Право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці й особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та в порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов’язання вчинити дії.
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати рішення Пенсійного фонду України про відмову у призначенні йому пенсії за віком протиправним.
Відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві, відповідач зазначив, що за поданими позивачем документами не підтверджено його місце проживання на території України. Проте, обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що він до липня 1998 року проживав в Україні, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду попередньої інстанції, у позові відмовив.
Верховний Суд, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, зазначив таке.
Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).
Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані, згідно із цим законом, та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Колегія суддів зазначила, що пенсія за віком, за вислугу років та інші форми соціального захисту зумовлені певними особливостями, а саме призначаються у зв’язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи, ґрунтуються на примусовому вилученні (крім податків із заробітної плати) державою частини коштів для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення, передбачають безумовний та безстроковий обов’язок держави забезпечувати утримання особи у старості, враховуючи зокрема фінансові можливості такої держави, а також право встановлювати особливі умови для отримання таких форм соціального захисту, які за будь-яких умов не повинні суперечити самій суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними.
Суд вказав, що пенсія за віком відповідає ознакам такої категорії, як власність, а тому не залежить від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також не відповідатиме практиці Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Крім того, згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, у тому числі й на пенсійне забезпечення.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні або проживання за кордоном — у країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.
Постанова Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 (адміністративне провадження №К/9901/9747/19).
Далее
Народные депутаты инициируют внедрение процедуры прекращения предпринимательской деятельности ФОПов по сообщению контролирующего органа в случае отсутствия их хозяйственной деятельности.
Соответствующий законопроект № 2274 «О внесении изменений в Налоговый кодекс относительно полномочий по прекращению предпринимательской деятельности физических лиц — предпринимателей», поданный группой нардепов от «Слуги народа» (Г. Третьяковой и др.), был зарегистрирован в Парламенте 16 октября.
В законопроекте предложено предоставить полномочия контролирующим органам (определенным НК Украины) прекращать предпринимательскую деятельность «спящих» ФОПов.
Для этого депутаты предлагают дополнить пп. 20.1.37-1 п. 20.1 ст. 20 указанного Кодекса и дать право контролирующим органам обращаться к государственному регистратору с заявлением о прекращении предпринимательской деятельности ФОПа в случае, предусмотренном п. 9-1 ч. 1 ст. 13 Закона «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование», а именно отсутствия хозяйственной деятельности и неуплаты налогов и сборов больше 6 месяцев.
Указанный законопроект направлен на реализацию положений законопроекта № 2190-1, в котором предложено дополнить статью 13 Закона пунктом 9-1 (обращаться к государственному регистратору с заявлением о прекращении предпринимательской деятельности ФОПа, больше 6 месяцев не осуществляющего хозяйственную деятельность и не уплачивающего налоги и сборы, о чем ФОП должен быть поставлен в известность за 30 календарных дней до такого обращения).
Далее
Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання вимог дорожнього знаку 2.2., а саме: здійснення проїзду перехрестя без зупинки.
Позивач, оскаржуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, покликався на те, що дорожній знак 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» установлений з порушенням вимог Правил дорожнього руху і національного стандарту, був частково закритий гілками дерев, унаслідок чого він його не бачив.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди виходили з того, що відеозаписом зафіксовано пояснення позивача, згідно з якими, він не заперечує факту вчинення ним адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд зазначив, що знак пріоритету «STOP» (напис знаходиться на червоному фоні) фізично видно з проїзної частини, а тому позивач зобов`язаний був виконати його вимоги. А знаходження вказаного дорожнього знаку в місці росту дерев і кущів не позбавляє водія обов`язку слідкувати за розміщенням знаків і виконувати їхні вимоги за умови знаходження в зоні бачення.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду вирішив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
КАС нагадав, що саме відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність прийнятого ним рішення. А суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обов`язок позивача доводити відсутність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Суд касаційної інстанції зауважив, що позивач, зазначаючи про відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності, дійсно не заперечував факту проїзду без зупинки перехрестя, перед яким установлено дорожній знак 2.2., водночас наголошував на тому, що не бачив указаний знак, оскільки він знаходився в кущах і був закритий гілками дерев.Також позивач зазначав, що дорожній знак 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» установлений з порушенням вимог ПДР та ДСТУ, а саме: перед ним не встановлено знак 2.1 з додатковою табличкою 7.1.2.
Позивач указував на неналежну організацію дорожнього руху на вказаному перехресті, що стало причиною невиконання ним вимог указаного дорожнього знака, тобто фактично заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та надав чорно-білі фотографії дорожнього знаку 2.2. зроблені з різних ракурсів і з різної відстані.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку вказаним обставинам, не досліджено організацію дорожнього руху на ділянці дороги, на якій встановлений дорожній знак 2.2., за порушення вимог якого позивача притягнуто до відповідальності, та не надано оцінку доказам з урахуванням конкретних обставин дорожньої-транспортної ситуації за участю позивача та зазначених правових норм. Судами попередніх інстанцій не встановлено чи розкрита відповідачем суб`єктивна сторона правопорушення, а саме: чи вплинула організація дорожнього руху та інші обставини, які не залежали від позивача, на дотримання ним вимог ПДР.
Тому КАС дійшов висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (постанова від 09.10.2019 у справі № 337/3816/16-а).
Далее
С 19 октября 2019 года действуют изменения Положения о порядке выдачи водительских удостоверений водителя и допуска граждан к управлению транспортными средствами, утвержденные постановлением Кабмина от 3 апреля 2019 года № 320.
В частности, установлено, что водительское удостоверение соответствующей категории действительно в течение 30 лет с даты его выдачи, кроме выданного впервые. Напомним первые водительские права действуют в течение двух лет со дня выдачи с ограниченным правом управления ТС.
Как сообщили в Главном сервисном центре МВД, изменения касаются, прежде всего, будущих водителей и автошкол.
Основные нововведения, касающиеся процедуры подготовки водителей
— допускается индивидуальный порядок подготовки, переподготовки и повышения квалификации водителей;
— практический экзамен сдается в территориальном центре МВД, в котором успешно составлен теоретический экзамен;
— срок действия свидетельства об окончании автошколы сокращен с 10 до 2 лет;
— применение фото- и видеофиксации во время сдачи экзаменов;
— выпускникам автошкол не выдается бумажное свидетельство об окончании. Оно в электронном виде вносится заведением в Единый государственный реестр МВД.
Для получения водительских прав в сервисный центр МВД независимо от зарегистрированного местожительства подаются такие документы
— паспорт гражданина или временное удостоверение гражданина Украины, свидетельство на постоянное проживание, свидетельство на временное проживание, удостоверение беженца, удостоверение личности, требующей дополнительной защиты, удостоверения личности, которой предоставлена временная защита;
— копию справки о присвоении регистрационного номера учетной карточки налогоплательщика (в случае его отсутствия в соответствующих базах данного МВД);
— действительную на дату подачи документов медицинскую справку;
— имеющееся удостоверение водителя (в случае получения права на управление транспортными средствами другой категории);
— документ о профессиональном (профессионально-техническом) образовании государственного образца по профессии водителя автотранспортных средств соответствующей категории.
Перед сдачей экзаменов работник сервисного центра проверяет человека в Едином государственном реестре МВД, Едином государственным демографическим реестре, соответствующих базах данных и государственных реестрах относительно лиц, находящихся в розыске, а также лишенных права на управление ТС или временно ограниченных в этом праве.
