Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України та практики, сформованої Касаційним цивільним судом, щодо можливості стягнення грошових коштів в іноземній валюті.
У постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14 ВСУ зазначив, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу є гривня. Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов’язання, передбачені, зокрема, ст. 1048 Цивільного кодексу та при застосуванні ст. 625 ЦК.
У свою чергу, Касаційний цивільнй суд у рішенні від 25 липня 2018 року у справі №308/3824/16-ц вказав на те, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов’язанні валютою платежу є виключно гривня за умови відсутності у сторін відповідної ліцензії Національного банку України.
Натомість Велика Палата ВС дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов’язання у іноземній валюті, в якій воно зазначене у договорі, чинне законодавство не містить. «У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству», — йдеться у постанові ВП ВС від 16 січня 2019 року.
При цьому Велика Палата зауважила, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, оскільки належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Зазначимо, що висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, а також щодо можливості і порядку визначення у рішенні еквіваленту суми боргу в національній валюті сформульовані також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц.
Таким чином, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата Верховного Суду вказала на критерії віднесення інформації до категорії службової, тобто інформації з обмеженим доступом. У межах спору ВП ВС визначила, в наданні якої інформації особі не може бути відмовлено.
Крім того, ми висвітлювати рішення Великої Палати щодо умов перерахунку вартості комунальних послуг. Відповідно до тексту постанови ВП ВС, якщо тарифи були чинними на момент нарахування вартості послуги, але в подальшому скасовані судом, це є підставою для перерахунку нарахованих платежів.
Полное выполнение кредитного обязательства не требует дополнительного подтверждения от банка. Соответствующая правовая позиция изложена в постановлении Верховного Суда в составе коллегии судей Кассационного гражданского суда от 06 марта 2019 года № 286/1693/17.
Заемщик по кредитному договору обратился в суд с иском об обязательстве банка выдать справку об отсутствии задолженности по кредитному договору.
При рассмотрении дела Судом установлено, что банк воспользовался правом досрочного возврата кредитных средств путем обращения в суд с требованием о взыскании с должника всей суммы задолженности. В результате изменился срок выполнения основного обязательства, а по истечении срока кредитования прекратилось право банка начислять проценты по кредитному договору.
Поскольку заемщик выполнил соответствующее решение суда, он является таким, что полностью выполнил свои обязательства по кредитному договору.
Учитывая то, что результатами рассмотрения дела подтверждено отсутствие задолженности заемщика перед банком по кредитному договору, Верховный Суд пришел к заключению, что оснований для удовлетворения иска в части обязательства банка выдать справку об отсутствии задолженности нет. Наличие или отсутствие такой справки не влияет на права истца. Возобновление прав заемщика не требует воздействия со стороны суда на банк.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що позивач, керуючи транспортним засобом, рухався по крайній лівій смузі, не маючи наміру здійснити поворот (розворот), в той час, коли праві інші смуги були не зайняті, чим порушив вимоги п. 11.5 Правил дорожнього руху України (ПДР).
Позивач покликався на те, що автомобіль під його керуванням здійснював рух по крайній лівій смузі, з метою здійснення розвороту ліворуч. Тобто, згідно п. 10.4 ПДР, він завчасно зайняв крайню ліву смугу для руху, з метою здійснення маневру, пов’язаного із зміною напрямку руху. При цьому, він не змінював смугу, з метою забезпечення можливості стежити за дорожньою обстановкою з урахуванням темного часу доби, погодних умов у вигляді дощу, недостатньої видимості у напрямку руху та для чіткого розпізнання елементів дороги у вигляді дорожньої розмітки п.1.7 або п. 1.11 ПДР.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що відеозаписом підтверджується порушення позивачем п.11.5 ПДР, а саме рух автомобіля позивача по крайній лівій смузі дороги, в той час, коли праві смуги дороги були не зайняті. Світловий покажчик повороту відповідного напрямку на автомобілі не був увімкнений, що спростовує доводи позивача про те, що він мав намір здійснити поворот (розворот).
Апеляційний адміністративний суд дійшов іншого висновку та позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наданий відповідачем у якості доказу відеозапис, не підтверджує факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, оскільки відеозапис не доводить створення водієм перешкоди або небезпеки руху для інших учасників дорожнього руху, що є складовою адміністративного правопорушення. Суб’єктивне сприйняття відповідачем певних обставин, не може вважатися належним доказом в адміністративній справі, адже такими можуть бути лише пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.
Верховний Суд визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки відеозапис подій не доводить створення позивачем перешкоди або небезпеки руху для інших учасників дорожнього руху, що є складовою адміністративного правопорушення.
Далее
Особа звернулась з позовом до міської ради про скасування рішення щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової прибудови до квартири, оскільки на запитуваній позивачем ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова, на яку правовстановлюючі документи відсутні.
Позивач вказувала на те, що на нежитлову прибудову вона має правовстановлюючий документ — свідоцтво про право власності на квартиру, в технічному паспорті якої зазначено балкон.
Позивач покликалась на те, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, оскільки нормами статті 120 Земельного кодексу України закріплено принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований. Тому, до неї як до власника квартири до складу якої входить прибудова перейшло право користування земельною ділянкою та з метою добросовісності користування земельною ділянкою та сплати до місцевого бюджету орендної плати позивач бажає укласти договір оренди земельної ділянки під прибудовою.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди зазначили, що на земельній ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу позивача без задоволення.
Верховний Суд роз’яснив, що доводи касаційної скарги позивача про те, що їй на праві власності належить указана квартира разом із прибудованим на прибудинковій території багатоквартирного будинку балконом, у зв’язку з чим до неї, на підставі статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 ЗК України, перейшло право користування спірною земельною ділянкою і вона має право на розробку проектної документації на відведення земельної ділянки, є помилковими, оскільки відповідно до частини першої статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить.
Постанова КАС ВС від 20.03.2019 №222/1402/16-а (К/9901/3223/19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80606979
⚡Ключові висновки КАС:
✔️Загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв’язку.
✔️Лише для вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто» або «Судова повістка» на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв’язку).
✔️Повідомлення про вручення оскарженої постанови не містить позначки «Судова повістка» або «вручити особисто» (є лише позначка «постанова»), а тому особистого підпису та прізвища одержувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення не вимагало.
✔️Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв’язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання грунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов’язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.
✔️Скаржник пояснив, що не міг отримувати зазначену кореспонденцію фізично, оскільки не перебував на території України. На доведення цих тверджень він надав докази: пасажирські митні декларації, що підтверджують в’їзд-виїзд з території України та лист Державної прикордонної служби.
✔️За таких обставин відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не може бути достовірним доказом отримання особою оскарженої постанови.
?«І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. 29.09.2016 позивач звернувся до Володарського районного суду Донецької області з позовом, в якому просить скасувати рішення Зеленоярської сільської ради:
— від 10.03.2016 №7/6-51 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1»;
— від 10.03.2016 №7/6-52 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр.ОСОБА_1»;
— від 09.06.2016 №7/9-76 «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки в довгострокову оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1»;
— від 09.06.2016 №7/9-75 «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки в довгострокову оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1».
4. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2017 адміністративний позов було задоволено повністю. У справі є докази, що скаржник, який у справі є третьою особою, участі в судових засіданнях не брав, судове рішення оголошувалося за його відсутності. Копію постанови направлено на адресу третьої особи. У повідомленні про вручення рекомендованого відправлення зазначено, що її вручено 02.11.2017 ОСОБА_1, хоча він сам це заперечує.
5. Відповідач подав апеляційну скаргу, яка надійшла до Донецького апеляційного адміністративного суду 16.11.2017.
6. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
7. Третя особа ОСОБА_1 звертався з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного адміністративного суду на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2017. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.05.2018 апеляційну скаргу повернуто заявнику у зв’язку із порушенням порядку подання — скаргу було подано безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції.
8. 20.06.2018 ОСОБА_1 продав апеляційну скаргу повторно. Разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
9. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 було причини пропуску строку апеляційного оскарження визнано неповажними і відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
10. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018.
11. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2018 касаційну скаргу третьої особи було задоволено частково, ухвалу суду апеляційної інстанції від 05.07.2018 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
12. 16.11.2018 ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду було відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про поновлення строку на апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
13. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що апеляційна скарга не відповідала вимогам ст.296 КАС України.
14. Суд зазначив, що апеляційну скаргу на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2017 подано до відділення поштового зв’язку для відправлення 20.06.2018.
15. До апеляційної скарги було додано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що в період начебто вручення рішення суду він не знаходився на території України, а тому не міг отримувати його особисто.
16. В клопотанні третя особа заявляла, що не проживає за місцем реєстрації, а за місцем фактичного проживання ніяких листів не отримувала. Оскаржуване рішення отримане третьою особою 17.04.2018, тому перебіг строків повинен розпочинатися з цього моменту.
17. Проте, судом зроблено висновок, що відповідачу було відомо про винесення рішення, адже під час розгляду справи третя особа неодноразово отримувала особисто поштові повідомлення.
18. Крім того, судом було зроблено висновок, що відповідач в якості доказу підтвердження відсутності його за межами території України подав не завірену належним чином копію ухвали слідчого судді Володарського районного суду Донецької області від 13.02.2018. Наявні в матеріалах справи копії пасажирських митних декларацій, на думку суду, підтверджували ввезення-вивезення об’єкту декларування, а не в’їзд-виїзд декларанта.
19. З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції було зроблено висновок, що ОСОБА_1 не наведено поважних причин, які завадили йому звернутися з апеляційною скаргою на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2017 у встановлені процесуальним законодавством строки.
20. На підставі зазначених висновків, апеляційну скаргу було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції з посиланням на поважні підстави та відповідні докази.
21. На виконання ухвали суду третьою особою було 04.12.2018 було подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
22. В цій заяві третьою особою зазначалось, що тривала відсутність на території України підтверджується ухвалою слідчого судді Володарського районного суду Донецької області від 13.02.2018, а також відповіддю Державної прикордонної служби України від 03.08.2018 вих.№184/Ю-10466.
23. Відповідно до цих доказів ОСОБА_1 був відсутній на території України в періоди з 20.12.2016 по 15.06.2017, з 22.06.2017 по 28.08.2017, з 16.09.2017 по 13.12.2017 та з 20.12.2017 по 04.02.2018, що унеможливило особисте отримання ним повідомлень від суду першої інстанції стосовно дати, часу та місця розгляду судової справи, в якій він є третьою особою.
24. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 було відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
25. За результатами розгляду клопотання Суд дійшов висновку, що апелянт не надав пояснень, чому на повідомленнях про вручення поштових відправлень 29.10.2016, 25.01.2017, 11.02.2017, 22.03.2017, 22.04.2017, 17.05.2017, 12.07.2017, 18.09.2017, 12.10.2017 та 02.11.2017 вказано його прізвище в контексті Правил надання послуг поштового зв’язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270. Були також відсутні докази звернення до установи поштового зв’язку із запитом, яким чином ці відправлення були вручені.
ОСОБА_1 не надав пояснень, за яких обставин його прізвище зазначено на повідомленнях про вручення поштового відправлення, зокрема на повідомленні про вручення постанови Донецького окружного адміністративного суду 02.11.2017, а звертаючись із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та одержання копії судового рішення, сплатив судовий збір за видачу копії постанови суду першої інстанції, хоча відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» останній підлягає сплаті за повторну видачу копії судового рішення.
26. З огляду на ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що копія оскаржуваної постанови була вручена тертій особі відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку.
27. Окрім того, скаржник не надав пояснень стосовно того, які обставини завадили йому ознайомитися із текстом судового рішення в період перебування на території України з 13.12.2017 по 20.12.2017.
28. У наданих до суду клопотанні та заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції не зазначено, коли ОСОБА_1 дізнався, що він є третьою особою в справі № 222/1402/16-а, хоча, звертаючись із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та одержання копії судового рішення, яке скерував до суду засобами поштового зв’язку, вказав номер справи, позивача, відповідача та предмет спору.
29. Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не надав пояснень стосовно того, коли він дізнався про існування судової справи, в якій він є третьою особою, чи відомо йому, ким отримано копію постанови суду першої інстанції 02.11.2017, чи мав він змогу ознайомитися із цим рішенням в період з 13.12.2017 по 20.12.2017, чому після повернення на територію України 04.02.2018 він звернувся із клопотанням про отримання копії судового рішення 03.03.2018.
30. З урахуванням зазначених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2018 в повному обсязі не виконані, тому відсутні підстави для визнання причин пропуску строку на апеляційне оскарження поважними.
31. 25.01.2019 третьою особою було подано касаційну скаргу, яка надійшла до Суду 28.01.2019. У скарзі ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду та поновити строк на апеляційне оскарження.
ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
41. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), дійшов таких висновків.
42. Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційне оскарження суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Такі причини повинні бути обґрунтованими та мати суттєве значення.
43. Право особи знати про судове рішення у справі, в якій вона є стороною або третьою особою, гарантується ст.11 КАС України.
44. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що отримання третьою особою рішення суду першої інстанції підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 особисто.
45. На противагу цим висновкам ОСОБА_1 надав докази його відсутності за місцем реєстрації, і як наслідок, неможливості отримання особисто копії рішення суду першої інстанції.
46. З огляду на суперечність між доказами, суд повинен був мотивувати чому приймає до уваги одні, а інші — відхиляє.
47. Ключовим правовим питанням у справі є доведення факту отримання копії постанови від 18.10.2017, яку ОСОБА_1 намагається оскаржити.
48. Правила надання послуг поштового зв’язку (далі — Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
49. У пункті 99 Правил зазначено:
рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, … які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об’єкті поштового зв’язку вручаються адресату, а у разі його відсутності — повнолітньому члену сім’ї за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв’язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім’ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
50. Оформлення цих поштових операцій визначено у пункті 105 Правил:
Для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред’явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач.
51. У пункті 106 Правил передбачено:
Під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв’язку на підставі пред’явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище.
Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи.
Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку.
52. З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв’язку.
Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто» або «Судова повістка» на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв’язку).
53. У справі є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2, а.с. 12), на якому стоїть дата вручення — 02.11.2017 і написане прізвище «Юзвінкевичу» у графі отримувач.
54. Суд відзначає, що повідомлення про вручення постанови від 18.10.2017 не містить позначки «Судова повістка» або «вручити особисто» (є лише позначка «постанова»), а тому особистого підпису та прізвища одержувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення не вимагало.
55. Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв’язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання грунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов’язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.
56. Третя особа ОСОБА_1 пояснив, що не міг отримувати зазначену кореспонденцію фізично, оскільки не перебував на території України. На доведення цих тверджень він надав докази: пасажирські митні декларації, що підтверджують в’їзд-виїзд з території України та лист Державної прикордонної служби від 03.08.2018. З цих доказів, зокрема, слідує, що ОСОБА_1, був відсутній в Україні у період з 16.09.2017 по 13.12.2017.
57. За таких обставин рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 02.11.2017 не може бути достовірним доказом отримання ОСОБА_1 постанови від 18.10.2017.
58. Згодом, 01.03.2018 він звертався письмово до Донецького окружного адміністративного суду з клопотанням про видачу йому копії постанови. Відповіді не отримав. 17.04.2018 особисто з’явився до суду, де й отримав копію постанови. Ці пояснення узгоджуються з письмовими доказами, які є у справі: листом від 01.03.2018, розпискою про отримання від 17.04.2018. З огляду на це, Суд вважає, що саме цього дня ОСОБА_1 ознайомився з текстом постанови.
59. З апеляційною скаргою він вперше звернувся у травні 2018 року. Проте, ухвалою від 22.05.2018 апеляційну скаргу було повернуто.
60. В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд звернув увагу, що повернення апеляційної скарги через порушення вимог закону щодо порядку подання цієї скарги не є поважною причиною пропуску строку.
61. З цього приводу Суд звертає увагу, що повернення скарги за ухвалою від 22.05.2018 відбулося у зв’язку із порушенням п.п. 15.5 п. 1 «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційний суд вважав, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційної система не функціонує, тому відповідно до вищезазначених норм, апеляційна скарга подається за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (до 15 грудня 2017 року), тобто, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявником апеляційної скарги порушено порядок подачі апеляційної скарги, відтак, вона є такою, що підлягає поверненню без розгляду.
62. Суд звертає увагу, що зазначена процесуальна помилка не є такою, що унеможливлює повторне звернення до суду. Щодо поважності цієї обставини, як причини пропуску строку, то випадки подання апеляційних скарг безпосередньо до суду апеляційної інстанції замість суду першої інстанції були непоодинокими. Такі справи розглядалися і Верховним Судом.
63. Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 640/20036/17 сформульовано такий правовий висновок:
«… особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС України, підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII «Перехідні положення» КАС України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу.
Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист».
64. Зазначена правова позиція застосовувалася і в інших справах. Отже, судова практика пішла по шляху визнання повернення скарг з цих підстав надмірним формалізмом і на теперішній час є усталеною.
65. Суд звертає також увагу, що обставини, зазначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 16.11.2018, були усунуті скаржником — він надав належним чином засвідчену копію ухвали Володарського районного суду від 13.02.2018 та лист Державної прикордонної служби від 03.08.2018.
66. В ухвалі про відмову у відкритті апеляційного провадження суд звертав увагу на відсутність пояснень третьої особи щодо відправлення та вручення йому поштової кореспонденції від суду першої інстанції. Між тим, пояснення щодо цих обставин не вимагалися від скаржника раніше, зокрема ухвалою про залишення апеляційної скарги без розгляду. Відтак, скаржник був позбавлений можливості надати свої міркування щодо цих питань суду апеляційної інстанції.
67. Що стосується постанов Верховного Суду, на які посилається апеляційний суд в обґрунтування своїх висновків, то вони стосуються інших правовідносин.
68. Покликання на постанову від 18.10.2018 у справі № 774/61/18 Суд відхиляє, оскільки права позиція у цій справі стосувалася спору щодо скасування рішення третейського суду. У цих правовідносинах строки оскарження врегульовані спеціальними нормами. Відповідно, висновки суду щодо їх застосування не можуть мати загальний характер.
69. Постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 826/364/15 стосується можливості обчислення строку на апеляційне оскарження від дати штемпеля реєстрації вхідної кореспонденції у прокуратурі.
70. У постанові від 16.03.2018 у справі №808/418/17 Верховний Суд розглядав питання про поважність причини пропуску строку у разі перебування директора товариства у відпустці. Суд дійшов висновку, що труднощі в організації своєчасного виконання обов’язків товариством не є об’єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку касаційного оскарження.
71. В цих постановах не розглядалися питання щодо поважності причини пропуску строку у разі фактичного неодержання постанови суду з підстав, не залежних від учасника справи.
72. Суд вважає, що правовідносини у цих справах і у справі, що розглядається, не є релевантними, а тому відсутні умови для застосування правових висновків Верховного Суду у зазначених вище справах.
73. Вище наведене в сукупності дає підстави для висновку, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права в частині визнання причин пропуску строку поважними, що призвело до позбавлення третьої особи права на апеляційне оскарження рішення, яке безпосередньо стосується її прав.
74. Суд враховує також, що обставини, на які скаржник покликається в апеляційній скарзі, є суттєвими. Він не мав можливості висловити свою думку по суті позову в суді першої інстанції, і у разі позбавлення його такого права в суді апеляційної інстанції принцип змагальності може бути істотно порушено. Те, що позивачем у справі є прокурор, лише збільшує цей ризик.
75. Відповідно до ч.1 ст.353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
76. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права при ухваленні судового рішення, які призвели до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає доступу до суду, Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.»
Суддею Житомирського окружного адміністративного суду Поповою О. Г. внесено до Верховного Суду подання в порядку ст. 290 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розгляду справи №240/6263/18 як судом першої інстанції з ухваленням зразкового рішення.
Суть спору полягає в оскарженні відмови ГУ ПФУ провести позивачеві як військовому перерахунок та виплату пенсії з 1 січня 2018 року з урахуванням суми середньомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Позиція ГУ ПФУ полягає в тому, що згідно з п. 1 постанови Кабінету міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», перерахунок пенсії здійснюється з урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначених на 1 березня 2018 року: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
13 березня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи винесено рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог до головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа — Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними, зобов’язання провести перерахунок та виплату пенсії.
У вказаній справі Суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії колишньому військовослужбовцю, оскільки головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області діяло у відповідності до законодавства, чинного на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії. Зокрема, згідно висновків Суду:
Ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року Кабінету міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв’язку зі зміною грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється з урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначених на 1 березня 2018 року: окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено.
Відповідно до Порядку №45, головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснює перерахунок пенсій на підставі довідок, що надійшли від Житомирського обласного військового комісаріату, в яких визначено розмір грошового забезпечення для такого перерахунку. Форма довідки про розмір грошового забезпечення позивача, в тому числі складові грошового забезпечення, передбачені додатком 2 Порядку №45.
Права самостійно визначати розміри грошового забезпечення позивача відповідач не має.
Довідка Житомирського обласного військового комісаріату про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій у порядку, визначеному рішенням Кабінету міністрів України від 9 березня 2018 року, містила три складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років. Розмір грошового забезпечення, зазначений у вказаній довідці, був врахований відповідачем для обчислення пенсії з 1 січня 2018 року, що відповідало вимогам чинного законодавства.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності щодо перерахунку та виплати пенсій з 1 січня 2018 року з урахуванням у складі грошового забезпечення для обчислення пенсії середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення; зобов’язання провести перерахунок та виплату пенсій з 1 січня 2018 року з урахуванням у складі грошового забезпечення для обчислення пенсії середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення.
Разом з тим, Суд зазначив, що предметом цього спору є правильність перерахунку пенсії відповідачем — головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області. Питання врахування у складі грошового забезпечення середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення могло б бути предметом спору про визнання протиправними дій Житомирського обласного військового комісаріату щодо складення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення та не може бути розглянуте в рамках цієї адміністративної справи.
