Скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, викладеною російською мовою, однак Касаційний цивільний суд у складі ВС залишив її без руху, посилаючись на ч.1 ст.9 Цивільного процесуального кодексу, відповідно до якої цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
«У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа № 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Відповідно до ч.4 ст.9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом», — йдеться в ухвалі КЦС від 21 січня 2019 року.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою. Разом з тим, у рішенні зазначається, що заявник не позбавлений права звернутися до перекладача з метою приведення касаційної скарги у відповідність до вимог закону.
Государство бесплатно будет обеспечивать учеников и учителей не только бумажными, но и электронными учебниками. Речь идет и об электронных версиях бумажных учебников, в формате pdf, и о собственно электронных учебниках и учебниках с аудиосопровождением.
Это заложено в новый Порядок обеспечения учебниками и пособиями получателей полного общего среднего образования и педагогических работников, который утвердил Кабмин в ходе заседания 23 января 2019 года.
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 161/3245/15-ц заключила, что исковые требования относительно обжалования регистрации права собственности, осуществленной на основании дубликата договора купли-продажи, правомерность выдачи которого оспаривается, должны рассматриваться в порядке гражданского, а не административного судопроизводства.
Соответствующее постановление было принято 14 ноября 2018 года.
Дело касалось незаконного, по мнению банка-истца (приобрел право собственности на спорный офис на основании заочного решения суда по ипотечному договору), отчуждение нежилого помещения: нотариус выдал должнику дубликат договора купли-продажи (оригинал которого хранился у истца, являющегося ипотекодержателем), на основании которого было зарегистрировано право собственности за должником, что позволило неоднократно отчуждать нежилое помещение без согласия ипотекодержателя, невзирая на наложенный запрет на отчуждение.
Большая Палата согласилась с низшими судами, рассмотревшими требования относительно осуществленной коммунальным предприятием государственной регистрации права собственности на упомянутое недвижимое имущество в порядке гражданского судопроизводства, поскольку их предметом в этом случае является не проверка административно-предписывающих действий государственного регистратора — бюро технической инвентаризации или установления законности (незаконности) его действий, а отмена решений относительно государственной регистрации права собственности должника на основании дубликата договора покупки-продажи, что непосредственно связано со спором о защите вещественного (гражданского) права на это имущество.
Относительно выводов судов предыдущих инстанций по существу решения указанного спора Большая Палата отметила, что оспариваемый дубликат договора, который полностью отвечает оригиналу, не имеет самостоятельного значения и силы правовой сделки, поскольку его выдача не устанавливает, не изменяет и не прекращает гражданских прав и обязанностей, а является документом, который лишь дублирует, воссоздает содержание договора, и не может нарушать права истца. Закон не предусматривает возможности признания его недействительным через суд в связи с несоблюдением частным нотариусом установленной процедуры его выдачи, определенной статьей 53 Закона «О нотариате» и пунктом 29 Инструкции о порядке совершения нотариальных действий.
«Поскольку правовые основания для признания недействительным дубликата договора отсутствуют, нельзя признать законными выводы судов предыдущих инстанций в части удовлетворения требования истца об отмене решения о государственной регистрации КП «Волынское ОБТИ» от 22 декабря 2011 года права собственности ЛИЦО_3 на офис (А-5) общей площадью 148,6 кв. м, что находится по адресу: АДРЕС_2, решение которых зависит от основного требования, а также ввиду того, что на время совершения таких действий ЛИЦО_3 был владельцем этого недвижимого имущества», — отмечено в постановлении Большой Палаты.
Далее
Кабінет Міністрів України розширив категорії одержувачів соціальних стипендій, зокрема, нещодано надав право на її отримання всім учасникам бойових дій та постраждалим учасникам Революції Гідності.
«Розширено категорії одержувачів соціальних стипендій, надавши право на отримання соціальних стипендій всім учасникам бойових дій, зокрема особам, визнаним потерпілими учасниками Революції Гідності, особам з інвалідністю, отриманою внаслідок війни, і учасникам заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій і Луганській областях та їхнім дітям, які є студентами вищих навчальних закладів», — йдеться в повідомленні прес-служби Міністерства соціальної політики.
Також скасовано обмеження за віком (23 роки) учасникам бойових дій при наданні соціальної стипендії.
Крім того, встановлено терміни надання підтверджувальних документів на продовження виплати соціальних стипендій студентами з інвалідністю, осіб з інвалідністю I-III групи та студентів з сімей, які отримують допомогу відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».
Серед іншого, затверджено право на виплату соцстіпендії за минулий період, якщо несвоєчасне внесеня студента (курсанта) до списків студентів, яким призначено соціальну стипендію, сталося не з його вини.
Далее
Позивач просила суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення, якою її визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до обставин справи інспектором винесено постанову у справі про адміністративне порушення, згідно з якою позивач здійснила зупинку на тротуарі, чим створила перешкоду для руху пішоходів, та порушила п.п. 15.10 (д) ПДР України.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом.
Проте ВС з висновками судів не погодився, а оскаржену позивачем постанову скасував.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій був застосований Закон, який не підлягав застосуванню, а саме — частина перша статті 122 КУпАП, що є наслідком скасування судових рішень.
Положеннями частини першої статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Далее
До суду звернулась особа з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади вчителя та поновлення на посаді.
Позивач зазначала, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та займала посаду вчителя англійської мови. У серпні позивач надіслала адміністрації школи заяву про продовження відпустки у зв’язку із тим, що у період відпустки перебувала на лікарняному. Проте її було звільнено з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Позивач вважала, що її звільнено незаконно, оскільки щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Суди вирішили відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено з додержанням вимог чинного трудового законодавства.
З висновками судів попередніх інстанцій погодився і Верховний Суд.
ВС зазначив, що статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Згідно з пунктом 2 части першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
Далее
