Неподписание доверителем (инвестором) акта приема-передачи объекта инвестирования в установленный законом срок (два месяца) без уважительных причин является основанием для открепления от него объекта инвестирования. На такую норму, содержащуюся в части 12 статьи 20 Закона Украины «О финансово-кредитных механизмах и управлении имуществом при строительстве жилья и операциях с недвижимостью» (Закон), обратил внимание Верховный Суд в постановлении от 3 октября 2018 года по делу №752/21249/15-ц (производство № 61-17668св18).
Об этом сообщает портал «Судебная власть Украины».
Этим решением суд удовлетворил кассационную жалобу владельца квартиры, которая была приобретена у застройщика. Право собственности упомянутого лица на недвижимость, а также законность передачи ему таких прав застройщиком обжаловал в суде гражданин, который в октябре 2013 года заключил договор об участии в Фонде финансирования строительства. 11 июня 2014 года он получил права и обязанности по этому договору. В этот же день фонд выдал справку о его праве на приобретение в собственность объекта инвестирования — спорной квартиры.
Дом ввели в эксплуатацию 26 мая 2015 года на основании соответствующей декларации. Однако из-за длительного непринятия инвестором квартиры (более полугода) 8 декабря 2015 года от него был откреплен объект инвестирования. Впоследствии застройщик продал квартиру другому лицу, которое приобрело право собственности на недвижимость 6 января 2016 года.
Инвестор просил суд признать открепление противоправным и отменить свидетельство о праве собственности нового владельца. Суд первой инстанции отказал в удовлетворении иска инвестора, учитывая длительное непринятие истцом объекта инвестирования. Однако апелляционный суд удовлетворил его жалобу частично. Поэтому в кассационную инстанцию обратился владелец квартиры, который был лишен соответствующих прав.
Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда пришел к выводу, что кассационная жалоба подлежит удовлетворению, а решение суда апелляционной инстанции следует отменить и оставить в силе решение суда первой инстанции.
ВС отметил, что частью 12 статьи 20 Закона предусмотрено, что если доверитель исполнил все обязательства перед управителем ФФС, но в течение двух месяцев после ввода объекта строительства в эксплуатацию без уважительных причин не подписал акт приема-передачи закрепленного за ним объекта инвестирования и не подал в письменной форме свои замечания относительно несполнения застройщиком своих обязательств по объекту строительства и объекта инвестирования в соответствии со ст. 19 этого Закона, управление имуществом прекращается и управляющий открепляет от доверителя объект инвестирования и все закрепленные за ним измеримые единицы этого объекта инвестирования.
29 мая 2015 года застройщик сообщил о вводе объекта в эксплуатацию способом, предусмотренным упомянутым договором — путем размещения сообщения на официальном сайте проекта. Так что именно с этого времени начинается отсчет двухмесячного срока для подписания акта приема-передачи закрепленного за истцом объекта инвестирования. ВС отметил, что суд апелляционной инстанции ошибочно счел, что этот срок начинается со дня получения истцом письма о введении дома в эксплуатацию, поскольку законом предусмотрено иное.
11 ноября 2015 года о введении дома в эксплуатацию застройщик сообщил инвестора в письме, в котором указал и о необходимости в 1 декабря 2015 принять в установленном порядке объект инвестирования, подписать акты приема-передачи с застройщиком, а также договор с эксплуатирующей и обслуживающей организацией, определенной застройщиком. Это письмо истец получил лично 13 ноября 2015 года, что подтверждается обратным почтовым заказным уведомлением о вручении почтового отправления.
27 и 28 ноября 2015 года в газетах «Дивиденды Столица» и «Голос Украины» было размещено объявление о розыске инвестора и сообщения о необходимости срочного прибытия в офис застройщика для получения закрепленного за ним объекта инвестирования. Кроме того, 3 декабря 2015 ему была направлена телеграмма с просьбой немедленно обратиться к застройщику для получения надлежащим образом и в установленном порядке объекта инвестирования. Только после этого, из-за промедления инвестора 8 декабря 2015 от него открепили объект инвестирования и впоследствии квартиру продали другому лицу.
ВС пришел к выводу, что решение суда первой инстанции об отказе в удовлетворении первоначального иска инвестора соответствует требованиям закона и материалам дела, поэтому оснований для его изменения или отмены нет.
Далее
Позивач просила суд встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнати право на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.
Особа зазначала, що з 1993 року проживала однією сім’єю зі спадкодавцем, після його смерті позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно у зв’язку з недоведеністю факту проживання однією сім’єю разом зі спадкодавцем не менше п’яти років до часу відкриття спадщини та в зв’язку з наявністю спадкоємців першої черги.
Суди установили, що починаючи з 1993 року позивач проживала спільно зі спадкодавцем як чоловік і дружина, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки. На початку 2015 року стан здоров’я спадкодавця погіршився та згодом він помер.
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда при рассмотрении дела № 752/21249/15-ц сделал вывод, что неподписание доверителем акта приема-передачи объекта инвестирования в течение двух месяцев без уважительных причин является основанием для открепления объекта инвестирования. То есть инвестора — члена фонда финансирования строительства (ФФС) могут лишить оплаченной квартиры в случае, если он формально не подписал акт приема-передачи в течение двух месяцев со дня введения дома в эксплуатацию.
Постановлением от 3 октября (полный текст есть в Verdictum) оставлено в силе решение первой инстанции, согласно которому инвестор не имеет имущественных прав на квартиру в ЖК «Кришталеві джерела».
ВС поддержал позицию именно суда первой, а не апелляционной инстанции (последний признал недействительным решение об откреплении квартиры и свидетельства о праве собственности).
Так, частью двенадцатой статьи 20 Закона «О финансово-кредитных механизмах и управлении имуществом при строительстве жилья и операциях с недвижимостью» установлено, что если доверитель выполнил все обязательства перед управителем ФФС, но в течение двух месяцев после введения объекта строительства в эксплуатацию без уважительных причин не подписывает акт приема-передачи закрепленного за ним объекта инвестирования и не подал в письменной форме свои замечания относительно невыполнения застройщиком своих обязательств по объекту строительства и объекту инвестирования в соответствии с статье 19 данного Закона, управление имуществом прекращается и управитель открепляет от доверителя объект инвестирования и все закрепленные за ним измеримые единицы этого объекта инвестирования.
Далее
Держава забезпечила громадянина автомобілем «Таврія» як інваліда І групи. А в квітні 2016 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ВВД Фонду) призначило йому компенсацію витрат на бензин, ремонт і техобслуговування авто за перше півріччя 2016 року — 122,96 грн. Однак ця сума, на думку громадянина, в понад два рази менша від належної за законом, йдеться на сайті ВС.
Тому він просив суд стягнути з ВВД Фонду на його користь недоплачені 1 352,58 грн. Позивач зазначив, що відповідач виплатив йому кошти із порушенням п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 14 лютого 2015 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування» (далі — Постанова). Згідно із зазначеною нормою держава має сплатити позивачеві компенсацію в розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність (п.м.), у розрахунку на місяць.
Районний суд погодився з такими аргументами, їх підтримав і апеляційний суд. ВВД Фонду подав скаргу до касаційної інстанції, в якій зазначив, що компенсацію позивачу виплачено у повному обсязі, відповідно до Постанови, та з урахуванням роз’яснень, наданих Міністерством соціальної політики України, та судової практики. Натомість у запереченні на скаргу позивач наголосив, що посилання відповідача на лист Мінсоцполітики України від 28 жовтня 2013 року № 2249/19/93-13 є безпідставним, оскільки наведені в ньому роз’яснення змінюють зміст правової норми, закріпленої в Постанові, та обмежують гарантії непрацездатних осіб.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ВВД Фонду не підлягає задоволенню.
Суди встановили, що позивач є інвалідом І групи безстроково, у зв’язку з трудовим каліцтвом. Як переміщена особа із районів проведення антитерористичної операції він перебував на обліку у ВВД Фонду.
Пункт 5 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» надає право потерпілому на забезпечення його автомобілем, а також на компенсацію на бензин (пальне), ремонт і техобслуговування авто в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою установлено, що згадані компенсації виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів ― у розмірі відповідно 22% та 16% п.м. Вони виплачуються рівними частинами двічі на рік.
ВС зазначив, що логічний і лексично-синтаксичний аналіз наведеної норми дає підстави для однозначного висновку, що компенсація на одну особу має нараховуватися щомісячно у розмірі 22% або 16% п.м. Нараховані за кожен місяць суми компенсації виплачуються непрацездатним особам двічі на рік. «Іншого логічного тлумачення зазначена норма не допускає», зазначено в постанові Суду.
Таким чином, наведений позивачем порядок розрахунку належних йому до виплати сум цілком узгоджується із приписами Постанови.
Про це йдеться в постанові ВС від 3 жовтня 2018 року у справі №524/7830/16-ц (провадження №61-20033св18)
Далее
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 289 КК (незаконне заволодіння транспортним засобом) до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років без конфіскації майна та звільнено від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до вироку суду особа з метою незаконного заволодіння транспортним засобом проник у гараж, звідки незаконно заволодів мопедом.
Захисник засудженого покликався на те, що його підзахисний добровільно заявив у правоохоронні органи про незаконне заволодіння транспортним засобом та повернув його власнику, а тому суд мав би звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.
Так, ч. 4 ст. 289 КК передбачено, що звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
ККС ВС погодився, що, визнавши особу винуватим у вчиненні злочину, суд не врахував наявність підстав, передбачених ч. 4 ст. 289 КК, для звільнення його від кримінальної відповідальності.
Далее
Частиною другою статті 110 Сімейного кодексу України передбачено, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.
Суди розглядали справу про розірвання шлюбу за позовом чоловіка. Відповідач заявила клопотання про залишення позову без розгляду, надавши суду докази про вагітність та оригінал медичної картки для огляду в судовому засіданні. Позивач заперечував, покликаючись на сфабрикованість доказів.
Суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду, з огляду на приписи статті 110 СК України.
Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції навів роз’яснення, надані у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з якими вказане у ч. 2 ст. 110 СК обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року. Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, — припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв’язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі.
Далее
