Велика Палата Верховного Суду у справі №904/7326/17 винесла Постанову від 5 грудня 2018 року, в якій зазначила, що системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними.
Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень як однієї з необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, схваленою Указом Президента України №276/2015 від 20 травня 2015 року.
П. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII та п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов’язковість при здійсненні виконавчого провадження органами Державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору, пред’явити виконавчий документ для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 Закону №1404-VIII віднесено до компетенції і органів Державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону). Тобто вказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між Державною виконавчою службою та приватними виконавцями.
Ч. 1 ст. 27 Закону №1403-VIII і ч. 2 ст. 24 цього Закону також передбачають право фізичних і юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом №1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Залежно від вибору стягувача та після пред’явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені ст. 18 Закону №1404-VIII права й обов’язки, зокрема обов’язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Для стягувача має значення, звертатися до органу Державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:
Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів Державної виконавчої служби позбавить стягувача прав та гарантій, встановлених законодавством.
Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який першим відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.
Разом з тим, встановлене абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону №1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абз. 2 ч. 1 цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.
Cам по собі факт неповідомлення про настання страхового випадку не може братися за основу рішення. Такий висновок зробив ВС в постанові №208/7291/13-ц.
Постанова
16 січня 2019 року м.Київ №208/7291/13-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року ПАТ «Страхова компанія «Країна» звернулося з позовом до Особи 2 про відшкодування збитків у порядку регресу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.06.2012 відповідач, керуючи автомобілем ВАЗ-21083, реєстраційний №*, порушив вимоги Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль ВАЗ-21154, реєстраційний №**.
У школах України вирішили скасувати атестати. Тепер учні та випускники будуть отримувати свідоцтво про освіту. При цьому, документи стануть доступними для осіб з вадами зору – їх виготовлять зі шрифтом Брайля. Таку постанову уряд ухвалив на засіданні 6 березня.
«Українські школярі відтепер будуть отримувати після 4-го класу свідоцтво про здобуття початкової освіти; після 9-го – свідоцтво про отримання базової середньої освіти; а після завершення школи в 11-му (12) класі – свідоцтво про отримання повної загальної середньої освіти», – пояснили у Міністерстві освіти України.
Нагадаємо, з 5 лютого до 25 березня триватиме реєстрація на основну сесію зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Абітурієнтам пояснили особливості нової кампанії.
Раніше Міносвіти значно скоротило бюрократію у школах, ухваливши нову інструкцію. Вона зменшила кількість рекомендованої ділової документації для вчителів. До навчального року 2018/2019 в Україні відкрилися 25 нових та повністю модернізованих шкіл.
ДалееВерховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда при рассмотрении спора c «Приватбанком» о взыскании задолженности по кредитному договору отметил ничтожность пункта кредитного договора о комиссиях (ежемесячная уплата вознаграждения за предоставление финансового инструмента). К такому же выводу в 2016 году пришел и ВСУ.
Законодавець передбачив право сторін у будь-якому процесі на виправлення допущених у рішенні суду описок, помилок, нагадує Хмельницький окружний адміністративний суд.
Суд може виправити лише ті арифметичні помилки та описки, яких він сам припустився.
В адміністративному процесі цьому питанню присвячена стаття 253 Кодексу адміністративного судочинства України.
Норма цієї статті визначає два варіанти виправлення описки чи арифметичної помилки: з власної ініціативи суду або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи.
У відповідності до пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Аналогічне положення міститься і у пункті 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 62 «Про судове рішення» та в пункті 19 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».
Арифметичною вважається помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв’язку з використанням несправної техніки.
Не є арифметичною помилкою, а отже і не може бути виправлене в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, застосування неправильних методик підрахунку, помилкових вихідних даних для проведення арифметичних обчислень.
Описка – це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Це помилки зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є описками граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів тощо.
Питання виправлення помилок може розглядатись в судовому засіданні з наданням можливості особам, які беруть участь у справі, висловити думку з цього питання. Тому суд обов’язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце судового засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не зупиняє розгляд питання.
Також в адміністративному процесі такі заяви можуть бути розглянуті у порядку письмового провадження (з повідомленням сторін).
Ухвала про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалось відповідне судове рішення.
Далее
Кабінет Міністрів України скасував норму обов’язкового ведення книги відгуків і пропозицій. Про це повідомляє Мінекономрозвитку.
«Книга відгуків і пропозицій на виробництвах, у торгівлі та закладах громадського харчування запроваджена ще за радянських часів з метою захисту прав споживачів через фіксацію у ній фактів їх порушення, рекомендацій та відгуків. Наразі ця форма захисту прав споживачів є неефективною і жодним чином не вирішує їхніх проблем», – йдеться у повідомленні.
На практиці існує низка сучасних і більш дієвих інструментів для споживачів захистити свої права: можливість залишати відгуки на сайтах самих закладів або ж на інших спеціалізованих сайтах, прямі звернення до Держпродспоживслужби, Державної фіскальної служби, суду, зазначили у Міністерстві.
«Скасування книг дозволить зменшити фінансові витрати усіх підприємств на 125 млн гривень на рік», – заявили у відомстві.
Далее
