Национальный банк Украины (НБУ) выпустил в обращение памятную монету номиналом 50 гривен. Она посвящена предоставлению Томоса об автокефалии Православной церкви Украины. Об этом сообщает пресс-служба НБУ.
Монета продолжила серию «Духовные сокровища Украины». Она изготовлена из серебра 999 пробы, масса драгоценного металла — 500 граммов, диаметр — 85 миллиметров.
В целом, в обращение поступит 1000 таких монет.
На аверсе монеты размещен малый Государственный Герб Украины, полукругом надписи «Украина».
На реверсе монеты на зеркальном фоне изображен Вселенский Патриарх Варфоломей, который передает свиток (Томос) Митрополиту Киевскому и всея Украины Епифанию и надписи «15-ая церковь в благословенном хоре автокефальных церквей» и «Святейшая церковь Украины».
Далее
Фабула судового акта: Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглядав цю справу у зв’язку з касаційною скаргою прокурора, що просив скасувати вирок, яким особу було визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ст. 27 ч. 5, ст. 369 ч. 3 КК України та виправдано за недоведеністю в скоєнні кримінального правопорушення.
Прокурор також просив призначити новий розгляд в суді першої інстанції, зазначав, що і суд апеляційної інстанції допустив ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст.ст. 412, 438 КПК України є підставою для скасування ухвали, зокрема, в матеріалах провадження відсутні записи 9 судових засідань суду першої інстанції, на що апеляційний суд уваги не звернув.
ВС/ККС касаційну скаргу задовольнив, зазначивши, в тому числі, що судом першої інстанції дійсно не досліджувалася частина доказів (зачитувалася лише назва документів) та відсутній аудіозапис процесу перегляду судом першої інстанції відеоматеріалів, проте в порушення вимог процесуального закону належної оцінки цьому не надано та відповідного рішення суд не прийняв, незважаючи на те, що одне з цих порушень відповідно до ст. 412, ч. 2 п. 7 КПК України віднесено до безумовної підстави для скасування судового рішення.
Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування таких рішень.
Обставини справи 760/3977/15-ц
Позивачка разом із померлим нині чоловіком проживали у цивільному шлюбі, проте зареєстровані не були. За життя померлий чоловік позивачки визнавав себе батьком їхньої спільної дитини, вони мали бажання зареєструвати шлюб, проте не встигли подати заяву до органу РАЦС, оскільки чоловік трагічно загинув під час подій Євромайдану. Факт батьківства заперечується бабою та дідом померлого, з якими існує спір щодо спадщини.
Позивачка просила встановити факт батьківства щодо своєї малолітньої доньки.
Рішення попередніх інстанцій
Рішенням районного суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено та встановлено факт батьківства померлого відносно дочки позивачки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду залишено без змін.
Баба і дід померлого звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 128 СК України.
Висновок ВС
Після смерті чоловіка із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись його баба та цивільна дружина — позивачка, як законна представниця своєї малолітньої доньки.
Відповідно до статті 130 СК України, в разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.
Судом установлено, що ухвалою Апеляційного суду за клопотанням позивачки було призначено посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, однак експертиза з вини відповідачів проведена не була.
Відповідно до копії рапорту завідуючого міжрайонним відділенням КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи», він прибув на місце захоронення померлого, де виявив, що провести забір матеріалу від трупа не виявилось можливим, оскільки родичі покійного не дозволили провести вилучення тіла з могили, мотивуючи це різними причинами.
Баба померлого вказала, що дійсно була проти відібрання біологічних зразків у її померлого онука, оскільки це суперечить всім релігійним та морально-етичним нормам, та додала, що в ухвалі суду не вказано про ексгумацію та розкриття могили її померлого онука.
Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України, в разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Таким чином, апеляційний суд, врахувавши перешкоди, що чинились відповідачами з метою недопущення проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та неможливість її проведення без вилучення біологічного матеріалу трупу, дійшов висновку про доведеність факту батьківства останнього щодо дочки позивачки.
Крім того, факт визнання померлим свого батьківства та спільного проживання підтвердився свідченнями сусідів та друзів, фотокартками та відеозаписами.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачами чинилися перешкоди у проведенні посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому відповідно до положень статті 146 ЦПК України визнав факт батьківства на підставі зібраних у справі доказів, належним чином оцінивши їх.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив відмовити у задоволенні заяви представників про перегляд рішення Апеляційного суду та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про встановлення факту батьківства.
До 1 січня 2020 року Кабінет Міністрів має забезпечити перегляд кваліфікаційних критеріїв, фінансових і технічних вимог до учасників публічних закупівель у сфері будівництва, реконструкції, ремонту доріг.
Указ щодо створення умов для розвитку та підвищення якості автомобільних доріг підписав Президент 19 липня за підсумками робочої наради, присвяченої дорожній інфраструктурі, передає «Закон і Бізнес» з посиланням на прес-службу глави держави.
Передбачається, що замовники мають залучати на конкурсних засадах незалежного інженера-консультанта у сфері дорожнього будівництва (FIDIC) на етапах закупівель, виконання робіт, гарантійного обслуговування будівництва, реконструкції та ремонту автомобільних доріг.
В Офісі Перзидента вважають, що необхідно системно боротися з корупцією в дорожній сфері та провести аудит чинних договорів. Як приклад наводяться схеми, коли велику суму, яка мала бути виділена на ремонт дороги через проведення прозорого тендеру, «розмивали» на декілька сотень шматків автошляху та уникали конкурсу.
Першочергово визначено декілька пріоритетних проектів, які можуть бути реалізовані до кінця цього року. Але для фінансування всіх потреб коштів Дорожнього фонду не вистачить, тому шукатимуть додаткових джерел надходжень. Одним з таких може стати впорядкування ситуації з акцизами. В Україні багато пального продається за «сірою схемою», за яке не платиться акциз, — кажуть в ОП. За їхніми очікуваннями, тут можна отримати надходжень додатково на 1 млрд доларів.
Обставини справи: Поліція зупинила заявника у справі «Mihalache v. Romania», щоб перевірити його авто. Виявилося, що перевіряти потрібно водія, бо скидалося на те, що кермує він у нетверезому стані. Це підтверджено тестом «дихайте — не дихайте». Після того патрульні попросили чоловіка, який вже й так попався на гарячому, поїхати з ними до лікарні, здати аналізи та встановити рівень умісту алкоголю в крові. Проте той пішов на конфронтацію. І прокуратура порушила проти нього кримінальну справу.
Під час допиту підозрюваний не заперечував, що перебував у стані сп’яніння, як і того, що відмовився від обстеження. Проте на підставі норм кримінального процесуального кодексу в поєднанні зі статтею кримінального кодексу, яка набрала чинності в той час, прокуратура закрила справу стосовно заявника. Адже відповідно до правових положень судове переслідування не може здійснюватись, якщо діяння не було достатньо серйозним, щоб уважатися кримінальним злочином. Прокурор додав, що супротив заявника поліцейським не наразив суспільство на небезпеку й порушення соціальних цінностей, захищених законом, було мінімальним.
Ліберальний погляд на вчинене також спричинило те, що раніше заявник законів не порушував, їхав напідпитку, але не на завантаженій дорозі та й не на далеку відстань. Тому й вилилося це в штраф у розмірі €250, а судові витрати обійшлися в €5.
Рішення прокурора не оскаржувалося, водій розплатився, підтвердивши це квитанціями. От тільки трохи згодом з’явився негативний персонаж — обвинувач вищого рівня.
Через півроку в офісі вищого прокурора вивчили справу та знайшли в ній ознаки «загальної та специфічної небезпеки для суспільства». Тому визначили, що заявник учинив правопорушення, для якого адміністративного покарання було замало.
Таку суворість спричинив не так сам факт керування у стані сп’яніння, як зухвала відмова поліцейським. Заявник зізнався, що таким сміливим був саме через алкоголь. Ця обставина підкреслювала небезпеку для суспільства, і чоловіка мусили би покарати належним чином. До того ж закон мав інструменти для суворіших санкцій з метою запобігання вчиненню більш серйозних дій, які могли б завдати фізичних травм або матеріальної шкоди.
На цьому прокурор не зупинився. Він визначив, що заявник направлявся на дискотеку, де явно продовжував би вживати алкоголь, а отже, якби його випадково не зупинили, наслідки могли би виявитися ще гіршими. Тому було вирішено, що кримінальна справа має бути ініційована вдруге й розглядати її повинен суд. А вже сплачений штраф прокурор наказав скасувати.
Про те, що він знову став суб’єктом кримінального переслідування, заявник дізнався через місяць. Уже в суді, який оцінив усі докази у справі та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі. У другій інстанції скаржник вимагав скасувати це рішення, бо його вдруге притягнули до відповідальності за те саме порушення. Однак апеляційний суд відповів, що проти нього не відкрили нову кримінальну справу, а просто відновили провадження в старій.
Питання дійшло й до генерального прокурора, який попросив підлеглих з’ясувати, як застосовувалися положення КК, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Державні обвинувачі мали визначити критерії, які використовують суди й органи прокуратури, щоб оцінити ступінь небезпеки для суспільства. Дійшли до того, що заявникові потрібно відшкодувати €250, сплачених як штраф, але той просив зовсім не про це.
Мабуть, румунська влада забула, що гарантії, пов’язані з неможливістю
подвійного притягнення до відповідальності та покарання, закріплені в ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І ці положення діють навіть під час війни або надзвичайного стану.
Щоб довести їх недотримання державою, потрібно було врешті-решт визначити, чи мало порушення, вчинене заявником, ознаки кримінального злочину. Уперше прокуратура закрила справу через те, що чоловік відмовився від установлення рівня вмісту алкоголю в крові. Це не становило складу злочину, відповідальність за який передбачено в кримінальному законі. Утім, прокуратура таки покарала порушника, обравши санкцію з кримінального кодексу — адміністративний штраф.
Європейський суд з прав людини нагадав, що поняття «кримінальне обвинувачення», за змістом §1 ст.6 конвенції, — єдине. Його встановлюють за
всім відомими критеріями Енгеля.
Застосування в першому епізоді статті КК, в якій визначено, що діяння не було кримінальним злочином, якщо воно не досягло необхідного рівня серйозності, може зумовлювати припинення провадження, що прокурор і зробив. Тому Суд визначив, що правопорушення, в яких був обвинувачений заявник, хоч і не вважаються кримінально караними, проте підпадають під дію положень кримінального права. Тому й перше покарання мало кримінальний характер. А якщо так, то людина дійсно була покарана двічі за один і той самий злочин.
Проте вищий прокурор виправдав відновлення кримінального провадження тим, що заявник поніс адміністративну відповідальність, тому наполягав на неадекватності покарання. Тільки от Суд доводи, наведені офісом вищого прокурора, визнав такими, що суперечать приписам §2 ст.4 Протоколу №7 до конвенції. Тому дійшов висновку, що засудження на підставі першого наказу прокурора було остаточним. Подальше ж переслідування спричинило повторний розгляд, унаслідок якого заявник був засуджений двічі за одне й те саме правопорушення.
За те, що молодший прокурор розбирається в праві краще, ніж старший, заявник отримає €5000 як компенсацію за моральну шкоду, а його кривдник — інструкцію щодо критеріїв Енгеля.
За матеріалами: ЗіБ
Уряд уніс зміни до постанови № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема, уточнено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений зазначеною постановою, викладено в новій редакції. Зазначені зміни спрямовані на забезпечення відкритості та загальнодоступності відомостей, які містяться в держреєстрах, передає Ligazakon.
Відповідну постанову № 599 було прийнято на засіданні Кабміну 26 червня.
— копію наказу ФДМУ про включення об’єкта незавершеного будівництва до переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації;
— копію наказу державного органу приватизації про прийняття рішення про приватизацію такого об’єкта;
— технічний паспорт на об’єкт незавершеного будівництва.
Зараз для цього необхідно подати документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об’єктом (крім випадків, коли речове право на земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або коли за рішенням державного органу приватизації продаж об’єкта незавершеного будівництва здійснюється під розбирання без земельної ділянки).
Дію Порядку не поширено на надання витягу з Державного реєстру прав під час проведення реєстраційних дій відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та отримання інформації з цього реєстру відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Інформація з Реєстру надаватиметься виключно за допомогою програмних засобів його ведення у паперовій або електронній формі, що має однакову юридичну силу та містить обов’язкове посилання на Державний реєстр прав. Виняток становить випадок, коли виключно в паперовій формі надаватимуть з Реєстру інформацію про користувачів інформації.
У паперовій формі інформацію надаватимуть на аркушах паперу форматом А4 без використання спеціальних бланків, проставлення підпису надавачем інформації з Державного реєстру прав та/або печатки.
В електронній формі інформацію надаватимуть автоматично програмними засобами ведення Реєстру через веб-портал Мін’юсту, у тому числі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу Реєстру.
Інформація з Держреєстру прав про зареєстровані речові права міститиме актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, їх обтяження, а також відомості з його невід’ємної архівної складової частини або про відсутність зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень. За бажанням особи ця інформація містити відомості про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, а також про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру прав та його невід’ємної архівної складової частини у хронологічному порядку.
Шукати відомості про зареєстровані речові права можна за одним або декількома з таких ідентифікаторів:
щодо об’єкта нерухомого майна:
— реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна;
— кадастровий номер земельної ділянки;
— адреса об’єкта нерухомого майна;
щодо суб’єкта речового права, обтяження — фізичної особи:
— прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові;
— номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
— номер і за наявності серія документа, що посвідчує таку особу;
— реєстраційний номер облікової картки платника податків;
щодо суб’єкта речового права, обтяження — юридичної особи:
— повне найменування юридичної особи;
— ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ.
За надання інформації з Державного реєстру прав справляється адміністративний збір (у випадках, передбачених законом).
Інформація з Державного реєстру прав надається незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Далее
