Велика Палата ВС стала на захист конституційних прав громадян під час вирішення зразкової справи щодо соціального захисту, реалізовуючи положення ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
13 лютого 2019 року Велика Палата ВС розглянула матеріали апеляційної скарги на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18) за позовом особи до Кам’янець-Подільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.
Позивачка вважала незаконною відмову їй у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у зв’язку з тим, що вона не досягла пенсійного віку, визначеного Законом № 1058-IV. Адже станом на 1 травня 2016 року її стаж державного службовця становив понад двадцять років, що відповідає умовам збереження права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та передбаченим пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».
Касаційний адміністративний суд у складі ВС, розглянувши справу за цим позовом, як зразкову, відмовив у задоволенні позову, вказавши, що призначити та здійснити перерахування виплати позивачці пенсії державного службовця за пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII є можливим лише у разі наявності сукупності всіх вимог, що визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Велика Палата ВС задовольнила апеляційну скаргу у цій справі, рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС скасувала та постановила нове, яким позов задовольнила, погодившись, що позивачка зберегла право на її пенсійне забезпечення за умови наявності у неї відповідного стажу державної служби.
Таким чином, Велика Палата ВС визнала протиправною відмову Кам’янець-Подільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця та зобов’язала Головне управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити та здійснити нарахування виплати позивачці пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60% від її заробітку.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду можна буде ознайомитися в ЄДРСР за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда Кравчука, Анцуповой, Стародуба, пересмотрев отказ в принятии жалобы из-за неподтверждения полномочий адвоката на представительство, пришел к вводу, что адвокат имеет право самостоятельно удостоверять копии доверенности.
Отмечается, что соответствие копии письменного доказательства оригиналу удостоверяется подписью участника дела (с указанием даты такого засвидетельствования).
«Суд апелляционной инстанции в обжалованных определениях необоснованно не учел, что ст. 296 «Форма и содержание апелляционной жалобы» КАС Украины не предусмотрена подача оригиналов документов в подтверждение полномочий у лица, подписавшего апелляционную жалобу, и отдельных специальных требований для засвидетельствования копий не установлено«: указано в постановлении от 17 января по делу № 809/1092/18 .
Вместе с тем, противоположное мнение год назад высказал судья-докладчик Кассационного административного суда Данилевич, который считает, что светокопия доверенности, удостоверенная личной подписью адвоката, не является надлежащим доказательством полномочий, поскольку не заверена нотариусом.
Определением от 5 января 2018 года по делу № 826/7941/17 жалоба была возвращена, поскольку «светокопия доверенности в понимании статей 55, 59 КАС не является документом, подтверждающим полномочия адвоката».
Далее
В одной из школ факт буллинга зафиксировали в административном протоколе и направили в суд. Было установлено, что в отношении одной из учениц школы №7 в Борисполе применялись действия психологического и сексуального насилия. Ее непристойные фотографии опубликовала в Instagram несовершеннолетняя знакомая, что могло нанести вред психическому здоровью девочки.
На судебном заседании мама обвиняемой признала вину своей дочери. Родители школьницы должны будут выплатить штраф в размере 850 гривен и отдать еще 384 гривни судебного сбора.
Ознакомиться с первым решением суда по буллингу можно здесь.
Під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критеріями розмежування адміністративної та цивільної (господарської) юрисдикцій є зміст спірних правовідносин та предмет оскарження. У разі оскарження дії державного реєстратора з приводу відмови позивачеві як заявнику в державній реєстрації прав згідно зі ст. 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Позивач зазначив, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно з відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів.
Він звернувся до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо об’єкта нерухомого майна після відкриття на цей об’єкт розділу в Державному реєстрі прав відповідно до частин 2–3 ст. 13 Закону № 1952-IV та після формування реєстраційної справи і присвоюєння реєстраційного номера об’єкту нерухомого майна. Цей розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб’єкта (суб’єктів) цього права; 3) інші речові права та суб’єкта (суб’єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих обтяжень.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.
В цьому випадку підставою для відмови зазначено п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV (наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями) і вказано, що технічні характеристики квартири, які внесено до Державного реєстру, та ті, що зазначені в наданій позивачем довідці, є відмінними.
Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.
Правовідносини виникли між позивачем і державним реєстратором з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру лише з тих підстав, що в записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено судом, на виконання рішення якого позивач і звернувся до реєстраційної служби.
Велика Палата ВС вважає, що публічно-правові відносини виникають у випадку, якщо державний реєстратор діє як суб’єкт владних повноважень, вчиняє дії щодо позивача, які останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо особа оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті ст. 24 Закону № 1952-IV і спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора, який вчинив їх за заявою третьої особи, тобто дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна. Цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб’єктного складу сторін, за своєю природою він є приватноправовим спором.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17 (провадження № 14-331цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376852.
31 січня 2019 року Європейський суд з прав людини став на бік позивачки Ольги Журавльової у справі «Zhuravleva v. Ukraine». Про це йдеться у щотиженвому зведенні Верховного Суду.
Заявниця та її син приватизували 2-кімнатну квартиру у рівних частках. У подальшому її сина було визнано винним у вчиненні злочину та засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна
Надалі його частка у спільній власності підлягала продажу на аукціоні. Двічі поспіль торги на аукціоні не відбулися; внаслідок третього виставлення на продаж частки квартири вона була придбана Н.
Заявниця стверджувала, що намагалась також взяти участь у торгах, оскільки була зацікавлена у придбанні цієї частки, проте їй в участі у торгах було відмовлено.
Новий власник частини квартири неодноразово погрожував заявниці, переслідував, змушуючи її продати іншу частину квартири. Обґрунтовано побоюючись за своє життя, заявниця вимушено віддала ключі Н. та тимчасово жила у родичів. Декілька разів відвідувала квартиру, проте Н. їй погрожував, заявляючи, що це його власність. Пізніше заявниця зверталась до правоохоронних органів зі скаргами на погрози та вимагання продати квартиру.
Далі було відкрито кримінальне провадження, в ході якого встановлено вину Н. та ще декількох осіб у вчиненні низки злочинів. Заявниця ініціювала провадження про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, проте національні суди цю вимогу відхилили.
Водночас ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини – право на повагу до приватного і сімейного життя, постановивши виплати заявниці 4 тис. євро компенсації за моральну шкоду і покрити усі супутні витрати.
ЄСПЛ постановлено ухвалу щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) від 09.10.2018, заява №26293/18.
Заявниця скаржилась за п. 1 ст. 6 Конвенції на те, що відмова Верховного Суду у розгляді її касаційної скарги на підставі критерію малозначності справи становила порушення її права на доступ до суду, а також що тривалість у її справі порушувала вимогу розумності строку провадження. Крім того, заявниця скаржилась за ст. 1 Першого протоколу з огляду на незадоволення її майнових вимог національними судами.
Європейський суд зазначив, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Європейський суд також зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі, в тій мірі, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанції, Суд не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
З огляду на вказане, скарга щодо тривалості провадження (два роки в судах трьох юрисдикцій) була визнана очевидно необгрунтованою відповідно до п. 3 (а) та п. 4 ст. 35 Конвенції.
Щодо скарги заявниці на порушення ст. 1 Першого протоколу Суд зазначив, що національні суди двох інстанцій, розглянувши вимоги заявниці, дійшли висновку, що національне законодавство не надавало їй права на додаткові виплати. З огляду на вказане Європейський суд визнав, що скарга є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 ст. 35.
Судове рішення, щодо якого заявницею була подана скарга, доступне за посиланням.
Далее
