С 19 октября 2019 года действуют изменения Положения о порядке выдачи водительских удостоверений водителя и допуска граждан к управлению транспортными средствами, утвержденные постановлением Кабмина от 3 апреля 2019 года № 320.
В частности, установлено, что водительское удостоверение соответствующей категории действительно в течение 30 лет с даты его выдачи, кроме выданного впервые. Напомним первые водительские права действуют в течение двух лет со дня выдачи с ограниченным правом управления ТС.
Как сообщили в Главном сервисном центре МВД, изменения касаются, прежде всего, будущих водителей и автошкол.
Основные нововведения, касающиеся процедуры подготовки водителей
— допускается индивидуальный порядок подготовки, переподготовки и повышения квалификации водителей;
— практический экзамен сдается в территориальном центре МВД, в котором успешно составлен теоретический экзамен;
— срок действия свидетельства об окончании автошколы сокращен с 10 до 2 лет;
— применение фото- и видеофиксации во время сдачи экзаменов;
— выпускникам автошкол не выдается бумажное свидетельство об окончании. Оно в электронном виде вносится заведением в Единый государственный реестр МВД.
Для получения водительских прав в сервисный центр МВД независимо от зарегистрированного местожительства подаются такие документы
— паспорт гражданина или временное удостоверение гражданина Украины, свидетельство на постоянное проживание, свидетельство на временное проживание, удостоверение беженца, удостоверение личности, требующей дополнительной защиты, удостоверения личности, которой предоставлена временная защита;
— копию справки о присвоении регистрационного номера учетной карточки налогоплательщика (в случае его отсутствия в соответствующих базах данного МВД);
— действительную на дату подачи документов медицинскую справку;
— имеющееся удостоверение водителя (в случае получения права на управление транспортными средствами другой категории);
— документ о профессиональном (профессионально-техническом) образовании государственного образца по профессии водителя автотранспортных средств соответствующей категории.
Перед сдачей экзаменов работник сервисного центра проверяет человека в Едином государственном реестре МВД, Едином государственным демографическим реестре, соответствующих базах данных и государственных реестрах относительно лиц, находящихся в розыске, а также лишенных права на управление ТС или временно ограниченных в этом праве.
Позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку в порядку спадкування; визнати частково недійсними заповіт та свідоцтво про право на спадщину за цим заповітом в частині заповіту та отримання у спадщину пансіонатом земельної ділянки.
Позивач зазначав, що власник спірної земельної ділянки передав її у фактичну власність позивача, отримавши від нього за це оплату у сумі 4000 грн, про що було складену письмову розписку. У зв`язку з існуванням мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, передача її у власність була оформлена шляхом видачі нотаріально посвідченої довіреності, якою він уповноважив позивача вчиняти певні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі підписувати договори та отримувати плату за договорами.
Крім того, померлий оформив заповіт, яким зробив розпорядження на випадок своєї смерті про те, що заповідає вказану земельну ділянку позивачу.
Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право власності на спадкову земельну ділянку, проте йому відмовлено з тих підстав, що померлий склав заповіт, яким все своє майно заповів пансіонату.
Позивач вказував, що, надаючи наступний заповіт, у якому майно не конкретизоване, померлий, не будучи обізнаним у чинному законодавстві України, не мав на увазі земельну ділянку площею 4,06 га, оскільки вважав, що вона вже йому не належить.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди виходили із того, що попередній заповіт є скасованим, відтак права на спадкування позивач не має.
Касаційний цивільний суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.
Суд зазначив, що у частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.
КЦС вказав, що аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:
по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;
по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.
Далее
Вихователя ясельної групи було звільнено на підставі пункту 3 статті 41 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з вчиненням нею як працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням виконання її роботи.
Підставою для звільнення була довідка районної державної адміністрації про підсумки проведеного службового розслідування за заявою особи про вчинення психологічного тиску вихователем ясельної групи на її малолітнього сина.
Оскаржуючи наказ про звільнення до суду, позивач зазначала, що вона не вчиняла аморального проступку, до того ж її звільнення із займаної посади відбулося без згоди профспілкового комітету.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову про поновлення позивача на роботі.
Суди виходили, зокрема, з того, що довідка, складена за підсумками службового розслідування, не містить встановлених комісією прямих доказів психологічного чи фізичного тиску на дітей вихователем, а порушення, викладені у зазначеній довідці були підставою для оголошення позивачу догани.
Касаційний цивільний суд погодився з таким вирішенням спору. Суд зазначив, що системний аналіз положень пункту 3 статті 41 КЗпП України та Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача, дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, — вчитель, педагог, вихователь — зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-248цс14.
Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
КЦС зауважив, що звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 статті 41 КЗпП України) не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами (постанова від 07.10.2019 у справі № 475/9/17).
Далее
Розпочала дію норма статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства: https://zakon.cc/law/document/read/2597-19#n493
«Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.»
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Міськради, у якому просив скасувати реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації щодо реконструкції квартири.
Позов мотивовано тим, що на підставі зазначеної декларації квартира зареєстрована за фізичною особою, яка включила до загальної площі реконструйованої квартири нежитлові приміщення, що належать територіальній громаді міста Одеси.
Місцевий суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін і вказав, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, оспорювання рішення ДАБІ про реєстрацію декларації в цьому випадку поглинається спором про речове право. За таких обставин скасування оскаржуваного рішення ДАБІ за умови реєстрації нерухомого майна особою, яка стала власником квартири, не призведе до поновлення прав та інтересів позивача.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі стосується не так правомірності дій відповідача при реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, як правомірності набуття особою права власності на об’єкт нерухомого майна, створений за результатами реконструкції квартири, а тому захист порушеного права власності територіальної громади міста Одеси має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України.
Водночас Велика Палата ВС зауважила, що поновити своє порушене право позивач може шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства із залученням до справи як відповідача фізичної особи – власника майна.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 (провадження № 11-143апп19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84975985.
