Опубликовано director 1 Окт 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Постанова від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц
Іпотекодавець подав позов про зняття обтяження з нерухомого майна – предмета іпотеки у зв’язку із припиненням основного зобов’язання.
Суди погодилися, що кредит погашено, але:
«Право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки; звернення до суду з позовом про зобов`язання іпотекодержателя та нотаріуса вчинити дії з метою зняття заборони з нерухомого майна є неправильним способом захисту порушених прав власника майна».
Далее
Опубликовано director 30 Сен 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
http://reyestr.court.gov.ua/Review/84545566
Згідно з пунктом 6.4 Статуту СКП «Сяйво» управління підприємством здійснюється директором, який призначається на посаду розпорядженням голови сільської ради на підставі укладеного контракту.
Суди встановили та не заперечувалось сторонами у справі, контракт з ОСОБА_1 як керівником СКП «Сяйво» не укладався, жодним локальним актом СКП «Сяйво» не встановлено положення, які регулюють порядок реалізації директором підприємства свого права на відпустку.
Згідно з вимогами чинного трудового законодавства надання щорічної оплачуваної відпустки здійснюється за погодженням між працівником та роботодавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2014 року, без відповідного узгодження, директором СКП «Сяйво» ОСОБА_1 було підписано наказ про те, що він відбуває у щорічну відпустку з 07 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року включно. Обов`язки з виконання своїх повноважень на час відпустки покладено на головного бухгалтера підприємства, однак остання перебувала на лікарняному.
Суди встановили, що відповідно до статуту СКП «Сяйво» засновником підприємства є Засульська сільська рада Лубенського району Полтавської області.
Однак, графіки відпусток СКП «Сяйво» на 2014 рік встановлені не були та ОСОБА_1 із заявою про надання йому відпустки до сільської ради не звертався, відпустку не погоджував. При цьому, у попередні роки ОСОБА_1 виходив у відпустку після узгодження з Засульською сільською радою Лубенського району Полтавської області, шляхом подачі відповідної заяви. Такий порядок виходу у відпустку йому був відомий.
Крім того, під час розгляду справи сам позивач надав суперечливі пояснення, які зводились до того, що у відпустці він не знаходився, а наказ про надання відпустки був лише проектом.
Однак, суди вірно встановили, що наказ про надання відпустки від 06 листопада 2014 року містить конкретний період, а саме:
з 07 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року включно, тобто з наступного після його видачі дня, а також підписаний ОСОБА_1 як директором СКП «Сяйво». Разом з тим, вказаний наказ видано без погодження із власником підприємства, отже дозволу на відпустку позивач не отримував.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач допустив прогул, оскільки самовільно без погодження з власником або уповноваженим ним органом, видав наказ про свою відпустку, разом з тим стверджував, що у відпустці не знаходився. Однак у вищевказаний період на робочому місці також був відсутній, про що свідчать акти, складені представником підприємства за період з 07 по 13 листопада 2014 року про відсутність ОСОБА_1 на підприємстві і виконання ним своїх трудових обов`язків керівника.
Тому позовні вимоги про скасування розпорядження в частині звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, покладення на службову особу матеріальної відповідальності за незаконне звільнення, стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Далее
Опубликовано director 30 Сен 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
ПОСТАНОВА 24 вересня 2019 року справа №815/6940/13-а адміністративне провадження №К/9901/52114/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказану квартиру, вимоги ж до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради є похідними від них.
З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що спір щодо визнання неправомірними дії Приморського РВ ГУ ДМСУ в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим.
Спірні правовідносини у яких спір виник щодо визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 16 травня 2018 року (справа № 337/2535/2017, провадження № 14-130цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання стосуються права користування та розпорядження майном, а предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру.
Далее
Опубликовано director 30 Сен 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Щодо належності і допустимості такого доказу як скрин-шот електронного листа — суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закон України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції на момент спірних правовідносин).
Першим передбачено визначення електронного документа — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора.
Другий безпосередньо, визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист — це роздруківка з сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів.
При цьому умовами договору №15 від 28.05.2013 не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.
Далее
Опубликовано Karina 30 Сен 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Украинцев предупреждают о том, что со вторника, 1 октября, монеты номиналом 1, 2 и 5 копеек перестанут быть платежным средством. Об этом информирует пресс-служба Нацбанка.
Сегодня последний день, когда можно рассчитать в торговых точках такими мелкими монетами. Уже с 1 октября их не будут принимать при расчете товаров. Также НБУ будет изымать такие монеты из наличного оборота.
Отметим, что в течение трех лет украинцы могут обменять эти монеты в банках.
Далее
Опубликовано Karina 30 Сен 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення, у якому просив продовжити надання йому державних субсидій на сплату комунальних послуг і відшкодувати майнову та моральну шкоду.
На обґрунтування вказаних вимог позивач послався на те, що він як інвалід ІІ групи був змушений докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав у різних державних установах, внаслідок чого відчував психічні та фізичні страждання, що призвело до погіршення стану його здоров’я. Крім того, він був змушений їздити до комунальних підприємств, соціальних, правозахисних і лікувальних закладів, витратив гроші на отримання правової та медичної допомоги, відновлення фізичного стану, придбання ліків, ремонт милиць і взуття.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що справа за суб’єктним складом сторін і сутністю спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак позивач обрав неналежний спосіб захисту. З огляду на відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та завданою позивачу шкодою суд вважав, що підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди відсутні.
Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду та закрив провадження у справі підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, вказавши на те, що спір не пов’язаний із договірними відносинами щодо отримання та оплати комунальних послуг, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується реалізації повноважень органу державної влади з призначення субсидій.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Особа подала позов з метою відновлення свого права на отримання субсидій на сплату комунальних послуг. Отже, предметом спору є зобов’язання відповідача, який діє як суб’єкт владних повноважень, вчинити дії з продовження надання позивачу субсидій, які призначаються у встановленому законом порядку. Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов’язаний зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №645/212/18 (провадження №14-183цс19) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
