?Постанова КЦС ВС від 25.07.2019 № 574/895/18 (61-10952св19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272297
⚡Ключові тезиси:
✔️Селянське (фермерське) господарство «Лан» (далі — СФГ «Лан») звернулося в суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Едельвейс-2007» (далі — ФГ «Едельвейс»), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Буринської міської ради Буринського району Сумської області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про його державну реєстрацію.
✔️Позовні вимоги мотивувало тим, що 17 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, за яким господарство прийняло в строкове платне користування, строком на 20 років, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована на території Успенської сільської ради Буринського району Сумської області. Вказаний договір був зареєстрований в Буринському РВ СРФ ДП «Центр ДЗК» 17 жовтня 2005 року за № 040562700387. Однак, 14 березня 2018 року між відповідачами був укладений інший договір оренди, відповідно до якого вказану земельну ділянку ОСОБА_1 передала у користування ФГ «Едельвейс-2007», державна реєстрація якого була проведена реєстратором Буринської міської ради 16 березня 2018 року.
✔️Відповідно до приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
✔️Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
✔️Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
✔️✔️Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
✔️✔️Проаналізувавши вказані вище норми закону та взявши до уваги, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів перевірки державним реєстратором при вчиненні державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі відсутності державної реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку в органі, до компетенції якого раніше належали відповідні функції, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, оскільки одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства України та призводить до порушення права позивача, як орендаря.
?Постанова КЦС ВС від 17.07.2019 № 453/749/17 (61-10464св19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272138
⚡Ключові тезиси:
✔️Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
✔️Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
✔️Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_12 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
✔️У справі, що переглядається, судом установлено факт реконструкції ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та горища багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 з добудовою мансарди.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
✔️✔️Таким чином, встановивши, що спірне допоміжне приміщення використовується для обслуговування будинку та у цьому приміщенні знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку, якої відповідачем отримано не було.
?Постанова КАС ВС від 24.07.2019 № 804/9872/15 (К/9901/11045/18):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83220479
⚡Ключові тезиси:
✔️74. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця — учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
✔️75. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
✔️76. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.
✔️77. Зазначена правова позиція була висловлена у постанові від 22.02.2017 Верховного Суду України у справі № 6-2677цс16 і Суд з нею погоджується.
✔️78. Позивач протягом усього часу розгляду справи судами не заявляв вимоги про визнання торгів, проведених 28.04.2010, недійсними. Лише просив скасувати Акт про проведення прилюдних торгів від 18.05.2010.
✔️✔️79. Зазначений акт від 18.05.2010 самостійних правових наслідків для боржника, власника його майна не становить. Тому суд апеляційної інстанції, обґрунтовано перевіривши оскаржувані позивачам дії виконавчої служби на предмет дотримання Закону України «Про виконавче провадження», та дійшов правильного висновку про відмову в позові. Скасування зазначеного акту не спричиняє в даному разі захисту чи відновлення прав позивача.
Фабула судового акта: Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу ПАТ «Банк «Форум» (Банк, кредитор, позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і скасувала рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, направивши її на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Для розуміння правовової позиції Великої Палати, що розглянула справу з огляду на наявність виключної правової проблеми, варто звернути увагу на один з висновків, яких дійшли суди попередніх інстанцій, які у задоволені позовних вимог Банку відмовили.
Ці судові рішення мотивовані тим, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Оскільки виконання основного зобов’язання боржник здійснює за наданою йому судом розстрочкою, це виключає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання.
Велика Палата Верховного Суду такий висновок вважає хибним і зазначає, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, що випливає із змісту норми ст. 593 ЦК України, ст.ст. 7 і 33 Закону України «Про іпотеку»
Велика Палата звернула увагу на те, що що позивач набув право вимоги до боржників за укладеними з ними кредитними договорами та реалізував це право вимоги, звернувшись до суду, рішення якого про стягнення на його користь заборгованості не виконані.
В подальшому позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідача цієї ж суми заборгованості, а саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов’язання, для чого є необхідним судове рішення.
Отже, йдеться про застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права, що не є подвійним стягненням заборгованості.
Слід також зазначити, що в цій справі Верховний Суд не відступав від висновків, викладених у вказаних в тексті рішення постановах Верховного Суду України, зазначивши, що правовідносини, наведені у цих справах, не є подібними, а предмет, підстави позову та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є тотожними.
?Постанова КЦС ВС від 10.07.2019 № 361/1484/16-ц (61-6126св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83255481
⚡Ключові тезиси:
✔️Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
✔️Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
✔️Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
✔️Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
✔️Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
✔️Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків.
✔️✔️Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
✔️Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, суди першої та апеляційної інстанцій зробили необґрунтовані висновки про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, що ґрунтуються на припущеннях, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Фабула судового акта: ТОВ «БУШБМ ПЛЮС» (далі – Заявник) звернулося до ЄСПЛ, стверджуючи порушення Конвенції у зв’язку з невиконанням рішення суду, ухваленого на його користь, та порушення майнових прав внаслідок визнання права власності недійсним.
Починаючи з 2000 р. Заявник орендував у державного підприємства приміщення у Севастополі, згодом за власний кошт відремонтував будівлю. З 2003 р. Заявник приватизував будівлю та став її власником, уклавши договір купівлі-продажу з територіальним органом Фонду державного майна України; після приватизації будівля залишалася на балансі державного підприємства.
У 2005 р. Заявник звернувся до суду з позовом про зняття будівлі з балансу державного підприємства, а також щодо повторного підключення до комунікаційних мереж. Державне підприємство подало зустрічний позов, вимагаючи визнати договір купівлі-продажу недійсним.
У 2006 р. правонаступник державного підприємства звернувся до суду з позовом до територіального органу Фонду державного майна України та Заявника щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним; позов було частково задоволено, а суд касаційної інстанції, змінивши рішення, виключив з нього зобов’язання щодо повернення Заявнику грошових коштів.
ЄСПЛ звернув увагу на аргументацію господарського суду під час ухвалення рішення в частині визнання державного підприємства неналежною стороною провадження в попередньому суді, оскільки стороною мав бути його правонаступник. ЄСПЛ не погодився з таким висновком суду, підкресливши, що в обох провадженнях стороною була держава (представлена двома підпорядкованими Уряду підприємствами), предмет спору у провадженнях також був однаковим. Повторний за своєю сутністю розгляд справи призвів до юридичної невизначеності та втрати першим рішенням законної сили.
ЄСПЛ наголосив, що неврахування встановлених остаточним рішенням суду фактів у справі з тими ж сторонами, а також повне скасування рішення, яке набрало законної сили і підлягало виконанню, порушує принцип юридичної визначеності. ЄСПЛ констатував, що «скасування остаточного рішення з порушенням принципу юридичної визначеності не може бути виправданням його невиконання». З огляду на вказане, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ також дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з наступним. ЄСПЛ підкреслив, що втручання (позбавлення остаточного рішення законної сили новим рішенням), яке призвело до порушення принципу юридичної визначеності, не може вважатися законним, а суспільний інтерес, який би виправдав таке втручання, був відсутнім.
