Суди розглядали позов особи про скасування постанови інспектора про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). У постанові зазначалось, що позивач здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше 2 метрів, чим створив суттєву перешкоду для руху пішоходів і порушив пункт 15.10 (в)Правил дорожнього руху України (ПДР).
Позивач же вважав, що в його діях не було складу адміністративного правопорушення, автомобіль припарковано у дозволеному місці і він не створював перешкод для руху іншого транспорту та пішоходів.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, оскільки, на їх переконання, правил стоянки позивач не порушив, адже припаркований автомобіль не створював перешкод руху пішоходів, що є обов’язковою об’єктивною ознакою поставленого йому за провину правопорушення. А відповідач не надав доказів правомірності ухваленого рішення.
Касаційний адміністративний суд визнав такі висновки судів передчасними, скасував судові рішення та передав справу для нового розгляду до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції погодився з тим, що створення перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху є обов’язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки (частина третя статті 122 КпАП).
Суд зазначив, що сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не може свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху. А пішохід теж є учасником дорожнього руху і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.
Оскільки з судових рішень не вбачається дослідження судами відеозапису з нагрудної камери патрульного, ВС вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли поспішного висновку про те, що автомобіль позивача не створював перешкод для руху пішоходів, як такого, що ґрунтується на поверховому з’ясуванні обставин справи.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що відеозапис є одним із тих доказів, якому потрібно надати правову оцінку (окремо та у сукупності з іншими доказами), відтак пересвідчитися у правомірності чи неправомірності оскарженої постанови (постанова від 15.05.2019 у справі № 464/1703/17).
Далее
Господарські суди розглядали справу за позовом Товариства до Головного управління Держгеокадастру про визнання недійсним рішення, визнання укладеною додаткової угоди.
Позивач покликався на те, що має переважне право на поновлення дії договору, про що направив лист-повідомлення та додав до нього проект додаткової угоди. Але відповідач безпідставно і з порушенням строків відмовив йому в укладенні додаткової угоди. Оскільки у встановлені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» строки відповідач не повідомив про відмову в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, позивач вважав спірний договір поновленим, а запропоновані зміни в частині строку дії договору та відсотків орендної плати відповідають нормам законодавства України та є більш сприятливими для відповідача.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що сторони не досягли згоди щодо зміни істотних умов договору, запропонованих позивачем. А договір оренди землі є припиненим, про що встановлено рішенням господарського суду в іншій справі, тому переважне право позивача на укладення договору також є припиненим і оскаржуваним листом-повідомленням права позивача не порушені.
З таким рішенням погодився і апеляційний суд.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що орендар земельної ділянки виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця у строк, передбачений умовами договору оренди, що також узгоджується з положеннями частини 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
А законодавець у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:
1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;
2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;
3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);
4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.
За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Касаційний господарський суд роз’яснив, що зазначені положення слід розуміти таким чином:
а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;
б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.
Суд зауважив, що у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.
Оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши факт недотримання відповідачем порядку розгляду надісланого позивачем листа-повідомлення не проаналізували поведінку відповідача на предмет її добросовісності, ВС визнав висновки судів про відмову в задоволенні позову в частині визнання укладеною між Позивачем та Відповідачем додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки передчасними і зробленими без урахування вимог частини 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Суд звернув увагу, що закріплений у цивільному законодавстві принцип добросовісності не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Далее
Как сообщает пресс-служба Минрегиона, министерство обновляет государственные строительные нормы относительно проектирования судов. В частности, изучается возможность проектирования в данных учреждениях современных комнат для дачи анонимных показаний, обустроенных специальным оборудованием, экраном с сокрытием изображения и изменением голоса свидетелей, находящихся под защитой (тайных свидетелей).
Сейчас в действующих нормах есть требования к проектированию отдельной комнаты для свидетелей, которая должна быть оборудована телефонной и видеосвязью. Однако, по словам заместителя Министра регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины Льва Парцхаладзе, это совсем не те условия и оборудование, которым должны быть обеспечены современные суды. Поэтому в министерстве будут изучать иностранный опыт, брать его за основу, адаптировать к украинским реалиям и внедрять.
ДБН В.2.2-26:2010 «Дома и сооружения. Суды» устанавливают требования к проектированию новых и реконструкции существующих домов под суды, а также помещений судов, встроенных в дома иного назначения.
Далее
Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело № 918/843/17 (производство № 12-287гс18) и определила юрисдикцию дел относительно обжалования решений тендерного комитета департамента областной государственной администрации по вопросам строительства и архитектуры.
В своем решении суд не согласился с выводами предыдущих инстанций относительно обжалования процедуры проведения торгов в порядке хозяйственного судопроизводства, учитывая следующее.
Согласно пункта 7 части первой статьи 20 Хозяйственного процессуального кодекса хозяйственные суды рассматривают дела в спорах, возникающих из отношений, связанных с защитой экономической конкуренции, ограничением монополизма в хозяйственной деятельности, защитой от недобросовестной конкуренции, в том числе в спорах, связанных с обжалованием решений Антимонопольного комитета Украины, а также дела по заявлениям органов АМКУ по вопросам, отнесенным законом к их компетенции.
В соответствии с пунктом 10 части первой статьи 20 ХПК к юрисдикции хозяйственных судов принадлежат дела в спорах относительно обжалования актов (решений) субъектов ведения хозяйства и их органов, должностных и служебных лиц в сфере организации и осуществления хозяйственной деятельности, кроме актов (решений) субъектов властных полномочий, принятых на выполнение их властных управленческих функций, и споров, стороной которых является физическое лицо, не являющееся предпринимателем.
Однако, во время определения предметной юрисдикции дел суды должны исходить из сути права и/или интереса, за защитой которого обратилось лицо, заявленных требований, характера спорных правоотношений, содержания и юридической природы обстоятельств по делу.
В деле № 918/843/17 предметом спора является несогласие истца с решением Департамента, которым ценовое предложение ООО было признано не отвечающим требованиям тендерной документации до заключения договора на выполнение работ. Таким образом, договорные правоотношения между победителем тендера и заказчиком не возникли, а спор фактически не задевает имущественные интересы победителя торгов.
Согласно Кодексу административного судопроизводства такие споры решаются в судах административной юрисдикции.
В то же время уже после заключения договора между организатором конкурса и его победителем спор относительно правомерности решения тендерного комитета подлежит рассмотрению в порядке гражданского или хозяйственного судопроизводства, поскольку фактически задевает имущественные интересы победителя торгов.
Такая правовая позиция отвечает выводам БП ВС, изложенным в постановлении от 29 января 2019 года по делу № 819/829/17 (К/9901/42669/18) (производство № 11-757апп18). БП ВС не видит правовых оснований для отступления от этого вывода.
Далее
Особи звернулися до суду з позовом до комунальної установи «Центральна районна лікарня», в якому просили стягнути на їх користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 400 тис. грн.
Позивачі зазначали, що водій, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем, спричинив ДТП, внаслідок якої загинув їх син. Через порушення лікарями своїх посадових обов’язків було складено з недоліками медичні документи щодо фіксації стану сп’яніння у водія, у зв’язку із чим судом, що розглядав кримінальну справу, медичні документи були визнані недопустимими доказами, що надало можливість застосувати до обвинуваченого амністію та звільнити від кримінальної відповідальності.
Позивачі покликались на те, що більше ніж шість з половиною років відчувають моральні страждання, спричиненні їм неправомірними діями медичних працівників, які викликані пожиттєвими негативними наслідками, що пов’язані із непритягненням до кримінальної відповідальності винуватця смерті їх сина.
Під час розгляду справи суди встановили, що у постанові суду у кримінальному провадженні зазначено, що в матеріалах кримінальної справи наявний протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп’яніння, який заповнений з порушеннями.
Висновок про результати медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння водіїв транспортних засобів не було оформлено належним чином, тому суд дійшов висновку, що факт знаходження особи у стані алкогольного сп’яніння в момент скоєння злочину в установленому законом порядку не встановлено, і вказану обтяжуючу покарання обставину було виключено з обсягу обвинувачення.
Відносно лікарів розпочато кримінальне провадження за частино першою статті 367 Кримінального кодексу України, яке згодом було закрито у зв’язку із відсутністю в діях службових осіб складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, оскільки допущені порушення вимог посадових інструкцій та галузевих наказів МОЗ України в частині правильності ведення медичної документації не спричинили істотної шкоди.
За недбале відношення до виконання свої посадових обов’язків лікарю ортопеду-травматологу оголошено догану.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув з лікарні на користь осіб в рахунок відшкодування моральної шкоди по 10 тис. грн.
Далее
Європейський суд з прав людини у справі «Бартая проти Грузії» (заява №10978/06) дійшов висновку, що відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь у іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Адвокат пана Бартая не міг взяти участь у провадженні (трудовий спір), бо в цей самий час був залучений до іншого слухання. Адвокат поінформував про це суд і подав клопотання про перенесення засідання. Бартая також вимагав відкладення розгляду справи, відмовляючись брати участь у слуханні без адвоката. Втім, суд прийняв заочне рішення про відхилення позову.
Адвокат безуспішно намагався оскаржити це рішення — вищі суди дійшли висновку, що відповідно до національного законодавства не існувало обґрунтування відмови від участі у слуханні, а також що участь адвоката в іншому слуханні не була вагомою підставою для скасування рішення, прийнятого in absentia. Крім того, вони виявили, що пан Бартая був попереджений суддею першої інстанції про наслідки його відмови від участі у слуханні.
Бартая звернувся до ЄСПЛ. Посилаючись на ст. 6 Конвенції, він стверджував, заочне рішення позбавило його можливості брати участь у провадженні на рівних засадах з іншою стороною, яка була представлена адвокатом.
Суд у Стразбурзі констатував порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Справедлива сатисфакція склала 1500 євро (моральна шкода) та 1000 євро (видатки та витрати).
Далее
