Новости

Порядок розподілу спадкового майна

Опубликовано director 24 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев

Військовий облік на підприємстві: Міноборони нагадало правила та штрафи

Опубликовано director 23 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев

Підприємства мають вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних і резервістів, із якими укладені трудові договори. Хто відповідає за такий облік, які документи необхідні та які штрафи передбачені за порушення, повідомили у Міноборони. 

Військовий облік за місцем роботи ведеться щодо призовників, військовозобов’язаних і резервістів, які працюють за трудовим договором. За загальним правилом до них належать:

• чоловіки віком від 18 до 60 років, а для вищого офіцерського складу – до 65 років, якщо вони не виключені з військового обліку;
• жінки, які перебувають на військовому обліку, зокрема за медичними або фармацевтичними спеціальностями.

Правило поширюється як на основне місце роботи, так і на сумісників. Якщо дію трудового договору призупинено, роботодавець продовжує вести військовий облік такого працівника.

Водночас облік на підприємстві не ведуть щодо осіб, виключених з військового обліку, ФОП-підрядників та працівників за цивільно-правовими договорами. Якщо працівника мобілізували, його дані мають залишатися у списках персонального обліку підприємства до кінця поточного календарного року.

Вести військовий облік зобов’язані всі юридичні особи незалежно від розміру та сфери діяльності. ФОП-роботодавці з найманими працівниками від цього обов’язку звільнені.

За організацію військового обліку відповідає керівник підприємства. Якщо на обліку менше 500 осіб, відповідні обов’язки можна покласти на кадровика або іншого працівника служби персоналу з доплатою до 50% посадового окладу.

Якщо на військовому обліку понад 500 осіб, має бути окрема штатна посада інспектора з військового обліку. При цьому:

• від 2001 до 4000 осіб – 2 штатні інспектори;
• від 4001 до 7000 осіб – 3 інспектори;
• на кожні наступні 3000 осіб – ще один інспектор.

Під час прийняття військовозобов’язаного на роботу роботодавець має перевірити військово-обліковий документ. Якщо використовується електронний документ, він має бути сформований не раніше ніж за 72 години до дати працевлаштування.

Про прийняття на роботу, переведення або звільнення працівника роботодавець має повідомити ТЦК та СП протягом 7 днів після видання відповідного наказу.

Якщо працівник змінив місце проживання, сімейний стан, освіту або посаду, зміни до списків персонального військового обліку необхідно внести протягом 5 днів.

Не рідше одного разу на рік підприємство має звіряти свої списки та військово-облікові документи працівників із даними ТЦК та СП. За наявності технічної можливості це можна робити онлайн через портал «Дія».

Якщо від ТЦК та СП надійшло розпорядження про виклик працівника, роботодавець має:

• видати наказ про оповіщення;
• ознайомити працівника з ним під підпис;
• забезпечити його прибуття до ТЦК та СП або звільнити від роботи на час виконання цього обов’язку.

На підприємстві також мають бути оформлені документи з військового обліку, зокрема наказ про призначення відповідальної особи, списки персонального військового обліку, журнал результатів перевірок, правила військового обліку та відомість оперативного обліку.

Перевіряти ведення військового обліку можуть комісії за участю представників ТЦК та СП, державних адміністрацій, ДПС і Держпраці. Планові перевірки проводять із попередженням підприємства за 10 днів, а позапланові можуть відбуватися без завчасного повідомлення.

У Міноборони зазначили, що за порушення правил військового обліку під час особливого періоду передбачений штраф від 34000 до 59500 грн. Зокрема, відповідальність може наставати, якщо роботодавець вчасно не повідомив ТЦК та СП про прийняття військовозобов’язаного працівника на роботу. За неведення військового обліку відповідальність покладається на керівника підприємства, а за неналежне ведення – на відповідальну за військовий облік особу.

Джерело: https://yur-gazeta.com

Рішення щодо оформлення індивідуальних номерних знаків дозволили оскаржувати

Опубликовано director 10 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев

Індивідуальні номерні знаки дають власникам транспортних засобів можливість персоналізувати свій автомобіль, однак заявлена комбінація має відповідати встановленим вимогам. Якщо за результатами розгляду заяви уповноважений орган не погоджує її оформлення, заявник тепер матиме право для оскарження такого рішення.

Відповідні зміни МВС внесло до Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників. Порядок доповнено положенням, за яким рішення за результатами розгляду заяви про встановлення можливості оформлення індивідуального номерного знака може бути оскаржене відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.

Зміни не встановлюють нових правил чи вимог до самих індивідуальних номерних знаків і не означають автоматичного права на отримання бажаної комбінації. Їхнє основне значення полягає у закріпленні процесуальної гарантії для заявника: у разі незгоди з рішенням він може вимагати його перегляду в адміністративному порядку або звернутися до суду. При цьому оскарження не усуває встановлених законодавством обмежень щодо допустимих комбінацій номерних знаків.

Як поділити майно при розлученні, якщо воно територіально знаходиться як в Україні, так і за кордоном

Опубликовано director 7 Сен 2026 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Як поділити майно при розлученні, якщо воно територіально знаходиться як в Україні, так і за кордоном?

Розглянемо на прикладі Постанови Верховного Суду від 12 серпня 2026 року, в якій сформовано правовий висновок: «Спір про поділ нерухомого майна подружжя, що знаходиться за межами України, підлягає виключній підсудності суду держави його знаходження, тому український суд зобов’язаний закрити провадження у цій частині, а не відмовляти у позові по суті. Водночас неможливість поділу закордонної нерухомості не звільняє суд від обов’язку вирішити спір щодо майна, розташованого на території України. У такому разі суд не обмежений запропонованим сторонами варіантом розподілу і має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу«.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

За вказаний період сторони придбали нерухомість як на території України, так і в Туреччині, усе набуте ними нерухоме майно заявлене в позові до поділу.

Зокрема, позивачка посилалася на те, що в 2020 році було придбано два житлові будинки в м. Ізмірі (Турецька Республіка) та інші об`єкти нерухомості а саме: будинок на АДРЕСА_10 та будинок АДРЕСА_11 .

Суди виснували, що для визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, та його поділу, позивачці слід звертатись до відповідного суду Туреччини.

Із наведеним висновком погоджується колегія суддів Верховного Суду (справа № 461/1743/23; провадження № 61-11875св25), з огляду на наступне:

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі — Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент — ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема: — хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; — об`єкт правовідносин перебуває на території іноземної держави.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 Закону № 2709-IV).

Згідно із частинами першою, другою статті 38 Закону № 2709-IV право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 Закону № 2709-IV ).

У частині другій статті 42 Закону № 2709-IV визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 77 Закону № 2709-IV підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

Аналогічні за змістом норми передбачені Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованою Законом України від 05 липня 2001 року № 2605-ІІІ. Згідно зі статтею 27 Угоди до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство договірної сторони, на території якої знаходиться майно.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи по суті щодо нерухомого майна на території Турецької Республіки врахували наведені норми права, а також те, що спір у цій частині виник між громадянкою України та громадянином Туреччини щодо поділу спільного сумісного майна, яке знаходиться за межами України, у зв`язку з чим за законодавством України ця справа є справою з іноземним елементом, а компетентним судом щодо нерухомості за межами України є суд держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно — Турецька Республіка.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 428/11139/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 756/15452/17, від 09 березня 2026 року в справі № 761/17032/25, від 01 квітня 2026 року в справі № 676/2141/23.

Стосовно поділу нерухомого майна, розташованого в Україні, необхідно зазначити таке.

Суди відмовили в задоволенні позову, посилаючись на те, що за позицією позивачки такий поділ має відбуватися лише з урахуванням нерухомого майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, тому суд не поділив майно між сторонами: ні те, що знаходиться в Україні, ні те, що знаходиться в Туреччині.

Із такими висновками колегія суддів Верховного Суду погодитися не може.

Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 752/18272/18).

 Суд має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу.

Підготовлено адвокатом Єфімовою Л.Я. (097-754-79-48) за матеріалами Верховного Суду

Три роки дії Гаазької конвенції в Україні: що вона дає громадянам і бізнесу

Опубликовано director 3 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев

У Мін’юсті нагадали, що Гаазька конвенція 2019 року набрала чинності для України 1 вересня 2023 року. Її головне завдання – створити глобальний і єдиний механізм для взаємного визнання та виконання іноземних судових рішень. Текст Конвенції ухвалили 2 липня 2019 року на 22-й Дипломатичній сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Україна стала другою державою у світі після Уругваю, яка підписала цей документ. Це відбулося 4 березня 2020 року. Ратифікація Конвенції Україною відбулася 1 липня 2022 року.

У Мін’юсті пояснили, що Конвенція працює разом із Гаазькою конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року. Разом ці інструменти спрощують доступ до правосуддя, створюють правову визначеність для учасників ринку та зменшують витрати, час і ризики під час транскордонної підприємницької діяльності.

Наразі Конвенція застосовується у відносинах України з державами-членами ЄС, Великою Британією, Албанією, Андоррою, Чорногорією та Уругваєм. Вона регулює лише рішення у цивільних або комерційних справах. Конвенція не застосовується до податкових, митних чи адміністративних спорів. Також її правила не поширюються, зокрема, на:

• статус та правоздатність фізичних осіб;
• аліментні зобов’язання та інші питання сімейного права;
• заповіти та спадкування;
• неплатоспроможність і мирові угоди боржника з кредиторами;
• інтелектуальну власність;
• приватність та наклеп;
• перевезення пасажирів і товарів;
• морське право;
• діяльність збройних сил та правоохоронних органів;
• арбітражі та пов’язані з ними провадження.

У Мін’юсті зазначили, що Конвенція не передбачає залучення державних органів, зокрема Міністерства юстиції, для передачі клопотань. Якщо особа має судове рішення, ухвалене в Україні, і хоче виконати його в одній із договірних держав, вона може звернутися безпосередньо до компетентного суду іноземної держави, де запитується примусове виконання.

Такий самий підхід застосовується і у зворотній ситуації – щодо виконання іноземного судового рішення в Україні. Для визнання та виконання рішення суду необхідно надати:

• повну і засвідчену копію судового рішення;
• у разі заочного рішення – оригінал або засвідчену копію документа, який підтверджує належне та своєчасне повідомлення відповідача про початок провадження;
• документи, які підтверджують, що рішення набрало законної сили та підлягає виконанню у державі ухвалення;
• у разі подання затвердженої судом мирової угоди – спеціальну довідку суду про те, що вона підлягає виконанню так само, як і судове рішення;
• засвідчений переклад усіх документів офіційною мовою запитуваної держави, якщо вони складені іншою мовою.

Клопотання також може супроводжуватися спеціальним уніфікованим формуляром щодо судового рішення, рекомендованим і опублікованим Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.

Конвенція містить вичерпний перелік підстав, коли у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено. Зокрема, відмова можлива, якщо документ про початок судового процесу не був вручений відповідачу завчасно для організації захисту. Також підставою може бути вручення документа у запитуваній державі у спосіб, несумісний з її основоположними принципами вручення документів.

У виконанні рішення можуть відмовити й у разі, якщо судове рішення отримано внаслідок обману. Серед інших підстав – очевидна суперечність визнання чи виконання рішення публічному порядку запитуваної держави або порушення її безпеки та суверенітету. Також відмова можлива, якщо рішення суперечить угоді сторін про те, що спір мав вирішуватися в іншому суді.

Крім того, рішення може не виконуватися, якщо воно несумісне з рішенням суду запитуваної держави або ранішим рішенням іншої держави між тими самими сторонами з того самого предмета спору.

У Мін’юсті зазначили, що застосування Гаазької конвенції 2019 року спрощує для українських громадян і підприємців за кордоном визнання та примусове виконання судових рішень у ЄС та інших державах, які долучилися до Конвенції.

Джерело: https://yur-gazeta.com

Суд: Виплачене після розлучення грошове забезпечення може бути спільним майном подружжя

Опубликовано director 1 Сен 2026 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

За матеріалами справи, позивачка просила стягнути з колишнього чоловіка половину грошового забезпечення, яке йому донарахували за рішенням адміністративного суду за час проходження військової служби. Частина цих коштів була нарахована за період, коли сторони перебували у шлюбі.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув із чоловіка 58 270 грн, а також 13 640 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідач оскаржив рішення, зазначивши, що отримав гроші вже після розірвання шлюбу, а самі виплати пов’язані з його військовою службою та вислугою років і тому є особистою власністю.

Апеляційний суд ці доводи відхилив. Суд зазначив, що відповідно до статей 60, 61 і 65 СК України та ст. 368 ЦК України майно і доходи, набуті під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому визначальним є період, за який нараховані кошти, а не дата їх фактичної виплати.

Суд встановив, що на період шлюбу припадало 116 540,01 грн грошового забезпечення. Половину цієї суми, а саме: 58 270 грн — стягнули на користь колишньої дружини.

Твердження чоловіка про те, що фактичні шлюбні відносини припинилися раніше офіційного розлучення, суд також відхилив через відсутність належних доказів.

Херсонський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Цікаво, чи підтримає Верховний Суд таку позицію

Джерело: https://yur-gazeta.com