Позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору. Особа покликалась на те, що перед укладенням кредитного договору банк не повідомив позичальника про ризик девальвації гривні та її вплив на суму абсолютного здорожчання кредиту, тим самим ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Оскільки вона не може прямо вплинути на існування валютних ризиків, то ця умова є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову, оскільки сторонами досягнуто згоду щодо усіх істотних умов, визначено предмет та ціну, строк дії договору, а укладені договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України (ЦК) та Закону України «Про захист прав споживачів».
Позивач оскаржила рішення судів в касаційному порядку та зазначала, що суди не надали оцінки відсутності в оспорюваному кредитному договорі такої істотної умови як «інфляційне застереження».
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів залишив без змін.
Касаційний цивільний суд зазначив, що тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі — вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов’язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
ВС зауважив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
ВС дійшов висновку, що, встановивши факти, які повністю спростовують твердження позивача про ненадання їй банком повної інформації щодо умов кредитування і тим самим — введення її, як споживача, в оману щодо істотних умов кредитного договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, та відмову в задоволенні позову (постанова від 14.03.2019 у справі №755/3903/17).
Далее
Селищна рада звернулася до суду з позовом до податкової інспекції про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Позивач покликався на те, що оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій є протиправним, оскільки єдиний внесок Радою сплачувався своєчасно та у повному обсязі; помилкове ж його перерахування на неналежний рахунок було виявлене позивачем самостійно та усунуто у найкоротший строк, а відтак застосування до нього штрафу та пені було безпідставним.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд погодився з доводами позивача про те, що помилкова сплата єдиного внеску на неправильний рахунок не створює передумов для застосування до нього штрафних санкцій, проте дійшов висновку про законність прийнятого відповідачем рішення оскільки під час перерахування коштів вже на правильний рахунок, Рада невірно зазначила призначення платежу — «Єдиний соціальний внесок нарахований на з/п за березень 2016 року», а не за червень 2015 року, тобто як поточний платіж.
Апеляційний суд позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що внесок Радою був сплачений своєчасно та у повному обсязі, проте на помилковий рахунок, тому не може вважатись неналежним виконанням обов’язку з його сплати; разом з тим ані порядку, ані можливості перенесення позивачем коштів податку або обов’язкового платежу з одного рахунку призначення на інший не передбачено чинним законодавством, тому єдиним шляхом виправлення допущеної помилки для позивача було повернення таких коштів та повторна їх сплата за належними платіжними реквізитами.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу державної податкової інспекції залишив без задоволення.
Суд касаційної інстанції зазначив, що допущена помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок. До того ж, згодом така помилка була виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.
Тому Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов’язання з єдиного внеску у встановлений строк, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Далее
?Постанова КГС ВС від 29.03.2019 № 924/657/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/80856722
⚡Ключові висновки КГС:
✔️Суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з того, що визначальною обставиною для розгляду заяви про відмову від апеляційної скарги і дослідження повноважень підписанта є завершення апеляційного перегляду ухвали в іншій справі, якою на відповідного підписанта покладені повноваження голови правління.
✔️На підтвердження повноважень відповідною особою до матеріалів справи наданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, згідно з яким виконання обов’язків голови правління тимчасово покладено на нього, як розпорядника майна, згідно з вказаною ухвалою суду.
✔️Представник Позивача для заперечення повноважень такої особи на підписання відмови від апеляційної скарги надав копію протоколу заочного голосування наглядової ради, за змістом якого наглядова рада прийняла рішення про обмеження повноважень голови правління.
✔️Водночас витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань не містять застережень щодо обмеження повноважень відповідної особи.
✔️Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
✔️Апеляційний господарський суд не зазначив, у чому полягає неможливість встановлення ним обставин наявності чи відсутності у особи повноважень на подання відповідної заяви від імені позивача на підставі прийняття до уваги чи відхилення наданих учасниками справи доказів (зокрема вказаної ухвали суду у іншій справі, витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, рішення наглядової ради Позивача) з урахуванням моменту набрання законної сили зазначеною ухвалою, статусу внесених до Єдиного державного реєстру відомостей, повноважень наглядової ради акціонерного товариства та голови правління (зокрема розпорядника майном, на якого судом покладено виконання обов’язків голови правління).
?«Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство «Шепетівський гранкар’єр «Пронекс» (далі — Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_4 (далі — Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівський гранкар’єр «Пронекс» (далі — Відповідач-2, Товариство) про визнання недійсними договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 02.11.2015 (далі — Договір), рішень позачергових зборів учасників Товариства, оформлених протоколом №3 від 02.11.2015 (далі — Збори), а також скасування реєстраційних дій/записів у Єдиному державному реєстрі, проведених на підставі Договору та рішень Зборів.
2. Позов мотивований тим, що укладення Договору щодо відчуження частки у статутному капіталі Товариства, яка на праві власності належала Позивачу і перебувала під арештом на підставі постанови державного виконавця, суперечить положенням статей 321, 658 Цивільного кодексу України. На думку Позивача, Договір також суперечить актам цивільного законодавства через включення до нього істотної умови про вже здійснене зарахування по зобов’язанню, яке насправді не існувало.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.10.2018 у позові відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.
4. Позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яка підписана головою правління ОСОБА_5
5. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення суду першої інстанції.
6. 22 січня 2019 року Позивач подав клопотання про відмову від апеляційної скарги, підписане керівником Позивача ОСОБА_6
7. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 зупинено за ініціативою суду апеляційне провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №924/628/17 за результатом перегляду ухвали Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2018.
8. Ухвала мотивована тим, що визначальною обставиною для розгляду заяви про відмову від апеляційної скарги і дослідження повноважень підписанта цієї заяви ОСОБА_6 є завершення апеляційного перегляду зазначеної ухвали у справі №924/628/17, якою на ОСОБА_6 покладені повноваження голови правління.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. У провадження Господарського суду Хмельницької області перебуває справа №924/628/17 за заявою Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання банкрутом Позивача. Справа перебуває на стадії розпорядження майном боржника.
18. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2018 у справі №924/628/17 задоволено клопотання розпорядника майном Позивача арбітражного керуючого ОСОБА_6 про усунення керівника від виконання повноважень; припинено повноваження голови правління Позивача ОСОБА_5; виконання відповідних обов’язків голови правління Позивача тимчасово покладено на розпорядника майна арбітражного керуючого ОСОБА_6
19. Зазначена ухвала оскаржена в апеляційному порядку.
20. На підтвердження повноважень ОСОБА_6 до матеріалів справи наданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань станом на 4 січня 2019 року, згідно з яким виконання обов’язків голови правління тимчасово покладено на розпорядника майна ОСОБА_6 згідно з ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2018 у справі №924/628/17.
21. Представник Позивача для заперечення повноважень ОСОБА_6 на підписання відмови від апеляційної скарги надав копію протоколу заочного голосування наглядової ради Позивача від 19.12.2018, оригінал якого оглянутий судом. За змістом зазначеного протоколу наглядова рада прийняла рішення про обмеження повноважень голови правління.
22. Водночас витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань станом на 4 і 21 січня 2019 року не містять застережень щодо обмеження повноважень голови правління Позивача ОСОБА_6
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
23. Господарський процесуальний кодекс України
Стаття 56. Участь у справі представника
… 3. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. …
Стаття 191. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем
1. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. …
3. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. …
Стаття 227. Обов’язок суду зупинити провадження у справі
1. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадках: …
5) об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. …
Стаття 229. Строки, на які зупиняється провадження у справі
1. Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених:…
4) пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу — до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи;…
Стаття 234. Зміст ухвали суду
1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; …
Стаття 269. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. …
24. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: …
7) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (далі — Єдиний державний реєстр) — єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи; …
Стаття 9. Відомості Єдиного державного реєстру
… 2. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: …
13) відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи — також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; …
Стаття 10. Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру
1. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
2. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
3. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. …
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
25. Суд виходить з того, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов’язок суду зупинити провадження у справі обумовлений об’єктивною неможливістю її розгляду до вирішенні іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. При застосуванні наведеної правової норми за вимогами статті 234 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині ухвали повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновків, постановляючи ухвалу.
26. Суд вважає правильними доводи скаржника щодо невідповідності оскаржуваної ухвали вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
27. Зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у даній справі, виходив з того, що визначальною обставиною для розгляду заяви про відмову від апеляційної скарги і дослідження повноважень підписанта ОСОБА_6 є завершення апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2018 у справі №924/628/17.
28. Однак всупереч вимогам зазначених правових норм суд апеляційної інстанції в ухвалі не навів мотивів, з яких він дійшов висновку про об’єктивну неможливість розгляду відповідної заяви, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для її розгляду.
29. Так, апеляційний господарський суд не зазначив, у чому полягає неможливість встановлення ним обставин наявності чи відсутності у ОСОБА_6 повноважень на подання відповідної заяви від імені Позивача на підставі прийняття до уваги чи відхилення наданих учасниками справи доказів (зокрема ухвали Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2018 у справі №924/628/17, витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, рішення наглядової ради Позивача) з урахуванням моменту набрання законної сили зазначеною ухвалою, статусу внесених до Єдиного державного реєстру відомостей, повноважень наглядової ради акціонерного товариства та голови правління (зокрема розпорядника майном, на якого судом покладено виконання обов’язків голови правління).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
30. Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
31. Касаційна скарга підлягає задоволенню.»
?Постанова КГС ВС від 27.02.2019 № 913/661/17:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/80335714
⚡Ключові висновки КГС:
✔️З огляду на обставини чинності договору оренди землі, права та обов’язки орендаря за яким перейшли від продавця до покупця об’єкту нерухомості, розташованого на відповідній земельній ділянці, тобто, наявності між сторонами зобов’язальних (договірних) правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів – є неналежним, у зв’язку з чим у задоволенні відповідних позовних вимог має бути відмовлено.
?«1. У серпні 2017 року перший заступник прокурора Луганської області звернувся в Господарський суд Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради Луганської області (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ПРОПЕРТІ» (далі – відповідач) про стягнення 1 146 454,82 грн збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
1.1. Позовна заява мотивована тим, що відповідач 28.12.2016 набув право власності на нерухоме майно – торгівельний центр «Амстор» площею 11 642,7 кв.м за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Космонавтів, 28, проте, у період з 28.12.2016 по 31.08.2017 в порушення вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України використовував земельну ділянку під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, що є підставою для відшкодування позивачу збитків — упущеної вигоди у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.
1.2. У подальшому, 30.11.2017, прокурор змінив нормативне обґрунтування заявлених позовних вимог та послався на те, що спірна сума коштів є безпідставно набутим відповідачем майном, яке підлягає поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).
Короткий зміст ухвалених у справі рішень
2. Справа неодноразово розглядалась господарськими судами.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.11.2017 позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 146 454,82 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
3. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018 резолютивну частину рішення Господарського суду Луганської області від 30.11.2017 залишено без змін та одночасно змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.
4. Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та рішення Господарського суду Луганської області від 30.11.2017 року у справі № 913/661/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Луганської області від 16.10.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.
5.1. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 377 Цивільного кодексу України, 120 Земельного кодексу України, статті 7, 31 Закону України «Про оренду землі», дійшов висновку, що договір оренди землі №041041900075 від 19.01.2010 не був припинений повністю 28.12.2016, а припинився лише щодо зобов’язань для ТОВ «Амстор». Тобто, з 28.12.2016 ТОВ «БС ПРОПЕРТІ» фактично стало стороною договору оренди землі, за яким у нього виник обов’язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Встановивши, що договір оренди землі від 19.01.2010 не був припинений сторонами у встановленому законом порядку та є чинним, суд відмовив в задоволенні позову, вказавши, що за наявності договірних правовідносин сторін відшкодування шкоди не може бути належним способом захисту.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 рішення Господарського суду Луганської області від 16.10.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 146 454,82 грн.
6.1. Мотивуючи дане рішення, апеляційний господарський суд посилаючись на положення статей 377 Цивільного кодексу України, 120 Земельного кодексу України, статтю 7 Закону України «Про оренду землі» встановив, що відповідач, володіючи об’єктом нерухомості, який розташовано за адресою: проспект Космонавтів, 28, мікрорайон 73 в м. Сєвєродонецьк Луганської області, користується земельною ділянкою під вказаною нерухомістю площею 3,4014 га без переоформлення у належний спосіб права користування земельною ділянкою (укладення договору оренди з Сєвєродонецькою міською радою та державної реєстрації такого права), з огляду на що грошові кошти, як безпідставно збережені орендні платежі підлягають стягненню з відповідача на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2010 між Сєвєродонецькою міською радою (далі — орендодавець) та ТОВ «Амстор» (далі — орендар) укладено Договір оренди землі, який зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №04104190075 від 12.02.2010. Об’єктом оренди за договором є земельна ділянка площею 3,4014 га — землі комерційного використання (під торговий центр «Амстор»), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Космонавтів, 28, мікрорайон 73. На даній земельній ділянці знаходиться об’єкт нерухомого майна – торговий центр «Амстор». Договір укладено на 25 років, строком по 22.10.2034 включно. В п. 35 Договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема у разі закінчення строку на який його було укладено.
12.1. Господарські суди також установили, що ТОВ «БС-Проперті» 28.12.2016 став власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 3, 4014 га по вул. Космонавтів, 28 у м. Сєверодонецьку.
12.2. Рішенням позивача від 07.04.2017 № 1299 право користування земельною ділянкою ТОВ «Амстор» за договором оренди земельної ділянки було припинено у зв’язку з переходом права власності на об’єкт нерухомого майна до іншої особи. Проте, договір оренди не був припинений у встановленому законом порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
13. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
14. Предметом даного спору є вимога про стягнення коштів за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладання договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у вигляді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК України є збитками у вигляді упущеної вигоди. В подальшому прокурор змінив нормативне обґрунтування заявлених позовних вимог та послався на те, що спірна сума коштів є безпідставно набутим відповідачем майном, яке підлягає поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).
15. Відповідно до положень статті 334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
16. Частиною 1 статті 377 ЦК визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
17. Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (далі – ЗК) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
18. За змістом частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
19. У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об’єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов’язанні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №910/20774/17.
20. При цьому Верховний Суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.
21. Враховуючи наведені норми законодавства, суд першої інстанції установив, що договір оренди землі №041041900075 від 19.01.2010 не був припинений повністю 28.12.2016, а припинився лише щодо зобов’язань для ТОВ «Амстор», тому відповідно з 28.12.2016 відповідач фактично став стороною вказаного договору оренди землі, за яким у нього виник обов’язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
22. Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Амстор» звернувся до Сєвєродонецького міського голови з листом №30 від 25.03.2016 про припинення право користування земельною ділянкою кадастровий номер 4412900000:06:043:0017, оскільки право власності на об’єкт нерухомого майна, що розташований на цій земельній ділянці, перейшло до ПАТ «ВТБ Банк» на підставі іпотечного договору від 26.12.2012.
23. Однак, з огляду на приписи ст. 654 ЦК України, прийняте в подальшому рішення Сєвєродонецької міської ради 27 сесії 7 скликання №1299 від 07.04.2017 щодо припинення за згодою сторін договору оренди землі №041041900075 від 19.01.2010, укладеного з ТОВ «Амстор» шляхом його розірвання, є лише волевиявленням на надання згоди на розірвання договору оренди уповноваженого органу, яке не має юридичного наслідку розірвання договору, оскільки сторонами у справі не вчинено дій, спрямованих на реалізацію вказаного рішення, а саме не укладено письмової угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки з її подальшою державною реєстрацією. Тобто, слід дійти висновку, що договір оренди №041041900075 від 19.01.2010 не був припинений сторонами в установленому законом порядку, а тому є чинним.
24. Верховний Суд звертає увагу на те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів на підставі ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України.
25. Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
26. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову — це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція грунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб’єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
27. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
28. За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
29. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов’язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
30. Водночас, з огляду на встановлені обставини чинності договору оренди землі, права та обов’язки орендаря за яким перейшли до відповідача, тобто, наявності між сторонами зобов’язальних (договірних) правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежність обраного прокурором способу захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків та обгрунтовано відмовив в його задоволенні.
31. Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст. 125 Земельного кодексу України вірно вказав на те, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
32. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БС Проперті», володіючи об’єктом нерухомості (торговим центром «Амстор») який розташовано за адресою: проспект Космонавтів, 28, мікрорайон 73, м. Сєвєродонецьк, користується земельною ділянкою під вказаною нерухомістю площею 3,4014 га, без переоформлення у належний спосіб права користування земельною ділянкою (укладення договору оренди з Сєвєродонецькою міською радою та державної реєстрації такого права), дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень статей 1212 ЦК України та стягнення грошових коштів, як безпідставно збережених орендних платежів.
33. Посилаючись на правові позиції щодо переходу прав і обов’язків землекористувача при відчуженні нерухомості, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17 у подібних правовідносинах, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків, вказавши, що після відчуження об’єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов’язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
34. У зв’язку з наведеним колегія суддів зазначає, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
35. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
36. Кондикційні зобов’язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
37. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
38. Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, оскільки надав невірну правову кваліфікацію правовідносинам між сторонами спору, які не підпадають під регулювання ст. 1212 ЦК України, а тому невірно застосував норми матеріального права. Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені в п. 9.2 даної постанови, є обгрунтованими.
39. Виходячи з наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.»
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 462/2646/17 пришла к выводу, что спор об отмене государственной регистрации юридического лица — ОСМД должен решаться по правилам ХПК независимо от субъектного состава, по местонахождению юридического лица.
Разъяснено, что спорные правоотношения возникли между жительницей дома, который вошел в созданное и зарегистрированное ОСМД «На Війтівській», имеющей право участвовать в его деятельности, и фактическими участниками ОСМД и государственным регистратором относительно государственной регистрации объединения. При таких обстоятельствах этот спор касается не столько правомерности действий субъекта властных полномочий относительно государственной регистрации ОСМД, сколько частного интереса, а именно права жительницы как совладелицы имущества многоквартирного дома, нарушенного, по ее мнению госрегистратором.
В постановлении от 6 февраля (полный текст которого доступен в Verdictum) изложена следующая правовая позиция.
Спор об отмене государственной регистрации юридического лица является спором о наличии или отсутствии гражданской правоспособности и хозяйственной компетенции (возможности иметь хозяйственные права и обязанности). Этот спор не является спором в сфере публично-правовых отношений, даже если возник в связи с противоправным внесением в реестр субъектом властных полномочий записи о проведении государственной регистрации юридического лица; не является спором, который возникает из гражданских, земельных, трудовых, семейных, жилищных и других правоотношений; не является спором, который возникает в связи с осуществлением хозяйственной деятельности, а является спором об абстрактной возможности участвовать в конкретных правоотношениях.
При этом процессуальное законодательство не определяет юрисдикционную принадлежность такого спора.
Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 20 сентября 2018 года по делу № 813/6286/15, заполняя этот пробел закона, указала, что подобные споры наиболее близки к спорам, связанным с деятельностью или прекращением деятельности юридического лица (пункт 3 части первой статьи 1 статьи 20 ХПК), а потому должны рассматриваться по правилам хозяйственного судопроизводства.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Особа звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України, в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо непроведення перерахунку та індексації пенсії, зобов’язати відповідача провести перерахунок та індексацію пенсії.
Окружний адміністративний суд повернув позивачу позов за період із серпня 2009 року по серпень 2017 року у зв’язку із пропуском позивачем строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Суди виходили з того, що позивачем не наведено будь-яких доводів щодо існування об’єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення, що унеможливило вчасно звернутись до суду з адміністративним позовом. Враховуючи, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер, суди дійшли висновку щодо пропуску шестимісячного строку звернення до суду.
Верховний Суд не погодився з такою позицією та зауважив, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов’язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов’язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов’язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов’язок держави перед громадянином — 6 місяцями.
Суд роз’яснив, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, — статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб’єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб’єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Далее
