2 квітня Касаційний адміністративний суд Верховного Суду ухвалив передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №510/1286/16-а за позовом до Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. Причиною передачі справи КАС ВС зазначив необхідність формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах, зокрема у спорах стосовно соціального захисту.
Перерахунок пенсії — без обмеження строків?
До Ренійського районного суду Одеської області звернулась позивач із адміністративним позовом до управління ПФУ у Ренійському районі Одеської області щодо визнання протиправним дії стосовно неврахування при обчислення пенсії індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, преміїй до свят та інших виплат. Позивач вимагала зобов’язати управління ПФУ здійснити перерахунок її пенсії як державному службовцю з дати її призначення з урахуванням зазначених вище доплат за 24 календарних місяця. Судом першої інстанції судові вимоги було задоволено в повному обсязі, а судом другої — залишено це рішення без змін.
Під час розгляду справи у Верховному Суді у колегії суддів Касаційного адміністративного суду постала необхідність формування правової позиції з ряду питань, а саме:
Основною складовою проблематики цього правового питання є те, що процесуальне законодавство у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних виплат, які державний орган з власної вини протягом тривалого часу не виплачував особі або виплачував у неповному розмірі.
Системний аналіз законодавства дав підстави дійти висновку, що за загальним правилом не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини державного органа.
ВП ВС у аналогічній справі зробила наступний висновок: «Зважаючи на те, що позивач на час призначення йому пенсії мав право на включення до складу його грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, отримуваної ним щомісячної додаткової грошової винагороди, а управління Пенсійного фонду України протиправно відмовило у проведенні перерахунку розміру пенсії, позовні вимоги про зобов’язання відповідача перерахувати розмір пенсії позивача підлягають задоволенню без обмеження строком».
Судова практика з аналогічних питань
Якщо розглядати питання осіб, яким пенсія була нарахована при призначені у зменшеному вигляді або вчасно не перерахована (за винятком абсолютного права), практика наразі не є однозначною та позитивною для пенсіонерів.
Зокрема, у справах, предметом спору яких є зобов’язання ПФУ провести перерахунок пенсії з урахуванням включення в заробітну плату додаткових нарахувань, застосовуються положення ст. 99 КАС України, яка встановлювала обмеження щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Проте наявна й інша правова позиція щодо застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах: у постанові Верховного Суду у справі №646/6250/17 зазначено, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Крім того, в судовому рішенні вказано, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, проаналізувавши всі наведені вище правові норми та аспекти, можна дійти висновку, що адміністративний суд не повинен застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов’язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов’язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Така ж неможливість обмежувати шестимісячним строком реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов’язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов’язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов’язок держави перед громадянином — 6 місяців.
Саме у таких рішеннях щодо таких неоднозначних питань повною мірою знаходить своє відображення призначення Верховного Суду як «суду права», оскільки відбувається розгляд справи, що має найважливіше значення для суспільства та держави. Адже призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні — сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.
Питання строків актуальне також для справ, у яких виплату пенсії припинено у зв’язку з виїздом особи на постійне місце проживання за кордон. Таке припинення визнане рішенням Конституційного суду неконституційним ще у 2009 році (рішення №25-рп/2009), однак ні автоматичного відновлення таких виплат, ні виплат за заявами пенсіонерів не відбулося. Пенсійні органи просять осіб повторно подавати всі документи для створення втрачених вже пенсійних справ і, відповідно, виплати поновлюють тільки з моменту подання повторно повного пакету документів, а не з рішення Конституційного Суду.
Окрема думка щодо передачі справи до ВП ВС
В окремій думці щодо ухвали по справі №510/1286/16-а суддя Михайло Гриців зазначив, що рішення про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є тим судовим рішенням, яке належало ухвалити за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанції.
Щодо застосування норм ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб» та незастосування норми ст. 122 КАС (ст. 99 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб’єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальних страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, про що зазначено в ухвалі Суду від 02 квітня 2019 року, слід зазначити таке.
Проаналізувавши норми права, можна дійти висновку про те, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються суми пенсії, нараховані пенсіонеру, проте не отримані ним з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Отже, існують дві умови, за яких невиплачені пенсіонерові суми пенсії виплачуються без обмеження будь-яким строком: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплачені саме з вини цього пенсійного органу.
У справі, що безпосередньо розглядається, позивач звернулася до суду з позовом у зв’язку з тим, що пенсійний орган не врахував їй при призначенні пенсії суми отриманих нею виплат, з яких сплачено страхові внески, отже, ці суми не нараховані і є спірними. Застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, тому не можна спочатку вирішити спір і у разі задоволення позову не застосовувати строки (через те, що встановлена вина пенсійного органу у невиплаті спірних сум), а у разі відмови у задоволенні позову — їх (строки) застосовувати.
На думку судді Гриціва М. І., у цій справі у Суду були підстави ухвалити одне з кінцевих судових рішень по суті заявлених вимог та не передавати справу до Великої Палати Верховного Суду.
Минэкономразвития определило механизм составления и подачи государственными инспекторами по вопросам интеллектуальной собственности органам, уполномоченным рассматривать дела об административных правонарушениях, протоколов и материалов об админправонарушениях.
Соответствующий приказ от 13 февраля 2019 года № 217, зарегистрированный в Минюсте, вступил в силу 9 апреля 2019 года.
Указанным приказом утверждена Инструкция по оформлению государственными инспекторами по вопросам интеллектуальной собственности Министерства экономического развития и торговли Украины материалов об административных правонарушениях.
Протокол об административном правонарушении, ответственность за совершение которого предусмотрена статьями 51-2, 164-9, 164-13, 164-17, 164-18 и 186-7 (в части недоставки или нарушения срока доставки обязательного безоплатного экземпляра патентных документов) КУоАП, составляется не позже 24 часов с момента выявления лица, совершившего правонарушение, с указанием сведений в соответствии с ч. 1 ст. 256 Кодекса. В этой части указано, что в протоколе об админправонарушении указываются: дата и место его составления, должность, ФИО лица, составившего протокол; сведения о лице, привлекаемом к админответственности (в случае его выявления); место, время совершения и суть админправонарушения; нормативный акт, предусматривающий ответственность за данное правонарушение; фамилии, адреса свидетелей и потерпевших, если они есть; пояснения лица, привлекаемого к админответственности; другие сведения, необходимые для решения дела. Если правонарушением причинен материальный вред, об этом также указывается в протоколе.
Форма протокола приведена в приложении 1 к Инструкции.
Если правонарушение совершено несколькими лицами, протокол об административном правонарушении составляется на каждое лицо отдельно. Если одно лицо совершило несколько отдельных административных правонарушений, протоколы составляются в отношении каждого из них.
Протокол об админправонарушении составляется в присутствии лица, привлекаемого к админответственности, на украинском языке с использованием компьютерной техники или разборчивым почерком на печатных бланках. Обязательно указывается часть соответствующей статьи КУоАП, согласно которой наступает админответственность.
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України роз’яснило порядок відкриття нерезидентам рахунків у фінансових установах.
Так, 7 лютого 2019 року набули чинності закони України від 15 травня 2018 року № 2418-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння залученню іноземних інвестицій» та від 21 червня 2018 року № 2473- VІІІ «Про валюту і валютні операції», відповідно до яких юридичні особи – нерезиденти набули права відкривати рахунки в банках України.
Взяття на облік іноземної компанії, організації, що планує відкрити рахунок в банку або іншій фінансовій установі України та яка не має майнових прав на нерухомість та землю в Україні, здійснюється у контролюючому органі за місцезнаходженням банку або іншої фінансової установи на підставі поданих до такого органу документів.
Під час взяття на облік в контролюючому органі, іноземній компанії присвоюється реєстраційний (обліковий) номер та видається довідка про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, за формою № 34-ОПП, у якій після рядка «(найменування та код контролюючого органу)» зазначається «як іноземна компанія, що планує відкрити рахунок в банку».
Банк відкриває рахунки юридичним особам – нерезидентам та представництвам юридичних осіб – нерезидентів в Україні за умови подання копії документу про взяття їх на облік у контролюючих органах.
Крім того, банк зобов’язаний надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття рахунку платника податків клієнта банку та проводити видаткові операції за рахунком такого клієнта в порядку, визначеному ст. 69 Податкового кодексу України.
Далее
Касаційний цивільний суд Верховного Суду розглядав касаційну скаргу у справі за позовом осіб до Департаменту житлового господарства міської ради про визнання права на приватизацію.
Суд першої інстанції позов частково задовольнив, визнавши, що позивачі мають право на приватизацію кімнат. А суд апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовив.
В касаційній скарзі скаржники зазначили, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення позивачів, а про оскаржену постанову дізналися лише при зверненні до суду першої інстанції для отримання виконавчого листа. Всі листи, направлені апеляційним судом поверталися із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий розгляд до апеляційного суду.
Суд зазначив, що відповідно до частин шостої, сьомої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Юридичним особам та фізичним особам-підприємцям у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Верховний Суд вказав, що повістки про судове засідання були направлені позивачам, проте повернулися із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Не визнав доказом належного повідомлення про судове засідання суд касаційної інстанції і довідку про доставку SMS , оскільки у матеріалах справи відсутня заява особи про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення.
Суд касаційної інстанції зауважив, що згідно з пунктом 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
ВС зазначив, що не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання і оголошення, розміщене на сайті Судова влада України, оскільки згідно зі статтею 128 ЦПК такий порядок повідомлення розрахований на відповідача, третю особу, свідка, заінтересованих осіб, а не на позивача (постанова від 27.03.2019 у справі № 201/6092/17).
Далее
лице, і вона попросила зняти маску. Та захисник проявив характер і відмовився.
О.Леонідова вирішила не здаватись і винесла ухвалу про попередження, заявивши: якщо наступного разу він знову прийде в масці, вона застосує захід процесуального примусу. Проте адвокат виявився міцним горішком і заявив судді відвід, стверджуючи, що та скоїла злочин.
Суддя у свою чергу поскаржилася до Вищої ради правосуддя (№1507/0/6-19). На її думку, заявлений їй відвід свідчить про втручання в діяльність. Щоб довести членам ВРП, що її обурення не безпідставне, О.Леонідова надіслала фото представника позивача в масці. Також додала до повідомлення заяву про відвід, яку написав адвокат.
Державна служба України з питань праці та її територіальні органи уповноважені здійснювати перевірку дотримання юрособами, які використовують найману працю, у тому числі гарантій, встановлених Законом “Про колективні договори і угоди”.
Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом товариства до ГУ Держпраці про визнання протиправним та скасування припису.
Що сталося:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати припис відповідача, яким встановлено порушення позивачем умов колективного договору, що передбачає заборону загального зменшення тривалості робочого часу більше ніж на 8 годин на тиждень (відбулося введення нового графіку роботи з одноденним робочим тижнем).
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач помилково виніс оскаржуваний припис щодо порушення ним пункту 3.3 колективного договору, оскільки його положення можуть застосовуватися лише у разі зменшення обсягів виробництва. Скаржник також вважає, що виключні повноваження щодо здійснення контролю виконання умов колективного договору законодавством покладено на самих учасників такого договору, зокрема, профспілкові організації, трудові колективи, відтак, втручання державних органів у правовідносини, що виникають у процесі виконання колективного договору, є неправомірними.
Позиція Верховного Суду:
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій, наказом керівника товариства запроваджено зміну істотних умов праці, а саме: введено новий графік роботи з одноденним робочим тижнем. Станом на дату прийняття цього наказу чинним був колективний договір, відповідно до п. 3.3.2 якого встановлено, що загальне зменшення тривалості робочого часу не повинно перевищувати 8 годин на тиждень.
З огляду на це Суд погодився з тим, що позивач допустив порушення вимог ст. 18 КЗпП, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9 Закону “Про колективні договори і угоди”, оскільки не дотримався норм та гарантій, встановлених чинним колективним договором.
Колегія суддів також відхилила доводи позивача стосовно того, що органи Держпраці не мають права втручатися у правовідносини, що виникають з колективного договору.
Згідно з Положенням про Державну службу України з питань праці цей орган відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Отже, орган Держпраці при винесенні оскаржуваного припису діяв у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.
Крім того, колегія суддів, проаналізувавши ст. 1, 5, 7 Закону “Про колективні договори і угоди” та ст. 10 КЗпП, дійшла висновку, що колективні договори укладаються на всіх підприємствах, в установах та організаціях, де застосовується наймана праця; умови колективного договору, укладеного на основі чинного законодавства, є обов’язковими для сторін відповідного договору. При цьому у колективному договорі сторони визначають взаємні зобов’язання, у тому числі щодо змін в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості.
Колегія суддів зазначила, що оскільки забезпечення роботодавцем дотримання гарантій, передбачених колективними договорами, належить у тому числі до сфери регулювання трудового законодавства, зокрема Закону “Про колективні договори і угоди”, то орган Держпраці під час здійснення перевірки додержання позивачем законодавства про працю та винесення оскаржуваного припису діяв у межах повноважень та у порядку, що визначені законом.
Далее
