Суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи положення норм чинного законодавства, а також встановлені фактичні обставини справи, дійшли правильного висновку, що з 7 вересня 2017 року майновими правами інтелектуальної власності за Свідоцтвом на знак для товарів і послуг від 10 серпня 2012 року № 159383 володіє TransEnergoOil AG. У зв’язку зі зміною власника знака для товарів і послуг «REDMOND» за цим Свідоцтвом відбулася зміна кредитора у Ліцензійному договорі про надання дозволу на використання знака для товарів і послуг за Свідоцтвом № 159383 з ТОВ «Технопоиск» на компанію TransEnergoOil AG; ліцензій, ліцензійних договорів або договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності компанія TransEnergoOil AG ТОВ «Технопоиск» не надавала, а тому вона має виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, тобто здійснювати захист своїх майнових прав інтелектуальної власності щодо знака «REDMOND», зокрема, шляхом подання позову до суду (враховуючи заявлені позивачем, який станом на дату подання позову володів майновими правами інтелектуальної власності на знак «REDMOND», предмет та підстави позову).
Такий висновок зробив КГС ВС у справі № 910/19933/17 за позовом ТОВ «Технопоиск» до ТОВ «Редмонд-Україна» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про зобов’язання припинити зловживання своїми правами шляхом вчинення дій, що становлять неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію, а також подання на реєстрацію агентом чи представником власника добре відомого знака без дозволу останнього; визнання незаконним та скасування наказу Державної служби інтелектуальної власності України «Про затвердження рішення Апеляційної палати»; зобов’язання здійснити опублікування офіційних відомостей про визнання недійсним і скасування наказу Державної служби інтелектуальної власності України «Про затвердження рішення Апеляційної палати».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Редмонд-Україна» звернулося до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України із заявою про визнання добре відомим в Україні знака для товарів і послуг «REDMOND» для товарів 7, 9, 11 класів МКТП станом на 1 січня 2015 року, чим порушило умови Ліцензійного договору від 1 вересня 2013 року про надання дозволу на використання знака для товарів і послуг за Свідоцтвом № 159383, тому що вийшло за межі обсягу прав і обов’язків з використання знака для товарів і послуг «REDMOND».
Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовив, оскільки до моменту звернення з позовною заявою відбулася заміна власника знака для товарів і послуг «REDMOND» за Свідоцтвом № 159383, а отже, й сторони ліцензійного договору, тому ТОВ «Технопоиск» вже не є стороною договору і не може звертатися до суду з позовною заявою від свого імені та обґрунтовувати її порушенням ТОВ «Редмонд-Україна» умов ліцензійного договору.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням – http://reyestr.court.gov.ua/Review/83783463.
Далее
Товариство звернулося до суду з позовом про витребування з незаконного володіння відповідача об’єкта нерухомого майна. Позивач звернувся також із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна, заборони відповідачу, а також третім особам, використовувати та експлуатувати майно та передачі майна на зберігання третій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору.
Заявник зазначав, зокрема, що нерухоме майно виставлене на продаж та планується відчужуватися на користь третіх осіб, що підтверджується наявними в мережі Інтернет оголошеннями на сайтах продажу нерухомого майна, підлягало рейдерським захопленням невідомими особами, які, застосовуючи примус, намагаються прорватись до приміщень та встановити примусовий контроль над ним. При цьому у ході таких рейдерських захоплень було зруйновано вітрини магазинів та вчинялися інші дії, що направлені на пошкодження нерухомого майна.
Суд першої інстанції заяву про забезпечення позову задовольнив частково, в тому числі передав спірне майно на зберігання третій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору – Товариству.
Апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за наявності тих доказів, що подані до заяви про забезпечення позову, достеменно встановити, що саме відповідач розмістив оголошення на сайтах про продаж об’єкта нерухомого майна є неможливим. Посилання на скрін-шоти веб-сторінки про рейдерське захоплення об’єкта не може вважатись доказом вчинення відповідачем дій щодо відчуження майна, оскільки у цих публікаціях вказано про намагання рейдерського захоплення торгового центру невідомими особами, тобто особами, яких неможливо встановити, як і встановити можливу причетність до відповідача, тому доводи позивача зводяться виключно до припущень, не підтверджених відповідними доказами.
Касаційний господарський суд ВС частково задовольнив касаційну скаргу заявника. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на об’єкт нерухомого майна та заборони вчинення реєстраційних дій.
Суд зазначив, що підставою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
А відповідна інформація, а саме: оголошення про продаж об’єкта спірного майна, про витребування якого з незаконного володіння заявлено позов, розміщені в мережі Інтернет, можуть бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження цього майна будь-яким іншим способом і у разі, якщо достовірно встановити особу, яка розмістила це оголошення, не видається за можливе. Відчуження ж об’єкта нерухомого майна особою, до якої заявлено позов про витребування цього майна з незаконного володіння, призведе до неможливості ефективного реального захисту прав позивача та їх поновлення зазначеним шляхом.
Поряд з цим суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом щодо відмови у забезпеченні позову передачею майна на зберігання третій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору.
Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом. Позивач покликався на те, що між ним та відповідачем існувала домовленість про укладення договору купівлі-продажу з умовою повернення квартири у його власність після зняття з неї арештів та заборон. Зазначав, що тепер відповідач переховується від нього, на телефонні дзвінки не відповідає, тому вважав, що його було введено в оману щодо правової природи укладеного між ними правочину.
Також позивач зазначав, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири. Відповідач, користуючись його юридичною необізнаністю щодо правової природи правочину, всупереч домовленості, вчинив дії, спрямовані на власне збагачення за його рахунок, шляхом заволодіння належною йому квартирою.
Суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог та у задоволенні позову відмовили, з чим погодився і Касаційний цивільний суд.
Суди виходили з того, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір, згідно з яким позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв у власність квартиру. Після укладення договору квартира була передана відповідачу, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору. Підписавши оспорюваний договір, позивач підтвердив, що його умови повністю відповідають його волевиявленню, також вказав про повний розрахунок за продану квартиру. Крім того, доводи позивача щодо того, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність.
Верховний Суд, залишаючи судові рішення без змін, вказав, що частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Далее
Далее
За загальним правилом зобов’язання з відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної) є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування, одночасно, майнової та моральної шкоди.
Так, у справі №658/4390/17-ц позивач звернувся до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, спричинену пошкодженням транспортного засобу позивача в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Не погодившись із визначеним судом розміром грошової компенсації моральної шкоди, позивач оскаржив рішення в апеляційному порядку. Херсонський апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо присудження 8 500 грн відшкодування моральної шкоди, звернув увагу, що на розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майнової шкоди, яка завдана тими ж діями, що призвели й до виникнення моральної шкоди. Вимоги про відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування моральної шкоди розглядаються як самостійні.
Крім того, заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов’язальних відносин).
Зокрема, відповідно до положень ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом, тобто законодавець вказує на випадки компенсації моральної шкоди: визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (наприклад, ст.ст 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.237-1 Кодексу законів про працю України тощо).
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тож слід розмежовувати вказані правові підстави відшкодування немайнових втрат.
Так, у справі №664/155/17 позивачка посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів», а також на ст. 23, 1167 ЦК України, вказуючи на заподіяння їй моральної шкоди невиконанням відповідачем зобов’язання за договором купівлі-продажу.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст.4 Закону. Договором купівлі-продажу також не було встановлено відповідальності сторін договору у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Херсонський апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не уточнив позовних вимог позивача, не врахував, що ст. 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а ст. 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише при наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ. Тож у задоволенні позову у цій частині апеляційним судом було відмовлено.
Слід пам’ятати, що складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є:
Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Тож згідно із принципом змагальності сторін (ст.2 ЦПК України) необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Далее
