У вересні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І. про визнання неправомірною (незаконною) нотаріальної дії.
Позовна заява мотивована тим, що 26.10.2012 приватний нотаріус посвідчила заяву її колишнього чоловіка, Особи 2, до компетентних органів, в якій містяться відомості, які є недостовірними та порочать її честь і гідність, принижують ділову репутацію.
Зазначала, що, засвідчуючи підпис на такій заяві, нотаріус порушила ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час учинення нотаріальної дії, якою встановлені правила справжності підпису на документах.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, Особа 1 просила суд: визнати дії приватного нотаріуса щодо засвідчення підпису Особи 2 на заяві від 26.10.2012 неправомірними (незаконними); скасувати нотаріальну дію та направити інформацію про це та процесуальні документи до Міністерства юстиції для виключення заяви Особи 2 від 26.10.2012 з реєстру нотаріальних дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського райсуду від 19.02.2020 в задоволенні позову Особи 1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при засвідченні заяви Особи 2 приватним нотаріусом було дотримано всі вимоги закону «Про нотаріат.
Щодо порушень нотаріусом ст.78 закону «Про нотаріат» позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою ХАС від 29.05.2020 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського райсуду від 19.02.2020— без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи і правильно застосував норми права, дійшовши обґрунтованого висновку, що позивачем належними й допустимими доказами не підтверджено неправомірності (незаконності) дій нотаріуса при посвідченні спірної заяви. Також суд зазначив, що, засвідчуючи справжність підпису на документах, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди формально розглянули спір, пославшись на загальні норми закону «Про нотаріат», у той час як позов заявлявся конкретно щодо порушення норми ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час учинення нотаріальної дії. Суди не дали оцінки тому, що спірна заява, яку засвідчила нотаріус, містить дані, які порочать честь і гідність, тому вона на той час не могла бути засвідчена.
Уважає, що належно довела обґрунтованість своїх позовних вимог, а суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно відмовив їй у задоволенні позову.
Також посилається на порушення судами норм процесуального права, що нею був заявлений обґрунтований відвід судді районного суду, який задоволено не було, а суд апеляційної інстанції незаконно розглянув справу без її участі.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав <…>.
Фактичні обставини справи, установлені судами
26.10.2012 приватним нотаріусом Харківського МНО Мусієнко О.І. була посвідчена заява до компетентних органів.У заяві Особа 2 зазначив: «Я, Особа 2, перебуваючи в ясному розумі та твердій пам’яті, маючи повну цивільну дієздатність, заявляю, що всі дії, учинені адвокатом Особою 3 відносно моїх прав та інтересів, а також відносно мого майна, зокрема моєї особистої квартири, що знаходиться за Адресою 1, учинені ним за моїм дорученням, у моїх інтересах і повністю схвалені мною. Ніяких претензій до його роботи та його дій, що стосуються мене, я ніколи не мав, та не маю зараз.
Свою колишню дружину Особу 1, яка намагалася відібрати моє майно, у тому числі зазначену квартиру, я ніколи не уповноважував діяти від мого імені, в тому числі писати будь-які скарги від мого імені чи в моїх інтересах. До того ж наші з нею інтереси є протилежними.
Хочу заявити, що Особа 1 є дуже непорядною людиною: викрала мої документи на квартиру, мій паспорт та інші особисті документи, переховує від мене поштову кореспонденцію, отриману на моє ім’я. Також Особа 1 намагалася безпідставно визнати мене недієздатним і призначитися моїм опікуном з ціллю заволодіння вказаною квартирою та притягнути мене до кримінальної відповідальності за надуманими підставами з цією ж ціллю.
Усі скарги, написані нею на адвоката Особу 3 є цілком безпідставними та переслідували спочатку мету примусити адвоката Особу 3 відмовитися від захисту моїх прав та інтересів, а коли це їй не вдалося, зараз переслідує мету помститися адвокату за мій належний захист, що не дало їй можливості заволодіти моїм майном» <…>.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Мотиви, з яких виходить ВС, і застосовані норми права
Згідно із ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно із ч.1 ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, чинній на час засвідчення нотаріусом спірної заяви від 26.10.2012, нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові та які не мають характеру угод і не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Звертаючись до суду з позовом, Особа 1 посилалася на порушення нотаріусом саме вказаної норми права в частині того, що заява від 26.10.2012 містила відомості, що порочать її честь і гідність.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, на вказану обставину та доводи Особи 1 уваги не звернув, не дав правової оцінки вказаній нормі права щодо спірних правовідносин і фактично не розглянув обґрунтованість її позовних вимог.
Це є порушенням п.3 ч.1 ст.382 ЦПК, в якому сказано, що апеляційний суд у постанові має зазначити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
При цьому суд апеляційної інстанції застосував ч.1 ст.78 закону «Про нотаріат» у редакції, яка набула чинності після вчинення нотаріусом оспорюваної нотаріальної дії <…>.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не провів належного апеляційного перегляду рішення районного суду по суті позовних вимог, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, у зв’язку із чим справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, прохання Особи 1 про ухвалення ВС власного рішення є передчасним.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Особи 1, що апеляційний суд незаконно розглянув справу без її участі, що є обов’язковою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, оскільки ухвалою ХАС від 17.04.2020 було відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами, установленими для розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (ч.1 ст.369 ЦПК).
Не заслуговують на увагу й доводи заявника щодо заявленого нею відводу судді районного суду, оскільки підстав для задоволення відводу судді, передбачених у ст.36 ЦПК, не було, про що правильно зазначено в ухвалі.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 29.05.2020 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Верховный Суд разъяснил принцип единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на нем зданий, сооружений. Об этом сообщила пресс-служба ВС.
Соответствующее постановление по делу № 318/1274/18 ВС принял 20.01.2021.
Суть дела: местный суд, с решением которого согласился суд апелляционной инстанции, отказал в удовлетворении иска о признании права собственности на земельный участок по приобретательной давности, поскольку иск предъявлен к ненадлежащему ответчику — сельскому совету, ликвидированному в результате объединения территориальных общин, а надлежащим ответчиком является городской совет, в который перешли права упомянутого сельсовета.
Коллегия судей Гражданского суда ВС отменила предыдущие судебные решения и направила дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции, приведя такие правовые обоснования.
Согласно частям 3 и 4 ст. 8 Закона «О добровольном объединении территориальных общин» объединенная территориальная община является правопреемником всего имущества, прав и обязанностей территориальных общин, объединившихся со дня обретения полномочий сельским, поселковым, городским советом, избранным такой объединенной территориальной общиной.
Юридическое лицо — сельский, поселковый, городской совет, размещенный в административном центре Объединенной территориальной общины, является правопреемником прав и обязанностей всех юридических лиц — сельских, поселковых, городских советов, избранных территориальными общинами, которые объединились.
Предъявление иска к ненадлежащему ответчику не является основанием для отказа в открытии производства по делу. В таком случае по результатам рассмотрения дела суд отказывает в иске к ненадлежащему ответчику и принимает решение по существу заявленных требований относительно надлежащего ответчика.
Относительно принципа единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на нем зданий, сооружений
Обосновывая требования, истец, среди прочего, сослался на ст. 120 ЗК, которая регулирует переход права на земельный участок в случае приобретения права на жилой дом, здание или сооружение. Он отметил, что с 4 июня 2002 года является владельцем подаренного ему жилого дома, а земельный участок под ним все еще числится в собственности умершего лица, от которого даритель унаследовал дом.
В ч. 1 ст. 120 ЗК в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений (15 января 2002), было предусмотрено, что при переходе права собственности на здание и сооружение право собственности на земельный участок или его часть может переходить на основании гражданско-правовых сделок.
Вместе с тем при отсутствии отдельного соглашения относительно земельного участка при переходе права собственности на объект недвижимости следует учитывать, что указанная норма закрепляет общий принцип целостности объекта недвижимости, построенного на земельном участке, с таким участком (принцип единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на ней здания, сооружения).
Учитывая этот принцип, следует сделать вывод, что земельный участок следует за недвижимым имуществом, которое приобретает лицо, если другой способ перехода прав на земельный участок не определен условиями договора или предписаниями законодательства.
То есть по общему правилу, закрепленному в ч. 1 ст. 120 ЗК, лица, которые приобрели право собственности на здание или сооружение, становятся владельцами земельного участка на тех же условиях, на которых он принадлежал предыдущему владельцу.
Далее
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД розглянув справу № 640/24492/19 та у постанові від 24 грудня 2020 року дійшов наступних висновків.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки земельна ділянка по факту позивачу в користування не передавалась, починаючи з 16.02.2012 та станом на час прийняття оскаржуваних рішень основний договір оренди земельної ділянки між позивачем та Новоград-Волинською міською радою Житомирської області не було укладено, тому відсутні законні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача №7513760-5413-0615 від 01.06.2018.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.288.2-288.4 наведеної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно зі ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Пунктом 287.4 ст.287 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Положеннями п.37.3 ст.37 ПК України передбачено, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.
Таким чином, нормами податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких припиняється виконання податкового обов`язку, та до таких віднесено втрата особою ознак платника податку.
За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Положеннями пунктів 288.1-288.3 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
Однак, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано жодних доказів, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки проводилась та існує відповідний документ на її підтвердження, або складався акт прийому-передачі земельної ділянки.
Таким чином, не можна вважати доведеною обставину щодо передачі позивачу відповідної земельної ділянки в оренду.
Вірним є висновок суду першої інстанції із посиланнями на правові позиції Верховного Суду викладені у справі №803/3798/16 в постанові від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а в постанові від 13.09.2019, що оскільки документація із землеустрою на спірну земельну ділянку не розроблялась, кадастровий номер не присвоювався, що, в свою чергу, не дає можливості підтвердити цільове призначення спірної земельної ділянки та встановити дійсну нормативно-грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об`єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, без здійснення грошової оцінки не можливо здійснити розрахунок орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7513760-5413-0615 від 01 червня 2018 року.
Далее
Застосування заходу реагування у вигляді повного зупинення експлуатації будівель та приміщень можливе у разі реальної загрози життю та здоров’ю людей.
12 січня 2021 року Першим ААС розглянуто у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного закладу на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Державного закладу про вжиття заходів у сфері державного нагляду (контролю).
За результатами розгляду справи Першим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову, в якій зазначено про таке.
За результатами проведення повторної перевірки з питань дотримання суб’єктом господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій виявлено порушення, які, на переконання суб’єкта владних повноважень залишились не усунутими з моменту проведення первинної перевірки.
З цього приводу підприємство повідомило орган з надзвичайних ситуацій про те, що залишені порушені будуть усунуті згідно складеного плану за фактом фінансування.
Не чекаючи, поки підприємство усуне усі виявлені під час перевірки порушення, орган з надзвичайних ситуацій звернувся до суду вимогою застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до державного закладу у вигляді зупинення експлуатації будівель та приміщень навчального комплексу, гуртожитку та навчальної майстерні до повного усунення всіх порушень вимог законодавства у сфері пожежної, техногенної безпеки.
За результатами розгляду позовної заяви окружний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та застосував заходи реагування шляхом зупинення експлуатації належних закладу приміщень.
Перший ААС вважав такий висновок суду першої інстанції помилковим пославшись на те, що наявні у державного закладу порушення не становлять загрозу життю та здоров`ю людей, є загальними, не конкретизованими в частині посилань на відсутність системи протипожежного захисту, яка має ряд складових та в частині надання підтверджуючих матеріалів та документів на килимові доріжки, лінолеуму покриття підлоги та скла у дверях коридорів.
З урахуванням вищезазначеного, колегія судді апеляційного суду дійшла висновку про непропорційність застосування заходу реагування у вигляді повного зупинення експлуатації будівель та приміщень навчального комплексу, гуртожитку та навчальної майстерні з урахуванням чого відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Детальніше з текстом постанови від 13 січня 2021 року по справі № 360/2343/20 можна ознайомитися за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Review/94100128.
Далее
