Особиста гігієна – комплекс систематичних заходів догляду за тілом, що сприяє збереженню здоров’я і приносить відчуття задоволення своїм зовнішнім виглядом. Дотримання правил особистої гігієни – цілком зрозумілий принцип, якому має слідувати кожен. Проте особливо важливим він є для тих, хто працює із продуктами харчування, зокрема для працівників харчоблоку школи чи дошкільного навчального закладу.
Перед початком роботи працівники харчоблоку, приходячи в дошкільний заклад, мають залишити у роздягальні чи спеціальній шафі: верхній одяг, вуличне взуття, головний убір, персональні речі. Змінне робоче взуття зберігається окремо від вуличного, обирати потрібно зручне та легке взуття. Воно не має: зісковзувати з ноги (закриті носок та п’ята), ковзати по підлозі. Бажано, аби підошва робочого взуття добре амортизувала. У цьому випадку зменшується навантаження на хребет і ноги, тож працівник харчоблоку, який майже цілий день проводить «на ногах», менше стомлюватиметься.
Після перевзування працівники: миють руки, надягають санітарний одяг (халат, фартух), забирають волосся під хустку, ковпак чи сіточку. Лише після цього приступають до роботи.
Працівники харчоблоку носять :
– санітарний одяг для робіт, пов’язаних із організацією харчування
– спеціальний одяг для прибирання приміщень
– білий халат або фартух із тканини, під час видачі страв, годування дітей
– фартух із клейонки, для миття посуду
– прибирають волосся під хустку чи ковпак.
На одного працівника харчоблоку в дошкільному закладі розраховують не менше трьох комплектів санітарного одягу. Цей одяг зберігають у спеціально відведеному місці, окремо від верхнього одягу та особистих речей – в іншій шафі або іншій гардеробній. Не варто носити занадто закрите й щільне змінне взуття – воно не дасть ногам «дихати», провокуватиме спітніння й дискомфорт, застібати санітарний одяг шпильками, голками, зберігати у кишенях різні сторонні предмети – вони можуть потрапити в їжу. Під час робочого дня кожен працівник має стежити за тим, аби його одяг був чистим та охайним. Санітарний одяг необхідно змінювати в міру забруднення, але не рідше ніж раз на два дні. Забороняється працівникам харчоблоку у санітарному одязі: виконувати роботи з прибирання приміщень (для цього є спеціальний одяг), виходити на вулицю, знаходитися в інших приміщеннях, зокрема в туалеті. Перед відвідуванням туалету працівники харчоблоку залишають санітарний одяг на вішалці поруч із дверима туалету і надягають лише після того, як ретельно вимиють руки та продезінфікують їх препаратами.
Під час приготування їжі кухар та кухонний працівник щоразу змінюють санітарний одяг відповідно до того, з якими продуктами працюють – сирими, напівфабрикатами чи готовими. Кухар змінює санітарний одяг по закінченні приготування їжі, перед її роздачею. Окрім того, працівники знімають санітарний одяг перед прийманням їжі.
По закінченні роботи працівники харчоблоку вішають санітарний одяг, ставлять змінне взуття у відведене для них місце.
Серед вимог до особистої гігієни працівників харчоблоку однією з найважливіших є миття рук. Працівники мають мити руки: по прибутті в дошкільний заклад, перед тим, як зайти до харчоблоку щоразу перед тим, як повернутися до харчоблоку з іншого місця, зокрема з туалету, після кожного забруднення переходячи від одного виду обробки продуктів до іншого перед тим, як розпочати роздачу їжі, по закінченні роботи.
На харчоблоці біля раковин завжди мають бути: мило – тверде або рідке, паперові рулонні рушники чи індивідуальні рушники для витирання рук. Працівники харчоблоку також мають: коротко підрізати нігті на руках, перед початком роботи знімати каблучки, браслети, буси, сережки-кліпси, годинник тощо. Нігті не можна покривати лаком, адже під час роботи часточки лаку потраплятимуть у їжу. Працівникам харчоблоку на робочому місці заборонено курити, споживати їжу.
Щоденно до початку роботи на харчоблоці: медична сестра – оглядає працівників на наявність гнійничкових захворювань і гострих респіраторних інфекцій. Працівнику харчоблоку заборонено приступати до роботи, якщо у нього наявні симптоми шлунково-кишкових, шкірних, гострих респіраторних вірусних захворювань. Окрім того, працівники харчоблоку зобов’язані негайно повідомляти завідувача дошкільного закладу або медичну сестру про: розлади кишечника підвищення температури. Якщо інфекційне захворювання має хтось із членів родини працівника, він також має бути відсторонений від роботи й допущений до неї лише після негативних аналізів на бацилоносійство. Працівники харчоблоку мають по можливості не допускати травм рук під час роботи. На випадок травми на харчоблоці неодмінно має бути наявна аптечка.
У професійні обов’язки працівників харчоблоку входить створення умов, оптимальних для профілактики та запобігання ризиків, пов’язаних з інфікуванням продуктів харчування. Задля гігієни приміщень проводять: щодня – поточне прибирання усіх приміщень харчоблоку вологим способом 1-2 рази (відповідно до графіка) протягом робочого дня по мірі забруднення – у виробничих приміщеннях наприкінці дня – прибирають харчоблок.
Підлогу, забруднену харчовими залишками, миють гарячою водою з додаванням 2% розчину соди. Працівники здійснюють прибирання: у спеціальному одязі (темному халаті) використовуючи спеціальний промаркований інвентар. Ганчірки, щітки, швабри після користування промивають гарячою водою і занурюють на годину в 1%-вий розчин хлорного вапна або 0,2%-вий розчин хлорантоіну. Для прибирання обідніх столів використовують комплекси з вологої і сухої серветок із мітками «для прибирання столів». Інвентар та одяг для прибирання, мийні засоби мають зберігатися у спеціально відведеному місці. Використовувати цей інвентар і одяг для прибирання інших приміщень заборонено. Окрім того, серветки, ганчірки для прибирання не можна застосовувати для миття посуду.
Генеральне прибирання проводять: щотижня – миючи опалювальні прилади, підвіконня, стіни із застосуванням мийних та дезінфекційних засобів відповідно до інструкцій з їх використання після ремонтних робіт незалежно від графіка прибирань. Під час роботи харчоблоку заборонені будь-які ремонтні роботи.
За утримання приміщень харчоблоку в санітарному стані відповідає кухар, а медична сестра здійснює контроль.
За матеріалами: відділення організації санітарно-гігієнічних досліджень Дрогобицького міжміського відділу ДУ “Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України” .
Стаття 201 закону «Про охорону дитинства» встановлює, що дитина віком до 16 років з 22:00 до 6:00 може перебувати в закладах, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або в закладах громадського харчування лише в присутності принаймні одного з батьків чи іншого законного представника або особи, яка її супроводжує й несе за неї персональну відповідальність.
Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи зобов’язані вживати заходів щодо недопущення в такі заклади з 22:00 до 6:00 дітей до 16 років без супроводження батьків чи іншого законного представника або особи, яка дітей супроводжує та несе за них персональну відповідальність. Також вони мають право в цей період вимагати у відвідувачів таких закладів документи, що підтверджують досягнення ними 16-річного віку.
Діяльність у сфері розваг — це господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що полягає в проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів). Це, зокрема, більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (ст.14 Податкового кодексу).
До закладів громадського харчування належать ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад, що забезпечує харчуванням невизначену кількість фізосіб. Віднесення до закладів громадського харчування не залежить від територіальних ознак (місця) провадження відповідної господарської діяльності та ступеня доступності харчування будь-яким особам (п.27 ч.1 ст.1 закону «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»).
Зазначений перелік діяльності закладів не є вичерпним.
Відповідальність за порушення
За порушення вимог законодавства щодо порядку перебування дітей у закладах, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або в закладах громадського харчування передбачена відповідальність як для суб’єктів господарювання, так і для батьків.
Зокрема, суб’єкти господарювання (посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадяни — власники підприємств чи уповноважені ними особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності) несуть відповідальність за ст.1801 Кодексу про адміністративні правопорушення. За порушення порядку перебування дітей у закладах, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або в закладах громадського харчування, учинене суб’єктом господарювання
вперше, передбачено штраф у розмірі від 340 до 850 грн. За вчинення такого правопорушення вдруге протягом року штраф становитиме вже від 850 до 1700 грн.
Що стосується батьків або законних представників дитини, то в разі виявлення особи віком до 16 років у розважальному закладі та/або закладі громадського харчування після 22:00 без супроводу дорослих її батьків може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання обов’язків щодо виховання дітей (ст.184 КпАП). Уперше до батьків можуть застосувати попередження або накладення штрафу від 850 до 1700 грн. За вчинення такого правопорушення повторно протягом року передбачено штраф від 1700 до 5100 грн.
Контроль за дотриманням указаних положень закону здійснюють працівники органів Національної поліції, які мають право в разі виявлення таких правопорушень складати щодо осіб протоколи про адмінправопорушення. Розглядатиме ці папери суд.
Відповідно до ст. 187 КЗпП України неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Про це нагадує Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Вік, з якого допускається прийняття на роботу неповнолітніх, згідно із ст. 188 КЗпП України, – 16 років. Але як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.
Для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, що досягли 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.
На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження.
Для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) робочий день має становити 24 години на тиждень, для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку.
Зарплата неповнолітнім працівникам виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Праця працівників, молодших ніж 188 років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
Особам, які не досягли 18 років забороняється працювати на:
на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці;
на підземних роботах;
на роботах, що передбачають підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для неповнолітніх граничні норми;
нічних, надурочних роботах і роботах у вихідні дні.
Далее
Особа оскаржила до суду своє звільнення з посади в облдержадміністрації. Наказом відповідача особу було вирішено звільнити у зв`язку з незгодою на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу».
Позивач же покликалась на те, що вона не висловлювала незгоду на проходження державної служби у зв`язку зі зміною її істотних умов, оскільки відповідно до приписів ст. 43 Закону України «Про державну службу» протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці вона не подала заяви ні про звільнення, ні про переведення на іншу запропоновану посаду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а апеляційний адміністративний суд вирішив задовольнити позовні вимоги.
Касаційний адміністративний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності наказу відповідача.
Суд зазначив, що за приписами пункту 1 частини першої статті 41 Закону державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), — за рішенням керівника державної служби. Відповідно до частини другої цієї статті переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону підставами для зміни істотних умов державної служби є, зокрема, ліквідація або реорганізація державного органу; зменшення фонду оплати праці державного органу; скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Згідно з частиною 4 даної статі про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
ВС дійшов висновку, що нормами ч. 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу» передбачено форми незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби, а саме: подання заяви про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» та подання заяви про переведення на іншу запропоновану посаду.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, що оскільки заяви про звільнення від позивача не надходило, а останнім заявлено лише незгоду із запропонованою посадою, то з цього слідує, що, позивач, не надавши відповідачу заяву про звільнення, погодився на продовження державної служби (постанова від 27.06.2019 у справі №805/4301/16-а).
Далее
Малозначність спору як касаційний фільтр обмежує значну кількість громадян у праві на справедливий суд. Адже у суспільстві довіра до Верховного Суду дещо вища, ніж до перших двох інстанцій.
З огляду на це у проекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (№10456) міститься дві ключові пропозиції.
По-перше, пропонується знизити удвічі межу малозначності спорів і визначити додаткові категорії справ, які не можуть визнаватися такими та розглядатися у порядку спрощеного провадження. Зокрема, йдеться про захист честі та гідності, а також про трудові, споживчі та деякі сімейні спори. За винятком випадків, коли сторони самі погоджуються на розгляд справи без їхньої участі.
Другий спосіб забезпечення права на справедливий суд, на думку автора, є звільнення від сплати судового збору певних категорій позивачів, наприклад у справах про відшкодування шкоди здоров’ю, захист інтересів неповнолітніх або недієздатних осіб. До «пільговиків» пропонується віднести й внутрішньо переміщених осіб, одиноких матерів (батьків), які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, тощо.
Що стосується навантаження на касаційний суд, то це питання, на думку автора ініціативи, має вирішуватися державою без заподіяння будь-якої шкоди правам громадян. Утім, крім судового збору, на заваді останнім може стати доступність правової допомоги. Адже якщо справу не можна визнати малозначною, то у переважній більшості випадків інтереси позивача в ній має представляти адвокат.
