?Постанова КГС ВС від 18.11.2019 № 910/16750/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85778821
⚡Ключові тези:
✔️У грудні 2018 року Відділ капітального будівництва Миргородської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Груп ЛТД» про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 та стягнення 186 816,96 грн. штрафних санкцій.
✔️Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду.
✔️Відповідно до п. 10.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31.12.2016 включно, а в частині зобов’язань, які виникли в період дії договору та відповідальності за їх виконання, до повного їх виконання, проведеного належним чином.
✔️За положеннями ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.
✔️Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами неодноразово змінювались строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод до договору. Зокрема, у додатковій угоді № 17 передбачено, що останній термін виконання робіт був продовжений сторонами до 31.05.2018.
✔️Отже, строк дії договору підряду №271 від 19.10.2015 закінчився 31.05.2018.
✔️Проте, з позовною заявою про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 позивач звернувся у грудні 2018 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.
✔️Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
✔️Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
✔️Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. ✔️Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.
Дійсно, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов’язання» не є тотожними.
✔️Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
✔️Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
✔️Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
✔️Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов’язань, визначених ним.
✔️Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов’язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов’язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов’язання.
✔️Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв’язку з чим вимога позивача про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказаним спростовується висновок апеляційного господарського суду про те, що можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк дії договору сплив.
?Постанова КГС ВС від 31.10.2019 № 916/1134/18:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/85574324
⚡Ключові тези:
✔️1.1. У червні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «Адміністрація морських портів України») в особі відокремленого підрозділу – Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського прикордонного загону військової частини № 2138 (далі – військова частина) про зобов`язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат.
✔️4.24. Серед способів захисту, передбачених у статті 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту як зобов`язання особи до укладення відповідних договорів.
✔️4.25. Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статей 3, 6, 12 – 15, 20 Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу) можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️4.26. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
✔️4.27. Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
✔️4.28. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
✔️4.29. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
✔️✔️4.30. Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
✔️4.31. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.
✔️4.32. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
✔️4.33. Отже, суд може визначити у своєму рішення спосіб захисту який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права.
✔️✔️4.34. Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
✔️✔️4.35. Враховуючи викладене, обраний стороною предмет позову (про зобов’язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивач просив суд стягнути з університету невиплачену соціальну стипендію та 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що є студентом денної форми навчання Університету, за станом здоров`я є особою з інвалідністю 3 групи, яка пов`язана із невиліковною хворобою очей. Позивач подав до стипендіальної комісії Університету заяву про призначення соціальної стипендії та копії документів, які підтверджують право на отримання пільг. Відповідачем на користь позивача було здійснено нарахування та виплату академічної стипендії, а також соціальної стипендії у розмірі, встановленому у пунктах 3 пункту 34 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення», якою затверджено Порядок призначення і виплати стипендій.
Позивач отримав незадовільну оцінку з предмета «Основи фізичної географії», однак згодом академічна заборгованість була ліквідована. Середній бал успішності за результатами семестрового контролю за 1 семестр склав 3, 1 балів за п`ятибальною шкалою оцінювання, за 2 семестр — 3, 2 балів, за 3 семестр — 3, 2 бали. Позивач зазначав, що за результатами семестрового контролю втратив право на призначення академічної стипендії, однак у зв`язку з втратою права на отримання академічної стипендії відповідач з лютого 2015 року зобов`язаний виплачувати позивачу соціальну стипендію у розмірі 109 відсотків мінімальної (звичайної) академічної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди вказували на те, що позивач не дотримався встановленої законодавством процедури отримання соціальної стипендії, а саме абзацу 2 пункту 18 Порядку та не звернувся у стипендіальну комісію із заявою та відповідними документами про призначення йому соціальної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи. Окрім цього, враховуючи те, що за результатами семестрового контролю з предмету «Основи фізичної географії» позивач отримав оцінку незадовільно, яка не може визнаватися балом успішності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення соціальної стипендії позивачу у період з лютого до березня 2015 року.
Касаційний цивільний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача.
Суд вказав, що відповідно до пункту 29 Порядку студентам і курсантам вищого навчального закладу, зазначеним у підпунктах 2-6 пункту 6 цього Порядку, які за результатами семестрового контролю втратили право на призначення академічної стипендії, обов`язково призначається соціальна стипендія у розмірі 109 % мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації особам, зазначеним у підпунктах 3 і 4, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання.
ВС зазначив, що відповідно до наведеного Порядку можна дійти висновку, що для виникнення обов`язкового права на соціальну стипендію необхідно, щоб студент втратив право на академічну стипендію, а також щоб його середній бал успішності був нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання. Тобто, у будь-якому випадку, студент має бути успішним і саме це є головним критерієм отримання права на призначення соціальної стипендії.
ВС визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що для призначення соціальної стипендії необхідна єдина умова — втрата права на академічну стипендію. Розуміння пункту 29 Порядку, за яким студент має безумовне право на отримання соціальної стипендії без урахування критерію успішності, створювало би ситуацію, за якою студент отримує негативні оцінки, не з`являється на іспити та заліки та отримує стипендію, що суперечить заохочувальному та стимулюючому її характеру (постанова від 18.11.2019 у справі № 461/2444/16-ц).
Далее
?Постанова КГС ВС від 11.10.2019 № 911/165/18 :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/84879761
⚡Ключові тези:
✔️Згідно з частинами першою та другою статті 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі — іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено — Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
✔️✔️Водночас слід враховувати, що названою нормою встановлено право суду, а не обов`язок у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.
✔️5.1.2.2. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19.10.2000.
Відповідно до частини першої статті 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
✔️Згідно з частиною першою статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3- 6.
✔️Відповідно до статті 3 Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.
✔️До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
✔️Згідно зі статтею 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.
✔️✔️З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.
✔️Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
✔️Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом.
✔️✔️Водночас статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
✔️З інформації, розміщеної на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що Держава Ізраїль не заперечує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, передбаченої пунктом «а» статті 10 Конвенції.
✔️Відповідно до статті 15 Конвенції якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
✔️Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
✔️Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.
✔️У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
✔️✔️5.1.2.3. Разом з тим відповідно до положень статті 15 Конвенції вбачається, що ця норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі (а не позивачем чи третьою особою), про наявність справи, яка розглядається судом, для надання відповідачу можливості вжиття заходів захисту.
✔️✔️Тобто положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки саме відповідача, а не будь-якого іншого учасника провадження.
✔️5.1.2.4. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у справі є резидентом України, на якого не поширюються положення статті 15 Конвенції, в той час як іноземними учасниками у цій справі є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — Assia Chemical Industries Ltd.
✔️✔️Отже, суд апеляційної інстанції, відкладаючи розгляд цієї справи ухвалою від 19.02.2019 на 18.09.2019 (шість місяців), дійшов помилкового висновку про доцільність застосування статті 15 Конвенції, якою визначено, що судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
✔️✔️Повідомлення третьої особи у справі про хід справи на підставі статті 15 Конвенції є таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні судом першої інстанції норм міжнародного, зокрема Конвенції, та процесуального права.
5.1.2.5. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
✔️Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, насамреред, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 — 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
✔️Отже, враховуючи можливість застосування статті 10 Конвенції та направлення судових рішень поштою, зважаючи на те, що апеляційним господарським судом не було встановлено неможливості повідомлення третьої особи у визначений статтями 120, 242, 285 ГПК України спосіб, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування порядку передачі судових та позасудових документів, врегульованого статтею 367 ГПК України, статтею 15 Конвенції та пов`язане із цим зупинення провадження у справі, що призводить до невиправданого затягування розгляду справи і є порушенням права учасників судового процесу на розгляд справи упродовж розумного строку.
✔️Виходячи з аналізу наведених норм та беручи до уваги строк, який минув з дати порушення — 28.12.2018 провадження у справі № 911/165/18, безпідставне зупинення провадження у цій справі призвело до невиправданого затягування розгляду справи і є порушенням права учасників судового процесу на розгляд справи упродовж розумного строку.
✔️5.1.2.6. Отже, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними АТ «Фармак» у касаційній скарзі щодо безпідставного зупинення провадження у справі та невірного застосування вимог Конвенції у правовідносинах щодо повідомлення третіх осіб, оскільки суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості направити відповідно до статті 10 Конвенції судовий документ безпосередньо поштою особі, яка перебуває за кордоном та є у цій справі третьою особою і не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 810/2732/18 повторно определила, что факт принадлежности лица к определенной национальности не может быть установлен в судебном порядке.
В постановлении от 11 сентября 2019 года изложена следующая правовая позиция.
Национальная принадлежность человека является актом его личного самоопределения и никоим образом не влияет на его публично-правовые отношения с государством. Фиксация национальности в удостоверяющем документе или в актовых записях гражданского состояния, препятствовала бы свободному избранию или восстановлению национальности, поскольку поставила бы такое избрание или восстановление в зависимость от решения государственного органа.
Таким образом, в связи с невозможностью установления в судебном порядке фактов относительно принадлежности лиц к определенной национальности спор о замене в актовой записи о рождении украинской национальности на немецкую, не подлежит рассмотрению не только в порядке административного судопроизводства, но и в судебном порядке вообще.
Аналогичную правовую позицию Большая Палата Верховного Суда высказала, в частности, в постановлении от 29 мая 2019 года по делу № 398/4017/18.
Далее
Позивач просив суд про застосування наслідків нікчемного правочину. В обґрунтування позову позивач покликався на те, що сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири в розстрочку у простій письмовій формі. Попередній договір не посвідчений нотаріально, а тому він є нікчемним і таким, що не породжує юридичних наслідків. А отримані відповідачами за нікчемним правочином грошові кошти слід вважати майном, яке одержано без відповідної правової підстави, а тому підлягає поверненню.
Відповідач звернувся до суду із позовом про визнання попереднього договору дійсним.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову.
Суди виходили з того, що сторонами не досягнуто домовленості щодо строку (терміну) укладення основного договору (договору купівлі-продажу квартири), що є основною істотною умовою договору, а тому, згідно з положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є неукладеним.
А оскільки попередній договір є неукладеним, то до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсного (нікчемного) правочину та він не може бути визнаний дійсним.
В касаційній скарзі позивач зазначав, що судами залишено поза увагою, що за умовами спірного договору було передане майно (квартира) в користування позивача, а він зобов`язаний був розрахуватись за це майно. В договорі було зазначено строк проведення розрахунків, а після цього повинен був укладений договір купівлі-продажу квартири. Отже, висновки судів попередніх інстанцій суперечать положенням частини першої статті 635 ЦК України, оскільки це основний договір повинен бути укладений в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором.
Касаційний цивільний суд не знайшов підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції зазначив, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя статті 635 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Вс звернув увагу на те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частини перша та друга статті 638 ЦК України).
Судами було встановлено, що сторонами не досягнуто домовленості щодо строку (терміну) укладення основного договору, що є основною істотною умовою договору, оскільки визначення певного строку (певного терміну) укладення основного договору є необхідною умовою для договорів цього виду.
Оскільки сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, ВС визнав обґрунтованим висновок судів, що попередній договір сторонами не укладено, та, відповідно, до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсного (нікчемного) правочину та цей неукладений договір не може бути визнаний дійсним (постанова від 18.11.2019 у справі № 750/7467/16-ц).
Далее
