Нова позиція КАС ВС щодо втрати сили нечинним рішенням суб’єкта владних повноважень була висловлена у постанові від 10.03.2020 по справі №160/1088/19. Ще за часів ВАСУ вважалось, що рішення втрачає силу з момента набуття чинності відповідним судовим рішенням. ВС відійшла від таких висновків:
☑️Позивач впродовж усіх судових розглядів зазначав, що в усіх правових демократичних державах діє принцип «Право не виникає з правопорушення». Це означає, що незаконні рішення владного суб`єкта не можуть надавати йому чи іншому владному суб`єкту права на отримання від відповідача грошових коштів (орендної плати);
☑️По суті, відповідач намагається покласти тягар відповідальності за помилки Криворізької міської ради при прийнятті неправомірного рішення на позивача. Така поведінка відповідача і прийняті ним оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать принципу верховенства права в цілому, і принципу «належного урядування», який є частиною принципу верховенства права та дотримання якого є обов`язковим відповідно до практики ЄСПЛ та Верховного Суду;
☑️Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника;
☑️Суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом;
☑️Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Криворізької міської ради від 12 липня 2017 року №1862 в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття.
Встановлення особі другої групи інвалідності з причин захворювання, яке пов’язане із захистом Батьківщини (захистом Вітчизни) під час проходження військової служби, є достатньою підставою для отримання одноразової грошової допомоги у встановленому розмірі. До такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу № 761/31180/16-а за позовом фізичної особи до Служби зовнішньої розвідки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги.
Суть спору полягає у тому, що відповідачем призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у меншому розмірі у зв’язку з тим, що захворювання, яке стало причиною інвалідності позивача, виникло під час «проходження військової служби», а не під час «виконання обов’язків військової служби» у зоні проведення АТО.
Відповідно до свідоцтва про хворобу, виданого госпітальною військово-лікарською комісією психоневрологічного профілю ГВМКЦ «ГВКГ» Міністерства оборони України, позивачу було встановлено діагноз: розсіяний склероз, цереброспинальна форма, первинно-прогресуючий перебіг з розвитком правобічного помірного геміпарезу, порушення функції тазових органів за центральним типом, емоційно-вольових та когнітивних розладів. Також у свідоцтві встановлено, що захворювання позивача, «так», пов`язані із захистом Батьківщини.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, та вказав, що у поданих документах дійсно не зазначено про те, що захворювання позивача настало внаслідок «виконання обов`язків військової служби». Судом апеляційної інстанції таке рішення скасовано, позов задоволено частково та зобов`язано відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги.
Верховний Суд залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції та встановив, що відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві.
У цій справі Верховний Суд зробив висновок, що передбачене законом поняття «військовий обов’язок» включає у себе поняття «захист Батьківщини» і «захист Вітчизни» та означає захист незалежності та територіальної цілісності України, у тому числі під час «проходження військової служби», а тому позивач як інвалід ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини під час безпосередньої участі в АТО, має право на одноразову правову допомогу, яка повинна бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Розглядаючи справу за позовом іпотекодавця щодо припинення договору іпотеки, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на основі тлумачення ст. 653 ЦК України дійшов висновку про те, що правові наслідки зміни договору можуть бути визначені, зокрема, в самому договорі, що змінюється; у договорі про зміну договору; у законі. Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Сторони у справі ні в змішаному договорі з елементами позики та іпотеки, укладеному у вересні 2014 року, ні в укладеному в серпні 2015 року договорі про внесення змін до змішаного договору не встановили такого правового наслідку зміни першого договору, як неврахування платежів, здійснених позичальником на погашення боргу до укладення другого договору в серпні 2015 року.
Оскільки сторони внесли зміни до договору, а не уклали окремий договір, та не визначили такого правового наслідку, як неврахування здійснених позичальником платежів на погашення боргу до внесення змін до договору, такі платежі підлягають урахуванню.
З огляду на викладене, ВС визнав припиненим зобов’язання іпотекодавця за змішаним договором з елементами позики та іпотеки і видалив запис про реєстрацію іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із повним текстом постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 210/726/17 (провадження № 61-37321св18) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
Із сином позивача під час перерви в школі стався нещасний випадок, внаслідок чого дитина отримала тяжку травму ноги.
У складеному адміністрацією навчального закладу акті засвідчено, що син позивача перечепився за ученицю школи, впав та отримав травму. Також вказано, що вчитель закладу порушила законодавство та нормативні акти в частині недотримання посадової інструкції чергового вчителя.
Районний суд частково задовольнив позов батька дитини, стягнув із закладу освіти на користь позивача 20271,20 грн майнової шкоди, 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу і витрати, пов’язані з явкою до суду представника позивача.
Суд апеляційної інстанції зменшив суму відшкодування моральної шкоди до 20 тис. грн, оскільки позивач вимог про відшкодування моральної шкоди в інтересах і на користь його малолітнього сина не заявляв, позов заявлений саме у зв’язку з тим, що моральна шкода спричинена позивачеві внаслідок того, що він «вкрай важко переймався стражданнями», які переніс його син через травму.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасував, у цій частині залишив у силі рішення районного суду з огляду на таке.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості отриманих дитиною тілесних ушкоджень, її фізичних та психічних страждань. Дитина двічі перенесла оперативне втручання, перебуває під постійним лікарським наглядом, визнана дитиною-інвалідом, потребує тривалого курсу реабілітації, що призвело до порушення нормального та звичного способу життя як дитини, так і її батьків. Хлопчик був обмежений у самообслуговуванні, пересуванні, тривалий час потребував навчання за індивідуальним планом, обмежений у фізичних навантаженнях, через травму не може повноцінно займатися спортом, вести активний спосіб життя, кульгає, оскільки одна нога в нього тепер коротша, що спричинює певні комплекси. Дитина потребує психологічної, соціальної та побутової реабілітації. Моральна шкода, заподіяна позивачеві, полягає також у глибоких переживаннях за життя та здоров’я сина.
Районний суд врахував характер та обсяг страждань, яких зазнали малолітня дитина й позивач, характер вимушених життєвих змін і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
Апеляційний суд погодився, що позивач, як батько, переніс глибокі душевні страждання, при цьому, всупереч вимогам статей 367, 382 ЦПК України, переоцінив наявні в справі докази, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Із постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 738/387/19 (провадження № 61-25св20) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88338153.
Далее
Далее
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №200/952/18 та встановив, що надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що сторони у справі проживали в зареєстрованому шлюбі з 1995 року, який на момент розгляду справи в судах фактично припинений та існує формально, у шлюби сторони мають двох дітей, одна з яких є неповнолітньою та проживає разом із матір’ю. Позивач просила суд розірвати шлюб та залишити неповнолітню дитину разом з нею.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, яким задоволено позовні вимоги позивача, шлюб між сторонами розірвано та залишено неповнолітню дитину разом з матір’ю.
У касаційний скарзі, касатор вказував на те, що суди не надали строку на примирення подружжя та фактично вирішили питання про визначення місця проживання дитини, незважаючи на те, що такої позовної заяви не заявлено.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслюють, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
ВС наголошує, що Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду справи. Надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.
Беручи до уваги те, що ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, не обґрунтовувалось необхідність надання строку на примирення подружжя стороною, а також враховуючі те, що мати дитини не бажає зберігати подружні відносини із заявником, доводи заявника про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними.
Також ВС підкреслив, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Водночас, місцевим судом під час розгляду цієї справи не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Враховуючі обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Далее
