Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація витрачених коштів стороні, на користь якої прийняте рішення, але і в певному сенсі спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Такий правовий висновок міститься в постанові, яку ухвалив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду в результаті розгляду заяви адвоката, поданої в інтересах позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в адміністративній справі.
Спір за позовом до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення цієї Ради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, стягнення витрат на правничу допомогу був розглянутий трьома судовими інстанціями та вирішений на користь позивача.
Представник позивача — адвокат звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки він підготував відзив на касаційну скаргу відповідача. Позивач поніс додаткові судові витрати за надання йому фахової правничої допомоги адвокатом. Відповідач заперечував проти задоволення зазначеної заяви представника позивача, а також звернув увагу суду на неспівмірність заявленої суми.
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї заяви з огляду на таке. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Верховний Суд вказав, що до правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Суд звернув увагу на наявний у матеріалах справи відзив на касаційну скаргу, який свідчить про проведену адвокатом роботу, крім того, зазначив, що доводи цього відзиву були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами касаційного перегляду справи.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв’язку з розглядом.
Із додатковою постановою Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
17 сентября Большая Палата Верховного Суда рассмотрит исключительную правовую проблему, выходящую за пределы категории споров о взыскании задолженности по кредиту и заключается в неедином подходе судов разных юрисдикций к определению объема прав и обязанностей истца, как правопреемника банковского учреждения в кредитно-банковских, гражданских, депозитных, трудовых, корпоративных и других правоотношениях.
Определение о рассмотрении кассационной жалобы по делу № 925/698/16 (о взыскании больше чем 39,5 млн грн) было вынесено 6 августа.
Предмет решения спора по данному делу — исследование правомерности взыскания в пользу ПАТ «Украинская инновационная компания», как правопреемника прав и обязанностей ПАТ «Укрінком», путем изменения наименования юридического лица с ПАТ «Украинский инновационный банк» на ПАТ «Укрінком», солидарно с ответчиков спорной суммы долга, возникшего в результате неподобающего выполнения должником условий кредитного договора об открытии кредитной линии, заключенного между ПАТ «Украинский инновационный банк» и ПАТ «Первомайский молочноконсервный комбинат», на выполнение которого заключен договор поруки.
Решая данный спор о взыскании долга по кредитному договору, суду необходимо установить объем прав и обязанностей истца по этому делу, в частности, как правопреемника банковского учреждения в кредитно-банковских, гражданских, депозитных и других правоотношениях, при этом, определить в данном случае произошла ли замена названия, КВЭД, сначала ПАТ «Украинский инновационный банк» переименован в ПАТ «Укрінком», а в дальнейшем ПАТ «Украинская инновационная компания», что свидетельствует о правопреемстве истца и наличии у последнего права требовать с ответчиков уплаты задолженности по кредиту в принудительном порядке, или исключение кредитным учреждением из своего названия слова «банк» и из перечня видов своей деятельности банковской деятельности, отвечает требованиям Закона «О банках и банковской деятельности» в результате чего истца можно считать правопреемником банка, а отсюда суд должен установить наличие или отсутствие у истца права заявлять исковые требования к должнику и поручителям относительно взыскания с них кредитного долга.
Таким образом, в данном случае, при рассмотрении дела имеется правовая проблема относительно применения или требований ст. 104 , Главы ГК относительно прекращения обязательств, или требований ст. ст. 2, 15, 17 Закона «О банках и банковской деятельности».
Далее
Большая Палата Верховного Суда разъяснила, что управление транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения нарушает требования пп «а» п. 2.9 ПДД ,однако само по себе не может выступать в качестве прямой непосредственной причины наступления ДТП и его последствий в виде причинения потерпевшему телесных повреждений или смерти. Состояние опьянения не охватывается объективной стороной (не является квалифицирующим признаком) преступления, предусмотренного ст. 286 УК (нарушение правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта лицами, управляющими ТС) и при назначении наказания может учитываться как обстоятельство, отягощающее наказание согласно п. 13 ч. 2 ст. 67 УК.
Соответствующий вывод о применении норм права содержится в постановлении от 21 августа по делу № 682/956/17 .
Исключительная правовая проблема, которую должна біла решить Большая Палата, заключалась в отнесении совершения преступления в состоянии алкогольного опьянения к объективной стороне состава преступления, предусмотренного ч. 2 в. 286 Уголовного кодекса или к обстоятельству, отягощаещему наказание.
Вместе с тем, трое судей высказали особое мнение, в котором пытались разъяснить, может ли быть состояние опьянения составляющей такого конститутивного (обязательного) признака объективной стороны состава преступления, как общественно опасное деяние.
Их вывод о применении нормы права:
1) совершение преступления в состоянии алкогольного опьянения может быть или составляющей объективной стороны состава преступления, предусмотренного ч. 2 в. 286 УК, или обстоятельством, которое отягощает наказание, предусмотренным статьей 67 УК;
2) в случае учета как признака объективной стороны преступления против безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта такого обстоятельства, как совершение преступления в состоянии алкогольного опьянения и установления непосредственной причинной связи между этим нарушением ПДД и общественно опасными последствиями, такое обстоятельство не отягощает наказание по ст. 67 КУ;
3) если факт управления транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения находился в причинной связи со смертью потерпевшего или причинением ему тяжкого телесного повреждения, учет упомянутого состояния как обстоятельства, отягощающего наказание, при назначении наказания за преступление, предусмотренное ч. 2 в. 286 УК, будет нарушением ч. 4 в. 67 УК.
Далее
До суду звернулась особа з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що перебував на посаді директора комунального підприємства та був звільнений за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Позивач покликався на те, що при призначенні його на посаду виконуючого обов`язки генерального директора комунального підприємства терміном на два місяці не було укладено письмового трудового договору, що свідчить про відсутність юридичних підстав вважати законним прийом його на роботу за строковим договором та одночасно про те, що жодних підстав не було для звільнення його за викладених обставин за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати положення статті 39-1 КЗпП України з тих причин, що визнання строкового трудового договору, таким, що трансформувався в безстроковий внаслідок неодноразового укладання з позивачем договорів на виконання обов`язків керівника закладу після завершення дії цього договору порушуватиме вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо повноважень обласної ради призначати керівників комунальних підприємств та обмежуватиме права територіальних громад сіл, селищ, міст, які об`єднали спільне майно, на постійній основі за конкурсом.
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Суд виходив з того, що строкові трудові договори переукладались з позивачем неодноразово і ініціатором їх укладення була саме обласна рада, яка обґрунтовувала їх укладання не нормами КЗпП, але за частиною 2 статті 39-1 КЗпП України строкові трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Касаційний цивільний суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Суд касаційної інстанції зазначив, що, враховуючи те, що комунальне підприємство перебуває в управлінні обласної ради, генеральний директор цього підприємства призначається на пленарному засіданні сесії обласної ради, а переукладання строкового трудового договору (контракту) з керівником підприємства, можливе лише у випадку прийняття обласною радою рішення про продовження трудових відносин з керівником шляхом підписання строкового трудового договору (контракту) на новий термін, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що неодноразове призначення позивача виконуючим обов`язки керівника закладу не свідчить про те, що дія трудового договору з ним як генеральним директором підприємства продовжена на невизначений строк.
Крім того, із посади генерального директора позивача звільнено ще у 2013 році, у подальшому він неодноразово призначався на посаду виконуючого обов`язки генерального директора, звільнення з якої становить підставу звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.
Далее
ПФУ с сентября начинает внедрять в тестовом формате новый электронный сервис мобильное приложение «Пенсионный фонд». Отныне граждане имеют возможность доступа к электронным сервисам Фонда в удобном формате с мобильных устройств — смартфонов и планшетов.
Проект «Пенсионный фонд Украины в смартфоне» разработан для реализации развития системы предоставления электронных услуг «Е-пенсия».
Мобильное приложение «Пенсионный фонд» обеспечивает: пользование электронными услугами Фонда с мобильных устройств; доступ всех работающих (застрахованных лиц) к информации, содержащейся в электронной учетной карточке социального страхования из Реестра застрахованных лиц относительно анкетных данных, заработной платы и информации о полученном страховом стаже; защиту прав застрахованных лиц путем контроля за уплатой страхователями страховых взносов; доступ пенсионеров к данным электронного пенсионного дела; оперативный доступ к Электронному реестру листков неработоспособности и т. п.
Основные возможности:
— для застрахованных лиц — просмотр сведений из Реестра застрахованных лиц (анкетные данные, предоставленная работодателем (страхователем) информация о заработной плате, уплаченных в пользу лица страховых взносах, полученном страховом стаже);
— для пенсионеров — просмотр сведений из электронного пенсионного дела;
— для всех категорий — просмотр состояния обработки обращений в ПФУ, в частности прикрепленным к обращениям документам; верификация документов, справок, сформированных в личном электронном кабинете; получение и просмотр сообщений от Фонда.
По сообщению ПФУ, в ближайшее время будут реализованы следующие возможности:
подача документов для назначения / перерасчета пенсий в одно прикосновение (Е-пенсия);
изменение параметров информирования;
запись на прием в отделы обслуживания;
просмотр электронных листков неработоспособности в отношении застрахованного лица;
представление запросов на формирование электронных листков неработоспособности застрахованным лицом;
согласование о регистрации электронных листков неработоспособности по обращениям страхователей.
Использование сервиса требует наличия у пользователя:
ключа квалифицированной электронной подписи (который раньше назывался ЭЦП): доступный полный набор возможностей;
или предварительной регистрации на веб-портале Фонда через веб-браузер с помощью логина и пароля: в этом случае личные данные пользователя не используются при формировании справок, выводится только запрашиваемая информация.
На сегодня доступна тестовая версия мобильного приложения.
Далее
