Юридическая Компания

Опубликованоdirector

ФОП можна буде зареєструвати без участі держреєстратора

Опубликовано 29 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

ФОП можна буде зареєструвати без участі держреєстратора

ФОП можна буде зареєструвати автоматично, без участі держреєстратора, повідомив Міністр юстиції Денис Малюська.

Відповідну постанову «Про реалізацію експериментального проекту щодо державної реєстрації фізичної особи підприємцем в автоматичному режимі» було прийнято на урядовому засіданні 28 квітня.

Постановою Уряду визначено, що протягом двох років проводитиметься експериментальний проект щодо здійснення державної реєстрації фізичної особи підприємцем в автоматичному режимі без участі держреєстратора.

Тепер така процедура відбуватиметься так:

— людина авторизується та подає заявку про відкриття ФОП через портал «Дія»;

— після цього ця заявка передається до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань для проведення держреєстрації ФОП. Отже, уся перевірка даних проходитиме у реєстрах без участі людей.

Такий механізм, напрацьований Мін’юстом у співпраці з Міністерством цифрової трансформації та за ініціативи профільного Міністра Михайла Федорова, спрямований на зменшення адміністративного навантаження, що, у свою чергу, надасть низку позитивних переваг.

Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/

Далее

Дії державного виконавця у разі невиконання рішення боржником, без поважних причин: КЦС ВС

Опубликовано 28 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Дії державного виконавця у разі невиконання рішення боржником, без поважних причин: КЦС ВС
Постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2021 № 638/12278/15-ц (4-с/638/65/20, провадження № 61-14491 сво 20):
?‍⚖️Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.
✅У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження». У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність
⚡Ключові тези:
✔У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції у Харківській області Березньова А. С. (далі — державний виконавець) від 28 травня 2019 року про закінчення виконавчого провадження.
Скарга мотивована тим, що 26 травня 2019 року він знаходився за місцем свого проживання, очікуючи онуку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року у справі № 638/12278/15 про встановлення часу спілкування з онукою. Приблизно о 10-00 годині до квартири прибули державний виконавець ОСОБА_5 та боржник за виконавчим листом — ОСОБА_3 з двома її представниками й з його онукою, з якою він більше року не спілкувався через перешкоди з боку мами дитини. Спілкування мало відбуватися з 10-00 до 18-00 години. Проте спілкування з онукою не відбулося, так як мамою вона була налаштована негативно і не бажала спілкуватися, про що державний виконавець склав акт. Але у подальшому з цього акту він дізнався, що боржник за виконавчим листом — ОСОБА_3 , начебто, виконала рішення суду, на що він подав зауваження.
Заявник зазначав, що рішення суду виконано не було, проте пізніше він отримав постанову від 28 травня 2019 року, якою державний виконавець закінчив виконавче провадження. Зі змісту постанови державного виконавця вбачається, що боржник надала дитину для спілкування, що не відповідає дійсності. При цьому державним виконавцем порушено положення статті 129-1 Конституції України про обов`язковість судового рішення до виконання, вимоги Закону України «Про виконавче провадження» про порядок виконання рішення суду, порушені права діда на спілкування з онукою, не враховано положення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня
2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції
у Харківській області Березньова А. С. про закінчення виконавчого провадження від 28 травня 2019 року № 58579893.
Судові рішення мотивовані тим, що рішення суду про спілкування дитини із заявником не виконано. При цьому вказано, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися з дідом. У порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не відклав вчинення виконавчих дій для повного, ефективного, неупередженого виконання рішення суду й передчасно закінчив виконавче провадження.
Суд послався на прецедентні рішення Європейського Суду з прав людини, про те, що виконання рішення суду є складовою права на судовий захист й таке право заявника не захищено.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарженняухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Так, судами неправильно застосовано статті 39, 63, 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження» й без урахування висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 23 жовтня 2019 року у справі № 404/8677/13-ц (провадження
№ 61-12077св19), а також грубо порушено вимоги статей 260, 263, 382 ЦПК України. Крім цього, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», які вірно застосував державний виконавець, є безпідставним.
✔Так, згідно зі статтею 64-1 закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
✔Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
✔У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першоюстатті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
✔У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятоюстатті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
✔У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
✔Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
✔Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63цього Закону.
✔Тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.
Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке.
Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).
Установивши, що державний виконавець не вчинив всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів щодо примусового виконання рішення суду, маючи таку можливість, суди вірно задовольнили скаргу ОСОБА_1 .
При цьому положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження, стосується іншої ситуації, а саме коли первинно рішення суду реально й фактично виконано, а у подальшому чиняться перешкоди. Таких обставин у справі, яка переглядається, не встановлено.
✔Разом з тим, дійсно, прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року)
Захист прав дитини гарантовано і статтями 3, 12, 16 Конвенції ООН про права дитини 1989 року.
Одночасно з цим Верховний Суд звертає увагу й на те, що будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онукою,
якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення Європейського
Суду з прав людини у справі «Kruskicv. Croatia» від 25 листопада 2014 року, п. 108).
Для врахування балансу інтересів у цій справі Верховний Суд звертається до положення статті 257 СК України, згідно з якою баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
✔Тлумачення наведених норм матеріального права у системному поєднанні з прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини дає Верховному Суду підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.
У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
З огляду на наведені вище висновки, правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року
✔у справі № 404/8677/13-ц, провадження № 61-12077 св 19, слід конкретизувати таким чином: а) виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду; б) будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини; дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини; в) саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

 

Далее

Недопосутимо встановлювати штраф за правомірну односторонню відмову від договору: КЦС ВС

Опубликовано 28 Апр 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Недопосутимо встановлювати штраф за правомірну односторонню відмову від договору: КЦС ВС
Позивачка уклала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру в новобудові, згодом написала листа про його розірвання забудовнику, але відповіді не отримала і продовжила сплачувати кошти згідно з договором. Після того як забудовник повідомив листом про припинення договору з ініціативи покупця, позивачка направляла листи про відмову від розірвання договору, сплатила всю суму за квартиру, тому вважала договір діючим і дійсним.
Вона просила суд, зокрема, визнати недійсними окремі пункти договору, визнати дії відповідача щодо припинення договору незаконними, визнати за нею майнові права на квартиру.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд змінив попереднє рішення, відмовив у задоволенні позову з інших мотивів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав недійсним п. 4.8 договору в частині того, що в разі розірвання договору з ініціативи покупця продавець повертає покупцеві суму здійснених ним платежів, зменшену на 25 %, у задоволенні решти вимог відмовив, виклавши мотивувальну частину в редакції своєї постанови, в якій указав на таке.
Закріплюючи принцип свободи договору, законодавець встановив і його обмеження.
Неустойка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). По своїй суті неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання. Законодавець пов’язує її стягнення саме з порушенням зобов’язання. Тому недопустимо встановлювати неустойку (штраф чи пеню) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.
У справі, що переглядалася:
– у п. 4.8 договору фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем;
– це суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору;
– часткова недійсність п. 4.8 договору в частині встановлення штрафу не має наслідком недійсності інших частин правочину.
Щодо інших позовних вимог КЦС ВС указав на таке.
Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд навів попередню практику, в якій застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права).
Слід розмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у ст. 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію, як відновлення чинності правочину.
У справі, що переглядалася:
– позивачка відмовилася від договору, і він припинений внаслідок односторонньої відмови покупця;
– позивачка не довела підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору, а тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні цих позовних вимог;
– часткова недійсність п. 4.8 договору не зумовлює визнання його чинним (діючим, не припиненим).
Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96484121.
Далее

Заочное осуждение в Украине

Опубликовано 28 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

Заочное осуждение в Украине

Украинский парламент поддержал во втором чтении и в целом законопроект №2164 о заочном осуждении.

За соответствующий законопроект проголосовали 258 народных депутатов, сообщается на сайте Верховной Рады.

Указано, что принятый законопроект предусматривает изменения в Уголовный кодекс.

В частности, парламент постановил, что судебное разбирательство по уголовному производству в отношении обвиняемых, скрывающихся от органов следствия и суда на оккупированной территории Украины, может осуществляться при их отсутствии (in absentia).

Заочное осуждение может применяться и к людям, скрывающимся на территории государства, признанного Верховной Радой государством-агрессором (то есть в России), либо находящимся в международном розыске. Это, однако, не коснется несовершеннолетних.

Также в отношении людей, скрывающихся от следствия, могут начать специальное досудебное расследование на основании постановления следственного судьи. При этом судья может отказать в ходатайстве о таком расследовании, если не будет доказано, что человек действительно скрывается на оккупированных территориях, в РФ и/или находится в международном розыске.

Предполагается, что эти изменения в законе могут помочь приговорить обвиняемых по делам Евромайдана.

«Этот законопроект позволит заочно осудить на территории Украины тех, кто скрывается от правосудия в России или на оккупированных территориях. Позволит осудить ту «беркутню», которую мы обменяли на пленных и которые сегодня отрабатывают уже ОМОНом в Москве. Позволит осудить тех, кто убивал наших ребят на войне, а сейчас скрывается на оккупированных территориях», — отметила парламентарий в Facebook.

Источник: https://delo.ua

Далее

Суборенда та 2 група єдиного податку. Розповідає деталі податкова

Опубликовано 26 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

Суборенда та 2 група єдиного податку. Розповідає деталі податкова

Пунктом 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України встановлені умови перебування фізичних осіб – підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у відповідних групах платників єдиного податку.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Пунктом 291.5 ст. 291 ПКУ визначені види діяльності та умови, при яких суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку.

Зокрема, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 кв. метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 кв. метрів.

Відповідно до КВЕД ДК 009:2010, діяльність, пов’язана із наданням в оренду власного чи орендованого нерухомого майна відноситься до групи 68.20.

Таким чином, фізична особа – підприємець, яка надає в суборенду житлові приміщення лише до 400 кв. метрів (включно) та/або нежитлове приміщення до 900 кв. метрів (включно), має право застосовувати другу групу платників єдиного податку за умови здавання таких приміщень в суборенду платникам єдиного податку та/або населенню.

Далее

В Украине планируют создать первый Центр детского правосудия

Опубликовано 23 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

В Украине планируют создать первый Центр детского правосудия

В Украине планируют создать первый Центр детского правосудия. Он может заработать уже через полгода.

Об этом сообщил уполномоченный президента по правам ребенка Николай Кулеба, говорится в материале РБК-Украина

По его словам, каждый пятый ребенок в Украине становится жертвой различных форм сексуального насилия. При этом в большинстве случаев уголовные дела не возбуждаются или не заканчиваются обвинительными приговорами. При этом дети испытывают дополнительные психологические травмы, так как неоднократно допрашиваются правоохранителями.

Решить эту проблему в Украине планируют путем создания Центра детского правосудия. Первый Центр готовятся запустить в госрезиденции «Конча-Заспа» под Киевом. Всего в стране хотят построить около 100 таких учреждений.

«Очень хотелось бы уже через полгода запустить этот Центр. У президента есть большое желание, чтобы такая модель заработала в Украине», — заявил Кулеба.

При этом в Офисе генпрокурора отмечают, что пока «некорректно» называть сроки запуска Центра и ориентировочное количество детей, которые туда могут поместить.

«Мы не можем прогнозировать количество жертв, а также тех, кто согласится на помещение в Центр… Сейчас мы фокусируемся на Киевской области с американской моделью. В среднем будем рассчитывать на возможность оказать помощь около 200 детям в год», — сообщил заместитель генпрокурора Гюндуз Мамедов.

Далее

С какого возраста можно заниматься предпринимательской деятельностью. Как зарегистрировать предпринимательскую деятельность.

Опубликовано 23 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

С какого возраста можно заниматься предпринимательской деятельностью. Как зарегистрировать предпринимательскую деятельность.
Физическому лицу, которое достигло шестнадцати лет и желает заниматься предпринимательской деятельностью, может быть предоставлена полная гражданская дееспособность.
Это предусмотрено третьей частью статьи 35 Гражданского кодекса Украины от 16 января 2003 года с изменениями и дополнениями.
Однако, в таком случае, для регистрации предпринимателей, гражданам, которые еще не достигли 18-летнего возраста, необходимо получить письменное согласие для родителей (усыновителей), опекуна или попечителя, которое должно быть нотариально заверено.
Следует учесть, что с момента регистрации предпринимателя, такое лицо приобретает полную гражданскую ответственность за осуществление такой деятельности.
Зарегистрировать индивидуального предпринимателя можно несколькими способами:
обратиться в Центр административных услуг;
воспользуйтесь услугой у нотариуса;
использовать официальное электронное приложение ′′ Дія».
обратится за помощью к юристам, которые не только проведут регистрационные действия, но и правильно подберут КВЭД, а также выберут удобную форму налогообложения.
Документы можно подавать как в бумажном, так и в электронном виде.
Документы в электронной виде подаются заявителем с использованием Единого государственного веб-портала электронных сервисов (https://www.kmu.gov.ua/service/reestratsiya-fizosobi-pidpriemtsem).
Для регистрации онлайн нужна квалифицированная электронная подпись (КЭП).
Чтобы получить КЭП, нужно обратиться в организации, которые уполномочены ее выдавать. Получить ее можно онлайн (например, в личном кабинете ПриватБанка или на портале «Дія» (ca.informjust.ua)).
После госрегистрации в качестве ФЛП можно использовать  КЭП для представления электронной налоговой отчетности.

Если документы подаются лично, заявитель предъявляет свой паспорт гражданина Украины или временное удостоверение гражданина Украины, или паспортный документ иностранца, либо удостоверение личности без гражданства, или свидетельство на постоянное или временное проживание.

Запрещается требовать другие документы, не предусмотренные ст. 18 Закона № 755.

Документы в бумажной форме принимаются по описи, экземпляр которой в день поступления документов выдается заявителю с отметкой о дате получения документов.

Согласно ст. 26 Закона № 755 заявление о проведении госрегистрации рассматривается в течение 24 часов после его поступления, кроме выходных и праздничных дней.

Ждем Вас по адресу: Адмиральский проспект, 25
Далее

Вступил в силу закон о реструктуризации валютных кредитов.

Опубликовано 23 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

Вступил в силу закон о реструктуризации валютных кредитов.

23 апреля, вступил в силу закон о реструктуризации валютных кредитов. Их переведут в гривну.

Вчера документ опубликовали в издании «Голос Украины».

Таким образом, будет проведена реструктуризация всех валютных потребительских кредитов, по которым денежные обязательства полностью не погашены. Они будут конвертированы в гривну по официальному курсу, установленному Национальным банком Украины на день реструктуризации.

Заемщики, которые не имели просроченной задолженности по состоянию на 1 января 2014 года или погасили ее ко дню реструктуризации, имеют право воспользоваться условиями реструктуризации по закону.

Потребительское, в частности ипотечное, кредитование в иностранной валюте запрещено в Украине с 2011 года. Тем не менее часть заемщиков имеют кредиты в иностранной валюте, которые были выданы еще в 2006-2007 годах.

Далее

Спори по земельним питанням: розірвання договору оренди землі, переважне право на поновлення договору оренди.

Опубликовано 22 Апр 2021 в Главная | Нет комментариев

Спори по земельним питанням: розірвання договору оренди землі, переважне право на поновлення договору оренди.

Спори, які виникають із земельних питань є різноманітними, але сьогодні розглянемо, на нашу думку, самі актуальні: розірвання договору оренди землі та переважне право на поновлення договору оренди.

Щодо належності спорів, пов’язаних із земельними питаннями, до цивільної, господарської чи адміністративної юрисдикції.

При вирішенні цього питання слід звертати увагу на суть правовідносин, які виникли. Зокрема, коли немає спору щодо приватного цивільного права, то ці справи належать до адміністративної юрисдикції тощо.

Щодо сплати судового збору.

До визначення ставки судового збору варто підійти уважно.

Так як питання, скільки сплатити судового збору, напряму походить із заявленої вимоги.

Ставлячи позовну вимогу про розірвання договору оренди земельної ділянки, та як наслідок повернення орендованої ділянки, Ви маєте сплатити ставку за вимогу майнового та вимогу немайнового характеру.

Про спори щодо договорів оренди землі.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі — ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Далее

Як розстрочити податковий борг: пояснення податківців

Опубликовано 22 Апр 2021 в Новости | Нет комментариев

Як розстрочити податковий борг: пояснення податківців

Розстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про таке розстрочення (п. 100.1 ст. 100 ПКУ).

Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо – суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення (п. 100.6 ст. 100 ПКУ).

Повноваження податкових органів різних рівнів на прийняття рішень про розстрочення у межах бюджетного року та за межі поточного бюджетного року визначені п. 100.8 та п. 100.9 ст. 100 ПКУ.

Розстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу) вважається наданим, якщо на підставі заяви платника податків прийнято відповідне рішення податкового органу та укладено договір про розстрочення (п. 1.4 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань та податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міндоходів від 10.10.2013 № 574).

Строк дії розстрочення грошового зобов’язання починається з дати, визначеної законом для сплати податку, збору, платежу, які передбачено розстрочити та закінчується датою, зазначеною у договорі, за винятком випадків дострокового погашення такого грошового зобов’язання (п. 1.9 Порядку №574).

Мінімальним терміном є:

— для розстрочення грошових зобов’язань – 2 календарних місяці з дати нарахування такого грошового зобов’язання у інтегрованій картці платника;

— для розстрочення податкового боргу – 2 календарних місяці з дати, на яку зафіксовано податковий борг (зазначено у рішенні та договорі про розстрочення).

Максимальний строк розстрочення не визначений.

Якщо платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання (податкового боргу), то договори про розстрочення можуть бути достроково розірвані з ініціативи контролюючого органу (п.п. 100.12.2 ст. 100 ПКУ).

З дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених ПКУ.

Джерело:https://zp.tax.gov.ua

Далее