї релігії чи переконань під час контакту з дітьми. Обґрунтовуючи необхідність цього правила, роботодавець надав докази того, що за відсутності такої політики нейтралітету його бізнес зазнає несприятливих наслідків.
Потім Суд зазначив, що різниця у ставленні роботодавця до працівника повинна відповідати цілям належного застосування політики нейтралітету, що передбачає послідовне та систематичне проведення цієї політики. Заборона носити будь-які видимі ознаки політичних, філософських чи релігійних переконань на робочому місці повинна бути обмежена враховуючи фактичний масштаб і тяжкість негативних наслідків, яких роботодавець прагне уникнути, прийнявши цю заборону.
У справі C-341/19 Суд ЄС розглянув, чи непряма дискримінація на основі релігії або переконань є наслідком внутрішнього правила підприємства, що забороняє носити видимі ознаки політичних, філософських та релігійних переконань на робочому місці з метою забезпечення політики нейтралітету в межах цього підприємства. Суд постановив, що така заборона може бути виправданою лише в тому випадку, якщо вона охоплює всі видимі форми демонстрації політичних, філософських чи релігійних переконань або якщо заборона реалізується послідовно та систематично.
Суд вважає, що національні положення, які захищають свободу релігії, можуть бути враховані як більш сприятливі положення у процесі дослідження доцільності різного ставлення роботодавця до працівника, який демонструє свої релігійні переконання.
Рішення у спільних справах C-804/18 та C-341/19 WABE та MH Mueller Handel
Джерело: https://yur-gazeta.com/
Далее
Наслідком ухвалення судом рішення про виключення з актових записів про народження дітей відомостей про позивача як батька дітей є, зокрема, відсутність у позивача від самого початку існування спірних правовідносин обов`язку утримання дітей, адже за змістом положень статті 180 СК України обов`язок утримання дитини несуть лише її батьки.Далее
Відповідно до абзацу першого п. п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) фінансова допомога – це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено у главі 1 розд. ХІV «Спеціальні податкові режими» ПКУ.
Згідно з п. 291.2 ст. 291 ПКУ спрощена система оподаткування обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів.
Види діяльності, які не дають права суб’єктам господарювання, зокрема, фізичним особам – підприємцям бути платниками єдиного податку у разі їх здійснення, наведено у п. п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ.
Так, не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України від 07 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розд. III ПКУ. (п. п. 6 п. п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ).
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, надання фінансової допомоги належить до коду 64 «Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення».
Таким чином, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої-третьої груп не можуть надавати фінансову допомогу, у тому числі безповоротну, оскільки такий вид діяльності не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування.
При цьому платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.
Джерело: Головне управління ДПС у Тернопільській області https://tr.tax.gov.ua
Далее
Заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця, оскільки виконавчі дії не призвели до виконання рішення суду, яким витребувано із незаконного володіння автомобіль та зобов’язано передати його стягувачу. Приватний виконавець безпідставно виконував рішення суду в порядку ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» як рішення немайнового характеру, натомість повинен був виконувати його в порядку ст. 60 цього Закону, а саме вилучити автомобіль і передати його заявнику.
Районний суд, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні скарги, вважаючи, що судове рішення, яким витребувано автомобіль, є рішенням немайнового характеру, а законодавство не передбачає вчинення приватним виконавцем заходів примусового виконання такого рішення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення у відповідній частині та визнав неправомірною бездіяльність приватного виконавця, навівши такі правові висновки.
За змістом ч. 1 ст. 63 цього Закону рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Порядок виконання таких рішень регулюється розд. VIII вказаного Закону. До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, належать рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною тощо; про виселення божника, вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.
У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові.
Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення суду самим боржником.
Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд також зазначив, що обов’язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю незрозуміло рішення, порядок його виконання, то він не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про роз’яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення.
Постанова Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св2).
Далее
После старта рынка земли в Украине у некоторых граждан возник вопрос: может ли физическое лицо — предприниматель получить в собственность участок сельскохозяйственного назначения?
Разъяснения предоставляют специалисты Министерства юстиции в Facebook.
При проведении государственной регистрации права собственности на объекты недвижимости субъектом права собственности признается именно физическое лицо, которое может быть собственником любого имущества, за исключением имущества, которое не может находиться в собственности физического лица. При этом правовой статус физического лица — предпринимателя не влияет на правовой режим имущества, находящегося в его собственности.
Это становится очевидным исходя из следующего.
Согласно Гражданскому кодексу участниками гражданских отношений являются физические лица и юридические лица. Человек как участник гражданских отношений считается физическим лицом.
Все физические лица равны в способности иметь гражданские права и обязанности. Право на осуществление предпринимательской деятельности, которая не запрещена законом, имеет физическое лицо с полной гражданской дееспособностью. Оно реализует данное право при условии государственной регистрации предпринимательской деятельности в порядке, установленном законом.
Если лицо начало предпринимательскую деятельность без государственной регистрации, заключив соответствующие договоры, оно не имеет права оспаривать эти договоры на том основании, что оно не является предпринимателем.
Предприниматели имеют право без ограничений самостоятельно осуществлять любую предпринимательскую деятельность, которая не запрещена законом.
Также Хозяйственным кодексом предусмотрено, что гражданин признается субъектом хозяйствования в случае осуществления им предпринимательской деятельности при условии государственной регистрации его как предпринимателя без статуса юридического лица в соответствии со статьей 58 Кодекса.
Таким образом, регистрация (как предпринимателем) является правом гражданина — физического лица.
Далее
Згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) дохід з джерелом їх походження з України – будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.
Додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розд. IV ПКУ) (п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.
Статтею 1 Закону України від 03 липня 2004 року № 270/96–ВР «Про рекламу», який визначає засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, визначено, що реклама – це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Якщо додаткові блага надаються у не грошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ (п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Враховуючи викладене, візитні картки, виготовлені для працівників, на яких зазначені, зокрема, логотип, реквізити суб’єкта господарювання та особисті дані конкретного працівника, є додатковим благом, отриманим платником податків від роботодавця та їх вартість включається до загального оподаткованого місячного доходу, з якого утримується податок за ставкою, встановленою п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Джерело: https://lv.tax.gov.ua
Далее
Министерство внутренних дел уже подготовила важный документ по этой процедуре – а именно, порядок проведения технического контроля автомобилей.
Согласно документу, опубликованному на официальном сайте МВД, теперь техосмотр будут осуществлять субъекты проведения отдела технического контроля (ОТК). При этом процесс проведения техосмотра будет сопровождаться видеофиксацией.
О таких принципах проведения ТО ранее говорили, в том числе, политики, но теперь, как видно, они зафиксированы законодательно.
В пояснительной записке к проекту постановления отмечается, что видеофиксацию внедрят для «повышение уровня объективности и прозрачности при прохождении обязательного технического контроля транспортных средств».
Если техосмотр будет успешным, в техконтроле составят соответствующий протокол о состоянии транспортного средства, который выдадут водителю. Кроме того, в Украине сформируют базу, в которой будут электронные документы, подтверждающие результат прохождения техосмотра.
Отметим, что техосмотр в Украине отменили в 2011 году. Поводом к этому послужила тотальна коррупция в сфере. Теперь же процедуру намерены возродить – так того требует соглашение об ассоциации с ЕС. Пока лишь известно, что от прохождения ТО будут освобождены новые автомобили (первая проверка их ждет только через четыре года), а машинам с пробегом его нужно будет проходить раз в два года. Ожидается, что прохождение ТО будет занимать около 40-60 мин, а сама услуга будет стоить около 1000-1500 грн.
Источник: https://autoportal.ua
Далее
Президент Володимир Зеленський підписав Закон № 1601-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення правового регулювання страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою».
Закон покликаний забезпечити фінансову стабільність виробників за несприятливих погодних умов, сприяти збільшенню застрахованих сільськогосподарських угідь та розширенню ринку страхування такої продукції, повідомила пресслужба ОП.
Документ збільшує ставку податку на дохід за договорами страхування с/г продукції на 0,5 відсоткових пунктів. Кошти спрямують на підтримку страхування зазначеної продукції.
Законом визначається механізм надання державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам для страхування їхньої продукції, а також вимоги до учасників ринку, яким може надаватися така допомога. Крім того, визначаються об’єкти страхування, страхові продукти, ризики та випадки страхування з державною підтримкою.
Розмір часткового відшкодування сільськогосподарським товаровиробникам страхових платежів встановили на рівні до 60% (конкретний розмір компенсації визначатиметься з огляду на можливості державного бюджету у відповідному порядку використання бюджетних коштів).
Водночас документ скасовує положення щодо страхування сільськогосподарської продукції через Аграрний страховий пул.
Джерело: https://ucap.io
Далее
Президент України Володимир Зеленський підписав закон про тимчасову відміну штрафів за порушення порядку в’їзду-виїзду з тимчасово окупованої території.
Про це повідомляє пресслужба Офісу президента 22 липня.
Законопроєкт Рада ухвалила 29 червня.
«Цим законом передбачається, що до громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, на період дії карантину або на час блокування діяльності КПВВ не застосовуватимуться заходи адмінвпливу за адмінправопорушення, пов’язані з порушенням порядку в’їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій, якщо такі порушення були здійснені в силу обставин гуманітарного характеру, визначених Кабміном», — йдеться в повідомленні.
Зокрема, мова йде про:
Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Джерело: https://www.slovoidilo.ua
Далее
На жаль, ДТП трапляються регулярно. Тож, що потрібно знати особі, які потрапила до ДТП не з своєї вини.
Якщо вина іншого учасника ДТП є підтвердженою, то Ви маєте статус потерпілого, а відтак маєте право на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
Що законодавець розуміє між фактичною шкодою, та якими нормативними документами такі виплати регулюються, розглянемо далі.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за особою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов’язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного виплаває, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права.
ВС наголошує, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
