Позивач працював з 1998 на підприємстві. У 2016 році позивача було звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу у зв’язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для втрати довіри до позивача став інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем, та встановлена недостача дизельного палива.
Такий наказ позивач вважав незаконним та оскаржив його до суду. Позивач покликався, зокрема, на те, що з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу, а договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений у 2005 році з позивачем під час займання іншої посади не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах. До суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП. Акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю позивач підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначали, що посадові обов’язки позивача були безпосередньо пов’язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов’язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
ВС скасував рішення судів, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.
ВС зазначив, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Вказана норма не передбачає обов’язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
ВС вказав, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, — це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
ВС зазначив, що суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Та поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов’язків.
А договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
Сам факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв’язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України (постанова від 06.02.2019 у справі №521/4221/16).
Далее
Запитувач звернувся до управління юстиції із запитом про надання публічної інформації, просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих більше, ніж за півтора року та надати копії наказів шляхом надіслання відповіді на електронну адресу.
Управління юстиції надало відповідь, у якій зазначило, що за запитуваний період видано 10283 накази. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, у зв’язку з чим, управління не є розпорядником цієї інформації.
Запитувач звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконною відмову управління юстиції у наданні копій наказів. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позов задовольнити частково та зобов’язати управління юстиції надати запитувачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази управління юстиції за місцем їх зберігання.
Касаційні скарги подали як позивач, так і відповідач. Управління юстиції наполягало на правомірності своєї відмови, а запитувач просив суд зобов’язати управління юстиції надіслати на його електронну адресу копії наказів.
Верховний Суд визнав правомірними вимоги особи та зобов’язав управління юстиції надіслати на електронну адресу особи скановані копії наказів за запитуваний період в порядку, визначеному Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Суд касаційної інстанції визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.
Поряд з цим, ВС вказав, що частково задовольняючи позов, суди обрали неправильний спосіб захисту порушеного права позивача на інформацію та помилково поклали на управління юстиції обов’язок надати позивачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації запитувані ним накази. В той час як відповідач був зобов’язаний задовольнити запит особи і надати скановані копії запитуваних документів.
КАС ВС зазначив, що встановлений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідач в порушення частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність.
Суд касаційної інстанції зауважив, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
ВС вказав, що аналіз установлених судами обставин справи та доводів відповідача не дають підстав для висновку про відсутність у управління юстиції технічної чи ресурсної можливості переведення в електронну форму запитуваних позивачем документів, а так само про те, що таке переведення та надсилання на електронну пошту позивача покладе на відповідача надмірний тягар (постанова від 31.01.2019 у справі № 820/4258/17).
Далее
До суду звернулась особа з позовом до винуватця дорожньо-транспортної пригоди про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Позивач зазначав, що внаслідок ДТП були спричинені пошкодження належному йому автомобілю, розмір яких свідчить про фізичне знищення транспортного засобу.
Страхова компанія на підставі договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за наслідками розгляду його заяви виплатила йому кошти. Але позивач просив стягнути з особи різницю між фактичним розміром майнової шкоди та страховою виплатою, а також кошти на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що відповідно до порядку відшкодування шкоди у зв’язку з фізичним знищенням транспортного засобу, передбаченого статтею 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачу, як власнику транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, ліміт страхової відповідальності страховика, з урахуванням заяви-приєднання до умов добровільного страхування цивільної відповідальності (акцепт) становить 150 000,00 грн, позивач погодився з виплаченою йому сумою страхового відшкодування, будь-яких вимог до компанії не заявляв, та відмовився від передачі залишків транспортного засобу. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
Апеляційний суд скасував таке рішення та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Суд стягнув з відповідача на відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, який вважається фізично знищеним, грошові кошти та зобов’язав позивача передати відповідачу залишки автомобіля. Крім того, суд частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у складі касаційного цивільного суду не погодився з таким вирішенням спору та скасував рішення апеляційного чуду в частині вирішення вимог про відшкодування майнової шкоди. В цій частині ВС визнав вірним висновок суду першої інстанції (постанова від 30.01.2019 у справі №753/21303/16-ц).
ВС зазначив, що розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні.
У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов’язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Далее
У справі №906/194/18 ухвалою місцевого господарського суду, зокрема, задоволено заяву позивача про залишення позову без розгляду, а також призначено судове засідання для вирішення питання про компенсацію заявлених представником відповідача витрат, пов’язаних з розглядом справи. Про це повідомляє прес-служба ВС.
Додатковим рішенням місцевого господарського суду відповідачу відмовлено у відшкодуванні витрат, пов’язаних з розглядом справи. Постановою суду апеляційної інстанції додаткове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким з позивача на користь відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 тис. грн.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів КГС ВС постанову суду апеляційної інстанції скасувала та направила справу на новий розгляду до вказаного суду з огляду на таке.
З додаткового рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів вбачається, що на підтвердження понесених на правову допомогу витрат відповідачем надано: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) додаткову угоду до договору, згідно з умовами якої: клієнту надано правову допомогу з підготовки документів, консультування, взяття участі у судових засіданнях як представника клієнта у даній справі; гонорар у розмірі 10 тис. грн підлягає сплаті після набрання законної сили рішенням суду на користь клієнта; 3) детальний опис та розрахунок наданих послуг; 4) копію квитанції до прибуткового касового ордера, згідно з якою адвокатом прийнято від відповідача 10 тис. грн на підставі договору та додаткової угоди; 5) книгу доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність, зазначеного адвоката, з якої вбачається, що згадана сума ним була прийнята.
Колегія суддів КГС ВС зауважила, що необхідною умовою вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Приймаючи додаткове рішення, місцевий господарський суд, оцінивши надані відповідачем докази понесених ним витрат на правову допомогу, встановив, що останнім не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату. Тобто судом першої інстанції встановлено, що доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу (їх оплати) суду надано не було.
Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що: понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 тис. грн підтверджені матеріалами справи та є співрозмірними до проведеної роботи із захисту інтересів відповідача. Проте судом апеляційної інстанції не спростовано висновки суду першої інстанції стосовно того, що витрати відповідача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами (оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату) та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення відповідачем витрат на правову допомогу (їх оплата).
Далее
В 2007 году с нарушителя правил дорожного движения взыскали в пользу потерпевшего несколько тысяч грн имущественного и морального вреда. В 2017 году ответчик обратился в суд с просьбой рассрочить выплаты из-за того, что был призван в ряды вооруженных сил, получил ранения во время службы, находится на лечении и вынужден присматривать за малолетним ребенком. Также он отметил, что только сейчас узнал о наличии к нему исполнительного производства. Суд первой инстанции в удовлетворении ходатайства отказал, напомнив нарушителю о том, что он и так не выплачивал компенсацию пострадавшему почти 10 лет, а обстоятельства, на которые он ссылается, не являются исключительными. Суд отметил, что ссылки на неосведомленность является несостоятельной, ведь в 2007 году должник присутствовал во время принятия решения и не мог не знать о его содержании. Апелляционный суд оставил решение коллег в силе.
В постановлении №2-54/08 ВС согласился с позицией коллег по недоказанности обстоятельств, которые бы позволяли рассрочить исполнение решения.
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 826/15700/17 пришла к выводу, что спор об отмене распоряжения районной гос администрации (принятом во исполнение решения Киеврады) относительно передачи объектов жилищного и нежилого фонда территориального общества города, в частности дома, в котором проживает истица, на праве хозяйственного ведения обслуживающему коммунальному предприятию подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.
Постановлением от 12 декабря 2018 года оставлены без изменений решения низших административных судов, какие постановили, что спор об обжаловании распоряжения Днепровской райгосадминистрации относительно передачи многоквартирного дома в управление коммунальной управляющей компании не рассматривается в порядке административного судопроизводства.
Истица считает, что передача дома, в котором она проживает, на праве хозяйственного ведения КП «Управляющая компания из обслуживания жилищного фонда Днепровского района г. Киева» изменяет ее право на владение, использование и распоряжение недвижимым имуществом, поскольку обслуживающая компания обесценивает ее имущество, используя его для получения прибыли.
Кроме того, Управляющая компания приобрела право на обращение в суд о взыскании задолженности за содержание домов, сооружений и придомовых территорий.
Большая Палата разъяснила, что на основании части первой статьи 21 ГК суд признает незаконным и отменяет правовой акт индивидуального действия, выданный органом государственной власти, органом власти АР Крым или органом местного самоуправления, если он противоречит актам гражданского законодательства и нарушает гражданские права или интересы. Таким образом, признание незаконными решений субъекта властных полномочий может быть способом защиты гражданского права или интереса.
Следовательно, если нарушение своих прав человек видит в последствиях, вызванных решением, действием или бездеятельностью субъекта властных полномочий, которые он считает неправомерными, и эти последствия привели к возникновению, изменению или прекращению гражданских правоотношений, имеют имущественный характер или связаны с реализацией его имущественных или личных неимущественных интересов, то признание незаконными (противоправными) таких решений является способом защиты гражданских прав и интересов.
«Поскольку спор по этому делу возник между Днепровской РГА, которая осуществляет управление имуществом территориального общества города Киева, и жительницей дома АДРЕС_1 ЛИЦО_3 в связи с нарушением ее гражданских прав на пользование принадлежащим ей недвижимым имуществом, Большая Палата Верховного Суда пришла к заключению, что этот спор является гражданско-правовым и защита прав истца в суде должна происходить по правилам гражданского судопроизводства», — отмечено в постановлении.
Отметим, что согласно решению Конституционного Суда Украины и в соответствии с нормами Гражданского кодекса, многоквартирные дома (включительно с подвалами, крышами, техническими помещениями, лифтами и тому подобное) являются общей совместой собственностью жителей. Дом, в котором приватизирована хотя бы одна квартира, не может находиться в коммунальной или хозяйственной собственности.
Защитить свои права можно, отслеживая регистрационные действия относительно принадлежащей вам недвижимости. Зарегистрировавшись на сервисе СМС-маяк, вы мгновенно получите сообщение об изменении статуса объектов в Государственном реестре вещных прав на недвижимое имущество. Расширенная версия обеспечивает информирование физических и юридических лиц о поданных регистратору заявках на проведение любых регистрационных действий относительно их объектов недвижимого имущества.
Далее
