Парламентом прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об’єкта нерухомості» (законопроєкт № 850). Цим Законом встановлено «автоматичність» переходу прав користування земельною ділянкою при переході права власності на розташовану на ній будівлю, споруду від землекористувача до нового власника майна. Розповіли ми й про серйозні зауваження, які цей Закон викликає у юристів.
І ось вже й Нотаріальна палата України звернулася до народних депутатів з проханням скасувати рішення про прийняття цього Закону, оскільки він:
порушує права фізичних та юридичних осіб;
суперечить Конституції України, положенням та принципам чинного законодавства, нормам міжнародного права;
створює умови для рейдерського захоплення земельних ділянок, ухилення від сплати податків та зменшення надходжень до держбюджету, зниження інвестиційної привабливості України.
У зверненні НПУ зазначається, що вказаний Закон всупереч ЗКУ не визначає статус земельної ділянки як окремого об’єкта права власності, а отже надає йому інший (похідний) правовий статус. Згідно із нормами ЗКУ та ЦКУ, перехід права власності на земельну ділянку можливий лише в спосіб, визначений законом, зокрема на підставі договорів, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Під час нотаріального посвідчення договорів про відчуження нерухомого майна нотаріус перевіряє низку фактів, законність та достовірність документів тощо. Запровадження так званого «автоматичного» переходу права власності означає, що всі ці перевірки не будуть здійснюватися. Тобто, в результаті такої угоди будуть порушені права третіх осіб, зокрема права кредиторів, орендарів, а також виникатимуть ситуації відчуження земельних ділянок без відома їх дійсних власників або співвласників.
Окрім того, принцип «автоматичного» переходу права власності суперечить Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
«Автоматичний» перехід права власності надає можливості для рейдерського захоплення земельних ділянок та створення схем виведення земельних ділянок з-під обтяжень. Це послабить захист приватної власності в Україні, що призведе до збільшення кредитних ставок та істотно погіршить інвестиційну привабливість нашої держави, упевнені у НПУ.
Джерело: ЛігаЗакон
Далее
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД розглянув справу № 640/24492/19 та у постанові від 24 грудня 2020 року дійшов наступних висновків.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки земельна ділянка по факту позивачу в користування не передавалась, починаючи з 16.02.2012 та станом на час прийняття оскаржуваних рішень основний договір оренди земельної ділянки між позивачем та Новоград-Волинською міською радою Житомирської області не було укладено, тому відсутні законні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача №7513760-5413-0615 від 01.06.2018.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.288.2-288.4 наведеної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно зі ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Пунктом 287.4 ст.287 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Положеннями п.37.3 ст.37 ПК України передбачено, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.
Таким чином, нормами податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких припиняється виконання податкового обов`язку, та до таких віднесено втрата особою ознак платника податку.
За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Положеннями пунктів 288.1-288.3 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
Однак, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано жодних доказів, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки проводилась та існує відповідний документ на її підтвердження, або складався акт прийому-передачі земельної ділянки.
Таким чином, не можна вважати доведеною обставину щодо передачі позивачу відповідної земельної ділянки в оренду.
Вірним є висновок суду першої інстанції із посиланнями на правові позиції Верховного Суду викладені у справі №803/3798/16 в постанові від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а в постанові від 13.09.2019, що оскільки документація із землеустрою на спірну земельну ділянку не розроблялась, кадастровий номер не присвоювався, що, в свою чергу, не дає можливості підтвердити цільове призначення спірної земельної ділянки та встановити дійсну нормативно-грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об`єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, без здійснення грошової оцінки не можливо здійснити розрахунок орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7513760-5413-0615 від 01 червня 2018 року.
Далее
В житті трапляються ситуації, коли житлова нерухомість, будинок, знаходиться у власності кількох осіб, а саме в спільній частковій власності. Розпорядження часткою без згоди іншого співвласника є неможливим. Що в такому випадку робити?
Необхідно виділити частку в натурі. Як це зробити, розглянемо далі.
У відповідності до пунктів 54, 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, проводиться за умови наявності технічної можливості такого виділу та можливості використання майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.
Для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються, зокрема, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду.
З наведеного вбачається, що є добровільний порядок виділення частки та у разі відсутності згоди, за рішенням суду.
У разі досягнення згоди, відповідний договір про виділ у натурі частки із спільного майна посвідчується нотаріально, новому об’єкту присвоюється новий адресний номер, при проходженні встановленої процедури.
В даній статті розглянемо більш детально виділ частки за рішенням суду.
Так, відсутність конкретного розподілу часток житлового будинку позбавляє власників можливості реалізувати свої права як власника майна, зокрема передати майно у заставу, приватизувати земельну ділянку, тощо.
Укласти договір про виділ майна в натурі у нотаріуса неможливо, оскільки немає спільної згоди всіх співвласників вказаного будинку.
Що передбачено законодавством?
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В силу ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна — це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
З положень ч.ч. 2 , 3 ст. 367 ЦК України вбачається, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Скоро водители смогут штрафовать друг друга. Если кто-то лихачит на дороге, нарушает правила, другие участники дорожного движения смогут записать нарушение на видео с помощью мобильного и отправить в полицию.
Это можно будет сделать благодаря приложению, которое пока что условно называют «Полицейский в смартфоне».
Приложение уже работает в тестовом режиме. Разработчики считают, что подобное новшество может помочь навести порядок на дорогах в качестве дополнения к камерам видеофиксации нарушений водителями правил дорожного движения (ПДД).
Как это работает
Суть новшества в том, что специальное мобильное приложение превращает смартфон водителя в смарт-видеорегистратор. Используя приложение, водитель может легко сохранить маневры нарушителя, свидетелем которых он стал на дороге, и переслать это видео в полицию.
Как рассказал основатель стартапа Алексей Афонин, летом 2020-го приложение было запущено в тестовой версии. За это время его скачало около 16 тыс. пользователей.
«Ежедневные подачи видео со всех концов Украины позволили сформировать базу нарушений, которая конкурирует с официальной базой Национальной полиции Украины, – говорит Алексей Афонин. – Для полиции любого государства нет шансов конкурировать с краудсорсинговой системой, когда тысячи водителей контролируют буквально все участки дорог. Никакие бюджеты на камеры и количество полицейских не смогут сравниться с эффективностью работы современных IT-решений».
Создатели приложения утверждают, что система – не столько для штрафов, сколько для предупреждения нарушений. Водителю сложно определить, установлено ли в соседних автомобилях приложение. И, соответственно, высоки шансы, что нарушение может быть снято и отправлено в полицию. Поэтому он поневоле станет соблюдать ПДД.
А как насчет личной безопасности тех, кто зафиксировал нарушение ПДД и сообщил о нем полиции? Если оштрафованный узнает, кто на него «настучал», он может и отомстить «борцу за справедливость».
Алексей Афонин разъяснил: анонимность заявителя гарантирована. Сейчас видео нарушений отправляется с заявлением в полицию от имени общественной организации «ДешкемЮЕй». Поскольку информация о приложении защищена, то ответственность за чистоту данных берет на себя общественная организация.
Полиция уже штрафует
Интересно: по таким заявлениям патрульная полиция уже выписывает постановления о штрафах.
«Благодаря этой программе, выявляем намного больше нарушений ПДД, чем раньше, – говорит замначальника управления патрульной полиции города Бровары (Киевская область) Юрий Ющенко. – Получив заявление общественников, вызываем нарушителя в полицию, показываем ему видео с моментом нарушения. Большинство являются, признают вину и согласны оплатить штраф. При этом удивляются: как удалось их выявить? Областное руководство нашу инициативу поддерживает. К сожалению, успеваем реагировать далеко не на все сигналы, их поступает очень много».
Для справки: срок привлечения к админответственности за нарушение ПДД – не более трех месяцев с момента нарушения.
Кроме этого интересен еще один момент: приложение не фиксирует, кто был за рулем, поэтому разработчики предлагают внести изменение в законодательство для установления солидарной ответственности владельца автомобиля и водителя, как, например, в Нидерландах или Польше.
Источник: https://izvestia.kiev.ua
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1303 затверджено Порядок спрощеного оформлення посвідок на тимчасове проживання громадянам Республіки Білорусь, які є підприємцями, висококваліфікованими спеціалістами, зокрема фахівцями у сфері інформаційних технологій та інновацій, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, та в установленому порядку звернулися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію, та членам їх сімей (далі — Порядок).
Спрощене оформлення посвідок на тимчасове проживання здійснюється відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», з урахуванням особливостей, встановлених цим Порядком.
Відповідно до пункту 2 Порядку, посвідки на тимчасове проживання оформляються:
— громадянам Республіки Білорусь, які в установленому порядку звернулися до територіальних органів/підрозділів ДМС із заявою про надання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особи, які є висококваліфікованими спеціалістами і робітниками, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
— батькам, чоловіку (дружині) та неповнолітнім дітям громадян Республіки Білорусь, зазначеним у попередньому абзаці.
Для оформлення посвідки на тимчасове проживання особи, зазначені в пункті 2 цього Порядку, подають до територіального органу/підрозділу ДМС:
— паспортний документ та переклад на українську мову сторінки паспортного документа з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
— дійсний поліс медичного страхування;
— документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 Порядку, додатково подають документ, що посвідчує їх родинні стосунки з особами, зазначеними в абзаці другому пункту 2 Порядку (документи, видані компетентними органами іноземних держав, повинні бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України).
