Далее
Велика Палата розглянула справу №916/3156/17 за позовом ПАТ «Імексбанк» про визнання договору недійсним.
Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника. Внаслідок того відповідний договір про розірвання визнано нікчемним згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». За змістом документа, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав. Суд посилався на недоведеність позивачем вимог і ненадання відповідних доказів. Суди попередніх інстанцій зазначили відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі.
Частково задовольняючи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», Верховний Суд зазначив наступне.
Велика Палата погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №577/5321/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду також погодилася:
— з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16,
— з постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є за законом.
Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Велика Палата звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.
Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата не погодилася з висновками, викладеними в постановах КЦС у справах:
У зв`язку з цим ВП відступила від правових висновків КЦС та ВСУ у цій частині.
ВП відзначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину
Далее
Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) звернувся до суду із позовом про зобов’язання відповідача знести самовільно споруджений будинок, оскільки під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності було встановлено, що відповідач виконує будівельні роботи без права на їх виконання, чим порушує ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Про це йдеться на сторінці Верховного Суду в Facebook.
Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ДАБІ є суб’єктом владних повноважень, оскільки виконує делеговані повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.
Спірні правовідносини обумовлені реалізацією позивачем передбачених законодавством повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов’язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб’єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, й публічно-правову природу таких правовідносин.
Крім того, звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не для захисту своїх приватних прав та інтересів.
Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що справа за позовом такого суб’єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкта, належить до юрисдикції адміністративних судів.
Із повним текстом постанови ВП ВС від 29 травня 2019 року у справі №520/9778/13 (провадження №14-132цс19) можна ознайомитися у відповідному реєстрі.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Косайте-Чіпієне та інші проти Литви» (заява №69489/12), одноголосно встановивши відсутність порушення статті 8 (Право на повагу до приватного життя) Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Про це повідомляє інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
Чотири жінки народили вдома за допомогою помічниці під час вагітності та пологів. Їхні домашні пологи пройшли без ускладнень. Після того, як цій помічниці було висунуте кримінальне обвинувачення за надання допомоги під час домашніх пологів, троє матерів звернулися до місцевих лікарень з проханням надати їм медичну допомогу під час домашніх пологів. Проте лікарні відмовилися, оскільки надання такої допомоги було заборонене національним законодавством.
Тоді вони звернулися до міністерства охорони здоров’я з проханням внести зміни до законодавства для того, щоб дозволити медичному персоналу надавати допомогу під час домашніх пологів. Міністерство відповіло відмовою, зазначивши, що народження дитини в пологовому відділенні було найбезпечнішим варіантом і заявники могли відвідати пологові відділення для того, щоб знайти таке, яке найбільше відповідало їх потребам. Відповідь міністерства оскаржувалася в судах, але безуспішно.
Посилаючись на статтю 8 Конвенції жінки звернулися до ЄСПЛ та поскаржилися на те, що законодавство Литви не рекомендувало медичним працівникам надавати допомогу під час домашніх пологів.
Суд виявив, що заявниці опинилися в ситуації, яка мала серйозний вплив на їх свободу вибору: вони повинні були або народжувати в лікарні, або, якщо вони бажали народжувати вдома, робити це без допомоги медичного працівника. Суд вважав, що це було втручанням у право заявників на повагу до їх приватного життя.
Проте це втручання відповідало закону. Національне законодавство не лише було доступним, але воно також було недвозначно і чітко врегульоване, що дозволяло заявникам передбачити, що професійна допомога під час домашніх пологів не була дозволена. Заборона також була підтверджена листами лікарень, які заявники отримали в той час, коли деякі з них все ще були вагітними.
Крім того, Суд виявив, що Литва встановила справедливий баланс між залученими інтересами: а саме, правом матерів на повагу до приватного життя та інтересом держави в здоров’ї та безпеці матері та дитини під час та після пологів.
За цих обставин втручання у право заявників на повагу до їх приватного життя не було непропорційним, і Суд дійшов висновку про відсутність порушення конвенційних гарантій.
З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Косайте-Чіпієне та інші проти Литви» (заява №69489/12) можна ознайомитися за посиланням.
?Постанова КАС ВС від 16.05.2019 № 823/2638/18 (К/9901/10114/19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81795750
⚡Ключові висновки КАС:
✔️ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення, просив вирішити питання про стягнення на його користь судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 3762,01 грн. (704,80 грн. — судовий збір за подання позовної заяви, 1057,20 грн. — судовий збір за подавання апеляційної скарги, 2000 грн. — витрати на правничу допомогу).
Додатковою постановою від 18.03.2019 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, прийнято додаткову постанову, якою стягнуто з сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1762 грн. В іншій частині заяву залишено без задоволення.
✔️Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
✔️Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
✔️ОСОБА_1 зазначив, що зазнав витрат на правову допомогу в сумі 2 000 грн., яку йому надавав адвокат Ситник Т.А. Вартість правової допомоги підтверджується:
— договором про надання правової допомоги №07/3 від 02.07.2018;
— рахунком за наданні послуги №17-10-2 від 17.10.2018 з описом наданих послуг та вартості кожної з них окремо, а також кількість годин, витрачену на кожну з цих послуг;
— квитанцією №0.0.1161077299.1 від 17.10.2018.
✔️Цим доказам суд апеляційної інстанції оцінку надав, але зробив висновок, що оскільки позивачем не надано прайс-лист вартості послуг правової допомоги, акт здачі-прийняття наданих послуг, розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги, відсутні підстави для стягнення цих витрат.
✔️За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
✔️Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
✔️При цьому частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
✔️У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
✔️Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
✔️На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №07/3 від 02.07.2018, рахунок за наданні послуги №17-10-2 від 17.10.2018 з описом наданих послуг та вартості кожної з них окремо, а також кількість годин, витрачену на кожну з цих послуг, квитанцію №0.0.1161077299.1 від 17.10.2018 на суму 2 000 грн.
✔️Відповідно до договору про надання правової допомоги від 02.07.2018:
— якщо інше не встановлено додатковою угодою до договору, гонорар адвоката складається з розрахунку часу витраченого на виконання даного договору враховуючи вартість однієї години — 600 грн. (п. 4.1);
— оплата здійснюється упродовж 10 днів за виставленим рахунком, в якому зазначається вчинені дії та час витрачений адвокатом. Інші платежі. ✔️У разі незгоди з виставленим рахунком клієнт у 10 денний строк направляє адвокату умотивовані заперечення.
✔️Суд апеляційної інстанції не зазначив, чому ці документи не можуть бути підтвердженням оплати витрат на правову допомогу. Що стосується акту виконаних робіт, то його складення не передбачено умовами договору, а виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про їх прийняття.
✔️Також рахунок за наданні послуги №17-10-2 від 17.10.2018 містить інформацію про час, витрачений на вчинення необхідних дій (всього 4 години), конкретизовано обсяг наданих послуг (складення апеляційної скарги, вивчення рішення суду першої інстанції, вивчення судової практики у подібних справах), вартість кожної з них окремо.
✔️Таким чином, необґрунтованою є вимога щодо прайс-листа та акту виконаних робіт (послуг) за умови, що надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
✔️Щодо тверджень суду про розбіжність вартості послуг, вказаної в п.4.1 договору (600 грн.) та у фактично виставленому рахунку (500 грн.), то дійсно така має місце. Проте Суд вважає, що обґрунтованих сумнів у вартості наданих послуг немає. До того ж збільшення їх вартості не відбулось, а навпаки.
