?Постанова КАС ВС від 12.06.2019 № 826/8441/17 (К/9901/2928/19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82383852
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️1. Всеукраїнська громадська організація «Спілка власників житла України» подала позов до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами:
— про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у затвердженні тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, без дотримання встановленого порядку;
— про визнання протиправним та скасування розпорядження № 668 від 06.06.2017 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».
✔️2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018 , залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018, позов задоволено частково:
— визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)»;
— в решті позовних вимог відмовлено.
✔️✔️II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
✔️7. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 № 668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», зареєстрованим в Головному територіальному управлінні юстиції в м. Києві 12.06.2017 за № 117/1709, встановлено тарифи та структуру тарифів по кожному з 1442 будинків окремо, які обслуговують 10 комунальних підприємств (треті особи у справі), для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
✔️8. Позивач з цим не погодився і звернувся до суду.
✔️✔️ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
✔️9. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликався на те, що оскаржуване розпорядження прийнято поза межами повноважень відповідача та у спосіб, не передбачений чинним законодавством України, всупереч принципам ціноутворення у сфері цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
✔️10. У розпорядженні та у додатках до нього відсутні економічні обґрунтування, у зв`язку з чим неможливо встановити природу походження встановлених тарифів, а також відповідність отримуваних послуг їх фактичній наявності, кількості та якості.
✔️11. Оскаржуване розпорядження не містить посилань на необхідність коригування чинних тарифів на житлово-комунальні послуги, як передбачено частиною десятою статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
✔️12. Крім цього, розподіл цін та тарифів в залежності від дати їх оплати споживачами (до 20 числа місяця та після) не передбачено жодним законом України, а у розпорядженні не наведено пояснень щодо застосованого підходу до утворення цін та тарифів, у зв`язку з чим оскаржуване розпорядження суперечить статті 19 Конституції України.
✔️13. Оскільки на відповідача покладено обов`язки щодо затвердження, та, відповідно, перевірки обґрунтованості тарифів, то оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням приписів статей 30 та 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
✔️14. Інформація про необхідність коригування економічно обґрунтованих витрат на виробництво до відома споживачів не доводилася, на офіційному веб-сайті відповідача або в мережі Інтернет, у друкованих засобах масової інформації, не публікувалася, у зв`язку з чим споживачі житлово-комунальних послуг не мали можливості приймати участь у встановленні цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, як передбачено чинним законодавством.
✔️15. Відповідач надав до суду заперечення щодо позовних вимог, з яких вбачається, що приймаючи оскаржуване розпорядження орган місцевого самоврядування діяв на підставі та у межах наданих законом повноважень, процедуру та порядок прийняття розпорядження повністю дотримано, при цьому на запит суду надав витребувані документи, які стосуються процедури та порядку прийняття оскаржуваного розпорядження.
✔️✔️ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
✔️16. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що з наданих відповідачем складових тарифу, деталізованих звітів та вхідних даних по будинках, щодо яких оскаржуваним розпорядженням затверджено відкориговані тарифи, вбачається, що вони за своєю формою, змістом та порядком прийняття є тотожними.
✔️17. Зокрема, до складу тарифу включено наступні послуги: прибирання прибудинкової території ручним та механічним способом, прибирання сходових кліток ручним та механічним способом; вивезення побутових відходів, великогабаритних, рідких відходів(збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); прибирання підвалу, технічних поверхів покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем: гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димових та вентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також за наявності інших будинкових інженерних систем; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньо будинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків; поливання дворів, клумб, газонів; прибирання і вивезення снігу; посипання частини прибудинкової території, призначеної для проїзду та проходу, протиожеледними сумішами; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води, енергопостачання ліфтів.
✔️18. Як вбачається із деталізованих звітів щодо складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в них наведено безпосередні складові витрат, зокрема, одиниці виміру, як-то: кв. м., відсотки, кількість, сума в грн. на місяць, тоді як у вхідних даних по будинках, які приймали участь у розрахунках складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій наведені інші характеристики, як-то: термін експлуатації будинку, група будівлі, площа загальна, житлова, нежитлова, тощо.
✔️19. Надані до матеріалів справи технічні паспорти будинків наявні лише щодо третини житлових будинків. При цьому, виготовлені вони ще за часів СРСР, жодних коригувань в частині змін технічних характеристик будинків до них не вносилося. Стосовно решти будинків технічні паспорти відсутні. По деяким надані лише довідки, складені начальниками ЖЕД. Будь-яких документів, які б стосувалися прибудинкових територій, матеріали справи не містять, а відносно інших будинків наявні експлікації схем прибирання.
✔️20. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі — Порядок № 869).
✔️21. Відповідно до Порядку № 869 при розрахунку майже усіх складових тарифу у формулах застосовуються ті або інші площі (загальні житлові та нежитлові приміщення, підвали, прибудинкові площі, тощо).
✔️22. Якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та не відкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, Порядок № 869 визначає, що застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами обмірів житлового фонду.
✔️23. Наведене вище свідчить про те, що наявність технічних паспортів на будинки та інших відповідних документів на прибудинкові території є обов`язковою умовою при формуванні тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та не відкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються акти, складені за результатами проведених обмірів житлового фонду.
✔️24. Інших способів, у тому числі, складання експлікацій схем прибирання, як вчинив в окремих випадках Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, Порядком № 869 не передбачено.
✔️25. З огляду на вищенаведене, суди дійшли висновку, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» відповідач діяв всупереч вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.
✔️✔️V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
✔️26. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та не з`ясовано обставин справи.
А) Позивач не має права на звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки Позивач є громадською організацією, яка зареєстрована за адресою м. Київ, вул. Грушевського 34/1 , тобто позовні вимоги могли стосуватися лише частини оспорюваного розпорядження, а саме позиції № 228 додатку до нього;
Б) суд першої інстанції порушив норми процесуального права, коли визнав протиправним та скасував Розпорядження № 668. КАС України не передбачає можливості скасування судом нормативно-правового акта;
В) суди попередніх інстанцій не мотивували, яким чином вони встановили невідповідність деяких технічних паспортів, виготовлених за часів Радянського Союзу;
Г) судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме Порядку №869, у зв`язку з чим суд дійшов хибного висновку щодо опрацювання органами місцевого самоврядування наданих виконавцями послуг для затвердження розрахунків на тарифи з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій, що призвело до неправильного вирішення справи;
Ґ) суди попередніх інстанцій не навели жодного твердження про встановлення факту обмеження Позивача, зумовлених затвердженням тарифів на послуги з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій залежно від дати оплати, тобто було невірно застосовано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод щодо питання дискримінації;
Д) судами попередніх інстанцій було порушено ряд норм процесуального права: справа деякий час розглядалася в порядку письмового провадження, в рішенні відсутні відомості яким чином додаткові пояснення до позову потрапили до матеріалів справи, судом апеляційної інстанції неправомірно було визнано заяву Відповідача про відвід зловживанням процесуальним правом та застосовано ст. 45 КАС України.
✔️27. Третя особа у своїх поясненнях покликається на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, зазначаючи, що оспорюване Розпорядження №668 прийнято з порушенням законодавства, оскільки ріст розміру тарифів перевищує ріст доходів населення.
✔️✔️VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
✔️28. Суд дослідив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
✔️29. Доводи касаційної скарги, викладені у п.28-А, Суд вважає необґрунтованими.
✔️30. Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
✔️31. Оскаржуване розпорядження є нормативно-правовим актом, оскільки встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, розрахований на довгострокове та неодноразове застосування і стосується необмеженого кола осіб. Відтак, позивач повинен був довести, що цей акт може бути застосовано до нього.
✔️32. Позивачем є ВГО «Спілка власників житла України» (далі — ВГО), яка має статус громадської організації і знаходиться за адресою м . Київ, вул. Грушевського 34/1 . Оскаржуваним розпорядженням затверджено тарифи і щодо цього будинку. Отже, воно поширюється і на позивача.
✔️33. Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає особливостей оскарження нормативно-правового акта, який може бути застосовано до особи у певній частині. Отже, особа, яка довела, що нормативно-правовий акт може бути застосовано до неї у певній частині, може оскаржувати його в цілому.
✔️34. Оскаржуване розпорядження стосується 1442 будинків. Підхід, який запропонував відповідач, призвів би до необхідності подання 1442 окремих позовів щодо кожного будинку з тотожних підстав.
✔️35. Це не узгоджується з метою запровадження особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових — вирішення спорів щодо нормативно-правового акту один раз. Про це, зокрема свідчить норма, передбачена у ч. 6 ст. 171 КАС України, відповідно до якої якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
✔️36. З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку про те, що позивач має право на звернення до суду з позовом.
✔️37. З доводами касаційної скарги, викладеними у п. 28-Б, Суд погоджується. У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині (ч. 8 ст. 171 КАС України в редакції, що діяла на момент розгляду судом справи у першій інстанції). Скасування нормативного акту і визнання його незаконним має різні правові наслідки. Відтак, дійшовши висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження, суд має повноваження визнати його незаконним.
✔️38. Щодо доводів касаційної скарги, викладених у п. 28-В та 28-Г. Мешканці мають право на отримання якісних комунальних послуги, а виконавці комунальних послуг мають права на їх оплату.
✔️39. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.
✔️40. На виконання Закону Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води; Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення; Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію; Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.
✔️41. Відповідно до п. 5 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (у редакції, що діяла на час видання оскаржуваного розпорядження) калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.
✔️42. Відповідно до п. 7 Порядку № 869 витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) (Впт) визначаються за формулою:
Впт= (Вр + Вм) : Пз,
Вр = Оз + Вф + Н + М + І,
Вм = ( Ппт х Нпрт ) х Вм1,
де Вр — витрати з прибирання прибудинкової території без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм — витрати з прибирання прибудинкової території із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пз — сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Оз — заробітна плата; Вф — сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; Н — накладні витрати; М — матеріальні витрати; І — обов`язкові платежі до бюджету; Ппт — площа прибудинкової території, яка прибирається механізованим способом; Нпрт — норматив (норма) прибирання одиниці площі прибудинкової території спеціалізованими машинами (механізмами);
✔️43. Відповідно до п. 8 Порядку № 869 витрати з прибирання сходових кліток (ручним та механізованим способами) (Вс) визначаються за формулою:
Вс = (Вр + Вм) : Пзжн,
Вр = Оз + Вф + Н + М + І,
Вм = (Пск х Нпрс) х Вм1,
де Вр — витрати з прибирання сходових кліток без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм — витрати з прибирання сходових кліток із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пзжн — сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку), які мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки, що влаштовані з урахуванням вимог державних будівельних норм та зазначені у технічних паспортах на нежитлові приміщення (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Пск — площа сходових кліток, яка прибирається механізованим способом; Нпрс — норматив (норма) прибирання одиниці площі сходових кліток спеціалізованими машинами (механізмами); Вм1 — вартість машино-години роботи спеціалізованих машин (механізмів).
✔️44. Спір виник щодо обґрунтованості сумарної загальної площі будинків (у формулі показник «Пз») та площі прибудинкових територій
✔️45. Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку № 869 сумарна загальна площа визначається на підставі технічного паспорту житлового будинку (гуртожитку), квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку). Якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду.
✔️46. У справі 752 томи, у багатьох з них є копії технічних паспортів будинків та розрахунки тарифу, що містять загальну площу будинку.
✔️47. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність відповідних технічних паспортів, та/або надання будь-яких інших документів, окрім технічних паспортів, є порушенням положень вищезазначеного Порядку № 869. Відповідач затвердив тарифи та структуру тарифів без перевірки їх економічної обґрунтованості та за відсутності визначеної Порядком № 869 документації, тобто без дотримання вимог статей 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
✔️48. Такий висновок суди попередніх інстанцій обґрунтували тим, що «упродовж розгляду справи відповідачем не надано містобудівної та землевпорядної документації на жоден з будинків, для яких затверджено тариф оскаржуваним розпорядженням від 06 червня 2017 року, а надані технічні паспорти на деякі з будинків, виготовлені за часів Радянського Союзу, не відповідають фактичній площі будинків, при цьому акти щодо таких обмірів відсутні».
✔️49. Суд не може погодитися з таким висновком, оскільки його зроблено з порушенням правил оцінки доказів.
✔️50. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
✔️51. Відповідно до абз. 4 п. 2 Порядку №869 тарифи на послуги розраховуються окремо за кожним будинком. Отже, суди мали оцінити Розпорядження №668 щодо кожного окремого будинку: чи був наявний технічний паспорт цього будинку; чи відповідає зазначена в технічному паспорті сумарна загальна площа реальній, а якщо не відповідає, то чим це підтверджується; яку загальну площу було взято для розрахунку тарифу; чи був тариф саме для цього конкретного будинку розрахований правильно.
✔️52. Оскільки тарифи встановлюються щодо кожного окремого будинку, то у разі встановлення неправильності розрахунку тарифу для конкретного будинку, Розпорядження № 668 підлягає визнанню незаконним саме в частині встановлення тарифу щодо цього будинку, а не в цілому.
✔️53. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що «надані технічні паспорти на деякі з будинків, виготовлені за часів Радянського Союзу, не відповідають фактичній площі будинків» не можуть слугувати підставою для визнання тарифів необґрунтованими, оскільки законодавством не встановлено строку чинності технічних паспортів.
✔️54. У позовній заяві Позивач покликається на те, що інформація (розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг) не була доведена до відома споживачів.
✔️55. Суд звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанції не проаналізовано та не оцінено аргумент позовної заяви щодо недотримання Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.08.2012 №390.
✔️56. Відтак, частина підстав позову судом першої інстанції не досліджувалася.
✔️60. Суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки усім доказам та не з`ясували всі обставини справи, а саме: щодо яких конкретно будинків були відсутні технічні паспорти; щодо яких конкретно будинків неправильно визначено площу прибудинкової території, а отже, і неправильно розраховано тариф; чи було дотримано процедуру попереднього інформування населення про зміну тарифів.
✔️61. Ці обставини слід з`ясувати під час нового розгляду справи.
Державна екологічна інспекція звернулась до суду з позовом до приватного підприємства, в якому просила зобов`язати відповідача припинити дії, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю).
Відповідно до обставин справи у 2016 році між позивачем та відповідачем було листування з приводу проведення перевірки. Підприємство повідомило позивача, що запланована перевірка суперечить мораторію встановленому п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», тому без дозволу Кабінету Міністрів України співробітники інспекції до проведення перевірки допущені не будуть.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що жодним законом не уповноважено позивача на звернення до суду з вимогами про зобов`язання суб`єкта приватного права припинити дії, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю) в порядку здійснення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.
Державна екологічна інспекція оскаржила судові рішення в касаційному порядку.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду частково задовольнив касаційну скаргу, судові рішення скасував, а провадження у справі закрив.
Суд касаційної інстанції не знайшов підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.04.2018 у справі № 818/3764/15, відповідно до якого у розумінні положень статей 8, 10, 11, 12 Закону №877-V, пункту 3 Положення, статей 2, 50 КАС у разі відмови суб`єкта господарювання допустити Державну екологічну інспекцію України в особі її органів до здійснення державного контролю (нагляду), Державна екологічна інспекція України, її органи та/чи посадові особи не мають повноважень звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов`язати суб`єкта господарювання допустити посадових осіб інспекції до здійснення державного контролю. Передбачене у пункті 3 Положення повноваження виступати позивачем та відповідачем у судах не є тотожним поняттю (положенню) мати право (повноваження) на звернення до суду за захистом конкретного права, оскільки бути позивачем чи відповідачем у суді для органу державної влади означає насамперед мати право (повноваження) на здійснення дозволених йому нормативно визначених (приписаних) дій та рішень.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що суб`єкт владних повноважень, який звертається до суду, повинен обґрунтувати підстави звернення та зазначити їх у позовній заяві. Відсутність цих відомостей свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.
У разі встановлення судом відповідних правових підстав для звернення до суду, прямо визначених у Конституції або законах України, суд може відкрити провадження в адміністративній справі за позовом суб`єкта владних повноважень і вирішувати її по суті.
Судовий розгляд у справі за позовом суб`єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства — захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
ВС зауважив, що якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з`ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду (постанова від 06.06.2019 у справі №814/2764/16).
Далее
?Постанова КЦС ВС від 06.06.2019 № 468/1375/15-ц (61-12143св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82308490
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення права добросусідства.
✔️В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1.
Відповідач є власником сусіднього будинку НОМЕР_1 та законним користувачем прибудинкової земельної ділянки, що розташовані по тій же АДРЕСА_1. Близько 20 років вказані земельні ділянки були розділені дерев`яною огорожею, яка кріпилася на бетонних стовпчиках.
21 січня 2010 року позивач узгодив межі своєї земельної ділянки із сусідами, в тому числі і з відповідачем, після чого земельну ділянку приватизував, отримавши про це відповідний Державний акт.
Указано, що в квітні 2014 року ОСОБА_2 самовільно зламала огорожу, що розділяла їх земельні ділянки і перемістила межу на 0,55 м в глиб території позивача та почала будівництво гаражу.
Посилаючись на виписані обставини та на те, що відповідач залишила без задоволення його вимоги щодо повернення самочинно зайнятої частини земельної ділянки, позивач просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, шляхом демонтування побудованої стіни та відновлення межі земельної ділянки згідно технічної документації, відступивши на 0,55 м з його території.
✔️В грудні 2015 року позивачем було подано до суду доповнення до позовної заяви, в якій він вказав, що у 2014 році він замовив і виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки. Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21 липня 2014 року був підписаний усіма суміжниками, окрім ОСОБА_2 , яка відмовилась погодити межу від літ. А до літ. Е на плані місцевості та порушила її. На думку позивача своєю відмовою в погодженні меж відповідач чинить йому перешкоди у користуванні власною земельною ділянкою, тому позивач додатково просив суд зобов`язати відповідача підписати акт погодження меж земельної ділянки.
✔️Рішенням Баштаського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
✔️Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач при зверненні до суду посилався на те, що ОСОБА_2 збудувала стіну господарської споруди (гараж) на межі земельних ділянок, знесла частину паркану, який стоїть вже більше 20 років і, відступивши на 55 см в глибину ділянки позивача, спорудила огорожу із шиферу. Районний суд указав, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів і не довів, що відповідач самочинно зайняла частину його земельної ділянки та чинить йому перешкоди у користуванні нею.
✔️Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2017 року залишено без змін.
✔️Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем його позовних вимог є вірними та відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, зазначено, що під час апеляційного розгляду справи позивач пояснив, що син та невістка відповідача стали споруджувати гараж практично на межі його та відповідача земельних ділянок, вони замінили частину старої дерев`яної огорожі на огорожу із шиферу, навісивши шиферні листи на бетоні стовпчики, на яких кріпилася раніше стара огорожа, не переміщуючи їх.
✔️Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1827 га, яка знаходяться в АДРЕСА_1.
Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою в АДРЕСА_2, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2
✔️Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем встановлено спірну споруду (стіну гаражу) на межі земельних ділянок учасників справи, що порушує його права.
✔️Також, позивач зазначав, що відповідачем встановлений паркан, який знаходиться на його (позивача) земельній ділянці.
Крім того, позивач вважав, що відмова ОСОБА_2 підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21 липня 2014 року, який є частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, також порушує його права.
✔️Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, зокрема: того, що збудована відповідачем стіна гаражу знаходиться на межі земельних ділянок учасників справи і це порушує права позивача, того, що відповідачем встановлена паркан на земельній ділянці позивача, а також того, що ОСОБА_2 була зобов`язана підписати акт прийомки-передачі межових знаків і таке не підписання порушує права позивача.
✔️За клопотанням відповідача судом першої інстанції у справі призначено судову земельно-технічну експертизу.
✔️Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року для того щоб визначити, чи є накладення спірних земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1 і вказати площу накладення експерту потрібні графічні дані геодезичної зйомки сумісної межі указаних земельних ділянок на час проведення дослідження.
✔️Крім того, в указаному висновку зазначено, що стверджувати про зміну площі спірної земельної ділянки неможливо без геодезичної зйомки на час проведення дослідження.
✔️Також, в указаному висновку зазначено, що відповісти на питання щодо порушення ОСОБА_2 умов землекористування можливо тільки після винесення в натуру суміжної межі спірних земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1 із визначенням чіткої межі та встановлення відповідних межових знаків.
✔️Необхідні експерту дані учасниками справи не надано.
✔️Апеляційним судом також установлено, що під час апеляційного розгляду справи позивач пояснив, що син та невістка відповідача стали споруджувати, практично на межі його та відповідача земельних ділянок гараж. При цьому, вони замінили частину старої дерев`яної огорожі на огорожу із шиферу, навісивши шиферні листи на бетоні стовпчики, на яких кріпилася раніше стара огорожа, не переміщуючи їх.
✔️Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
✔️За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов`язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
✔️Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
✔️За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
✔️Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець — юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункти 1.1., 1.2., 1.3).
✔️У пунктах 4.1-4.3 Інструкції зазначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. ✔️Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
✔️Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
✔️Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
✔️За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
✔️Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
✔️Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.
✔️Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей щодо чинної конфігурації межі спірних земельних ділянок, а також проведення геодезичних досліджень земельних ділянок, необхідність яких було підтверджено висновками експерта, позивачем не порушувалось.
✔️Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.
✔️Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
✔️Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач — є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач — для відхилення його заперечень проти позову.
✔️У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.
✔️Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів і не довів, що відповідач самочинно зайняла частину його земельної ділянки та чинить йому перешкоди у користуванні нею, а також того, що указані позивачем дії/бездіяльність відповідача порушують його права, врахувавши обставини, викладені у висновку судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.
✔️Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, зокрема, висновками судової земельно-технічної експертизи № 17-654/655 від 23 серпня 2017 року, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
✔️Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, зокрема, повідомлення Доброкриничанської сільської ради від 03 липня 2014 року, акт контрольного перемірювання, довідку Доброкриничанської сільської ради від 17 липня 2015 року, акт повторного контрольного перемірювання від 16 травня 2016 року є безпідставними, оскільки указані документи містяться в матеріалах справи та про їх дослідженні і врахування указано, зокрема, у рішенні суду першої інстанції, яке залишено без змін апеляційним судом.
✔️Відомості, викладені в указаних документах не спростовують, зокрема, обставини, зазначені у висновках проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи.
✔️Крім того, оскільки судами попередніх інстанцій відмовлено позивачу у позові у зв`язку із ненаданням останнім належних та допустимих доказів порушення його прав та підтвердження тих обставин, що визначені в позові, він не позбавлений можливості захисту свої відповідних прав за умови їх належного доведення згідно вимог цивільного процесуального закону.
✔️Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
?Постанова КАС ВС від 12.06.2019 №813/3415/18 (К/9901/5962/19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82383730
⚡Ключові висновки КАС:
✔️1. 31.07.2018 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 18.07.2018 №ЛВ 631/448/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223380 грн. на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
✔️2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 у задоволенні позову було відмовлено.
✔️3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 скасовано; позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу №ЛВ 631/448/АВ/ФС від 18.07.2018.
Висновки Верховного Суду:
✔️26. Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
✔️27. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою — сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі — Порядок № 509).
✔️28. Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі — уповноважені посадові особи).
✔️29. Згідно з п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі — справа). Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
✔️30. Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
✔️31. Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
✔️32. Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
✔️33. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 223380 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
✔️34. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав — на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
✔️35. Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
✔️36. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
✔️37. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
✔️38. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
✔️39. Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
✔️40. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
✔️41. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
✔️42. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
✔️43. Якщо особа з`явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
✔️44. За обставинами цієї справи, лист від 10.07.2018 № 286/2/11-39 про розгляд справи про накладення штрафу 18.07.2018 о 15:30, за адресою м. Львів, пл. Міцкевича, 8 було скеровано позивачу 11.07.2018. Лист не було вручено Позивачу 13.07.2018 «з інших причин», 18.07.2018 — «відправлення вручено особисто». Обставин, які б свідчили про ухилення від отримання повідомлення судами не встановлено.
✔️45. Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином. За таких обставин, постанова про накладення штрафу є протиправною і була обґрунтовано скасована судом апеляційної інстанції.
У справі № 905/494/18 ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до Комерційного банку про визнання права власності на нежиле приміщення.
Позов обґрунтовано втратою правовстановлюючих документів на об’єкт нерухомого майна внаслідок бездіяльності представників відповідача (Банку), якому такі документи передавались на виконання договору іпотеки, дія якого наразі є припиненою.
При винесенні постанови у даній справі Верховний Суд врахував, що в разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв’язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб’єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв’язку з відсутністю у нього відповідного документа.
У даній справі позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно (іпотека відповідача припинена, заборона відчуження скасована, будь-які інші обтяження відповідача відсутні), як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорювання його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об’єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.
При цьому, обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об’єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об’єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився із висновком щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.
З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/81785420.
Фабула судового акта: Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом позов водія був задоволений частково, — стягнуто з міської ради на його користь 73 687,22 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 2 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові рішення суду мотивовані тим, що 03 січня 2016 року у м. Прилуки, внаслідок бездіяльності Прилуцької міської ради як власника доріг, відбулася ДТП. Прилуцька міська рада не виконала обов`язку щодо забезпечення організації дорожнього руху шляхом установки знаку «Дати дорогу», що призвело до завдання позивачу майнової та моральної шкоди шкоди.
Трапилось це за наступних обставин, — позивач, керуючи автомобілем «Volkswagen-Transporter», рухаючись головною дорогою, виїхав на перехрестя; одночасно на вказаній вулиці рухався автомобіль «Ford Foсus», який також виїхав на перехрестя, і у зв`язку з відсутністю дорожніх знаків пріоритету 2.1 або 2.3 здійснив маневр, не надавши перевагу в русі автомобілю під керуванням позивача, внаслідок чого і відбулося зіткнення автомобілів.
Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з зазначеними судовими рішеннями погодився, виходячі з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 14, ч. 1а ст.. 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху мають права на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
Ч. 1 ст. 24 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи, несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ним органів у сфері дорожнього руху належить: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов; вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості — невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, у діях водіїв відсутня вина під час ДТП, оскільки позивач — водій автомобіля «VOLKSWAGEN-Transporter», рухаючись на вулиці, на якій встановлено дорожній знак «Головна дорога» правил дорожнього руху не порушував, а водій автомобіля «Ford-Focus» під час переїзду перехрестя керувався вимогами пункту 16.12 ПДР України.
Таким чином Прилуцька міська рада як орган місцевого самоврядування не виконала обов`язок щодо створення спеціалізованої служби, яка повинна здійснювати організацію дорожнього руху на території міста.
Наведені обставини і дали суду підстави для застосування приписів ст.ст. 1166, 1167, 23 ЦК України, відповідно до яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
