За загальним правилом зобов’язання з відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної) є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування, одночасно, майнової та моральної шкоди.
Так, у справі №658/4390/17-ц позивач звернувся до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, спричинену пошкодженням транспортного засобу позивача в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Не погодившись із визначеним судом розміром грошової компенсації моральної шкоди, позивач оскаржив рішення в апеляційному порядку. Херсонський апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо присудження 8 500 грн відшкодування моральної шкоди, звернув увагу, що на розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майнової шкоди, яка завдана тими ж діями, що призвели й до виникнення моральної шкоди. Вимоги про відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування моральної шкоди розглядаються як самостійні.
Крім того, заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов’язальних відносин).
Зокрема, відповідно до положень ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом, тобто законодавець вказує на випадки компенсації моральної шкоди: визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (наприклад, ст.ст 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.237-1 Кодексу законів про працю України тощо).
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тож слід розмежовувати вказані правові підстави відшкодування немайнових втрат.
Так, у справі №664/155/17 позивачка посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів», а також на ст. 23, 1167 ЦК України, вказуючи на заподіяння їй моральної шкоди невиконанням відповідачем зобов’язання за договором купівлі-продажу.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст.4 Закону. Договором купівлі-продажу також не було встановлено відповідальності сторін договору у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Херсонський апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не уточнив позовних вимог позивача, не врахував, що ст. 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а ст. 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише при наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ. Тож у задоволенні позову у цій частині апеляційним судом було відмовлено.
Слід пам’ятати, що складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є:
Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Тож згідно із принципом змагальності сторін (ст.2 ЦПК України) необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Далее
?Постанова ВП ВС від 26.06.2019 № 669/927/16-ц (14-192цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83482783
⚡Ключові тези:
✔️✔️40. .. реєстраційний напис на договорі оренди земельної ділянки є похідним від запису у Книзі записів. Державний реєстратор не був наділений правом проставити такий напис, допоки не зробив відповідний запис у Книзі записів за певним номером.
✔️41. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на оригіналах договорів оренди від 7 травня 2012 року є відмітка посадової особи з прикладенням «мокрої» гербової печатки про те, що ці договори зареєстровані у відділі Держкомзему Білогірського району Хмельницької області, про що у Державному реєстрі земель зроблені записи № 68230004002985 і № 682030004002986 від 7 травня 2012 року.
✔️42. ТзОВ НВА «Перлина Поділля» стверджувало, що згідно з листами відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області від 28 жовтня 2016 року № 9-28-99.1-1856/15-16 і від 17 листопада 2016 року № 9-28-99.1-1961/15-16 записи про реєстрацію договорів оренди від 7 травня 2012 року у Державному реєстрі земель не вчинялися, а Книги записів на земельні ділянки не формувалися. Суд першої інстанції, не дослідивши зазначені докази та не спростувавши доводи ТзОВ НВА «Перлина Поділля» щодо відсутності Книг записів на земельні ділянки, вказав на наявність реєстраційних написів на договорах оренди від 7 травня 2012 року, що, на думку суду, беззаперечно свідчить про державну реєстрацію цих договорів.
✔️✔️45. Належно не дослідивши наявні у матеріалах справи докази, не надавши оцінки договорам оренди від 7 травня 2012 року та листам відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків стосовно того, чи були внесені записи про державну реєстрацію договорів оренди від 7 травня 2012 року у Державний реєстр земель (Книги записів і Поземельні книги), а не у Державний земельний кадастр, а відтак, чи були зареєстровані ці договори у встановленому на той час порядку.
✔️46. Доводи ТзОВ НВА «Перлина Поділля» про те, що є підстави вважати, що реєстраційні написи на договорах оренди від 7 травня 2012 року вчинені не державним реєстратором, а іншою особою, суди першої й апеляційної інстанцій не проаналізували, як і не оцінили показання свідка ОСОБА_2 сукупно з іншими доказами.
✔️✔️47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань ТзОВ НВА «Перлина Поділля» про призначення судової почеркознавчої експертизи, що були подані до відповідних судів 20 грудня 2016 року та 13 квітня 2017 року. Ці клопотання вказаний відповідач обґрунтував необхідністю встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме встановлення справжності підпису державного реєстратора та відбитку печатки у реєстраційних написах на договорах оренди від 7 травня 2012 року.
Вироком суду особу засуджено за статтею116 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до вироку суду особу засуджено за те, що він у приміщенні квартири, яку винаймав з колишньою дружиною, під час конфлікту з особою, який виник раптово внаслідок тяжкої образи з боку потерпілого, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, умисно завдав йому ударів руками і ногами по голові та різних ділянках тіла, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі ті, внаслідок яких настала його смерть, тобто вчинив умисне вбивство потерпілого в стані сильного душевного хвилювання.
Прокурор та потерпіла подали касаційну скаргу, оскільки вважали, що дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. Прокурор зазначав, що апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок, не звернув уваги, що суд першої інстанції не вказав, у чому полягала образа з боку потерпілого і які його протиправні дії викликали в засудженого стан сильного душевного хвилювання.
ВС не знайшов підстав для задоволення касаційних скарг.
Суд касаційної інстанції нагадав, що суб`єктивна сторона вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 КК є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» потрібно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.
Далее
Далее
?Постанова ВП ВС від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц (14-376цс18)
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846677
⚡Ключові тези:
✔️✔️74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
✔️75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
?Постанова ВП ВС від 04.09.2018 № 915/127/18 (12-184гс18) :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649464
⚡Ключові тези:
✔️5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
?Постанова ВП ВС від 22.08.2018 № 925/1265/16 (12-158гс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144
⚡Ключові тези:
✔️5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
?Постанова ВП ВС від 07.08.2019 № 823/750/16 (11-87апп19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846683
⚡Ключові тези:
✔️Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою (ТОВ «ВП «Імпульс плюс») є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
✔️Отже, цей спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
✔️Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інші).
✔️✔️У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
