Фабула справи № 902/341/17: Міська рада (позивач) звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи — підприємця (відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди з габаритними розмірами. Позов мотивовано самовільним зайняттям земельної ділянки та розміщенням на ній тимчасової споруди без належного на те права.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову було відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на час розгляду справи на земельній ділянці розташовано об’єкт нерухомого майна, що належить відповідачу, який використовує його у підприємницькій діяльності, тому застосування обраного позивачем способу захисту своїх прав фактично не призведе до їх відновлення, зокрема до реального повернення земельної ділянки у користування позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками, зробленими судами першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги спрямовані та безпосередньо стосуються, у тому числі, позбавлення відповідача права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки фактично йдеться про припинення права власності відповідача шляхом знесення розташованого на цій земельній ділянці об’єкта нерухомості, що суперечить положенням Конституції України та вимогам законодавства, яке регулює відповідні правовідносини власності в Україні.
В постанові від 14.03.2019 у справі № 902/341/17 Верховний Суд зазначив наступне.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, зокрема з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про внесення змін до положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. Про це йдеться на сайті Президента.
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
Далее
?Постанова КГС ВС від 21.06.2019 № 910/10126/18:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82599585
⚡Ключові тезиси:
✔️ 32. Третьою особою-1 подано до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат в сумі 92,00 грн, понесених у зв’язку з переглядом рішення та постанови попередніх судових інстанцій у касаційному порядку (направлення іншим учасникам справи пояснень на касаційну скаргу Позивача), які Третя особа-1, посилаючись на пункт 4 частини 3 статті 123 та частину 13 статті 129 ГПК України, просить стягнути з Відповідачів.
✔️✔️32.1. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові — на позивача.
✔️Водночас, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина 13 статті 129 ГПК України).
✔️32.2. Проте, зважаючи на те, що згідно з пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою в позові покладаються на Позивача, а Третя особа-1 підтримує позовні вимоги Позивача, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Третьої особи-1.
Далее
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення — догана або звільнення. Про це нагадує Управління Держраці у Хмельницькій області.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
Відповідно до ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
В ст. 149 КЗпП зазначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порядок зняття дисциплінарного стягнення визначено в ст.151 КЗпП, а саме:
якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення,
якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
