Постанова 27 лютого 2019 року справа № 201/7316/16-ц провадження № 61-10611св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Позивач подав до місцевого суду заяву про витребування доказів, в якій просив витребувати документи, що стосуються укладених між сторонами договорів. Вказана заява була задоволена ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2016 року, однак банком вона не виконана з посиланням на відсутність доступу до інформації за рахунками клієнтів, що були розташовані на тимчасово окупованій території.
Верховний Суд вважає непереконливими доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про неможливість виконати ухвалу про витребування доказів з посиланням на те, що у зв’язку з окупацією Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо укладених між сторонами договорів, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов’язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Договір банківського вкладу та договори банківських рахунків укладені позивачем з юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк», а не з його кримською філією, яка не є суб’єктом цивільного права, не наділена правосуб’єктністю.
Відтак банк зобов’язаний зберігати інформацію про рахунки клієнтів, й за усіма обставинами в банку має бути наявна необхідна інформація за спірними договорами, яку він повинен надати на виконання ухвали про витребування доказів.
…
Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв’язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача — фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
… справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
ДалееЗараз тільки 6 країн світу досягли гендерної рівності, і всі вони розташовані в Євросоюзі. Це Бельгія, Данія, Франція, Латвія, Люксембург і Швеція.
У дослідженні Світового банку Women, Business and the Law аналізувалося законодавство 187 країн за 8 критеріями. Сюди ввійшли: рівність оплати праці, рівні можливості працевлаштування і ведення бізнесу, законодавство у сфері управління активами, що належать жінкам, рівне пенсійне забезпечення, свобода пересування, а також законодавство щодо сім’ї і шлюбу (декретна відпустка для молодих батьків і гарантії збереження за жінкою робочого місця під час такої відпустки). За кожним показником країні присвоювалися бали.
Седьмого марта вступило в силу постановление Кабмина от 27 февраля № 143, которым утверждены новые нормы потребления газа.
Так, для потребителей без счетчика норма потребления при наличии централизованного горячего водоснабжения установлена на уровне 3,28 куб. м на одного человека.
В случае отсутствия централизованного снабжения горячей водой и газового водонагревателя норма потребления газа составляет 5,39 куб. м на одного человека.
Як ВС переклав тягар забезпечення житлом одних осіб на плечі та гаманці інших
Останніми роками від керівництва держави та ЗМІ тільки й чути про судову реформу, яка нібито була проведена в Україні. Дійсно, до Верховного Суду обрали нових суддів, але фактично все залишилося без змін. І судова практика тому яскраве підтвердження.
Квартира з мешканцями
Ось один приклад. Не маючи власного житла, молода сім’я придбала квартиру в акціонерного товариства, яка належала йому на правах приватної власності. В цій квартирі зареєстрована та проживає інша сім’я, хоча має у власності 3/10 будинку в м.Чернігові, розташованого на земельній ділянці площею 684 м2.
«С сентября 2019 года предусматривается обучение девушек в военных лицеях», — заявила Гуменюк.
В Минобороны подчеркнули: ведется работа по внедрению унифицированного подхода с учетом гендерной составляющей в учебных программах вуза.
«Соответствующий пилотный проект реализуется на базе Национального университета обороны Украины имени Ивана Черняховского и Военного института Киевского национального университета имени Тараса Шевченко», — добавила она
По ее мнению, внедрение гендерной политики поможет женщинам участвовать в деятельности войска, а также поможет создать гендерно сбалансированные войска.
Велика Палата Верховного Суду у справі №904/7326/17 винесла Постанову від 5 грудня 2018 року, в якій зазначила, що системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними.
Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень як однієї з необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, схваленою Указом Президента України №276/2015 від 20 травня 2015 року.
П. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII та п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов’язковість при здійсненні виконавчого провадження органами Державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору, пред’явити виконавчий документ для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 Закону №1404-VIII віднесено до компетенції і органів Державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону). Тобто вказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між Державною виконавчою службою та приватними виконавцями.
Ч. 1 ст. 27 Закону №1403-VIII і ч. 2 ст. 24 цього Закону також передбачають право фізичних і юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом №1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Залежно від вибору стягувача та після пред’явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені ст. 18 Закону №1404-VIII права й обов’язки, зокрема обов’язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Для стягувача має значення, звертатися до органу Державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:
Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів Державної виконавчої служби позбавить стягувача прав та гарантій, встановлених законодавством.
Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який першим відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.
Разом з тим, встановлене абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону №1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абз. 2 ч. 1 цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.
