Приватні експерти отримають можливість здійснювати нові види експертиз. Реформування інституту судових експертиз започатковано трьома наказами Мін’юсту, які наберуть чинності 1 квітня цього року. Про це заявив міністр юстиції Денис Малюська.
Міністр назвав поки що шість видів експертиз із дев’яти, які дозволять проводити приватним експертам:
— комп’ютерно-технічну;
— телекомунікаційну;
— електротранспортну;
— з питань землеустрою;
— психологічну;
— гемологічну.
Одночасно приватним експертам додають і клопоту: їх чекають оновлені форми контролю за їх діяльністю. Мін’юст визначив види перевірок, строки їх проведення, предмет перевірки, повноваження осіб, які проводять перевірку. Крім того, Міністерство буде проводити перевірку відповідності робочого місця експерта.
Доручення Міністерства юстиції перестане бути підставою для проведення рецензування висновків судових експертів.
Крім того, Мін’юст розширив повноваження Центральної експертно-кваліфікаційної комісії, яка тепер присвоюватиме (підтверджуватиме) кваліфікацію експертів та розглядатиме питання дисциплінарної відповідальності незалежно від того, чи є експерт співробітником державної експертної установи.
Зокрема, до складу комісії входитимуть представники громадських організацій судових експертів з-поміж приватних експертів (зараз вони участі у роботі комісії не беруть)
Варто нагадати, що Наказом № 614/5 від 03.03.2018 р. Мін’юст засекретив методики, методичні посібники та рекомендації для експертів з криміналістичних видів експертиз та державних виконавців, а саме включив їх до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України.
До цього часу цей наказ не скасований.
Далее
ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ МОЖЛИВЕ ЛИШЕ ЗА ЗАЯВОЮ СТОРОНИ
Такого висновку дійшов КЦС у справі №209/3022/16-ц
Позивач просив суд стягнути борг за договором позики. Мотивував тим, що кошти позичив, однак назад не отримав.
Натомість відповідач подав зустрічний позов. Зазначив, що надав в заставу дорожній вібраційний каток, який позивач продав. Оскільки отримана сума більша за борг, просив стягнути різницю.
Суди першої та апеляційної інстанцій зустрічний позов задовольнили частково. Незважаючи на відсутність заяв сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог, суди вважали, що залишаючи кошти від продажу, позивач на зарахування погодився. Тож зобов’язання виконане.
Однак, КЦС мав іншу думку:
✔️ Відповідно до ч.ч.1,2 ст.601 ЦК зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
✔️ Тлумачення ст.601 ЦК свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування і не припиняє зобов`язання.
✔️ Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
Оскільки у справі така заява відсутня, висновки судів КЦС визнав помилковими.
Згідно з ч.12 ст.265 ЦПК у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення коштів суд проводить зустрічне зарахування сум та стягує різницю на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Тож оскільки первісний та зустрічний позов було частково задоволено, КЦС провів зустрічне зарахування коштів і стягнув різницю на користь відповідача.
У справі №368/750/16-ц позивачка просила суд визнати малолітню особу такою, що втратила право користування квартирою. Зазначила, що вона є наймачем житла, де зареєстроване місце проживання онуки, яка ніколи там не проживала.
З цього приводу КЦС висловився наступним чином:
✔️ При тимчасовій відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Вичерпного переліку поважності причин не проживання законодавство не встановлює (ч.1 ст.71,ст.72 ЖК).
✔️ Місцем проживання особи до 10 років є місце проживання батьків або одного з них, або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, де вона проживає (ст.29 ЦК).
✔️ Місце проживання не пов’язане з місцем реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає за фактом народження.
Підстава, на якій місце проживання малолітньої особи реєструвалося в спірній квартирі, у суді не оспорювалася, тож вона за фактом народження набула права користування житлом на законних підставах.
Оскільки дитина не може самостійно обирати місце проживання, то факт її не проживання у квартирі не є безумовною підставою для позбавлення права користування житлом.
Не можна вважати неповажними такі причини не проживання дитини у житлі:
✔️ її проживання в іншому місці, оскільки в силу свого віку вона не має достатнього обсягу дієздатності самостійно визначати місце проживання;
✔️ наявність у того з батьків, з ким вона проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків не є підставою для втрати її особистих житлових прав.
Визначальним є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Отже, передумови для позбавлення особи права на житло відсутні.
Якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 13 лютого 2020 року № 756/6516/16-ц.
Обставини справи
Син померлої (дарувальника) зазначав, що його матері на час укладення оспорюваного договору дарування було 92 роки. Після укладення вказаного договору вона була зареєстрована та продовжувала проживати у спірній квартирі до своєї смерті, несла тягар утримання квартири і сплачувала житлово-комунальні послуги, в силу свого похилого віку та за станом здоров’я вона потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, передача частини квартири фактично не відбулася, подарована частина спірної квартири була єдиним її житлом. Син звернувся з позовною заявою до суду про визнання договору дарування недійсним в силу положень ст. 229 ЦК, а дарувальник вважала подаровану частину спірної квартири своєю, заповідала її своєму синові.
Син дарувальниці зазначав, що спірний договір дарування укладений його матір’ю в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності.
Позиція Верховного Суду
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно роз’яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Судами встановлено, що 21 травня 2013 року між дарувальником та обдарованими (3 особи) укладений договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник передала безоплатно у власність відповідачів, кожному у рівних долях по 2/9 частки відчужуваної квартири, а саме 2/3 частини квартири.
Договір дарування частини квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом.
У договорі дарування дарувальник підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім того, сторони стверджували, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересах; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати цей договір та правильно зрозуміти його сутність; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Обдаровані зареєстрували право власності на належні їм частки квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об’єкта нерухомого майна.
Ураховуючи зазначене, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що спірний договір дарування укладений дарувальницею в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими.
Далее
