Українські політики та чиновники вже виношують плани щодо заборони держаної реєстрації транспортних засобів з двигунами внутрішнього згоряння.
Використання в Україні окремих категорій транспортних засобів із двигунами внутрішнього згорання може бути обмежене вже в 2028 році, а до 2038 року можлива тотальна заборона на ввезення всіх авто з ДВЗ — як нових, так і вживаних.
У світі все сильніше проявляється тренд до заборони продажів нових автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння. Таке рішення вже ухвалили Норвегія, Данія, Великобританія, Сінгапур і багато інших країн, а дати введення заборон лежать у діапазоні 2025-2040 років.
За цим прикладом хоче піти й Україна. Наразі Міністерство інфраструктури і Директорат цифрової інфраструктури на транспорті та Команда підтримки реформ, які функціонуть при міністерстві, готують законопроект, який передбачає поетапне введення заборони на ввезення в країну і першу реєстрацію різних категорій транспортних засобів, оснащених ДВЗ.
Як повідомили в Директораті цифрової трансформації на транспорті, планується заборона «ввезення в Україну та першої державної реєстрації автомобілів з ДВЗ, зокрема й вироблених в Україні». Причому в планах заборонити ввезення в країну не тільки нових авто з ДВЗ, а й вживаних.
Так, для вживаних автомобілів із дизельними двигунами позначена дата 1 січня 2028 року, для нових автомобілів із дизельними двигунами і вживаних із бензиновими двигунами — 1 січня 2033 року, для нових автомобілів із бензиновими двигунами — 1 січня 2038 року.
Цікаво, що гібриди і плагін-гібриди окремо ніяк не позначені. За такою концепцією до 2038 року в Україні буде дозволений продаж виключно електрокарів і водневих машин. Також розглядається можливість заборони автобусів з ДВС.
На перший погляд ці сміливі ініціативи здаються передчасними і навіть абсурдними, враховуючи, що в Україні покупка і володіння електромобілем все ще залишається справою ентузіастів. Станом на 1 березня 2021 року в країні налічувалося трохи більше 26 тисяч машин на електротязі.
До того ж залишає бажати кращого рівень розвитку зарядної інфраструктури. Україна хоч і випереджає сусідні європейські країни за кількістю громадських електрозарядок (понад 10 тисяч станом на 1 березня 2021 роки), однак у масі своїй це «повільні» термінали змінного струму, які сконцентровані переважно в містах. А ось швидкісних зарядок постійного струму — всього 10% від загальної кількості станцій.
Слід зазначити, що озвучені дати є суто орієнтовними, а власне законопроекти далекі від фіналізації та подання в парламент.
Джерело: https://auto.24tv.ua/tag/avtopodiia_tag71
Мінцифра за підтримки програми «U-LEAD з Європою» запускає чотири мобільні ЦНАП.
Це забезпечить 125 тисяч мешканців громад доступом до адміністративних послуг.
Про це повідомляє прес-служба Мінцифри.
Мобільні ЦНАП — це спеціалізовані авто, що працюють в режимі повноцінного офісу та надають адмінпослуги у форматі «єдиного вікна» для всіх, хто не може отримати послуги у ЦНАП або онлайн. Крім цього, вони обладнані пандусом для людей з інвалідністю та мобільними валізами, які дозволяють отримати послугу будь-де.
Центри «на колесах» працюватимуть у Немирівській громаді Вінницької області, Підволочиській громаді Тернопільської області, Лозовій громаді Харківської області та Марківській громаді Луганської області.
У мобільних ЦНАП громадяни зможуть:
«Ми працюємо над тим, щоб у кожного був доступ до якісних державних сервісів. Незалежно від того, де він мешкає, — у місті-мільйоннику чи маленькій територіальній громаді з населенням до 10 тисяч осіб. Ми вдячні програмі «U-LEAD з Європою», адже за їх підтримки в Україні створюються та модернізуються не лише стаціонарні ЦНАП, а й мобільні офіси, які зроблять послуги ще ближчими та доступнішими для громадян», — зазначила Людмила Рабчинська, заступниця Міністра цифрової трансформації.
В Україні вже функціонують 15 мобільних ЦНАП, які обслуговують понад 1 млн громадян у Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Луганській та Хмельницькій областях.
«U-LEAD з Європою» — міжнародна програма, яка фінансується Європейським Союзом та його країнами-членами — Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією.
Далее
Становлення та розвиток міжнародних зв’язків України з іншими державами обумовило збільшення кількості звернень іноземних громадян до нотаріусів. Існує думка, що для іноземців створені окремі процедури вчинення нотаріальних дій.
Про те, чи насправді для громадян інших держав існують перепони у цьому питанні, розповіли у Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми).
Згідно з чинним законодавством іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як й українські громадяни.
Так, під час вчинення нотаріальних дій встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, закордонний паспорт, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні). Нюанси: якщо національний паспорт складено іншою мовою, нотаріусу необхідно надати також переклад паспорта, зроблений перекладачем, який має відповідну кваліфікацію.
Для вчинення нотаріальної дії фінансового характеру іноземець, крім документа, що посвідчує особу, повинен надати нотаріусу реєстраційний номер облікової картки платника податків, отриманий в органах Державної фіскальної служби.
Перед вчиненням нотаріальної дії за участю іноземного громадянина нотаріус перевіряє законність його перебування в Україні (віза, закордонний паспорт або імміграційна картка). Якщо іноземець не володіє українською мовою, то при вчиненні нотаріальної дії повинен бути присутній перекладач для того, щоб прочитати та перекласти іноземцеві зміст документа, що підписується. При цьому перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію, тобто диплом з кваліфікацією перекладача. Тільки після цього нотаріус має право вчиняти нотаріальну дію (засвідчувати підпис, посвідчувати довіреності, договори тощо).
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Органи реєстрації актів цивільного стану будуть отримувати у цифровому форматі інформацію з Реєстру судових рішень щодо питань народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, виходу з громадянства та його втрати, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміну імені, інвалідність, смерть тощо.
Так, 12 березня 2021 року Державна судова адміністрація України та Міністерство юстиції України видали спільний наказ, яким затверджено Порядок електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром судових рішень та Державним реєстром актів цивільного стану громадян. Мета – отримання судових рішень в електронній формі, що потребують виконання органами державної реєстрації актів цивільного стану.
У наказі, зокрема, зазначено, що інформаційну взаємодію забезпечують державне підприємство, яке належить до сфери управління ДСА України, що визначене адміністратором Єдиного державного реєстру судових рішень, та державне підприємство, яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України, що визначене адміністратором Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Для впровадження технічної можливості реалізації Порядку між двома державними реєстрами наказом передбачено тримісячний термін.
Джерело: https://sud.ua
Далее
Якщо у Вас виникла потреба у розірванні шлюбу із іноземним громадянином, дана стаття Вам буде корисна для визначення підсудності справи.
Правові норми.
Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки одна сторона наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу (стаття 55 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
В силу вимог ст.55 Закону України «Про міжнародне приватне право», право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу.
Тобто, якщо особа, що виявила бажання розірвати шлюб, є громадянином України, то Ваш особистий законом — законодавство України.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 (нині ч.2 ст. 28) Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно п. 4 Листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», — Справи про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу між одним з подружжя — громадянином України та другим із подружжя незалежно від його громадянства, які проживають за межами України, підсудні судам України.
Відповідно ст. 28 ЦПК України визначена підсудність справ за вибором позивача.
Витрати платників податку на оплату вартості товарів (робіт, послуг), які оплачуються нерезидентам, розташованим на території офшорних зон, включаються до складу витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).
Обов’язок доведення обставини офшорного статусу контрагента покладається на контролюючий орган.
2 1січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30січня 2017 року й ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05вересня 2017 року у справі No805/4691/16-а (провадження No К/9901/4525/17) за позовом Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним і скасування податков ого повідомлення-рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Донецький окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив.
Суди попередніх інстанцій застосували положення податкового законодавства в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахуванням якого дійшли висновку про недоведеність безпосереднього розташування контрагентів-нерезидентів у державах, які включені до офшорних зон, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23лютого 2011 року No 143-р «Про віднесення держав до переліку офшорних зон».
Відповідач у касаційній скарзі посилався на те, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій надано неналежну правову оцінку обставинам щодо знаходження контрагентів позивача, зареєстрованих у Великій Британії, на території офшорних зон.
Відповідач вважав, що позивачем в порушення вимог пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України занижені витрати, що враховуються при визначенні об’єктаоподаткування. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення– без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Витрати платників податку на оплату вартості товарів (робіт, послуг), які оплачуються нерезидентам, розташованим на території офшорних зон, включаються доскладу витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).
Обов’язок доведення обставини офшорного статусу контрагента покладається на контролюючий орган. У разі виникнення спору між платником податків і державою суд не може відмовити в захисті лише через сумніви в правомірності дій особи. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати «сумніви» інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість і правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов’язку. Недоведення державним органом обґрунтованості та законності висновків, покладних в основу прийняття оскаржуваних рішень, має стати підставою для надання захисту платнику податків, якщо вчинене ним, на думку державного органу, порушення не було переконливо доведене перед судом. Відповідач у справі недовів обґрунтованості та відповідності нормам чинного законодавства висновків щодо допущення позивачем порушень чинного податкового законодавства. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що порушення, яке було передумовою прийняття оскаржуваного індивідуального акта, не було доведене відповідачем перед судом.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21січня 2021року у справі No805/4691/16-аможна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94328318.
Прощена (анульована) сума основного боргу за кредитним договором є додатковим благом і належить до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 13січня 2021року у справі No 815/3071/18 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94129661.
В Україні за образу вчителя ВР планує передбачити відповідальність у вигляді штрафу, максимальна сума якого складе 5100 гривень.
Законопроєкт № 2279 «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників» зареєстровано ще в жовтні 2019 року, у лютому 2020 року повернуто на доопрацювання.
В пояснювальній записці мова йде про наступне: 18 грудня 2018 року Верховною Радою України були прийняті зміни до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу, яким було введено до чинного законодавства України поняття «булінгу» та запроваджена адміністративна відповідальність за цькування в закладах освіти.
У той же час слід зазначити, що відповідно до прийнятого закону запроваджувалась відповідальність, за вчинення булінгу лише учасниками освітнього процесу стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу. Таким чином, якщо булінг (цькування) відбувається зі сторони батьків або інших осіб по відношенню до педагогічних, науково-педагогічних працівників, відповідальність за такі дії не передбачена.
Окремо неврегульованою проблемою є перебування на території закладів освіти осіб у нетверезому стані та навіть розпивання на цій території алкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів.
Таким чином, існує гостра потреба визначити на законодавчому рівні заходи щодо посилення захисту педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників від погроз, образ, переслідування, фізичного насильства, встановлення додаткових гарантій щодо поваги до особистості, честі та гідності вчителя, науковця, викладача, справедливого і шанобливого ставлення до них з боку учасників освітнього процесу та інших осіб, а також встановлення адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у закладах освіти.
Законопроектом пропонується встановити додаткові гарантії педагогічним, науково-педагогічним та науковим працівникам щодо поваги до особистості, честі та гідності, справедливого і шанобливого ставлення до них з боку учасників освітнього процесу та інших осіб, запровадити адміністративну відповідальність за вчинення щодо таких осіб погроз, образ, переслідування, фізичного насильства.
Також законопроектом пропонується встановити адміністративну відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у закладах освіти.
Далее
15 березня 2021 року розпочали свою роботу нові окружні прокуратури.
В оновлених відомствах працюватимуть прокурори, які успішно пройшли атестацію і довели свою професійну компетентність та доброчесність.
Перелік та територіальна юрисдикція окружних прокуратур визначені наказами Генерального прокурора. В системі органів прокуратури функціонуватиме 181 (193 із врахуванням окупованих територій) окружна прокуратура та 30 спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних). Вони замінять 155 (178 із врахуванням окупованих територій) місцевих прокуратур та 30 військових прокуратур гарнізонів.
«Нові окружні прокуратури сформовані за новим більш ефективним принципом – розробляючи їх модель, ми враховували результати функціонально-організаційного аналізу, проведеного за підтримки Ради Європи. При збільшенні кількості окружних прокуратур, водночас зменшилась кількість відділів та адміністративних посад. Серед призначених керівниками прокуратур – 100% успішно пройшли атестацію в рамках нашої реформи. Ми завершуємо великий етап кадрового очищення та трансформації органів прокуратури і зосереджуємось на розвитку задля ефективності інституції та довіри до неї суспільства», — заявила Генеральний прокурор Ірина Венедіктова.
.jpg)
При визначенні кількості окружних прокуратур та їх територіального розташування у межах областей в першу чергу враховувались результати діяльності органів прокуратури з реалізації передбачених законодавством функцій і повноважень, у тому числі безпосередній зв’язок із судовою системою та ефективна взаємодія з іншими правоохоронними органами, обсяг навантаження на прокурорів, кількість населення адміністративно-територіальних одиниць, стан злочинності на відповідній території, а також особливості транспортної інфраструктури.
Джерело: офіс генерального прокурора
Далее
Головне управління ДПС у м. Києві інформує, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім грошового зобов’язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі Податкового кодексу України (далі – ПКУ) чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом встановлених ПКУ строків, то з 01 січня 2021 року, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, встановленого п. 124.1 ст.124 ПКУ:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов’язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Діяння, передбачені пунктом 124.1 статті 124, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов’язання (п. 124.2 ст.124 ПКУ).
Діяння, передбачені пунктом 124.2 статті 124, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов’язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов’язання (п. 124.3 ст.124 ПКУ).
До 01 січня 2021 року відповідальність за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов’язань передбачалась п. 126.1 ст.126 ПКУ в інших розмірах.
Звертаємо увагу, що відповідно до п. 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Довідково: встановлена п. 124.1 ст.124 ПКУ відповідальність за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов’язань застосовується з 01 січня 2021 року у зв’язку зі змінами, внесеними Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Далее
