Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу засудженого на вирок апеляційного суду. Він просив скасувати згадане судове рішення та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи скаргу, засуджений зауважив, що апеляційний суд не звернув уваги на всі дані про його особу, а також безпідставно послався у вироку на його попередню судимість, хоча вона відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України погашена.
Так, у постанові ВС, зокрема, зазначається, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
Судимість має строковий характер. У законі визначено, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлено підстави її припинення (погашення судимості та її зняття). Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Отже, посилання у вироку апеляційного суду під час призначення засудженому покарання на те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного умисного злочину, неприпустиме, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.
Зважаючи на це та інші порушення вимог закону, які, постановляючи вирок, допустив апеляційний суд, ВС цей вирок змінив.
Детальніше ознайомитися з постановою колегії ККС ВС можна за посиланням http://
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 439/397/17 разъяснила правила применения статьи 46 Уголовного кодекса об освобождении от уголовной ответственности в связи с примирением виновного с потерпевшим. Обвиняемый в результате неудачной медицинской манипуляции причинил смерть ребенку, но примирился с родителями, «полностью возместил им вред» и они «не имеют к нему претензий».
Після сплину строку, вказаного в трудовому договорі, власник не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення. Про таке говориться в постанові Верховного Суду від 17.01.2019.
Чоловік улаштувався на підприємство охоронником. Він уклав трудовий договір строком на 1 рік, який був пролонгований на невизначений термін. У результаті захворювання громадянин опинився в лікарні. Поки лікувався, його звільнили з підприємства без жодного попередження. Наказ про звільнення чоловік оскаржив до суду, посилаючись на те, що робота охоронника не має критеріїв сезонності, а, оскільки він продовжував працювати й
після сплину строку, вказаного в договорі, такий договір слід уважати безстроковим.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.
У постанові №760/11151/16-ц ВС зазначив таке. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим таким договором. У цей же час він виявив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який той був укладений. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП.
ТОВ звернулося з позовом до в.о. генерального директора ТОВ. Позов мотивований тим, що в.о. генерального директора уклав додаткову угоду до генерального договору щодо поставки на умовах відстрочення платежу, що не мало на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, у зв’язку з чим ТОВ завдано реальних збитків.
Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів КГС ВС постановою у справі №910/21493/17 залишила без змін рішення суддів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Суд, зокрема, зазначив, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов’язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Відповідно до положень ГПК України обов’язок з доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, покладено на позивача.
Однак позивач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не довів шляхом подання відповідних доказів обставини неналежного чи недобросовісного виконання відповідачем своїх обов’язків при вчиненні дій від імені товариства, зокрема укладення додаткової угоди на умовах, які не були звичними в господарській діяльності товариства та суперечили умовам договору з урахуванням попередніх додаткових угод до цього договору.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.
Ошибка в указании порядка обжалования решения сама по себе не имеет лишать участника права на апелляцию. Такой вывод сделал ВС в постановлении №757 / 16971/17-ц, текст которой публикует «Закон и Бизнес».
Верховный Суд именем Украины
Постановление
21 ноября 2018 Киев №757 / 16971/17-ц
Верховный Суд в составе коллегии судей второй судебной палаты Кассационного гражданского суда:
председательствующего — ВЫСОЦКОЙ В.С.,
судей: МАРТЕВА С.Ю. (судья-докладчик), пророка В.В., Симоненко В.Н., ШТЕЛИК С.П. —
рассмотрел в порядке упрощенного искового производства кассационную жалобу Лица 6 на постановление Апелляционного суда г. Киева от 14.11.2017,
Скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, викладеною російською мовою, однак Касаційний цивільний суд у складі ВС залишив її без руху, посилаючись на ч.1 ст.9 Цивільного процесуального кодексу, відповідно до якої цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
«У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа № 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Відповідно до ч.4 ст.9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом», — йдеться в ухвалі КЦС від 21 січня 2019 року.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою. Разом з тим, у рішенні зазначається, що заявник не позбавлений права звернутися до перекладача з метою приведення касаційної скарги у відповідність до вимог закону.
